Постанова

від 21.03.2024 по справі 456/662/24

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/662/24

Провадження № 2-а/456/22/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Гули Л. В.

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад обставин справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом та просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ЕАН № 1297449 від 23 січня 2024 року про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, провадження закрити та стягнути на його користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 23.01.2024 інспектор Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області старший лейтенант поліції Ловас Й.Й. виніс постанову серії ЕНА № 1297449 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн, відповідно до якої він 23.01.2024 о 13:39 в м. Стрию на проспекті Чорновола, 35 розмістив рекламні та висувні плакати без погодження органів місцевого самоврядування чи Національної поліції, чим порушив п. 32.1 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП. Вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення за своїм змістом протиправно обмежує свободу віросповідання та ставить її в залежність від актів суб`єктів владних повноважень, що суперечить ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 35 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також сталій практиці Європейського суду з прав людини. Окрім цього, оскаржувана постанова не містить жодних доказів або посилання на докази, які підтверджують наявність обставин вчинення ним адміністративного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про неправомірність та необґрунтованість зазначеного акту суб`єкта владних повноважень, а тому вважає вказану постанову необґрунтованою, протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 01 лютого 2024 року головуючим у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 24 /

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.03.2024. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 25/.

05.03.2024 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Щуром А.А. подано заяву про виклик свідків та долучення доказів /а.с. 32-52/.

05.03.2024 в судовому засіданні протокольною ухвалою задоволено клопотання представника позивача адвоката Щура А.А. та виключено з числа відповідачів Стрийське районне управління поліції ГУ НП у Львівській області /а.с. 52-53/.

Розгляд справи відбувся 21.03.2024 за участі представника позивача ОСОБА_1 адвоката Щура А.А.

Представник позивача адвокат Щур А.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ГУ НП у Львівській області, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, повторно в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 6 ст.162КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст.268КАС України неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши думку представника позивача, перевіривши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1297449 від 23.01.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн. Відповідно до вказаної постанови 23.01.2024 о 13:39 в м. Стрию на проспекті Чорновола, 35 позивач ОСОБА_1 розмістив рекламні та висувні плакати без погодження органів місцевого самоврядування чи Національної поліції, чим порушив п. 32.1 ПДР, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП /а.с. 6/.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо правомірності винесення постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення ним Правил дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Частиною 1 статті 2КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст.2КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1 частини 1 статті 20КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з положеннями ст. 9, 77КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 7КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст.9КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Диспозиція ч. 2 ст. 140 КУпАП передбачає порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об`єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування.

Пунктом 11 ч. 1 ст.23Закону України«Про Національнуполіцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожньогоруху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України«Про дорожнійрух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306 «Про правила дорожнього руху».

Пунктом 32.1 Правил дорожньогоруху України передбачається, що з органами Національної поліції узгоджуються: розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламоносіїв, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій; умови та порядок руху колон у складі більш як п`яти механічних транспортних засобів; порядок буксирування двох і більше транспортних засобів.

Відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Дане положення закріплене і в ч. 2 ст. 6 КАС України, відповідно до якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики ЄСПЛ.

Статтею 9 Конвенції закріплено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» право на свободу совісті включає в себе, зокрема, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури мовою на свій вибір, а також інших предметів і матеріалів релігійного призначення.

Свідчення словами та ділами нерозривно пов`язано з існуванням релігійних переконань. Крім того, слід зазначити, що безперешкодне здійснення права на свободу релігії Свідків Єгови гарантується статтею 9 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Асоціація Свідків Єгови проти Франції», № 8916/05, від 30 червня 2011 року).

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 07 березня 2023 року в справі «Оссеваарде проти Росії» (OSSEWAARDE v. Russia) (заява № 27227/17) ЄСПЛ окреслив основні засади реалізації права на свободу думки, совісті і релігії, а також порядку та підстав застосування обмежень вказаних свобод.

Зокрема, при розгляді даної справи суд дійшов наступних висновків.

«Окрім проповідування та утвердження вірувань, місіонерська діяльність включає також заохочення розглянути свої погляди та переконати у їх правдивості, і таким чином, навернути до своєї релігії чи справи. Європейська Конвенція захищає традиційні ненав`язливі спроби ділитися своїми релігійними переконаннями, які здійснюються чи то через проповідування від дверей до дверей, чи через інші способи вираження релігійних поглядів» (рішення ЄСПЛ у справі «Оссеваарде проти Росії» (OSSEWAARDE v. Russia), заява № 27227/17, від 07 березня 2023 року, п. 24).

У випадку двох Свідків Єгови, які були заарештовані поліцією за роздачу мешканцям будинку релігійної брошури, Робоча група з питань свавільних затримань Ради з прав людини ООН погодилася з Комітетом з прав людини в тому, що право сповідувати релігійні переконання «включає можливість [публічно] розповсюджувати релігійні тексти чи публікації» і визначила, що скаржники були позбавлені волі на мирне здійснення свого права на свободу релігії та переконань (Висновок № 42/2015 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , 15 березня 2016 року) (рішення ЄСПЛ у справі «Оссеваарде проти Росії» (OSSEWAARDE v. Russia), заява № 27227/17, від 07 березня 2023 року, п. 26).

«[Зовнішні] прояви релігії чи переконань... не мають абсолютного захисту. Однак вирішальним моментом у міжнародному законодавстві з прав людини є те, що обов`язокдоказування завждилежить натих,хто впроваджуєобмеження,а нена тих,хто відстоюєправо нарелігійну свободу. Співвідношення між свободою та її можливими обмеженнями це співвідношення між правилом і винятком. У разі сумніву правило повинно превалювати, а винятки завжди передбачають додатковий обов`язок аргументації, у тому числі наведення чітких емпіричних доказів їх необхідності та доцільності...» (рішення ЄСПЛ у справі «Оссеваарде проти Росії» (OSSEWAARDE v. Russia), заява № 27227/17, від 07 березня 2023 року, п. 27).

Суд нагадує, що «здійснення правана свободурелігії абоодного зйого аспектів,включаючи свободупоширення своїхпереконань іможливість розмовлятипро нихз іншими,не можнаобмежувати будь-якимиактами державногозатвердження абоадміністративної реєстраціїчерез ризик,що державабуде диктуватиу щолюдина повиннавірити» (рішення ЄСПЛ у справі «Оссеваарде проти Росії» (OSSEWAARDE v. Russia), заява № 27227/17, від 07 березня 2023 року, п. 46).

Статтею 72КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 24 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від23.12.2005№ 14«Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствау справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху таексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та ст. 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст.280КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст.77КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Положеннями ч. 2 ст.19Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Всі факти, встановлені судом у сукупності, викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Досліджені під час розгляду справи докази, приписи чинного законодавства, а також сталої практики Європейського суду з прав людини, дають чіткі підстави до наступного висновку.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що 23.01.2024 в АДРЕСА_2 вона разом із ОСОБА_1 проповідувала свої релігійні переконання, використовуючи релігійну літературу про Свідків Єгови, що була розміщена на пересувному візку на колесах. Громадського порядку вони не порушували, свої релігійні переконання нікому не нав`язували.

Виходячи з обставин справи, пересувний візок з інформацією про Свідків Єгови до рекламоносіїв не відноситься, оскільки діяльність позивача є безкоштовною та релігійною.

Відтак діяльність, яка здійснювалась ОСОБА_1 23.01.2024, є сповідуванням своїх релігійних переконань, що безумовно включає в себе можливість публічно розповсюджувати релігійні тексти чи публікації. Кваліфікація права сповідувати свою релігію як рекламну діяльність, яка потребує попереднього погодження з органами Національної поліції, та притягнення в зв`язку з цим позивача до адміністративної відповідальності суперечить як зазначеним вище правовим нормам, так і сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Суд звертає увагу, що діяльність позивача як сповідування своєї релігії перебуває під захистом ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України та ч. 1, 4 ст. 3 закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» як норм права, які є спеціальними відносно інших приписів законодавства.

Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідачем ГУ НП у Львівській області як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, та правомірність винесеної поліцейським Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області Ловасом Й.Й. постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 140 КУпАП.

Відповідач ГУ НП у Львівській області на обгрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надав жодних доказів, що свідчить про те, що поліцейський Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області Ловас Й.Й. розглянув справу та притягнув позивача до адміністративної відповідальності за відсутності доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та винуватості останнього.

Враховуючи викладене, є всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення на нього.

Таким чином, доводи позивача відповідачем не спростовані, тому суд знаходить доведеним, що інкриміноване йому правопорушення він не вчиняв, а відтак притягнений до адміністративної відповідальності неправомірно.

Суд також вважає, що поліцейський при винесенні оскаржуваної постанови не дотримався вимог закону щодо дослідження всіх обставин справи та підтвердження їх доказами, а тому подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, та винність позивача ОСОБА_1 є недоведеною.

За змістом п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, при встановленні відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст.245КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.286КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В п. 3 ч. 1 ст.293КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень, зокрема, скасовує постанову і закриває справу.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про скасування постанови ЕАН № 1297449 від 23.01.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.140КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред`явлення адміністративного позову в розмірі 605,60 грн і підтверджені квитанцією № 12 від 01.02.2024, на підставі ст.139КАС України підлягають стягненню на користь позивача з відповідача у повному обсязі.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, матеріали адміністративної справи не містять.

Керуючись ст. 5, 9, 72, 77, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 1297449 від 23.01.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 140 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.04.2024.

Суддя Л.В.Гула