Рішення

від 29.03.2024 по справі 751/8567/23

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа №751/8567/23

Провадження №2/751/171/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 р. місто Чернігів

Новозаводський районний суд м. Чернігова

суддя секретар Лібстер А. С. Курган В. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу№ 751/8567/23за позовомОСОБА_1 до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради провизнання рішення неправомірним та покладення обов`язку сплатити кошти, передбачені ч.1 ст. 117 Кодексу законів України про працю учасники справи та представники: позивач представники позивача представник відповідача не з`явився ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що він працював в Комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради на посадах завідувача відділу, лікаря - трансфузіолога відділу заготівлі крові та її компонентів, виконуючого обов`язки завідувача відділу організації і трансфузіологічної допомоги, наказом №122/1-к від 13.10.2022 був звільнено з роботи 13.10.2022 року.

В день звільнення позивача роботодавець належні йому кошти при звільненні не нарахував, не сплатив. Належні кошти при звільненні (компенсацію за невикористану відпустку) в розмірі 1106,06 грн позивач отримав від роботодавця тільки 30.11.2022, виплата була проведена на банківську карту позивача, від Комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний центр крові».

Ураховуючи викладені події, він 03.12.2022 звернувся до відповідача зі зверненням, одним з предметів якого було клопотання про сплату коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст.117 Кодексу законів про працю України, на банківську карту, куди 30.11.2022 сплачувалися кошти в розмірі 1106,06 грн.

Відповіддю від 28.12.2022 за № 01-06/436, що відправлено поштою 31.12.2022, Комунальне некомерційне підприємство «Чернігівський обласний центр крові» надало йому інформацію щодо виду заробітку в розмірі 1106,06 грн, що був йому сплачений 30.11.2022, а також завірені копії його заяви про звільнення та наказу від 13.10.2022 №122/1-к про звільнення його з роботи.

Проте, вказана відповідь не містить вирішення по суті клопотання про сплату йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст.117 Кодексу законів про працю України, зокрема буде чи не буде воно задоволено, що було предметом його звернення від 03.12.2022, а це свідчить про недотримання вимог Закону України «Про звернення громадян».

Ураховуючи викладене, він знову звернувся до відповідача зі зверненням від 12.01.2023, в якомупросив невідкладно вжити заходів до припинення неправомірних дій, що полягають в невирішенні по суті клопотання про сплату йому коштів в розмірі, що передбачені ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, шляхом розгляду вказаного клопотання по суті, зокрема буде чи не буде воно задоволено,та направитийому івідповідь нанього; виявити,усунути причинита умови,які сприялине вирішеннюпо суті ранішевказаного клопотання; вирішити питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України та з метою недопущення таких порушень в майбутньому провести з ними вивчення норм Закону України «Про звернення громадян», ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням, що викладено в формі відповіді від 14.02.2023 за №01-06/56, відповідач відмовив позивачу в задоволенні його звернень від 03.12.2023 та від 12.01.2023, своє рішення мотивував тим, що оскільки в нього були відсутні банківські реквізити позивача на які можна було перерахувати належні позивачу суми при звільненні (компенсацію за невикористану відпустку), то кошти були сплачені позивачу 30.11.2023 на картку, яка використовувалася для виплати заробітної плати під час перебування в трудових відносинах з позивачем.

Рішення, що викладено в формі відповіді від 14.02.2023 за №01-06/56, є протиправним, оскільки позивач має право на виплати, що передбачені ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, бо відповідач не виконав свій обов`язок зі сплатити позивачу коштів в сумі 1106,06 грн, що є належними виплатами при звільненні позивача, який він повинен був виконати 13.10.2022, в день звільнення позивача при сумлінному виконанні своїх обов`язків та дотриманні закону, шляхом перерахування коштів на картку позивача, яка використовувалася для виплати заробітної плати під час перебування в трудових відносинах з позивачем. В період з 13.10.2022 року по 30.11.2022 року нічого не змінилося, у відповідача були і залишилися реквізити банківської картки позивача, але кошти на неї було сплачено 30.11.2022, а не 13.10.2022. Другою причиною невиконання несвоєчасної виплати коштів в сумі 1106,06 грн є їх несвоєчасне нарахування, при цьому відсутність коштів в роботодавця не є поважною причиною невиконання грошових зобов`язань перед працівником.

Просить суд визнати протиправним рішення відповідача від у формі відповіді від 14.02.2023 за № 01-06/56, яким ОСОБА_1 відмовлено в визнанні за ним права, що передбачене ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого зобов`язати відповідача сплатити ОСОБА_1 кошти в розмірі, що передбачений ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, на банківську карту, куди 30.11.2022 сплачувались кошти у розмірі 1106,06 грн.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3

позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Руденок П. С. позов не визнав, у відзиві та у судовому засіданні посилався нам те, що основний розрахунок відповідач провів з позивачем ще 30.09.2022.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

У свою чергу відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно до Закону України «Про платіжні послуги», поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

При цьому, у своїй заяві на звільнення від 05.10.2022 позивачем не вказувалось, яким чином з ним має проводитися розрахунок. На момент звільнення ОСОБА_1 не працював у КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР і не перебував за місцем роботи.

Таким чином, позивач не зазначив роботодавцеві жодних реквізитів чи інших визначень, на який рахунок позивача має проводитися оплата відповідачем.

08.11.2022 своїм листом відповідач звертався до позивача щодо надання реквізитів на перерахування виплат, в тому числі на професійну правничу допомогу.

30.11.2022 позивачу на підставі телефонної розмови було виплачено кошти у сумі 1106, 06 гривень.

Водночас вимоги позивача, які зазначені у позові, а саме: зобов`язати відповідача задовольнити звернення позивача від 03.12.2022 та від 12.01.2023 щодо сплати йому коштів в розмірі, що передбачені ч. 1 ст. 117 КЗпП України на банківську карту, куди 30.11.2022 сплачувалися кошти в розмірі 1106, 06 гривень, є таким який не можливо виконати, оскільки оплата у розмірі 1106, 06 грн перерахована позивачу ще 30.11.2022 і дана позивачем вимога суперечить єдиному можливому способу захисту, а тому суд має право відмовити в задоволенні позову лише через те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Відповідний висновок в чергове викладено в постанові КГС ВС у справі № 924/199/20 про визнання поруки припиненою.

Позовна заява за поштовим штемпелем направлена до суду 02.10.2023, ухвалою головуючого судді від 16.10.203 була залишена без руху, оскільки не містила жодного з вказаних позивачем додатків. Ухвалу суду позивач виконав 30.10.2023. Спрощене позовне провадження відкрито 30.11.2023, перше судове засідання призначене на 26.12.2023 та за клопотанням представників обох сторін відкладене на 25.01.2024. 25.01.2024 судовий розгляд відкладений за клопотанням представників позивача та відповідача на 28.02.2024. 28.02.2024 сторони знайомились з матеріалами справи. 14.03.2024 та 29.03.2024 суд розглядав справу по суті.

Судом встановлені такі обставини справи:

Зважаючи на зміст наказу про звільнення з роботи, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради 13.10.2022 № 122/1-к, ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах та звільнений з посади завідувача відділу, лікаря - трансфізіолога відділу заготівлі крові та її компонентів 13.10.2023 за угодою сторін (с. 14).

03.12.2022 датований лист ОСОБА_1 колишньому роботодавцю де зазначено, що 30.11.2022 він отримав на свою банківську картку заробітну плату в розмірі 1106,06 грн. Внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні просив сплатити йому кошти в розмірі, що передбачені ч. 1 ст.117 Кодексу законів про працю України, на банківську карту, куди 30.11.2022 року сплачувалися кошти в розмірі 1106,06 грн; повідомити про види заробітної плати, які ввійшли до суми 1106,06 грн, за який період вони нараховані та порядок їх обчислення, при цьому зазначити норму права, яка визначає такий порядок (с. 12).

Листом від 28.12.2022 відповідач на запит від 03.11.20222 повідомив ОСОБА_1 , що 1106,06 грн. це сума компенсації за невикористану відпустку за вересень-жовтень 2022 року, та направив йому копію заяви про звільнення та копію наказу про звільнення (с. 13).

Листом від 12.01.2023 ОСОБА_1 просив відповідача невідкладно сплатити йому кошти у розмірі, передбаченому ч.1 ст. 117 КЗпП України, припинити неправомірні дії, притягнути винних до відповідальності (с. 15).

Листом від 14.02.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що з 12.09.2022 (наказ КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР від 07.09.2022 №112-к) він був поновлений на роботі. У період з 12.09.2022р. по 13.10.2022 був відсутній на роботі, що підтверджується табелями обліку робочого часу за вересень 2022 та жовтень 2022. 13.10.2022 КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР отримало його заяву (№ 01-06/576 від 13.10.2022) про звільнення з 05.10.2022 без вказаних реквізитів на перерахування остаточного розрахунку при звільненні. На підставі заяви від 05.10.2022 (отриманої 13.10.2022 № 01-06/576) КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР був виданий наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи 13.10.2022 (наказ КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР від 13.10.2022 № 122/1-к). 28.11.2022 КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР отримало виконавчий лист на перерахування витрат на професійну допомогу відповідно до Ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05.10.2022 по справі 751/2858/22 провадження 2/751/1029/22. Кошти перераховані на рахунок Виконавчої служби. В своїх зверненнях позивач не вказав реквізити, на які можна зробити перерахунок та не надав відповідь на лист КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР від 08.11.2022р. № 01-06/359 про вказання реквізитів для перерахування сум остаточного розрахунку (с. 16).

Однак, сторонами не заперечувалось, що остаточний розрахунок між КНП «Чернігівський обласний центр крові» ЧОР та ОСОБА_1 був проведений 30.11.2022, кошти перераховані на рахунок позивача, яким він користувався під час роботи на підприємстві.

Затримка повного розрахунку з позивачем при звільненні склала 48 днів з 13.10.2022 по 30.11.2022.

Відомостей про середню заробітну плату для обрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку позивач не надав, суми позову не визначив, номеру банківської картки чи банківського рахунку та банківську установу суду не вказав, зазначивши, що не розглянувши його заяву від 03.12.2022 по суті відповідач порушив вимоги Закону «Про звернення громадян».

Вирішуючи питання, які правовідносини випливають із встановлених обставин, суд дійшов висновку, що питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні регулюються ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, тобто між сторонами існує трудовий спір, натомість відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про звернення громадян, передбачена ст. 24,25 Закону України «Про звернення громадян», не передбачає покладення обов`язку виплатити середній заробіток, зокрема, при звільнені.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні листом відповідача від 28.12.2022.

За наявності затримки розрахунку при звільнені, яка склала 48 днів, позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строків, передбачених ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

(Згідно з Офіційним тлумаченням положення частини першої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду№ 4-рп/2012 від 22.02.2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановленийчастиною третьоюцієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

Звернувшись до суду 02.10.2023, тобто більш ніж через 10 місяців з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник з ним розрахувався, ОСОБА_1 вимог ст. 233 КЗпП України не дотримався, причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду не навів, з клопотанням про поновлення строку звернення до суду не звертався.

Суд вважає за необхідне зазначити, що формулювання позовних вимог, коли замість вимоги про стягнення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявляються вимоги про визнання дій протиправними та покладення обов`язку на роботодавця виплатити цей середній заробіток, правової природи трудового спору не змінює, спір є саме трудовим і на нього поширюються вимоги ст. 233 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 6 липня 2022 року у справі N 148/201/21 (провадження N 61-16063св21) констатував, що встановленістаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Ця правова норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За обставинами даної справи пропуск строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд вважає недоцільним надавати правову оцінку переписці позивача з відповідачем після 02.10.2023, з посиланням на обставини, які мали місце до його звільнення 13.10.2022 і пов`язані з розглядом судом іншої цивільної справи.

Керуючись статтями 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позовних вимог до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівський обласний центр крові» Чернігівської обласної ради про визнання рішення неправомірним та покладення обов`язку сплатити кошти, передбачені ч.1 ст. 117 Кодексу законів України про працю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд м. Чернігова суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суд складений 08.04.2024.

Суддя А. С. Лібстер