Постанова

від 28.03.2024 по справі 909/690/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р. Справа №909/690/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянув апеляційну скаргу приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2024 (повний текст ухвали складено 05.02.24, суддя Горпинюк І.Є.) про визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця

у справі № 909/690/20

за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго»

до відповідача Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Галицька»

про стягнення страхового відшкодування в сумі 12976,36 грн

за відсутності представників учасників судового процесу

25.12.2023 Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго» подало скаргу на дії та бездіяльність приватного виконавця, в якій просило суд визнати незаконними дії приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича та повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 1935,35 грн. на рахунок стягувача.

В обґрунтування своєї скарги стягувач покликався на обов`язок виконавця повернути авансовий платіж, сплачений АТ «Страхова компанія «Інго», позаяк виконавче провадження приватним виконавцем відкрито не було, виконавчий документ до виконання не прийнято, виконавчі дії не проводились, витрати на проведення виконавчих дій не здійснювались, а 18.12.2020, на підставі п.10 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», приватним виконавцем виконавчий документ було повернуто стягувачу, у зв`язку з пред`явленням його не за місцем виконання.

Господарський суд Івано-Франківської області в ухвалі від 31.01.2024 скаргу АТ «Страхової компанії «Інго» на дії та бездіяльність приватного виконавця задоволив; визнав бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М.М. щодо неповернення АТ «СК «Інго» авансового внеску в сумі 1935,35 грн. незаконною; зобов`язав приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька Миколу Миколайовича усунути допущене порушення та повернути АТ «Страховій компанії «Інго» невикористані кошти авансового внеску в сумі 1935,35 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції №19449 від 02.12.2020.

Означену ухвалу в апеляційному порядку оскаржив приватний виконавець Солонько М.М,, який вказав, що така постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, оскільки стягувач звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця майже через три роки після повернення стягувачу виконавчого документа та майже через рік після подання стягувачем заяви приватному виконавцю про повернення коштів. Таким чином, АТ «СК «Інго» безпідставно пропущено встановлений чинним законодавством строк на оскарження дій приватного виконавця, відтак, з огляду на положення ст. 118 ГПК України, стягувач втратив право на вчинення відповідних процесуальних дій.

Крім цього, апелянт зазначив, що в даному випадку скаржником заявляються вимоги про повернення безпідставно одержаних коштів, що не може бути предметом скарги на дії виконавця, позаяк не стосується оскарження дій, бездіяльності чи рішення приватного виконавця як суб`єкта владних повноважень. Отож, на переконання приватного виконавця, спірні правовідносини мають приватно-правовий характер, а не публічно-правовий та стосуються повернення майна набутого без достатніх правових підстав, а тому підлягають розгляду в порядку позовного провадження в цивільному судочинстві.

Стягувач, на виконання приписів ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта та зазначив, що предметом скарги є бездіяльність приватного виконавця Солонька М.М., що полягає у невиконанні ним вимог ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», в якій йдеться про те, що виконавець повинен повернути авансовий внесок стягувачу, оскільки виконавчий документ не було прийнято. Стягувач вказує, що бездіяльність виконавця має триваючий характер та існує до початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності, відтак вважає, що ним не було пропущено строк на оскарження дій виконавця. Разом з тим, стягувач вважає за доцільне звернути увагу суду на те, що приватний виконавець долучає до матеріалів апеляційної скарги копію договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020 та рахунка - фактури від 02.12.2020, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, відтак, в силу положень ст. 269 ГПК України, такі докази не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Процесуальний хід розгляду даної апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

В дане судове засідання сторони участі уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України).

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на строки розгляду апеляційної скарги, визначені ст. 273 ГПК України, враховуючи те, що ухвалою суду апеляційної інстанції про призначення до розгляду апеляційної скарги, участь уповноважених представників в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи в сукупності з доводами апеляційної скарги, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали відсутні, з огляду на наступне:

Господарський суд Івано-Франківської області в рішенні від 20.10.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» задоволив; з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» на користь позивача стягнув 12976,36 грн. страхового відшкодування.

20.11.2020 судом, на виконання вказаного рішення, було видано відповідний наказ.

Наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/690/20 від 20.11.2020 пред`явлений стягувачем на виконання до приватного виконавця Солонька М.М. посвідчення №0112, виконавчий округ м. Києва.

02.12.2020 стягувачем було сплачений авансовий внесок в сумі 1935,35 грн, що підтверджується платіжною інструкцією за №19449, з призначенням платежу: «на виконання зведеного ВП № 909/690/20 від 20.11.2020 Господарського суду про стягнення з СК Галицька на користь СК Інго боргу».

18.12.2020 приватний виконавець Солонько М.М. повернув виконавчий документ - наказ суду № 909/690/20 від 20.11.2020 стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», що підтверджується відміткою приватного виконавця (виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю).

28.11.2022 АТ «Страхова компанія «ІНГО» звернулося до приватного виконавця Солонька М.М. із заявою про повернення авансового платежу, сплаченого згідно вищевказаної платіжної інструкції, проте, вказана заява залишена приватним виконавцем без відповіді та задоволення.

Розглянувши доводи стягувача, наведені у скарзі на дії бездіяльність приватного виконавця, в сукупності з доводами апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає таке:

Стаття 339 ГПК України регламентує право сторін виконавчого провадження право на звернення до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), у відповідності до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Пунктом 10 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» при поверненні виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок.

15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України (справа № 3-368/2018(5259/18) скасував норму про сплату авансового внеску для виконання судових рішень, визнавши неконституційними положення ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VII.

Конституційний Суд України наголосив, що у чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов`язковість.

Приписами ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців, зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частина 2 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів (ч. 3 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 авансові внески стягувачів використовуються виконавцем для здійснення витрат виконавчого провадження в порядку, визначеному п. 17 розділу VII цієї Інструкції.

Про використання авансового внеску виконавець готує звіт, в якому наводить перелік витрат виконавчого провадження, здійснених за рахунок авансового внеску, із зазначенням сум коштів, сплачених на фінансування кожної з витрат. Звіт про використання авансового внеску підписується виконавцем та залишається в матеріалах виконавчого провадження.

У разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа невикористаний авансовий внесок повертається стягувачу не пізніше трьох робочих днів з дня винесення відповідної постанови.

Приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом (ст. 37 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що на виконавця покладається обов`язок повернення стягувачу невикористаного авансового внеску протягом трьох робочих днів, у випадку повернення виконавчого документа.

З матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець Солонько М.М. повернув стягувачу виконавчий документ - наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2020, виданий на виконання рішення суду від 20.10.2020 у справі № 909/690/20 без виконання, проте, вимоги ч. 3 статті 43 Закону України «Про виконавче провадження» щодо повернення стягувачу авансового внеску, не виконав.

Звертаючись до місцевого господарського суду зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця, скаржник просив суд поновити строк на подання скарги, з огляду на те, що перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності) є триваючим правопорушенням, у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. При цьому, скаржник покликається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Положення статей 339, 341 ГПК України дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність, яка на відміну від дій, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням, обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 16.10.2023 у справі № 910/1432/21.

Варто вказати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Таким чином, вказаний підхід, на думку суду, має застосовуватись і при розгляді скарг на рішення, дії, бездіяльність приватних виконавців, допущених при виконанні судових рішень.

Враховуючи ту обставину, що предметом оскарження є не дії приватного виконавця, а його бездіяльність щодо неповернення авансового внеску, таким чином таке триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. З огляду на наведене, суд першої інстанції дослідив перебіг процесуальних строків для звернення стягувача зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та правомірно, шляхом дослідження відповідних доказів, встановив, що строк на звернення стягувача зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця Солонька М.М. Акціонерним товариством «СК «Інго» не пропущено.

За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення вимог скарги АТ «Страхова компанія «ІНГО» на бездіяльність приватного виконавця Солонька М.М.

Судова колегія не надає оцінку долученим до апеляційної скарги доказам, оскільки такі не були подані суду першої інстанції та, відповідно, не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що приватний виконавець не був позбавлений права подати суду першої інстанції долучені до апеляційної скарги докази з відповідними поясненнями, оскільки був належним чином повідомлений про час та місце розгляду скарги на його дії та бездіяльність, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронних листів від 27.12.2023 та від 04.01.2024 (а.с. 167,180).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника, у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні апеляційної скарги приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича відмовити.

Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2024 про визнання незаконною бездільності приватного виконавця у справі № 909/690/20 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

повний текст постанови складено 08.04.2024

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік