Постанова

від 03.04.2024 по справі 916/3641/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3641/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Вакаренко І.В.,

від Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023, прийняте суддею Литвиновою В.В., м. Одеса, повний текст складено 25.10.2023,

у справі №916/3641/23

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ"

про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 15 448,25 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ", в якому просив зобов`язати відповідача звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, а також стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 15448,25 грн, з яких: 61,93 грн заборгованості з орендної плати та 15386,32 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, безпідставно не здійснив своєчасне повернення останньому об`єкта оренди частини ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, що зумовлює необхідність зобов`язання Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити вказане майно з нарахуванням неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення. Крім того, позивач послався на неналежність виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди №15/2014 від 22.12.2014 в частині перерахування орендної плати.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3641/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 12821,93 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, 61,93 грн заборгованості з орендної плати та 2238,46 грн витрат зі сплати судового збору; у решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що зобов`язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору оренди №15/2014 від 22.12.2014, припинилося у зв`язку зі спливом строку дії вказаного договору, між тим, беручи до уваги те, що частина ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13 вільна та відповідачем не використовується, правові підстави для зобов`язання Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити вказане майно відсутні. Водночас, з огляду на не повернення відповідачем об`єкта оренди за вищенаведеним договором, місцевий господарський суд, пославшись на неправильність здійснення позивачем розрахунку неустойки, передбаченої частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України, у зв`язку з безпідставним включенням до складу цієї неустойки податку на додану вартість, дійшов висновку щодо правомірності заявлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимог про стягнення з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" вказаної неустойки за період з 07.11.2021 по 31.07.2023 у сумі 12821,93 грн. Судом першої інстанції також було встановлено доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №15/2014 від 22.12.2014, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" заборгованості з орендної плати у сумі 61,93 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, скасувати та ухвалити нове рішення, яким вказану позовну вимогу задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що в силу вимог чинного законодавства відповідач повинен був після припинення договірних орендних відносин повернути позивачу об`єкт оренди, а тому, беручи до уваги те, що відповідних дій Приватним підприємством "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" вчинено не було, Департамент комунальної власності Одеської міської ради правомірно заявив позовну вимогу про зобов`язання зазначеного підприємства звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 20.11.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 05.12.2023.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 31.01.2024 о 10:30.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкладено розгляд справи №916/3641/23 на 28.02.2024 о 12:30.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні, яке відбулося 28.02.2024 та в якому брав участь представник апелянта, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:40 год 03.04.2024.

У судовому засіданні 03.04.2024 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради апеляційну скаргу підтримав; представник Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що всю судову кореспонденцію у даній справі, у тому числі і ухвали суду про призначення судових засідань, Приватному підприємству "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" було направлено за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2, корпус Д, між тим вищенаведені ухвала повернулися на адресу апеляційного господарського суду, зокрема, з проставленими на конверті позначками "адресат відсутній за вказаною адресою" або "за закінченням терміну зберігання".

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 24.01.2024 у справі №910/13145/22, від 22.03.2024 у справі №922/1648/19, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 01.03.2023 у справі №910/18543/21, від 06.06.2023 у справі №922/3604/21 тощо.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Колегія суддів також зауважує на тому, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому, зокрема, ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі №916/3641/23 про призначення судового засідання на 03.04.2024 об 11:40 була оприлюднена 01.03.2024, тим більше, що Приватне підприємство "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ", виступаючи відповідачем у цій справі, є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, зокрема, направляючи відповідачу рекомендованою кореспонденцією копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі №916/3641/23 за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Приватне підприємство "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові будівлі та споруди загальною площею 4680,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №101502911 від 25.10.2017.

22.12.2014 між Департаментом охорони здоров`я Одеської міської ради ("Орендодавець") та Приватним підприємством "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" ("Орендар") укладено договір оренди №15/2014 (далі договір №15/2014 від 22.12.2014), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, під розміщення торгівельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, терміном на 1 рік.

В силу пункту 1.2 договору №15/2014 від 22.12.2014 передача в оренду об`єкта зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі розпорядження міського голови №1214 від 27.11.2014 відповідно до чинного законодавства України.

У пункті 1.3 договору №15/2014 від 22.12.2014 узгоджено строк дії цього договору з 22.12.2014 до 22.12.2015.

Згідно з пунктами 2.1-2.5 договору №15/2014 від 22.12.2014 орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (зі змінами в редакції постанови Кабінету Міністрів України №961 від 14.09.2011). За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату за базовий місяць розрахунку орендної плати (останній місяць, за який визначено індекс інфляції) у розмірі 171,18 грн, у тому числі ПДВ 28,53 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату та інші платежі за цим договором щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

За умовами пункту 3.4 договору №15/2014 від 22.12.2014 Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежилі приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується сторонами та установою, в якій знаходиться об`єкт оренди.

Пунктом 4.1 договору №15/2014 від 22.12.2014 передбачено, що вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під розміщення торгівельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Відповідно до пункту 4.8 договору №15/2014 від 22.12.2014 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) об`єкта оренди.

Положеннями пункту 4.11 договору №15/2014 від 22.12.2014 визначено, що у випадку припинення дії цього договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового його розірвання Орендар, який негайно не повернув майно, сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день фактичного звільнення приміщення з підписанням акту приймання-передачі.

В силу пункту 7.1 договору №15/2014 від 22.12.2014 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (пункт 7.4 договору №15/2014 від 22.12.2014).

У пункті 7.8 договору №15/2014 від 22.12.2014 вказано, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктами 7.10, 7.11 договору №15/2014 від 22.12.2014 вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об`єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.

За умовами пункту 7.14 договору №15/2014 від 22.12.2014 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

Додатком до договору №15/2014 від 22.12.2014 є підписаний без зауважень розрахунок орендної плати.

На підставі акту приймання-передачі, підписаного на виконання умов договору №526/203 від 05.08.2013, відповідачеві було передано частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" площею 3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13 на першому поверсі КУ "Пологовий будинок №7".

В подальшому до договору №15/2014 від 22.12.2014 було укладено низку додаткових угод та додаткових договорів, а саме:

-додаткову угоду №05ДС-2015/15/2014 від 22.12.2015, яким продовжено строк дії договору оренди до 22.10.2018 та встановлено, що сума щомісячної орендної плати за грудень місяць 2015 року згідно з доданим розрахунком складає 208,71 грн без ПДВ;

-додатковий договір №1 від 05.01.2018, на підставі якого сторони, керуючись рішенням Одеської міської ради №1962-VII від 26.04.2017 "Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 року №56-V "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси", та на підставі акту приймання-передачі приміщення від 05.01.2018, узгодили зміну назви Орендодавця у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору оренди на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради", а також передбачили зміну порядку розрахунків за договором оренди з 01.01.2018;

-додатковий договір №2 від 06.12.2018, відповідно до якого продовжено строк дії договору оренди до 06.11.2021 та визначено, що з 06.12.2018 за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату за перший після підписання цього додаткового договору місяць у розмірі 213 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що є базовою ставкою орендної плати за місяць.

29.03.2023 позивач засобами поштового зв`язку надіслав Приватному підприємству "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" претензію №01-13/536 від 28.03.2023, в якій запропонував відповідачу у місячний строк погасити заборгованість з орендної плати за договором №15/2014 від 22.12.2014 та сплатити неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди за вказаним договором.

08.08.2023 працівниками позивача та Комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" проведено обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, за результатами якого складено відповідний акт обстеження б/н від 08.08.2023, який затверджено заступником директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та в якому зафіксовано, що частина ганку КУ "Пологовий будинок №7" площею 3 кв.м відповідачем на час проведення обстеження не використовується.

Предметом спору у даній справі є вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про зобов`язання Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, а також про стягнення з відповідача на користь позивача 61,93 грн заборгованості з орендної плати за період 01.11.2021-06.11.2021 та 15386,32 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період 07.11.2021-31.07.2023.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що Приватне підприємство "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" не займає об`єкт оренди за договором №15/2014 від 22.12.2014, який припинився внаслідок спливу строку, на який він був укладений, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача звільнити вказане майно. Водночас, пославшись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №15/2014 від 22.12.2014 в частині сплати орендних платежів, несвоєчасність звільнення відповідачем об`єкта оренди за вищенаведеним договором та необґрунтованість проведеного позивачем розрахунку неустойки, суд першої інстанції зазначив про правомірність заявлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимог про стягнення з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" заборгованості з орендної плати у сумі 61,93 грн та неустойки за період з 07.11.2021 по 31.07.2023 у сумі 12821,93 грн.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити частини ганку, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 12821,93 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди та 61,93 грн заборгованості з орендної плати, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2564,39 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити частини ганку з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №15/2014 від 22.12.2014 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір №15/2014 від 22.12.2014 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Колегія суддів вбачає, що у пункті 1.3 договору №15/2014 від 22.12.2014 визначено строк його дії до 22.12.2015, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним договором були підписані додаткова угода та додатковий договір, у зв`язку з чим строк дії даного договору оренди було неодноразово продовжено, зокрема, в останній раз до 06.11.2021 (на підставі додаткового договору №2 від 06.12.2018).

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору №15/2014 від 22.12.2014 було продовжено до 06.11.2021, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", регламентований Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.

За умовами пункту 143 Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Докази своєчасного звернення Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідною заявою щодо продовження договору №15/2014 від 22.12.2014 у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, договір №15/2014 від 22.12.2014 припинився з 07.11.2021 у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 4.8 договору №15/2014 від 22.12.2014 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що договір №15/2014 від 22.12.2014 припинився з 07.11.2021, відповідач повинен був звільнити об`єкт оренди за вказаним договором та передати його позивачу на підставі відповідного акту приймання-передачі.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об`єкта оренди за договором №15/2014 від 22.12.2014 на підставі акту приймання-передачі.

При цьому за своєю правовою природою позовна вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про зобов`язання Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити об`єкт оренди за договором №15/2014 від 22.12.2014 фактично є вимогою про виселення відповідача.

Згідно з частиною першою статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (частина третя статті 66 Закону України "Про виконавче провадження").

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що сам по собі акт обстеження нежитлового приміщення б/н від 08.08.2023, відповідно до якого на час проведення обстеження частина ганку КУ "Пологовий будинок №7" площею 3 кв.м відповідачем не використовувалась, жодним чином не свідчить про належне виконання Приватним підприємством "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" свого обов`язку зі звільнення та повернення орендованого майна, оскільки, з огляду на мету передачі відповідачу об`єкта оренди (розміщення торгівельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи) та неповернення об`єкта оренди на підставі акту приймання-передачі, відповідний автомат, беручи до уваги його мобільність (здатність переміщення без докладання значних зусиль), може бути розміщений відповідачем на частині ганку КУ "Пологовий будинок №7" площею 3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13 у будь-який час без жодних перепон для вчинення таких дій, що є неприпустимим внаслідок неправомірності використання комунального майна територіальної громади м. Одеси за відсутності необхідних правових підстав.

За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Приватне підприємство "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" не повернуло позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, у зв`язку з чим необґрунтовано має можливість розміщення на об`єкті оренди свого майна (зокрема, але не виключно: торгівельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи), що, в свою чергу, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями чинного законодавства, у вигляді зобов`язання відповідача звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити частини ганку з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №916/3641/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити частини ганку скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне підприємство "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" звільнити частину ганку КУ "Пологовий будинок №7" загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Стягнути з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 12821,93 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, 61,93 грн заборгованості з орендної плати та 4922,46 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Приватного підприємства "ВЕНДИНГ КВОЛІТІ" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 4026 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.04.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук