Постанова

від 08.04.2024 по справі 915/1662/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1662/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Колоколова С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керівника Вознесенської окружної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області про повернення позовної заяви

від 23 листопада 2023 року (повний текст складено 23.11.2023)

у справі № 915/1662/23

за позовом: Керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кузьмин Енерджі

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності,-

суддя суду першої інстанції: Алексєєв А.П.

місце винесення ухвали: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 Вознесенською окружною прокуратурою до Господарського суду Миколаївської області пред`явлено позов в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьмин Енерджі» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що у справі №915/803/20 підтверджено право власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру в області (та у подальшому, його правонаступника - Веселинівської селищної ради) на ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4821755500:03:000:0591, відповідно до її координат, то наявні державна реєстрація у Державному земельному кадастрі сформованої, у тому, числі за її рахунок, ділянки з кадастровим номером 4821755500:03:000:0594 площею 4,529 га та державна реєстрація права власності ТОВ «Кузьмин Енерджі на цю землю, вчинена Державному реєстрі речових прав, є перешкодами у здійсненні селищною радою своїх повноважень власника.

З огляду на що, позивач вказує, що задоволення позову про усунення перешкод у здійсненні Веселинівською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4821755500:03:000:0591 шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:03:000:0594 та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ «Кузьмин Енерджі» на земельну ділянку з кадастровим номером 4821755500:03:000:0594 відповідає ефективному способу захисту порушених прав.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 (суддя Алексєєв А.П.) позовну заяву з доданими до неї документами повернуто Керівнику Вознесенської окружної прокуратури з посиланням на те, що з огляду на положення норм законодавства селищна рада, будучи позивачем, мала здійснювати лише публічно-владні управлінські функції по відношенню до відповідача. Натомість, як вбачається із позову та додаткових пояснень, Веселинівська селищна рада є рівноправною стороною у спірних правовідносинах. З огляду на що, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Веселинівської селищної ради. Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що за положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України прокурор не позбавлений права звернутися до відповідача із позовом самостійно.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 скасувати та направити дану справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що при вирішенні питання щодо застосування приписів п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України у спірних правовідносинах суд мав з`ясувати, чи існують у прокурора підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах та чи виступає Веселинівська селищна рада у даному спорі органом, уповноваженим на захист відповідних інтересів.

Скаржник зауважує, що предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755500:03:000:0594 та скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Кузьмин Енерджі» на вказану ділянку.

З посиланням на норми чинного законодавства, прокурор зазначає, що Веселинівська селищна рада наділена правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, в тому числі розпоряджатися майном територіальної громади. При цьому, вона повинна діяти доцільно, економно, ефективно та в інтересах територіальної громади. Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Скаржник вказує, що положення ч. 1 ст. 143 Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» стосується вирішення органами місцевого самоврядування як суб`єктами владних повноважень питань, визначених законами, зокрема, у галузі земельних відносин.

З урахуванням викладеного, скаржник зазначає, що орган місцевого самоврядування, який здійснює від імені частини українського народу - територіальної громади повноваження по розпорядженню землями комунальної власності, виступає суб`єктом владних повноважень.

Прокурор стверджує, що незважаючи на неодноразові запити прокуратури, Веселинівською селищною радою належних заходів до реального поновлення порушених інтересів територіальної громади не вжито.

Відтак, прокурор правомірно, з дотриманням порядку, визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду із позовом в інтересах держави саме в особі Веселинівської селищної ради, як органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Поміж іншого, скаржник стверджує про наявність правових підстав для постановлення окремої ухвали відносно судді господарського суду Миколаївської області Алексеева А.П.

Так, прокурор зазначає, що постановлені суддею Алексєєвим А.П. ухвали про повернення позовів прокурора з аналогічних підстав вже неодноразово скасовувались судами апеляційної інстанції. Скаржник зауважує, що у всіх цих випадках суддею Алексєєвим А.П. повернуто позовні заяви прокурора саме через відсутність, на його думку, підстав для представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, що призвело до затягування розгляду справ по суті та, відповідно, тривалого не поновлення порушених інтересів держави.

На думку скаржника, викладені обставини свідчать про те, що дії судді Алексеева А.П. суперечать завданням господарського судочинства та не сприяють забезпеченню доступу до правосуддя та, як наслідок, ефективному захисту порушених прав.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1662/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

18.12.2023 матеріали справи №915/1662/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 апеляційну скаргу Керівника Вознесеньскої окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі; належних доказів надсилання копії апеляційної скарги з додатками іншим учасникам даної справи (або в Електронний кабінет, зареєстрований в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, або разом з описом вкладення, який має містити номер поштового відправлення); доказів на підтвердження у Віти Денисенко повноважень на підписання апеляційної скарги; доказів реєстрації Електронного кабінету Вознесенської окружної прокуратури в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

04.01.2024 від апелянта до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано зазначені судом належні докази надсилання апеляційної скарги на адреси учасників даної справи; копію платіжної інструкції від 04.12.2023 №1716 на суму 2 684,00; копію службового посвідчення прокурора та копію наказу щодо призначення ОСОБА_1 на посаду керівника Вознесенської окружної прокуратури; докази реєстрації Електронного кабінету Вознесенської окружної прокуратури в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою апеляційною скаргою Керівника Вознесенської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі № 915/1662/23. Вирішено розглянути справу №915/1662/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

17.01.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю Кузьмин Енерджі до Південно-західного апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач не погоджується з її доводами, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві відповідач зазначає, що у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Відповідач зауважує, що з огляду на положення норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що селищна рада, будучи позивачем, мала здійснювати лише публічно-владні управлінські функції по відношенню до відповідача. Натомість, як вбачається із позову та додаткових пояснень, Веселинівська селищна рада є рівноправною стороною у спірних правовідносинах. Ураховуючи зазначене вище, відповідач вважає, що ухвалу суду першої інстанції такою, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку зі звільненням у відставку та відрахуванням зі штату суду судді Разюк Г.П., розпорядженням керівника апарату суду від 01.04.2024 №54 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/418/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 для розгляду справи №915/418/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Діброви Г.І., на підставі чого ухвалою суду від 01.04.2024 вказану справу було прийнято до свого провадження визначеною судовою колегією у зміненому складі.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення енергопостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду і принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Керівника Вознесенської окружної прокуратури розглядається поза межами строку, встановленого ст. 273 ГПК України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Частиною першою ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга Керівника Вознесенської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з огляду на наступне.

За положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст.2 Закону України "Про прокуратуру").

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

За приписами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 74, 77 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Так, предметом позову у справі є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Судова колегія зазначає, що для суду першої інстанції вирішальним моментом при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі за позовом прокурора мало стати встановлення того факту, чи є селищна рада органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, чи порушено її права та чи існують підстави для представництва інтересів держави в її особі прокурором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

У відповідності до ст. 172 ЦК України органами, через які діють територіальні громади у цивільних відносинах є органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтею 12 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

У контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади, але також у захисті інтересів органів місцевого самоврядування, компетенція яких не має загальнодержавного характеру, але направлена на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до відання цих органів.

Відтак, звертаючись до суду з позовом у даній справі прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Висновки місцевого господарського суду в частині того, що Веселинівська селищна рада не є суб`єктом владних повноважень в даному випадку, не приймаються до уваги та спростовуються вищевикладеним.

Щодо вимоги прокурора про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 246 ГПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Отже, умовою постановлення судом вищої інстанції окремої ухвали на підставі ч. 10 ст. 246 ГПК України є допущені судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права при ухваленні/постановленні судових рішень.

Аналіз положень наведеної статті ГПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Дослідивши матеріали оскарження ухвали у справі, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Помилкове застосування або не застосування судом норми права при прийнятті рішення не є тією обставиною, яка потребує винесення окремої ухвали щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, оскільки принципи судочинства, в тому числі й існування апеляційної та касаційної інстанцій, направлені саме на те, щоб вчасно та обґрунтовано виправити можливу помилку у застосуванні правових норм, та дійти єдиної практики.

Враховуючи викладене, клопотання скаржника про винесення окремої ухвали щодо судді господарського суду Одеської області Алексєєва А.П. не підлягає задоволенню.

За статтею 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За результатами розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права, а матеріали справи поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею матеріалів справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен здійснити суд першої інстанції за результатами розгляду ним заяви, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269-271, 273, 275, 280-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.11.2023 у справі №915/1662/23 скасувати.

В задоволенні іншої частини апеляційної скарги відмовити.

Матеріали справи №915/1662/23 направити до Господарського суду Миколаївської області для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова відповідно ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяКолоколов С.І.