Рішення

від 01.04.2024 по справі 903/1314/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 квітня 2024 року Справа № 903/1314/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідача: Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області, с. Рівне, Ковельський р-н.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки

Представники сторін:

прокурор: Присяжнюк Ірина Богданівна

від позивача: Андрущак Олена Михайлівна

від відповідача: не прибули;

від третьої особи: не прибули;

Встановив:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Ковельської районної військової адміністрації, Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області та просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га.

Позовна заява обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, проте Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2024. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

31.01.2024 від Ковельської районної державної (військової) адміністрації, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх.№01-74/164/24 від 31.01.2024 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

01.02.2024 від Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх.№ 01-74/179/24 від 01.02.2024 про закриття провадження у справі № 903/1314/23 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Ковельської районної державної (військової) адміністрації, Рівненської сільської ради Ковельського району про скасування рішень, державної реєстрації земельної ділянки та її повернення в частині п. 1 позовних вимог прокурора, а саме: « 1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10,8882 га». Повернути Волинській обласній прокуратурі 2684 грн судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції від 22.11.2023 № 2430 за пред`явлення вищезазначеної позовної заяви в частині п.1 прохальних вимог прокурора.

02.02.2024 від Волинської обласної державної (військової) адміністрації через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх.№ 01-74/200/24 від 02.02.2024 про закриття провадження у справі №903/1314/23.

Ухвалою суду від 05.02.2024 відкладено підготовче засідання на 26.02.2024.

Ухвалою суду від 26.02.2024 постановлено закрити провадження у справі в частині п. 1 позовних вимог, а саме: «Визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення», яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського провадження, які перебувають у державній власності в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10,8882 га» у зв`язку з відсутністю предмету спору. Повернути Волинській обласній прокуратурі (43025, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 13, код ЄДРПОУ 02909915) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2684 грн., сплачений згідно платіжної інструкції від 22.11.2023 № 2430 на суму 8052 грн. Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.04.2024.

01.04.2024 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх.№ 01-75/2508/24 від 01.04.2024 про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач всупереч створеним судом відповідних умов та наданих строків, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причин неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача та представника третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідачів позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Присутня в судовому засіданні представник позивача пред`явлені прокурором до відповідача позовні вимоги підтримала.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Першим з указаних елементів є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, п. 35).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Віднесення земельної ділянки до земель комунальної власності, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується в лісогосподарських цілях, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Прокурором встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування.

В результаті винесення спірного розпорядження Любомльської райдержадміністрації відбулася незаконна зміна цільового призначення частини вищезазначеної земельної ділянки та вилучення її з постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Попередження незаконної зміни цільового призначення земель лісового фонду, які мають статус особливо цінних земель та вилучення їх з користування належних землекористувачів, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах становили саме ті обставини, які потребували невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, могло привести до знищення лісової екосистеми, відтак бездіяльність позивача зумовлювала настання невідворотних негативних наслідків.

Звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення не наданих у власність або у користування, що в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Крім того, віднесення частини спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що ускладнить, або навіть унеможливить повернення їх до земель державної власності.

Пред`явлення позову прокурором зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної реєстрації частини земельної ділянки державної форми власності у Державному земельному кадастрі як землі запасу сільськогосподарського призначення ненадані у власність чи у користування на землях оборони.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

За змістом ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

При визначенні цього елемента підлягає з`ясуванню питання наявності чи відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі у судовому порядку.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Разом з тим, слід врахувати, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

Районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.

Указом Президента України від 24.02.2022 № № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити на базі існуючих обласних державних адміністрацій відповідні обласні військові адміністрації.

Таким чином, Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель лісогосподарського призначення за межами населених пунктів на території її юрисдикції, відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі.

Отже, держава як власник земель вищезазначеної категорії земель делегувала Волинській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листом від 04.10.2023 № 15-1671вих-23 обласну прокуратуру повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.

У відповідь на зазначені листи адміністрацією інформовано, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв`язку обмеженим бюджетним фінансуванням (лист від 16.10.2023 № 1201/01-19/2-23).

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов (лист від 28.11.2023 № 15-1998 вих-23).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.08.2023 № 10-3-0.31-2938/2-23 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 площею 10,8882 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради колишнього Любомльського району Волинської області (Том 1 а.с. 32-33).

Розроблення даної документації із землеустрою здійснювалось на підставі розпорядження Любомльської райдержадміністрації від 21.08.2013 №159 та наказу Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 № 58 (Том 2 а.с. 41-43, 51-55).

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради колишнього Любомльського району Волинської області загальною площею 1391,8593 га (Том 2 а.с. 44-46).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.12.2019 № HB-0708716062019 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10,8882 га 30.10.2013 внесені до Державного земельного кадастру за цільовим призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) та категорією землі землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (Том 1 а.с. 49-53).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2023 №338092406 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 у вказаному реєстрі не зареєстрована (Том 1 а.с. 48).

Відповідно до Плану лісонасаджень Гущанського лісництва державного підприємства «Прибузьке лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прибузьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, частково належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП «Прибузьке ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування були передані згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування». Матеріали лісовпорядкування ДП «Прибузьке лісове господарство» затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 06.08.2013.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19.01.2011 № 14, № 15, від 31.05.2011 № 232.

У вказаних рішеннях суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» та розпорядження голови Волинської ОДА від 27.03.2009 №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП «Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Волиньоблагроліс» та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Любомльське МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП «Любомльліс». Згідно ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів. Землі лісового фонду, надані Любомльському МСЛП та у подальшому його правонаступнику ДП КСЛАП «Любомльліс» перебувають у державній власності, та вказані землі лісового фонду можуть бути надані у користування державним лісогосподарським підприємствам.

Таким чином, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» (Том 2 а.с. 92-98) належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедури передачі земельних ділянок.

В подальшому, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 20.03.2018 № 179 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Прибузьке лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 19357,74 га, розташованих за межами населених пунктів Любомльського району в постійне користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (Том 2 а.с. 29).

Як вбачається з листів Поліського лісового офісу ДСГП «Ліси України» від 24.07.2023 №1026/01-11/2-23, Філії "Любомильське лісове господарство" земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 частково накладається на землі державного лісового фонду ДП «Прибузьке ЛГ» (на даний час ДП «Ліси України») (квартал 24 виділ 22, 23, квартал 28 виділ 2) Гущанського лісництва (Том 1 а.с. 37-43).

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прибузьке лісове господарство», укладеного у 2013 році вбачається, що у кварталі 24 виділу 22, 23 Гущанського лісництва зростають дерева віком 25-35 років. Вказане підтверджується актом обстеження лісових насаджень Філії «Любомльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 12.10.2023 (Том 2 а.с. 30-35).

Інформація про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Прибузьке ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 21.07.2023 № 684 (Том 1 а.с. 46-47).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (ч.1 ст. 1 Лісового кодексу України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо) (частина 5 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина 6 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Поняття земель лісогосподарського призначення визначене у ст. 55 Земельного кодексу України. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

З аналізу вищезазначених норм лісового та земельного законодавства вбачається, що ліс як тип природного комплексу поєднує як лісову рослинність, так і чагарникову, трав`яну рослинність внаслідок неоднорідності природних комплексів. Аналогічне трактування поняття «землі лісогосподарського призначення», яке включає землі, які вкриті лісового рослинністю, а також не вкриті лісового рослинністю, в тому числі і болота.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п.28 Порядку).

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

У зв`язку з цим, відділом Держземагентства у Любомльському районі 23.11.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Суд встановив, що під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921 в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми, що надасть право Рівненській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га є обґрунтованою.

Щодо повернення земельної ділянки, судом враховано наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Щодо частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10,8882 га Любомльською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення», яким частина спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення.

Прийнявши вказане розпорядження, Любомльська районна державна адміністрація фактично розпорядилася частиною земельної ділянки, що відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки вчинило дії, спрямовані на незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки, що в подальшому призвело до вибуття земель державної власності у комунальну.

З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10,8882 га.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 №487/10132/14-ц та від 07.04.2020 № 372/1684/14-ц.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га в Державному земельному кадастрі.

3. Зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, обл. Волинська, код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній державній адміністрації (Волинській обласній військовій адміністрації) (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0921, площею 10, 8882 га.

4. Стягнути з Рівненської сільської ради Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 5368,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 08.04.2024.

Суддя В. М. Дем`як