Рішення

від 08.04.2024 по справі 910/1544/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2024Справа № 910/1544/24Суддя Господарського суду міста Києва Алєєва І.В., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Приватного акціонерного товаритсва «Науково - виробниче об`єднання «Київський завод автоматики»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛМФ Компані»

про стягнення 42 912, 32 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 42 912, 32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (далі - орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛМФ Компані» (далі - орендар/відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна № КЗА-1961 (далі - договір оренди), за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно а саме: приміщення площею 85, 0 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10 , (літера «ІХ») на 1-му поверсі корпусу 3.

За умовами п. 3.1 договору оренди орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця.

Пунктом 3.2 договору оренди узгоджено, що орендар зобов`язаний вчасно вносити орендну плату за користування майном незалежно від наслідків власної господарської діяльності.

Згідно з п. 3.3 договору оренди вартість комунальних послуг, оплачених орендодавцем та отриманих орендарем, відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю (земельного податку) в частині (пропорції) щодо майна, експлуатаційні витрати, інші витрати щодо утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати та відшкодовується орендарем орендодавцю на підставі окремого договору, який має бути укладений між орендарем та орендодавцем не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цього договору, за умови, що такий договір не був укладений сторонами раніше.

У відповідності до п. 3.4 та п. 3.5 договору оренди орендна плата за базовий місяць оренди становить 7 752, 00 грн., включаючи ПДВ - 1 292, 00 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції (індекс споживчих цін) до попереднього місяця. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100,0% розмір орендної плати за користування майном коригуванню не підлягає.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) орендна плата розраховується щодобово і сплачується за фактичну кількість днів оренди майна (п. 3.6 договору оренди).

Згідно з п. 3.15 договору оренди у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату включно до дня фактичного повернення майна за актом приймання-передавання. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.

Пунктом 5.2 договору оренди узгоджено, що орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати орендну плату за цим договором, а також відшкодовувати вартість комунальних послуг, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плату за землю (земельний податок) в частині (пропорції) щодо майна, інші витрати, в тому числі експлуатаційні, щодо утримання майна згідно з відповідним окремим договором. Самостійно оплачувати не передбачені зазначеним окремим договором витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна.

Відповідно до п. 9.6 договору оренди за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві неустойку - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

З лютого 2022 року у відповідача почала формуватися заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати, що підтверджується копіями відповідних рахунків та актами здачі-приймання послуг.

27.05.2022 року відповідач направив позивачу листа № 27-05 від 27.05.2022 року, в якому повідомлялось про дострокове припинення дії Договору № 1961, з 01.06.2022 року в зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Позивач посилається на те, що ним була складена відповідна Додаткова угода № 1 від 31.05.2022 року про розірвання Договору № 1961 за взаємною згодою сторін, з 01.06.2022 року, яку в свою чергу Відповідач з невідомих причин не підписав, при цьому що фактично відносини оренди за Договором № 1961 між сторонами припинилися з 01.06.2022 року.

Слід зазначити, що у п. 2 цієї Додаткової угоди № 1 до Договору № 1961 сторони визначили те, що "На момент припинення дії Договору грошові зобов`язання за цим договором складають на користь Орендодавця 27 606 грн. 10 коп.

Позивач посилається на те, що станом на 22.01.2024 року відповідач мав заборгованість по орендній платі перед позивачем у розмірі 27 606.10 грн.. що зокрема підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 30.11.2022 року у розрізі Договору № 1961, який Відповідач не підписав.

Також, 09.09.2022 між Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (далі - власник мереж) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛМФ Комипані» укладено договір на відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна (далі - договір на відшкодування витрат), предметом якого є забезпечення власником можливості отримання орендарем платних послуг в т.ч. пов`язаних з постачанням через інженерні мережі власника, отриманих від постачальних підприємств та організацій через інженерні мережі підприємства електроенергії, води та ін., необхідних для обслуговування та експлуатації орендованих приміщень, які належать власнику на праві власності та передані в найм орендарю на підставі договору оренди нерухомого майна №КЗА-1961 від 09.09.2020 загальною площею 85, 0 кв.м., розташованих на 1-му поверсі корпусу №3, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10 .

Також орендар відшкодовує власнику земельний податок та податок на нерухоме майно.

Орендар у встановлений строк та на передбачених цим договором умовах, бере участь у витратах власника на виконання робіт, у тому числі пов`язаних зі сплатою послуг, передбачених додатком № 1 до цього договору, який є невід`ємною його частиною, пропорційно займаної ним площі в будівлях, якщо інше не випливає з характеру послуг, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору на відшкодування витрат вартість відшкодування за договором визначається на підставі щомісячних рахунків, які виставляє власник орендарю на протязі дії договору і які є його невід`ємною частиною.

Пунктом 4.2.3 договору на відшкодування витрат визначено, що орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати власнику витрати по обслуговуванню будівлі і прибудинкової території, забезпеченню електроенергії, водопостачанням та водовідведенням та за інші фактично отримані послуги.

Згідно з п. 6.1 договору на відшкодування витрат розрахунковим періодом за цим договором є один календарний місяць. За цим договором орендар відшкодовує власнику згідно виставлених ним рахунків-фактур витрати останнього за фактично отримані від постачальних підприємств та організацій через інженерні мережі підприємства, комунальних послуг, а також за утримання та обслуговування нерухомого майна, передбачених в додатку № 1 до цього договору.

Оплата здійснюється в наступному порядку:

- оплата за фактично спожиті обсяги електроенергії, водопостачання холодної води та водовідведення здійснюється орендарем на підставі виставлених рахунків власника протягом п`яти календарних днів наступного місяця з дня їх виставлення після надання послуг.

Крім вказаних платежів, орендар до п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно виставлених ним рахунків-фактур, компенсує власнику:

- втрати на утримання в належному робочому стані інженерних мереж (технічне обслуговування, проведення ремонтів тощо), розташованих на території підприємства - 19% від фактично спожитих обсягів електроенергії;

- втрати, пов`язані з утриманням систем водопостачання, водовідведення та зливної каналізації - 10% від фактично спожитих обсягів водопостачання та водовідведення;

- відшкодування земельного податку - в розмірі 50, 48 грн в місяць з ПДВ;

- відшкодування податку на нерухоме майно - в розмірі 602, 22 грн в місяць з ПДВ;

- вартість інших фактично отриманих послуг згідно додатку № 1 до цього договору.

У випадку зміни розміру послуг (тарифів, ставок податку і таке інше) з обслуговування будівлі та прибудинкової території, забезпечення електроенергією, водою та комунальними послугами в період дії договору, оплата орендарем вказаних послуг здійснюється на підставі розрахунків власника без погодження і без зміни інших умов цього договору (п. 6.2 договору на відшкодування витрат).

Відповідно до п. 7.2 договору на відшкодування витрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по цьому договору орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за весь строк такого невиконання.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання та діє протягом дії договору оренди, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх здійснення (п. 8.1 договору на відшкодування витрат).

Незважаючи на вищевказані положенням Договору №1963 Відповідач не оплатив рахунок-фактуру № СЧ-0002805 від 30.04.2022 року, у зв`язку з чим сформувалась заборгованість у розмірі 1 305,41 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за вищевказаними договорами, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 27 606, 10 грн. за договором оренди та заборгованість за договором на відшкодування витрат у розмірі 1 305, 41 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за договором оренди: пеню у розмірі 5 152, 07 грн., 3% річних у розмірі 1 534, 62 грн., інфляційні втрати в розмірі 6 687, 06 грн. та за договором на відшкодування витрат: пеню у розмірі 298, 99 грн, 3% річних у розмірі 67, 27 грн та інфляційні втрати в розмірі 260, 80 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, а відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту вищевказаних пунктів договорів строк виконання відповідачем встановленого грошового зобов`язання на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договорами строки орендну плату та оплату з відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна в належному розмірі не здійснював.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної сплати орендних платежів та відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 97 963, 68 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені.

Так, пунктом 9.6. договору оренди сторони встановили, що за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві неустойку - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості за весь час прострочення.

В той же час, пунктом 7.2. договору на відшкодування витрат сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по цьому договору орендар сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за весь строк такого невиконання.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів та відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню.

Окрім того, оскільки за приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати у загальному розмірі.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правової допомоги № 20/11/23 від 20.11.2023 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеним між адвокатом Савенюком В`ячеславом Григоровичем (далі - адвокат) та Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (далі - клієнт).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правової допомоги, платіжну інструкцію № 11413 від 22.12.2023 на суму 10 000,00 грн.

Частиною 4-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не подавалось.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛМФ КОМПАНІ» ( Україна, 04053, місто Київ, вул. Січових Стрільців, будинок 21, ідентифікаційний код 42621076) на користь ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ» (Україна, 04116, місто Київ, ВУЛ. СТАРОКИЇВСЬКА, будинок 10, ідентифікаційний код 14309356) основний борг у розмірі 28 911 (тридцять дві тисячі двісті двадцять чотири) грн. 51 коп., пеню у розмірі 5 451 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят одна) грн. 06 коп., 3 % річних у розмірі 1 599 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 89 коп., інфляційні втрати у розмірі 6 947 (шість тисяч дев`ятсот сорок сім) грн. 86 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва