Ухвала

від 08.04.2024 по справі 910/4156/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

08.04.2024Справа № 910/4156/24

Суддя Картавцева Ю.В., розглянувши заяву Приватного підприємства «Вадім» про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Вадім» звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову, в якій особою, що може отримати статус учасника справи визначено Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (відповідач).

Предметом позову, з яким ПП «Вадім» планує звернутися до суду є: визнання незаконним рішення Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо зупинення безспірного списання коштів місцевого бюджету та встановлення обов`язку вчинити певні дії на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2023.

У заяві про забезпечення позову ПП «Вадім» просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти бюджету міста Києва або резервного фонду бюджету міста Києва в сумі 2 315 223,60 грн на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі №910/16226/21 для погашення заборгованості перед Приватним підприємством «Вадім».

Обґрунтовуючи заяву, ПП «Вадім» зазначає про протиправність дій ГУ ДКС України у м. Києві, що полягає у відмові від виконання наказу суду від 02.06.2023 у справі № 910/16226/21.

Розглянувши заяву Приватного підприємства «Вадім» про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову, суд дійшов до наступних висновків.

За змістом ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Як було зазначено вище, предметом позову, з яким ПП «Вадім» планує звернутися до суду є: визнання незаконним рішення Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо зупинення безспірного списання коштів місцевого бюджету та встановлення обов`язку вчинити певні дії на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2023.

Так, за змістом статті 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 5 названого Закону визначає органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Відповідно до частини першої згаданої статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження", у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

У статтях 1, 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (з подальшими змінами та доповненнями) затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Казначейство), згідно з яким:

- Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (пункт 1);

- Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4);

- Казначейство з метою організації своєї діяльності контролює діяльність територіальних органів Казначейства (підпункт 4 пункту 5);

- Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9).

Виходячи з норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, діяльність яких з метою організації своєї діяльності контролює безпосередньо.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок виконання рішень), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з пунктом 3 вищезгаданого Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Виходячи з системного аналізу Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Казначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Казначейство може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Відповідно до положень пункту 15 Порядку, виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду.

Разом з цим, ані в Порядку виконання рішень, ані в Законі України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Суд зазначає, що Казначейство є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою уповноваженою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 910/9927/13 та від 04.12.2020 у справі № 904/3118/20).

При цьому, вимоги щодо визнання рішень/дій/бездіяльності органів казначейства незаконними та зобов`язання вчинити дії прямо пов`язані із виконанням покладених законодавством на Казначейство функцій щодо забезпечення виконання рішень суду у спосіб безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється), мають ознаки публічно-правового спору, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №916/1227/16, від 31.10.2018 у справі 905/2087/17, від 12.09.2018 у справі № 916/223/17, від 29.08.2018 у справі № 916/376/15-г, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2022 у справі № 905/3553/15.

Так, ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді (ч. 4 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України).

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою для розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову до його подання, є подання такої заяви за встановленою підсудністю з метою її розгляду саме компетентним судом.

Згідно з ч. 3 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к, від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення, тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Вказана позиція висловлена в тому числі в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

З огляду на зазначене, оскільки, спори про визнання рішення органів казначейства незаконними та зобов`язання вчинити дії, пов`язані із виконанням покладених законодавством на Казначейство функцій щодо забезпечення виконання рішень суду у спосіб безспірного списання коштів з рахунку боржника віднесено до юрисдикції адміністративного суду, суд, керуючись приписами ст. 169, 175 ГПК України, відмовляє у прийнятті до розгляду заяви Приватного підприємства «Вадім» про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову у справі №910/4156/24.

На підставі викладеного та керуючись ст. 175, ч. 2 ст. 232, ст.ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у прийнятті до розгляду заяви Приватного підприємства «Вадім» про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову у справі №910/4156/24.

2. Роз`яснити Приватному підприємству «Вадім», що розгляд заяви про забезпечення позову, що подана до пред`явлення позову віднесено до юрисдикції адміністративних судів та належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.В. Картавцева