Рішення

від 02.04.2024 по справі 911/3439/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3439/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТІВ-АВТОТРАНС», Київська обл., м. Фастів

до Фастівської міської ради, Київська обл., м. Фастів

про визнання договору продовженим

представники:

від позивача не з`явився

від відповідача Ю.Щур

вільний слухач Л.Чадюк

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТІВ-АВТОТРАНС» б/н від 13.11.2023 року (вх. №2889/23 від 13.11.2023) (далі позивач) до Фастівської міської ради (далі відповідач) про визнання продовженим Договору від 24.02.2021 року про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 до закінчення воєнного стану в Україні.

Ухвалою суду від 17.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3439/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.12.2023 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №06-23/6433 від 30.11.2023 року (вх. №22536/23 від 05.12.2023), в якому відповідач проти позову заперечує.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року відкладено підготовче засідання на 16.01.2023 року.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 25.12.2023 року (вх. №23596/23 від 27.12.2023).

Також, від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н б/д (вх. №625/24 від 15.01.2024).

Ухвалою суду від 16.01.2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/3439/23 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 13.02.2024 року.

До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 12.02.2024 року (вх. №1972/24 від 12.02.2024 року) про долучення доказів до матеріалів справи, якими позивач підтверджує початок виконання Договору №08-18/29 від 24.02.2021 року про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).

Ухвалою суду від 13.02.2024 року відкладено підготовче засідання на 05.03.2024 року.

До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 28.02.2024 року (вх. №2869/24 від 29.02.2024) про долучення доказів.

У судовому засіданні 05.03.2024 року представники не заперечили проти закриття підготовчого провадження та призначення справи №911/3439/23 до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 05.03.2024 року закрито підготовче провадження у справі №911/3439/23 та призначено розгляд справи по суті на 02.04.2024 року.

До суду від відповідача надійшли заперечення проти клопотання позивача від 22.02.2024 та від 29.02.2024 про долучення до матеріалів справи доказів.

Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 02.04.2024 року не з`явився.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2024 року проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях та просив у задоволенні позову відмовити.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 02.04.2024 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.02.2021 між ТОВ «Фастів-Автотранс» (за договором - користувач) та Фастівською міською радою Київської області (за договором власник) за результатами земельних торгів у формі аукціону укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 (далі Договір), згідно умов п. 1 якого, власник надає, а користувач приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею: 0,0114 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з метою будівництва автостанції, з кадастровим номером: 3211200000:09:016:0088, яка розташована: м. Фастів, Привокзальна площа (в межах населеного пункту).

24.02.2021 згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки до Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021, власник на підставі рішення Фастівської міської ради №51/85-IV-VIII від 23.12.2020 та протоколу №90 земельних торгів у формі аукціону з продажу права суперфіцію земельної ділянки від 24.02.2021 надав, а користувач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0114 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з метою будівництва автостанції, з кадастровим номером: 3211200000:09:016:0088, яка розташована: м. Фастів, Привокзальна площа (в межах населеного пункту).

Пунктом 8 Договору сторони погодили, що Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) укладено на два роки. Сплив строку дії договору починається з дати його підписання сторонами. Право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Позивач посилається на те, що 24.02.2022 року розпочалася збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який діє і на даний час.

Позивач зазначає, що враховуючи введення в Україні воєнного стану, ведення бойових дій на території Київської області, через форс мажорні обставини, які не залежали від позивача, з незалежних від нього вказаних об`єктивних причин, він був позбавлений можливості скористатись своїм правом на забудову земельної ділянки у строки, визначені Договором.

Також, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова), згідно п. 5 якої визначено, що Договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

На думку позивача, укладений між сторонами Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021 вважається продовженим (до закінчення воєнного стану) без необхідності укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди до Договору.

15.11.2021 позивач звернувся до відповідача з листом №49, у якому просив надати дозвіл на отримання містобудівних умов та обмежень «Будівництва автостанції» з приміщеннями торгівлі та громадського харчування, що знаходиться на Привокзальній площі в м. Фастів, Київської області. Однак, зазначений лист залишено відповідачем без відповіді та реагування, дозвіл на отримання містобудівних умов та обмежень «Будівництва автостанції» з приміщеннями торгівлі та громадського харчування, що знаходиться на Привокзальній площі в м. Фастів, Київської області не надано.

Позивач вважає, що відповідачем порушено п. 25 Договору, згідно якого, власник зобов`язаний не вчиняти дій, які перешкоджали б користувачеві користуватися земельною ділянкою.

21.11.2022 позивач звернувся до відповідача з листом №45, в якому просив переглянути та перенести термін дії Договору, тобто, продовжити строк дії Договору у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану, що не дає можливості приступити до використання земельної ділянки для забудови в строки, встановлені Договором. Відповідачем у відповідь на вказане звернення позивача листом від 17.02.2023 повідомлено позивача, що строк дії Договору два роки.

10.03.2023 позивач звернувся до відповідача з листом №11, в якому просив продовжити строк дії Договору до закінчення дії воєнного стану, у зв`язку із введенням воєнного стану та неможливістю отримання містобудівних умов та технічної документації, дозволів тощо. Відповідачем у відповідь на вказане звернення листом від 05.04.2023 повідомлено позивача, що 24.02.2023 строк дії Договору закінчився, а 25.02.2023 програмою засобів ведення Державного реєстру прав за №40852251 автоматично припинилось право державної реєстрації договору оренди про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021.

21.09.2023 позивач листом повідомив відповідача про продовження дії Договору та про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 до кінця воєнного стану. Однак, відповідач у листі від 04.10.2023 повідомив про те, що строк дії Договору закінчився.

Позивач вважає зазначені вище відмови відповідача у продовженні Договору незаконними, оскільки, вони порушують визначене п. 26 Договору законне право позивача, як користувача за Договором, зводити у встановленому законом порядку на земельній ділянці будівлі і споруди, а також, передбачене п. 17 Договору право позивача, як користувача за Договором, після виконання умов Договору, ставши власником будівлі, викупити земельну ділянку, на якій вона розміщена, або отримати право користування земельною ділянкою на новий строк.

Посилаючись на рішення Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, позивач зазначає, що відповідачем проігноровано, що згідно постанови від 27.05.2022 №634 Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», договори оренди об`єкта, строк дії яких завершується під час воєнного стану, автоматично продовжуються до кінця воєнного стану та ще на 4 місяці з дати припинення чи скасування воєнного стану. Для продовження договору оренди на зазначений строк заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагається. Згідно пп. 7 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, в період дії воєнного стану земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності не проводяться. Торги, які були оголошені і не завершені до 07.04.2022 (дата вступу цього закону в дію) вважаються скасованими. Оголошення нових земельних торгів щодо набуття права оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності забороняється.

Підпунктом 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що дія договорів оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк яких завершується в період дії воєнного стану, автоматично продовжується на один рік. Сторонам договору не потрібно укладати ніяких додаткових угод та не потрібно вносити відомості про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, договори, строк дії яких закінчується в період з 24.02.2022 (дата введення воєнного стану на території України) і до припинення чи скасування воєнного стану в Україні або у відповідних окремих її областях будуть автоматично поновлюватися на один рік. Після припинення чи скасування воєнного стану, такі договори діятимуть до закінчення строку, на який вони поновлені.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що Договір від 24.02.2021 про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 є продовженим до закінчення воєнного стану в Україні, однак, оскільки, відповідач відмовив позивачу у продовженні Договору, зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що пунктом 8 Договору сторони погодили, що Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) укладено на два роки. Згідно п. 29 Договору, дія Договору припиняється у разі, зокрема, спливу строку, на який його було укладено. Відповідач зазначив, що 25.02.2023 року за №40852251 програмою засобів ведення Державного реєстру прав автоматично припинилось право державної реєстрації Договору оренди про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021 року. Крім того, відповідач зазначив, що будь-які договори оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності з ТОВ «Фастів-Автотранс» не укладались, а тому, посилання позивача постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634, суперечать нормам чинного законодавства. Спір у справі, на думку відповідача, стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". Відповідач також звертає увагу, що особа, яка порушує свої зобов`язання, у зв`язку із обставинами, пов`язаними із військовою агресією Російської Федерації проти України, в період дії введеного воєнного стану, має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання зобов`язань за умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів у встановлений термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. При цьому, у разі необхідності, сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, також має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката, дотримуючись порядку, встановленого Регламентом за кожним зобов`язанням окремо. Також, відповідач вказує, що пп.7 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, на який посилається позивач

Виходячи з наданих суду обґрунтувань, доказів та заперечень, судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо дії Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) регулюється главою 16-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), главою 34 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно ст. 413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно ст. 414 ЦК України, власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.

Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом. Землекористувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (ст. 415 ЦК України).

Статтею 417 ЦК України передбачено правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою.

З аналізу правових норм, що регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) вбачається, що суперфіцій є одним з різновидів користування чужою земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1021 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору судом встановлено, що оспорюваний Договір містить істотні умови, які характеризують цей договір як договір суперфіцію.

В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» та п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, вважає, що Договір від 24.02.2021 про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 є продовженим до закінчення воєнного стану в Україні

27 травня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі Постанова №634).

Відповідно до п. 5 Постанови №634, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк воєнного стану неодноразово продовжувався і триває і на даний час.

Згідно п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності;

Згідно пп. 7 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності не проводяться.

Вважаючи Договір поновленим позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», однак, суд зазначає, що суперфіцій і оренда є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України "Про оренду землі". Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №905/1436/20, від 28 березня 2018 року у справі №923/474/17.

Як зазначено відповідачем, будь-які договори оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності з ТОВ «Фастів-Автотранс» не укладались, отже, на думку суду, положення Постанови №634 щодо автоматичного продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, правовідносини сторін виникли з Договору суперфіцію, на які поширюється дія загальних норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

При цьому, посилання позивача на пп. 7 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, згідно якого, земельні торги щодо прав оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності не проводяться є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19 жовтня 2022 року №2698-IX підпункти 6 і 7 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України виключено.

Суд також зазначає, що посилання позивача на п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, як на підставу позовних вимог, згідно якого, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності, також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено, згідно ст. 413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Відповідно до ст. 1021 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу позивача, що предметом користування в разі суперфіцію можуть бути земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва, в той час як емфітевзис передбачає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Об`єктом суперфіцію є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель із можливістю для суперфіціарія набути право власності на них. При наданні земельної ділянки в користування з метою забудови необхідно, щоб її подальше використання відповідало цільовому призначенню земельної ділянки. Відтак, з цього слідує, що об`єктом договору суперфіцію є земельна ділянка, яка за своїм цільовим призначенням призначена для здійснення забудови. Встановлення цільового призначення земель відбувається шляхом віднесення земель до тієї чи іншої категорії, яке здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Стаття 19 ЗК України передбачає поділ земель на категорії за їх основним цільовим призначенням; за основним цільовим призначенням виокремлено таку категорію земель, як землі житлової та громадської забудови. Такими землями є земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 ЗК України).

Враховуючи викладене, об`єктом суперфіцію можуть бути дві категорії земель землі житлової та громадської забудови та землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно п.п. 1, 2 Договору, власник надає, а користувач приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею: 0,0114 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з метою будівництва автостанції, з кадастровим номером: 3211200000:09:016:0088, яка розташована: м. Фастів, Привокзальна площа (в межах населеного пункту). В користування передається земельна ділянка площею 0,0114 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з метою будівництва автостанції, функціональним призначенням: землі, на яких можливе будівництво автостанції, допустима висотність будівлі 10 м.

Земельна ділянка передається в користування: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для будівництва автостанції). Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (п.п. 13, 14 Договору).

Пунктом 18 Договору визначено, що відповідно до генерального плану міста Фастів, затвердженого рішенням Фастівської міської ради №20-IX-VII від 03.03.2016 року, земельна ділянка передбачена під будівництво автостанції.

Враховуючи викладене, положення п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, стосуються виключно земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому, не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки, згідно п. 2 Договору, в користування відповідачу передано земельну ділянку з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з метою будівництва автостанції, функціональним призначенням: землі, на яких можливе будівництво автостанції.

Згідно п. 8 Договору, Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) укладено на два роки. Сплив строку дії договору починається з дати його підписання сторонами. Право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно п. 29 Договору, дія Договору припиняється у разі, зокрема, спливу строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі спливу строку, на який було надано право користування (п. 2 ч. 1 ст. 412 ЦК України).

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що припиняються після завершення строку дії відповідного договору, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права до дня закінчення строку дії договору, що обраховується відповідно до Цивільного кодексу України. Після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.

25.02.2023 року за №40852251 програмою засобів ведення Державного реєстру прав автоматично припинилось право державної реєстрації Договору оренди про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 від 24.02.2021 року.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать, що строк дії Договору закінчився 24.02.2023, а тому, доводи позивача щодо продовження Договору відповідно до п. 5 Постанови №634 та п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України не приймаються судом до уваги, враховуючи встановлені вище обставини.

Судом також враховано, що з дня набрання чинності Законом України від 19.10.2022 №2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», автоматичне поновлення договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, скасоване.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Як встановлено судом, з дня набрання чинності Закону України №2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» відновлено довоєнний порядок продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону.

Суд враховує, що чинне законодавство передбачає, що з 19.11.2022 укладений сторонами у справі Договір мав продовжуватися виключно у порядку, визначеному ст.с. 134-139 ЗК України.

Задекларована у ст. 627 ЦК України свобода договору має свої чітко окреслені законодавцем межі, загальне правило яких полягає в тому, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Законодавство України, чинне на момент спливу строку Договору та звернення позивача до відповідача із заявами про продовження цього Договору, не передбачало можливості автоматичного продовження договору оренди поза процедурою земельних торгів (аукціону).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Продовження відповідачем, який є органом місцевого самоврядування, укладеного із позивачем Договору у спосіб, що не відповідає положенням чинного законодавства суперечило б нормам Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим, вимоги про визнання Договору продовженим задоволенню не підлягають.

Стосовно поданих відповідачем заперечень проти клопотання позивача від 22.02.2024 та від 29.02.2024 про долучення до матеріалів справи доказів суд зазначає, що в силу ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 86 ГПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду даної справи судом досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи. При цьому, суд зазначає, що зважаючи на те, що докази, які просив долучити позивач, подані на вимогу суду, з метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи, судом прийнято всі документи, подані сторонами у справі.

Стосовно посилань позивача на настання форс-мажорних обставин які призвели до неможливості отримання містобудівних умов та технічної документації, дозволів тощо та лист Торгово-промислової палати України на офіційному веб-сайті розміщено лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять ані повідомлення позивача відповідачу про настання форс-мажорних обставин, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати України, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би підтверджував неможливість виконання позивачем умов Договору, зокрема, здійснення будівництва, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідні посилання позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Суд звертає увагу позивача, що існування листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором щодо неможливості здійснення позивачем будівництва, а відтак, вказаний лист не звільняє позивача від виконання зобов`язань за Договором.

Саме по собі посилання позивача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання за Договором.

Щодо решти пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків, стосовно відсутності підстав для задоволення позову, не спростовує.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТІВ-АВТОТРАНС» (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Бишівська, буд. 2, код ЄДРПОУ 33258082) до Фастівської міської ради (08500, Київська обл., м. Фастів, площа Соборна, буд. 1, код ЄДРПОУ 34446857) про визнання продовженим Договору від 24.02.2021 року про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №08-18/29 до закінчення воєнного стану в Україні відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.04.2024 року.

Суддя Д.Г. Заєць