Рішення

від 26.03.2024 по справі 916/4933/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4933/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4933/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД (59052, Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Великий Кучурів, вул. Головна, 76, код ЄДРПОУ 40042088)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ (68802, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188А, код ЄДРПОУ 31460973)

про стягнення 784 239,31грн.

Представник:

Від позивача: Поліщук П.Я. ордер;

Від відповідача: Ланчковський Ю.В. ордер;

Москаленко Д.В. самопредставництво;

Склярова О.М. самопредставництво;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ про стягнення 870 813,86грн.

Ухвалою від 20.11.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД було залишено без руху.

23.11.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №42869/23) Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.11.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4933/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

14.12.2023р. за вх. №45239/23 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.12.2023 призначено справу №916/4933/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21.02.2024р. за вх.№7105/24 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 784 239,31грн. Відповідна заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

14.12.2023р. за вх. №45232/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.

26.12.2023р. за вх. №47112/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

12.12.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» (Постачальник послуг) було укладено Договір з надання послуг щодо організації прийому, накопичення та перевантаження вантажів № 12/12 від 12.12.2022 р. (далі також Договір).

Предметом цього Договору є організація Постачальником послуг Клієнту з зберігання і перевантаження дизельного пального, далі - "Вантаж", у порядку, передбаченому Договором. Комплекс послуг, які Постачальник послуг організує, за цим Договором включає, але не обмежується організацією прийому Вантажу з транспорту Клієнта, відвантаження Товару через причал з наданих Клієнтом суден на автомобільний та /або залізничний транспорт та організацією зберігання Вантажу через систему резервуарів терміналу, а саме ємністю 5000 м3, на умовах, визначених Договором (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що Клієнт власним коштом здійснює митне декларування імпорту/експорту вантажу в Україну в порту м. Рені.

За змістом п. 6.1. Договору Постачальник послуг зобов`язується: - організувати прийом Вантажу від судна Клієнта в систему трубопроводів Терміналу для завантаження на вантажні автомобілі або залізничні цистерни Клієнта; - організувати обслуговування відповідно до інструкцій про порядок приймання, транспортування, тимчасового зберігання, постачання та обліку Вантажу. - організовувати інші суміжні послуги за взаємною згодою Сторін; - відповідно до письмових вказівок Клієнта та на підставі актів приймання-передачі забезпечити передачу Вантажу від Клієнта Новому Власнику Вантажу. Постачальник послуги гарантує передачу повної кількості прийнятого Вантажу; - повідомляти Клієнта про всі дії із Вантажем, що вимагають прийняття рішення Клієнтом, та очікувати на такі рішення не більше 1 доби.

Як зазначає позивача, на виконання умов Договору 23.12.2022 відповідачем було розвантажено з танкера MTS ARISTOTEL та прийнято на зберігання в морському порті Рені (Україна, Одеська область) 2 424,772 тонни дизельного пального, що підтверджується Генеральним актом № 14 від 23.12.2022 та Актом повідомлення № 14 від 23.12.2022.

02.01.2023 відповідачем було фактично вивантажено в його термінал № 5 з танкера MRC EMIRHAN 4 163,599 тонн дизельного пального на умовах Договору, що підтверджується Генеральним актом від 02.01.2023 та Актом повідомлення № 1 від 02.01.2023.

Загалом позивачем було передано відповідачу на відповідальне зберігання 6 588,371 тонн дизельного пального, що додатково підтверджується складеним сторонами Актом звірки руху дизельного палива на відповідальне зберігання станом на 15.01.2023

Позивач вказує, відповідачем за період з 23.12.2022 по 14.01.2023 загалом було видано з відповідального зберігання позивачу 6565,19 тонн дизельного пального шляхом відвантаження на залізничний та автомобільний транспорт, що оформлялося актами видачі з відповідального зберігання за вказаний період.

За посиланнями позивача, 2 424,772 тонни дизельного пального прийнятого на відповідальне зберігання згідно з Генеральним актом № 14 від 23.12.2022 були видані відповідачем з відповідального зберігання у повному обсязі (2 424,772 тонни) без жодних відхилень по кількості товару.

15.01.2023 залишок пального на відповідальному зберіганні відповідача в резервуарі № 5 склав 23,181 тонни, що сторони зафіксували в Акті звірки руху дизельного палива на відповідальне зберігання станом на 15.01.2023.

24.01.2023 ТОВ «МАРТІН ТРЕЙД» було надано автомобіль для відвантаження залишків пального у обсязі 23,181 тонни зі зберігання.

Проте, відповідачем як зазначає позивач, було відвантажено ТОВ «МАРТІН ТРЕЙД» з відповідального зберігання лише 7,960 тонн дизельного пального, із 23,181 тонн, що перебували на зберіганні, що підтверджується актом видачі з відповідального зберігання від 24.01.2023.

Щодо частини дизельного палива обсягом 15,221 тонн відповідачем повідомлено у Листі № 654 від 24.03.2023, що «різниця 15,221 тонн, що в відсотковому співвідношенні складає 0,23 % в межах допустимої похибки відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України 20.05.2008 № 28 (межа допустимої похибки становить +/- 0,5 %». З доданого до листа Акту звірки від 24.01.2023, складеного та підписано відповідачем вбачається, що у відповідача відсутнє дизельне паливо позивача обсягом 15,221 тонн.

Поряд з цим позивач вказує, що спір у сторін виник з приводу того, чи підлягають застосуванню до операції по видачі з відповідального зберігання 23,181 тонн дизельного пального норми допустимої похибки у розмірі 0,5 % на підставі Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України 20.05.2008 № 281 (далі також Інструкція № 281).

Позивач зазначає, що зі змісту Договору з надання послуг щодо організації прийому, накопичення та перевантаження вантажів № 12/12 від 12.12.2022 р. вбачається, що застосування норми допустимої похибки до господарських операцій з розвантаження та зберігання нафтопродуктів сторонами не встановлено. Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що відповідач отримував на відповідальне зберігання нафтопродукти поставлені танкерами в порт Рені при міждержавних перевезеннях нафтопродуктів до України з порту Констанца в Румунії.

Пунктом 1.1. Інструкції № 281 визначено, що вона не поширюється на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.

На переконання позивача, до отриманих на відповідальне зберігання за міждержавним перевезенням нафтопродуктів у будь-якому разі не підлягають застосуванню норми похибки, визначені Інструкцією № 281.

За посиланнями позивача, станом на 15.01.2023 сторонами встановлено фактичний залишок нафтопродуктів позивача у резервуарі № 5 у обсязі 23,181 тонн, про що складено Акт звірки руху дизельного палива на відповідальне зберігання станом на 15.01.2023, відповідно до якого: «На відповідальному зберіганні ТОВ «УКРЧЕМ» станом на 15.01.2023 знаходяться залишки дизельного палива в кількості 23,181 тонн метричних». При видачі зі зберігання 24.01.2023р. 7,960 тонн дизельного пального, із 23,181 тонн, нестача склала 15,221 тонн, що у процентному співвідношенні становить 65,66 %, а не 0,23 % як стверджує відповідач. Застосування межі допустимої похибки можливе щодо обсягу тієї партії нафтопродуктів, відносно якої здійснюється відповідна операція, а не щодо всього обсягу оборотів за Договором.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що Постачальник послуг несе повну майнову відповідальність за збереження кількісних характеристик Вантажу під час надання послуг за цим Договором.

Отже позивач вказує, що з відповідального зберігання відповідачем не було повернуто 15,221 тонн дизельного пального. Вказане дизельне пальне позивачем було придбано за ціною 220 190 646.48 грн. за 5 455 751 кілограмів дизельного пального, що підтверджується фінальною митною декларацією форми МД-2 № 23UA903150001054U7. Вартість 15,221 тонн дизельного палива, що не була повернута відповідачем з відповідального зберігання, складає 685 680,21 грн.

Крім того, за посиланнями позивача при розмитненні спірного дизельного пального підлягав сплаті податок на додану вартість за ставкою 7 % в сумі 47 997,614 грн.

Також, як зазначає позивач, у зв`язку з неможливістю подальшого використання 15,221 тонн дизельного палива у господарській діяльності Позивача внаслідок відсутності цього товару у відповідача, як відповідального зберігача, у позивача виникає обов`язок збільшити свої податкові зобов`язання на розмір податку на додану вартість на відповідний товар, а саме нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на вартість вказаного товару, сума якого складає 50 561,49 грн.

Отже, як вказає позивач загальний розмір збитків які відповідач відповідно до ч. 1 ст. 936, 1 ст. 942, ч.ч. 1 2 ст. 949, ч. 1 ст. 951 ЦК України повинен відшкодувати позивачу складає 784 239,31грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 12.12.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ТРЕЙД» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» (Постачальник послуг) було укладено Договір з надання послуг щодо організації прийому, накопичення та перевантаження вантажів № 12/12 від 12.12.2022 р. (далі також Договір).

Предметом цього Договору є організація Постачальником послуг Клієнту з зберігання і перевантаження дизельного пального, далі - "Вантаж", у порядку, передбаченому Договором. Комплекс послуг, які Постачальник послуг організує, за цим Договором включає, але не обмежується організацією прийому Вантажу з транспорту Клієнта, відвантаження Товару через причал з наданих Клієнтом суден на автомобільний та /або залізничний транспорт та організацією зберігання Вантажу через систему резервуарів терміналу, а саме ємністю 5000 м3, на умовах, визначених Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч.1 ст.938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до ч.1ст.942 ЦК України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Положеннями ст.949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

У відповідності до ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору 23.12.2022 відповідачем було розвантажено з танкера MTS ARISTOTEL та прийнято на зберігання в морському порті Рені (Україна, Одеська область) 2 424,772 тонни дизельного пального, що підтверджується Генеральним актом № 14 від 23.12.2022 та Актом повідомлення № 14 від 23.12.2022.

02.01.2023 відповідачем було фактично вивантажено в його термінал № 5 з танкера MRC EMIRHAN 4 163,599 тонн дизельного пального на умовах Договору, що підтверджується Генеральним актом від 02.01.2023 та Актом повідомлення № 1 від 02.01.2023.

Загалом, як встановлено судом та підтверджено сторонами по справі, відповідачу на відповідальне зберігання було передано 6 588,371 тонн дизельного пального, що підтверджується складеним сторонами Актом звірки руху дизельного палива на відповідальне зберігання станом на 15.01.2023

Пунктом 6.1 договору передбачено, що Постачальник послуг зобов`язується, зокрема, відповідно до письмових вказівок Клієнта та на підставі актів приймання-передачі забезпечити передачу Вантажу від Клієнта Новому Власнику Вантажу. Постачальник послуг гарантує передачу повної кількості прийнятого Вантажу.

Так, як встановлено судом, відповідачем за період з 23.12.2022 по 14.01.2023 загалом було видано з відповідального зберігання позивачу 6565,19 тонн дизельного пального шляхом відвантаження на залізничний та автомобільний транспорт, що оформлялося актами видачі з відповідального зберігання за вказаний період,

При цьому, 2 424,772 тонни дизельного пального прийнятого на відповідальне зберігання згідно з Генеральним актом № 14 від 23.12.2022 були видані відповідачем з відповідального зберігання у повному обсязі (2 424,772 тонни) без жодних відхилень по кількості товару.

Як вбачається з матеріалів справи 15.01.2023р. залишок пального на відповідальному зберіганні відповідача в резервуарі № 5 склав 23,181 тонни, що сторони зафіксували в Акті звірки руху дизельного палива на відповідальне зберігання станом на 15.01.2023.

24.01.2023 ТОВ «МАРТІН ТРЕЙД» було надано автомобіль для відвантаження залишків пального у обсязі 23,181 тонни зі зберігання та відповідачем було відвантажено ТОВ «МАРТІН ТРЕЙД» з відповідального зберігання лише 7,960 тонн дизельного пального, із 23,181 тонн, що перебували на зберіганні, що підтверджується актом видачі з відповідального зберігання від 24.01.2023.

Поряд з цим, яке вбачається з матеріалів справи, щодо частини дизельного палива обсягом 15,221 тонн відповідачем було повідомлено позивача Листом № 654 від 24.03.2023, з якого вбачається що «різниця 15,221 тонн, що в відсотковому співвідношенні складає 0,23 % в межах допустимої похибки відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України 20.05.2008 № 28 (межа допустимої похибки становить +/- 0,5 %».

До відповідного Листа був доданий Акт звірки від 24.01.2023, складений та підписаний відповідачем з якого вбачається, що у відповідача відсутнє дизельне паливо позивача обсягом 15,221 тонн.

Так, як зазначалось по тексту рішення вище, за умовами п.6.1 договору, відповідач гарантує передачу повної кількості прийнятого Вантажу.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідач свого обов`язку передбаченого договором щодо видачі повної кількості прийнятого вантажу не виконав.

Приписами статті 950 ЦК України передбачено, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Пункт 1 ч.1ст.951 ЦК України вказує, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що Постачальник послуг несе повну майнову відповідальність за збереження кількісних характеристик Вантажу під час надання послуг за цим Договором.

Проаналізувавши здійснений Позивачем розрахунок збитків за товар, який не був повернутий з відповідального зберігання в кількості 15,221 тонн дизельного пального в сумі 784 239,31грн., з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку.

Отже, враховуючи встановлення судом факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ прийнятих на себе зобов`язань щодо передачі повної кількості прийнятого на зберігання вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків в розмірі 784 239,31 грн. - є обґрунтованою, підтвердженою відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.

Так, заперечуючи проти позову відповідач, посилається на абзац 4 п. 1 Інструкції № 281, яким визначено, що її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, а обов`язковість для сторін Договору положень Інструкції випливає зі змісту та суті відносин між сторонами. Інструкція № 281 належить до нормативно-правових актів та підлягає застосуванню, в частині, в якій регулює спірні правовідносини.

Відповідач як підстави віднесення нестачі у розмірі 15,221 тонн нафтопродуктів до меж допустимої похибки вимірювання нафтопродуктів, посилається на застосування підпункту 4.2.2.2. Інструкції № 281.

Поряд з цим суд зазначає, що інструкція № 281 містить, як загальні, так і спеціальні норми по відношенню до правовідносин, щодо яких виник спір. До спеціальних норм відносяться положення абзацу 3 п. 1 Інструкції № 281 щодо кола правовідносин, на які поширюється вказаний нормативно-правовий акт.

Зокрема абзацом 3 п. 1 Інструкції № 281 визначено, що вона не поширюється на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Генерального акту № 14 від 23.12.2022, Акту повідомлення № 14 від 23.12.2022, Генерального акту від 02.01.2023, Акту повідомлення № 1 від 02.01.2023 послуги відповідачем надавалися при перевезенні товару з держави Румунія до держави України, тобто при міждержавному перевезенні нафти і нафтопродуктів. Відповідні генеральні акти та акти повідомлення містять підпис представника та печатку ТОВ «УКРЧЕМ», що свідчить про обізнаність відповідача з їх змістом.

При цьому посилання відповідача та ті обставини, що обидві сторони мають зареєстроване місцезнаходження в Україні, послуги з розвантаження надавалися в України не спростовують факту міждержавного перевезення вантажів. Так, при віднесенні перевезення вантажів до категорії міждержавних визначальним є знаходження пункту відправлення та пункту призначення вантажу в різних державах, при цьому частина послуг, пов`язаних з міждержавним перевезенням вантажу, може повністю надаватися на території однієї з держав, між якими здійснюється перевезення, а сторони договору можуть бути зареєстровані в одній з держав, між якими здійснюється перевезення вантажів.

Крім того, спеціальною нормою є п. 5.1.3. Інструкції № 281, яким визначено, що границі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором.

Зі змісту п. 6.1. Договору вбачається, що границі відносної похибки при відвантаженні товару не допускаються, а відвантаженню підлягає повна кількість прийнятого товару.

Отже абзац 4 п. 1 Інструкції № 281 підлягає застосуванню з особливостями визначеними абзацом 3 п. 1 Інструкції № 281, як спеціальної норми. А саме вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, але ця Інструкція не поширюється на міждержавні перевезення нафти і нафтопродуктів.

При цьому загальна норма п. 4.2.2.2. Інструкції № 281 підлягає застосуванню норми п. 5.1.3. Інструкції № 281, як спеціальні норми, за змістом яких границі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором і не мають перевищувати значень, наведених у ГОСТ 26976 для методу вимірювання маси, що застосовується вантажовідправником та вантажоодержувачем.

Суд зазначає, що ГОСТ 26976, на який посилається відповідач, для методу вимірювання маси може встановлювати лише максимальні значення узгодженої сторонами похибки, а не мінімальних розмір похибки, як зазначає відповідач. Також ГОСТ 26976 застосовується до спірних правовідносин лише в разі узгодження сторонами у договорі допустимості похибки при відвантаження товару.

При цьому користуючись принципом свободи договору, визначеним ст. 6 ЦК України, сторони можуть повністю покласти ризики нестачі товару як на одну так і на іншу сторону, визначити границі похибки, в яких несе ризики втрати товару сторона, встановити недопустимість застосування границі похибки до спірних правовідносин.

Також відповідач вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин підпункту 4.2.2.2. Інструкції № 281 з посиланнями на п. 6.1. Договору, за змістом якого: «Постачальник послуг зобов`язується організувати обслуговування відповідно до інструкцій про порядок приймання, транспортування, тимчасового зберігання, постачання та обліку вантажу».

Суд відповідні посилання оцінює критично, оскільки положення п. 6.1 Договору визначають обов`язки відповідача діяти відповідно до інструкцій перед замовником, тобто у відповідності до інструкцій позивача щодо товару. При цьому відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту того, що інструкції на які є посилання в договорі є саме Інструкція № 281.

Поряд з цим, положеннями пункту 6.1. Договору, чітко передбачено, що Постачальник послуги гарантує передачу повної кількості прийнятого Вантажу, що було би не можливим у разу застосування до справних правовідносин Інструкція № 281, якою перебачено застосування норми похибки.

Крім того відповідач вказує про відсутність товару в резервуарі № 5 станом на 16:00 годину 24.01.2023, що підтверджується актом інвентаризації нафтопродуктів від 24.01.2023 та Розпорядженням про проведення інвентаризації від 24.01.2023.

Разом з тим суд зазначає, що відсутність нафтопродуктів у резервуарі відповідача не відноситься до обставин, які звільняють зберігача від відповідальності переданого на відповідальне зберігання товару. Зберігач несе повну матеріальну відповідальність за відсутність переданого на зберігання товару.

При цьому, як зазначалось по тексу рішення вище, пунктом 9.1. Договору визначено, що Постачальник послуг несе повну майнову відповідальність за збереження кількісних характеристик Вантажу під час надання послуг за цим Договором.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до матеріалів справи, 03.11.2023р. між Адвокатом Поліщуком Павлом Ярославовичем та ТОВ «МАРТІН ТРЕЙД» було укладено договір про надання правової допомоги №207/23, за умовами якого Адвокат зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в господарській справі щодо стягнення заборгованості з відшкодування збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЧЕМ".

Пунктом 3.1 договору передбачено, що 3а надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду). Розмір гонорару (винагороди) встановлюється в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень з розрахунку 3 000 (три тисячі) гривень за одну годину роботи адвоката.

Розмір гонорару складається з наступних сум: збір, перевірку, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по Справі Клієнта 2 год. 6 000грн.; складання позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарського суду 5 год. 15 000грн., здійснення розрахунків до позовної заяви 1 год. 3 000грн.; підготовку до розгляду справи на стадії підготовчого провадження, представництво інтересів Клієнта на стадії підготовчого провадження - 1 год. -3 000грн.; підготовку до розгляду справи по суті, представництво інтересів Клієнта на стадії розгляду справи по суті 1 год. 3 000грн. (п. 3.2. договору).

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Проте, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, суд зазначає, що послуги адвоката, зазначені в п.1, 3 переліку наданих послуг, а саме: збір, перевірку, належне засвідчення копій письмових та електронних доказів по Справі Клієнта 6 000грн. та здійснення розрахунків до позовної заяви 3 000грн., охоплюються здійсненною послугою, визначеною в п. 2 переліку наданих послуг, а саме складання позовної заяви, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, подача позовної заяви до господарського суду - 15 000грн.

Отже надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, суд, вважає, обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 21 000 грн

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відшкодування витрат Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД (59052, Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Великий Кучурів, вул. Головна, 76, код ЄДРПОУ 40042088) до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ (68802, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188А, код ЄДРПОУ 31460973) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ (68802, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188А, код ЄДРПОУ 31460973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАРТІН ТРЕЙД (59052, Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Великий Кучурів, вул. Головна, 76, код ЄДРПОУ 40042088) збитки в сумі 784 239 (сімсот вісімдесят чотири тисячі двісті тридцять дев`ять)грн. 31коп., судовий збір в сумі 11 763 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят три)грн. 59коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 21 000(двадцять одна тисяча)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 квітня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна