Рішення

від 02.04.2024 по справі 922/5274/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024м. ХарківСправа № 922/5274/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ", м. Харків до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м. Москва про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Івах, адвокат, ордер № 1167061 від 12.01.2024 року

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м. Москва, в якій просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 515034,45 доларів США, що складає еквівалент 18834088,88 грн. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 15 січня 2024 року о 14:20 годин.

Протокольною ухвалою суду від 15 січня 2024 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 08 лютого 2024 року о 14:40 годин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 лютого 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 20 березня 2024 року та підготовче засідання відкладено на 29 лютого 2024 року о 13:20 годин.

Протокольною ухвалою суду від 29 лютого 2024 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 березня 2024 року о 12:30 годин.

18 березня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" подано клопотання (вхідний № 7298) про відкладення розгляду справи, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

18 березня 2024 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" подано клопотання (вхідний № 7301) про відкладення розгляду справи, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 18 березня 2024 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 02 квітня 2024 року до 14:30 годин.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25 січня 2019 року №796/165/18, від 18 травня 2022 року №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Згідно частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" (позивач) існує з 22 листопада 2007 року, основним видом діяльності є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (код КВЕД 45.11), до інших зареєстрованих видів діяльності належить оптова торгівля зерном, по обробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код КВЕД 46.21).

На момент початку повномасштабного вторгнення російських військ на зберіганні у складському приміщенні у с. Куньє (Куньєвська об`єднана територіальна громада) Ізюмського району Харківської області знаходився належний позивачу товар (сільськогосподарська продукція) - соняшник врожаю 2021 року у загальній кількості 660,0 тон.

Вказана продукція була придбана позивачем згідно з договором поставки № 11/02-С від 11 лютого 2022 року, укладеним між Приватним підприємством "ЗОЛОТА НИВА 1" (постачальником) і Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" (покупцем), та видатковими накладними № ВН-0000000005 від 11 лютого 2022 року, № ВН-0000000006 від 23 лютого 2022 року, податковими накладними № 3 від 11 лютого 2022 року, № 7 від 23 лютого 2022 року, за якими постачальник передав, а позивач прийняв обумовлений товар - насіння соняшнику врожаю 2021 року у загальній кількості 660,0 тон вартістю 10421052,63 грн без ПДВ (ПДВ 1458947,37 грн, загальна вартість з ПДВ 11880000,00 грн).

За умовами договору поставка соняшника здійснювалась на умовах EXW згідно з правилами "Інкотермс-2010": місце поставки - складське приміщення постачальника Приватного підприємства "ЗОЛОТА НИВА 1" за адресою: Харківська область, Ізюмський район, на території Куньєвської сільської ради за межами населеного пункту (територія тракторної бригади постачальника).

Вказаний актив (соняшник врожаю 2021 року у кількості 660 тон) відображено на субрахунку бухгалтерського обліку № 281 "Товари на складі".

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов`язань господарських операцій підприємств та організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30 листопада 1999 року на рахунку 28 "Товари" ведеться облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу. На субрахунку 281 "Товари на складі" ведеться облік руху та наявності товарних запасів, що знаходяться на оптових та розподільчих базах, складах, овочесховищах, морозильниках тощо.

Соняшник знаходився па зберіганні на критому току у с. Куньє Ізюмського району Харківської області на підставі договору оренди № 02/02-2022 від 11 лютого 2022 року, укладеного між Приватним підприємством "ЗОЛОТА НИВА 1" (орендодавцем) та позивачем (орендарем), за яким позивач орендував складське приміщення (частину нежитлової будівлі критого току інв.№233) площею 870,0 кв.м., розташоване за адресою: Харківська область, Ізюмський район, на території Куньєвської сільської ради за межами населеного пункту (територія тракторної бригади орендодавця), та акту приймання-передачі об`єкту оренди від 11 лютого 2022 року.

Згідно з актом нарахування орендної плати № -000000024 від 31 травня 2023 року орендна плата за користування частиною складського приміщення становить 1808,22 грн.

Куньєвську територіальну громаду Ізюмського району Харківської області російські війська почали захоплювати з початку повномасштабного вторгнення, станом на липень 2022 року вся територіальна громада була окупована.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) Куньєвська територіальна громада Ізюмського району Харківської області була віднесена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) вся територія Куньєвської сільської територіальної громади Ізюмського району Харківської області згідно з розділом II наказу віднесена до переліку Тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України у період з 26 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року.

Відповідно до довідки Куньєвської сільської військової адміністрації № 02-21/13 від 12 січня 2023 року території Куньєвської міської сільської ради, Іванчуківського, Олександрівського та Чистоводівського старостинських округів, у тому числі, с. Куньє, с. Іванчуківка, с. Олександрівка, с. Чистоводівка, в період з 25 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року знаходились в зоні бонових дій, з 01 квітня 2022 року по 12 вересня 2022 року - перебували в зоні тимчасової окупації військами Російської Федерації.

За час окупації належне позивачу майно було втрачене - придбане насіння соняшника врожаю 2021 року, що знаходилось на зберіганні в орендованому складі, викрадене зі складу окупаційними військами рф.

Згідно заяви свідка ОСОБА_1 , викладеної в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України (справжність підпису свідка засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. 31 травня 2023 року, зареєстровано у реєстрі за № 335), після початку вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 року і до звільнення Куньєвської територіальної громади Збройними Силами України у вересні 2022 року він перебував на тимчасово окупованій території у с. Куньє Ізюмського району Харківської області. Приблизно наприкінці березня початку квітня 2022 року зі складських приміщень Приватного підприємства "ЗОЛОТА НИВА 1" на території Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області військовими окупаційних військ рф (приналежність до яких він визначив за ознаками військової форми, шевронами, використанням російської мови у спілкуванні) вантажними автомобілями вивозилась сільськогосподарська продукція - в тому числі, з критого току був вивезений соняшник врожаю 2021 рок.

Відповідно до заяви іншого свідка ОСОБА_2 , викладеної в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України (справжність підпису свідка засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. 31 травня 2023 року, зареєстровано у реєстрі за № 334), весь час, поки Куньєвська територіальна громада Ізюмського району Харківської області знаходилась у тимчасовій окупації, він залишався у с. Куньє Ізюмського району, нікуди не виїжджав. Свідку відомо, що на критому току, який належить Приватному підприємству "ЗОЛОТА НИВА 1" та розташований у Куньєвській громаді, ще до початку збройної агресії рф знаходився соняшник врожаю 2021 року, власником якого був позивач. Про власника він знає, оскільки про те, що це - соняшник даного підприємства, йому у лютому 2022 року сказала головний бухгалтер позивача ОСОБА_3 . Навесні 2022 року (більш точний час назвати не зміг) він бачив, як з території тракторної бригади Приватного підприємства "ЗОЛОТА НИВА 1" біля с. Куньє російські війська на вантажівках декілька днів поспіль вивозили соняшник, який знаходився там на току ще до початку агресії рф та належав позивачу.

Згідно з Інвентаризаційним описом запасів № 1 від 23 грудня 2022 року, складеним позивачем після деокупації, було виконано зняття фактичних залишків запасів, які обліковуються на субрахунку 281 "Товари на складі" та зберігаються на орендованому складі (Харківська область, Ізюмський район, на території Куньєвської сільської ради за межами населеного пункту (територія тракторної бригади).

Під час інвентаризації згідно зі Звіряльною відомістю результатів інвентаризації запасів від 23 грудня 2022 року та Протоколом інвентаризаційної комісії від 23 грудня 2022 року встановлено нестачу соняшника врожаю 2021 року у кількості 660 тон на суму 10421052,63 грн, причиною нестачі є втрата продукції на орендованому складі під час тимчасової окупації.

28 квітня 2023 року позивач звернувся до компетентних органів із заявою про вчинення злочину, в якій повідомляв, що після деокупації (визволення) території Ізюмського району Харківської області констатувало факт втрати (розкрадання) майна товариства - соняшника врожаю 2021 року. Також констатовано й факт знищення (пошкодження) у подальшому самого орендованого складського приміщення.

Відповідно до Акту комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації № 169 від 07 червня 2023 року, щодо об`єкта - нежитлова будівля критий тік інв.№233, встановлено ймовірні причини пошкодження (знищення) та зазначено орієнтовні характеристики й обсяг пошкоджень.

Згідно з Витягом з ЄРДР заяву позивача зареєстровано за №12023221070000864 від 02 травня 2023 року.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 16 червня 2023 року, виконаним судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "НМВС-ЕКСПЕРТ": розмір матеріальної шкоди (реальних збитків), заподіяних позивачу в ході агресії Російської Федерації внаслідок пошкодження, втрати та(або) знищення майна (запасів), а саме - придбаного соняшника врожаю 2021 року, становить 13472190,48 грн, що станом на дату оцінки складає еквівалент 368408,70 доларів США..

Крім реальних збитків у вигляді втраченого соняшника врожаю 2021 року, позивач також зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки викрадений товар мав бути поставлений покупцю-нерезиденту TON ОР DOO EOOD (м. Пловдив, Болгарія) за контрактом № АМК16022022 від 16 лютого 2022 року, укладеним ще до повномасштабного вторгнення рф.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Як зазначалось, відповідачем у даній справі є держава Російська Федерація.

З цього приводу суд зазначає.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статтей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно частини 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", зокрема, пред`явлення позову до іноземної держави, - може бути допущено лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії відповідач вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У постановах від 18 травня 2022 року у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, звертаючись із позовом до відповідача - Російської Федерації позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Так, суд дійшов висновку про застосування у цій справі деліктного винятку, відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що, оскільки, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією відповідача проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі № № 796/165/18 від 25 січня 2019 року, № 308/9708/19 від 14 квітня 2022 року та № 760/17232/20-ц від 18 травня 2022 року.

Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 1, частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об`єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов`язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 14 квтіня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії Російської Федерації за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріли майна Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363", здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У даному випадку матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" у воєнних цілях, відтак, дії військ Російської Федерації, внаслідок яких знищено майно названого товариства, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, Російська Федерація несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

До того ж, відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У даному випадку протиправність діяння Російської Федерації , як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу завдано збитків.

Розмір збитків Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" становить суму 515034,45 доларів США, що складає еквівалент 18834088,88 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Російської Федерації такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 115500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, будова 1, м. Москва, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ МОТОРЗ ХАРКІВ" (61009, м. Харків, пр. Гагаріна, 185/1, код ЄДРПОУ 35588067) - збитки у розмірі 515034,45 доларів США, що складає еквівалент 18834088,88 грн, завданих збройною агресією Російської Федерації.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, будова 1, м. Москва, 125993) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - 115500, 00 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "05" квітня 2024 р.

СуддяП.В. Хотенець