Ухвала

від 08.04.2024 по справі 910/4412/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/4412/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Зуєва В. А., Мачульського Г. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (колегія суддів: Алданова С. О., Корсак В. А., Євсіков О. О.) у справі

за позовом Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" до Державного агентства резерву України про стягнення 37 785,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України 37 785,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за 2021 рік за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 09.10.2009 № 5/9.

26.10.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024, про задоволення позову.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І-IV квартали 2021 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем не висунуто, в тому числі й станом на час вирішення цього спору у суді. Унаслідок того, що відповідач не оплатив понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за I-IV квартали 2021 року у нього утворилась заборгованість у сумі 37 785,91 грн. При цьому, за висновками цих судів, сам факт не підписання (відмови від підписання) актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.

20.03.2024 Державне агентство резерву України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, відмовити у задоволенні позову та направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача щодо відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, виходячи із хибного висновку про підтвердження понесених витрат за весь 2021 рік лише кошторисом, складеним на початку 2021 року. При цьому предметом позову є відшкодування витрат за весь рік в цілому, протягом якого розмір і обсяг цих витрат могли змінитися; суд апеляційної інстанції не встановив, що понесені позивачем витрати є саме витратами на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не поточними витратами іншого характеру.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

У касаційній скарзі заявлене також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Зуєва В. А., Мачульського Г. М.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частин п`ятої та сьомої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 37 785,91 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Державне агентство резерву України у касаційній скарзі на виконання підпункту "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що позбавлене можливості спростувати при розгляді іншої справи обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, а саме: неправомірне, безпідставне обґрунтування судом задоволення позовних вимог лише кошторисом витрат на зберігання, який складається на початку року та містить лише план витрат (які можуть бути і не понесені протягом року).

Разом з тим, вказавши про неможливість спростувати при розгляді іншої справи обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, скаржник лише висловив незгоду із оцінкою доказів у цій справі, здійснену судами попередніх інстанцій, та їх висновками по суті спору. Державне агентство резерву України не зазначило, які саме встановлені оскарженими судовими рішеннями обставини не може спростувати та у якій саме конкретній справі.

У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлює незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги, в тому числі щодо посилань на випадки, визначені у підпункті "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4412/23 за касаційною скаргою Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя В. А. Зуєв

Суддя Г. М. Мачульський