Рішення

від 01.04.2024 по справі 201/14256/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/14256/23

Провадження № 2/201/753/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 17 листопада 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх вимог, позивач у позовній заяві посилалася на те, що ОСОБА_1 , з 21 березня 2014 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

Від цього шлюбу має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та мешкає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 з 23 травня 2016 року по теперішній час.

20 липня 2016 року шлюб з відповідачем був розірваний, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, яке набрало законної сили 02 серпня 2016 року.

З моменту розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_1 , з донькою не спілкується, життям доньки не цікавиться, донці не телефонує, не приймає участь у виховані дитини, не забирає зі школи та не цікавиться її навчання, не допомагає їй у лікуванні, коли донька хворіє.

На сьогоднішній день, дитина не пам`ятає батька та немає до нього ніяких почуттів. Незважаючи на відсутність матеріальної допомоги батька, дитина навчається в школі, та відвідує секції.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , позивач створила нову сім`ю з іншим чоловіком, у шлюбі в них народилися двоє дітей, теперішній чоловік піклується та виховує, як батько першу доньку позивача, а рідний батько взагалі не цікавиться нею.

Вищевказані факти свідчать про систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, що виражається в відсутності турботи про дитину, відсутності матеріального її забезпечення, виховання, надання медичного догляду та задоволення життєво важливих потреб.

Не погодившись з позовними вимогами від відповідача 13 грудня 2023 року надійшов відзив, в якому вказано, що фактично, після припинення шлюбних відносин в січні 2016 року позивач 2 рази давала дитину відповідачу, з якою вони відвідували його батьків.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 в односторонньому порядку власною волею зробила неможливим спілкування та побачення з дитиною відповідача, якій було на той час 2 роки, пояснивши це тим, що це спричиняє дитині психологічну травму.

Більше того, позивач змінити місце мешкання, внаслідок чого відповідач взагалі не знав де проживає його дитина.

Фактично в телефонних розмовах позивач приховувала від відповідача свою адресу проживання та в категоричній формі повідомляла про те, що у дитини є новий батько, щоб відповідач не дзвонив і не перешкоджав їй будувати сім`ю, що вона хоче, щоб донька ОСОБА_4 вважала своїм батьком її нового чоловіка.

Спілкуватися зі своєю донькою відповідач також не мав можливості до дійсного часу спочатку тому, що дитина була зовсім маленька, а тепер тому, що відповідачу невідомий номер телефона дитини, а її матір заперечує проти нашого спілкування.

В 2019 році відповідач працював в Республіці Польща, привіз для дитини подарунки від отримання яких позивач відмовилась, повідомивши, що їй нічого не потрібно.

Крім того, з 17 серпня 2017 року відповідач був призваний на військову службу та звільнений в запас 14 серпня 2018 року на підставі Указу Президента України від 15.02.2018 р. №33/2018.

17 квітня 2022 року на підставі Указу «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 року відповідач був призваний в Збройні Сили України, проходив службу в одній з Військових частин, розташованих безпосередньо на лінії фронту, де отримав тяжке поранення та контузію.

За результатами перенесених декількох операцій та реабілітації призовною медичною комісією ГВЛК Держприкордонслужби України відповідач визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку.

23 серпня 2023 року відповідачу встановлена Медіко -соціальною експертною комісією 3-я група інвалідності внаслідок «поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини».

В жовтні 2022 року, під час ротації, відповідач зв`язався з ОСОБА_5 через Інстаграм, де написав повідомлення з проханням надати мені банківську картку для перерахування коштів на дитину. Позивачка спочатку відмовилась. Відповідач просив надати йому можливість надіслати дитині кошти.

Після цього відповідач отримав номер банківської картки позивачки та перерахував на неї 30 жовтня 2022 року 20 000,00 грн.

В подальшому відповідач був переведений на іншу ділянку фронту, де і отримав поранення, тому був позбавлений можливості перераховувати кошти.

Тож, фактично з 2017 року відповідач не мав можливості приймати участь у вихованні доньки у зв`язку із знаходженням в різні періоди на військовій службі, а в період звільнення у зв`язку з тим, що позивачка приховувала своє місце мешкання.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до його доньки ОСОБА_4 , а навпаки, позивачка ОСОБА_5 йому перешкоджала в їх здійсненні, в тому числі і можливості зустрічатися, спілкуватися, турбуватися про дитину, матеріально й забезпечувати, виховувати, задовольняти важливі для дитини потреби, тощо.

Щодо дійсної мети позивача при подачі позову, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначила, що у відповідача відсутній номер телефону. Дійсно в січні 2022 року відповідачем було змінено номер телефону, а під час знаходження в ЗСУ з відповідачем не було телефонного зв`язку через заборону використання мобільних телефонів.

Після отримання повідомлення в Дії про подачу позову в Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська про позбавлення батьківських прав відповідач зателефонував ОСОБА_5 і в розмові вона просила його відмовитись від батьківських прав на доньку ОСОБА_4 .

Сказала, що це лише формально, на папері, оскільки її чоловік ОСОБА_8 , з яким у неї народились двоє дітей, на теперішній час мобілізований в Збройні Сили України, знаходиться на одному з напрямків, де ведуться активні бойові дії, що може загрожувати його життю та здоров`ю. Тому Позивач домовилась зі своїм чоловіком, що він усиновить доньку відповідача, і це дасть йому можливість, як батьку 3-х дітей, бути демобілізованим та повернутися додому.

Відповідач цілком усвідомлює як важко та небезпечно знаходитись на лінії фронту, оскільки сам там перебував тривалий період. В той же час, знаходження чоловіка ОСОБА_5 в ЗСУ та їх бажання повернути його додому ніяк не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.

При таких обставинах, рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 беззаперечно і остаточно порушить його батьківські права, оскільки взагалі позбавить його можливості контактувати з дитиною і в майбутньому.

В той же час, виконання відповідачем військового обов`язку по проходженню строкової служби та подальшої мобілізації під час війни ніяк не може бути розцінена як «систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків».

При цьому, відповідач наголошує на тому, що він має бажання спілкуватися з донькою, приймати участь у її вихованні та утриманні.

26 грудня 2023 року позивач надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що факт нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 підтверджується всім вищезазначеним, та тим, що за всі ці роки, ним було відправлено тільки один єдиний раз грошові кошти на її утримання, та жодним чином не доведено намагань зі сторони відповідача у виконанні своїх батьківських обов`язків, у її вихованні, піклуванні, забезпеченні її харчами, навчанні, лікуванні, та у всьому іншому, що потребувала донька.

Суду не надано доказів, які б свідчили про поважність причин невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання та утримання доньки Злати, або чинення позивачем батьку перешкод у цьому, зазначено це тільки на словах.

Тому, з урахуванням всього вищезазначеного, та тим, що відповідачем не надано жодного доказу того, що він виконує свої батьківські обов`язки щодо своєї малолітньої дитини, що позивач чинить йому перешкоди у виконанні ним таких обов`язків, позивач вважає, що доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно доньки ОСОБА_4

02 лютого 2024 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що фактично позивачка підтверджує, що відповідач, як батько, неодноразово звертався з проханнями надати йому доньку, але позивачка просила не турбувати дитину і взагалі не бачитись. А в дійсності вона не просила, а в категоричній формі відмовляла відповідачу в спілкуванні з донькою ОСОБА_4 .

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.26-27).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.28-29).

До суду 20 листопада 2023 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.28-29).

Ухвалою судді від 21 листопада 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав. (а.с.30-31).

29 лютого 2024 року від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів, а саме висновку щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. (а.с.96-99).

11 березня 2024 року представником позивача подано клопотання про виклик свідків. (а.с.100-104).

12 березня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті. (а.с.111-112).

В судовому засіданні представник позивача та наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог оскільки має бажання спілкуватися та допомагати своїй дитині.

Фактичні обставини встановленні судом.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 21 березня 2014 року, між сторонами укладено шлюб, зареєстрований Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. (а.с.10).

Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , даний факт підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 19 вересня 2014 року виданий Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. (а.с.11).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2016 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с.12).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи малолітня ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.13).

В матеріалах справи є посвідчення для осіб з багатодітних сімей. (а.с.14-15).

Довідкою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа №20» № 156 від 09 жовтня 2023 року, підтверджується що батько ОСОБА_1 не приймає участі у вихованні доньки, не цікавиться її навчанням та не підтримує зв`язок із класним керівником. (а.с.16).

31 серпня 2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . (а.с.17).

Від вищезазначених відносин у позивачки народились діти - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дане підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 . (а.с.18-19).

Відповідно до військового квитка відповідача серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 17 серпня 2017 року був призваний на військову службу та звільнений в запас 14 серпня 2018 року на підставі Указу Президента України від 15.02.2018 р. №33/2018.

17 квітня 2022 року на підставі Указу «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 року відповідач був призваний в Збройні Сили України, проходив службу в одній з Військових частин, розташованих безпосередньо на лінії фронту. (а.с.44-47).

Під час проходження військової служби відповідач отримав поранення, що підтверджується матеріалами справи.

За результатами перенесених декількох операцій та реабілітації призовною медичною комісією ГВЛК Держприкордонслужби України відповідач визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку. (а.с.48-57).

23 серпня 2023 року відповідачу встановлена Медіко-соціальною експертною комісією 3-я група інвалідності внаслідок «поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини». (а.с.56).

Відповідно до висновку Адміністрації соборного району Дніпровської міської ради від 27 лютого 2024, позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_4 , визнано недоцільним. (а.с.97-99).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою позивача, пояснила суду, що відповідача жодного разу не бачила та не знала що чоловік позивача не є батьком Злати.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що її дитина разом зі Златою ходила до дитячого садка, а зараз ходять разом в школу, зі слів позивачки вона дізналася що батько Злати з нею не спілкується.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів.

З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною.

Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю.

З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно частин 1-4 ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини

Згідно із ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Окрім цього, системний аналіз норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» зазначається «що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Водночас згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

При вирішенні такої категорії спорів слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року, у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачка, як на підставу позбавлення відповідача батьківських прав, посилалась на ухилення останнім від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої доньки.

Натомість, з пояснень відповідача встановлено, що він від виконання своїх батьківських обов`язків не відмовляється, а навпаки бажає спілкуватися з дитиною.

Суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що бажає спілкуватися з донькою. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з донькою, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження їх зав`язків з сім`єю, в тому числі і з батьком, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦПК України

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263-265,355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 квітня 2024 року

Суддя С.О. Демидова