Постанова від 27.03.2024 по справі 520/5044/18

Номер провадження: 22-ц/813/89/24

Справа № 520/5044/18

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_2 - адвоката Ореза В.П.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Тарановського Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Ореза Валентина Павловича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року, ухваленого під головуванням судді Калініченко Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Одеська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення,

встановив:

25.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, в якому позивач просив суд визнати за ним - ОСОБА_1 право на приватизацію земельної ділянки, площею 0,0147 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), без встановлення і узгодження меж із ОСОБА_2 , яка є суміжним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.2-7).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Одеської міської ради № 1964-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26.04.2017 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за аресою: АДРЕСА_1 (цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).

При оформленні проекту відведення земельної ділянки необхідною умовою є узгодження її межі з власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок.

Разом із тим, ОСОБА_2 від підписання акту акту погодження меж земельної ділянки відмовилася.

Посилаючись на те, що внаслідок відмови ОСОБА_2 погодити межі земельної ділянки, ОСОБА_1 позбавлений можливості у реалізації прав на приватизацію земельної ділянки, позивач просив задовольнити його вимоги (т.1, а.с.2-7).

07.06.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії ДП «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, ДП «Центр оцінки та інформації», в якому просила суд:

- усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією буд. АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», площею 6,2 кв.м., приміщення 3-1/4,1,3-2/2,1; паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року, що фактично є колишньою кв. АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження КРА ОМР від 21.11.2016 року за №742 «Про затвердження технічного висновку АДРЕСА_1 ; гр. ОСОБА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 року 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б., якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 на праві власності належать кв. № 2, кв. № 3 у буд. № 4 ; гараж-сарай; гараж, що розташовані у буд. АДРЕСА_2 .

Квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 кв. № 5 - ОСОБА_7

Квартири № 1 та № 2 у вказаному будинку належить ОСОБА_1 .

Земельна ділянка, на якій розташовано буд. АДРЕСА_2 , і належні до нього будівлі та споруди, є спільним майном цього будинку, у тому числі ОСОБА_2 .

У 2016 році ОСОБА_1 без належних дозвільних документів, проекту та згоди ОСОБА_2 здійснив незаконну реконструкцію кв. № 1 , тим самим збільшив площу шляхом прибудови, а також від вул. Золотий берег встановив огорожу прилеглої до його квартири та прибудови частини двору загального користування, перекривши вхід до нього і № 2.

У подальшому, державним реєстратором «Одеської філії ДП «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Шеплоцькою Х.Б. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 97,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.74-78).

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила задовольнити її зустрічні вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року у задоволенні як первісного позову ОСОБА_1 , так і в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 було відмовлено (т.3, а.с.82-92).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Орез В.П., ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року, в частині мотивів відмови в первісному позові та у відмові в зустрічному позові з ухваленням в цій частині нового рішення, яким відмовити у первісному позові ОСОБА_1 з підстав, викладених в п.п.1-8 апеляційної скарги та задоволення зустрічного позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.99-110).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою частиною кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що з наданих у судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 пояснень та наданих до суду доказів встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси була наявна на розгляді цивільна справа №520/8662/19 за позовом ОСОБА_2 до ОМР, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 44 додатку 1 (Перелік громадян, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м Одесі) рішення ОМР від 26.04.2017 p. № 1964-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» стосовно надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Враховуючи дані з відкритого доступу - сайту судової влади, суд першої інстанції встановив факт наявності спорів між сторонами по справі, з яких вбачається, що за наслідком розгляду вказаної справи №520/8662/19, Київським районним судом міста Одеси 31.07.2019 ухвалено рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову, з мотивів не доведення останньою наявності порушених її прав. Проте, на час ухвалення оскаоржувсаного рішення, судове рішення по справі №520/8662/19 законної сили не набрало.

Разом з тим, зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, підтверджують, що між сторонами склались неприязні стосунки, що в свою чергу також дає підстави для беззаперечного висновку, що відмова ОСОБА_2 від підписання акта погодження меж земельної ділянки, пов`язана з наявністю таких стосунків, що в свою чергу, не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі.

Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проєкту землеустрою такий проєкт погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов?язаний прийняти відповідне рішення.

За змістом статей 193, 195, 202, 203 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (далі - Порядок № 1051).

Відповідно до п.107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку №1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;

оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов?язковій державній експертизі землевпорядної документації);

??електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

В аному випадку державну реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження №61-19526сво18) йдеться про те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов?язкових технічних помилок.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Таким чином, суд першої інстнації прийшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, однак виключно за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Так, позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не обгрунтовано підстав порушеного відповідачем ОСОБА_2 права.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про те, що не є обгрунтованими та такими, що грунтуются на належних, допустимих і достатніх доказах фактичні обставини стосовно того, що нібито між сторонами склались неприязні стосунки, що в свою чергу також дає підстави суду першої інстанції для беззаперечного висновку про тен, що відмова ОСОБА_2 від підписання акта погодження меж земельної ділянки, пов`язана з наявністю таких стосунків, що в свою чергу, не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Фактично, суд першої інстанції наразі без посилання на докази, які наявні в матеріалах справи, передчасно встановив наявність факту неприязних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та вплив зазначених відносин на відмову ОСОБА_2 від підписання Акту погодження меж земельної ділянки.

Як зазначив суд першої інстанції, зазначені обставини, були встановлені виключно на підставі відкритого доступу - сайту судової влади щодо наявних спорів між сторонами по справі №520/8662/19 та усних поясненнях ОСОБА_1 в ході судових засідань в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Отже, суд першої інстанції здійснив передчасний висновок стосовно наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неприязних відносин, які стали підставою не підписання останньою Акту погодження меж земельної ділянки. В свою чергу зазначені помилкові висновки суду першої інстанції, щодо наявності неприязних відносин між сторонами призвели до подальшого хибного висновку, що непогодження Акту погодження меж земельної ділянки, за адресою АДРЕСА_1 саме з підстав неприязних стосунків - не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Враховуючи, що по суті суд першої інстанції прийняв правильне рішення, в частині відмови у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції, залишає в силі зазначене рішення, однак змінює його мотивувальну частину в частині підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача, за участі третіх осіб, в редакції викладеній в даній постанові.

Крім викладеного, слід зазначити, що колегія суддів Одеського апеляційного суду не погоджується із висновком Київського районного суду м. Одеси, в частині підстав повної відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , та вважає його передчасним, а тому апеляційна скарга, в частині скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволені зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про усунення їй перешкод у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією буд. АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», площею 6,2 кв.м., приміщення 3-1/4,1,3-2/2,1; паркану від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року, що фактично є колишньою кв. АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із наступного:

1) під час розгляду справи не надано суду належних доказів на підтвердження зазначених обставин, а саме щодо дійсно здійснених ОСОБА_1 дій щодо зведення самовільного паркану, а також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не має права доступу до належного їй майна - квартири АДРЕСА_9 ;

2) зазначена огорожа у відповідності до вказаних обставин, була наявна, ще до набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м., яка вперше їм належала на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності №019080 від 07.06.2002 року, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеського міськвиконкому від 04.06.2002 року за №889.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до таких висновків суду першої інстанції, оскільки останні протирічать фактичним обставинами справи та наявним матеріалам справи.

Так, ОСОБА_2 на праві власності належать квартира АДРЕСА_9 , а також гараж-сарай, що посвідчується Договором купівлі продажу від 13.06.2005 року (т.2, а.с.210), рішенням Київського районного суду м.Одеси від 05.05.2004 року (т.2, а.с.196), технічним паспортом на заначені об?єкти нерухомості від 05.12.2005 року (т.2, а.с. 197-198), інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 05.02.2018 року за № 112838104 (т.1, а.с.40, 41), договором дарування від 08.09.1999 року (т.1, а.с. 42)

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м., належала на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право власності №019080 від 07.06.2002 року, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеського міськвиконкому від 04.06.2002 року за №889.

05 березня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №588, на підставі якого ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 належну їй частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м.

Отже, на підставі вказаних документів, ОСОБА_1 став власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м.

Надалі, відповідно до технічного висновку виданого експертом Гузєвою І.А. (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ №001788), за технічними показниками було встановлено можливість змінити функціональне призначення квартири під житловий будинок (т.1, а.с.213).

Відповідно до арк. 3 Технічного звіту про технічну можливість експлуатації квартири АДРЕСА_1 як присадибного (індивідуального) житлового будинку (т.1, а.с.206) загальна площа приміщень, які підлягали обстеженню, складають 70, 2 кв.м.

Однак, 21 листопада 2016 року Київською районною адміністрацією ОМР прийнято розпорядження за №742 «Про затвердження технічного висновку АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 », яким затверджено технічний висновок про технічну можливість зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_1 , під житловий будинок (т.2, а.с.23).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 замовлено виготовлення нового технічного паспорту на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 07.11.2016 року ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг», з якого вбачається, що вказаний об`єкт нерухомості має загальну площу вже не 70,2 кв.м., а 97,5 кв.м., тобто площа забудови ОСОБА_1 була збільшена на 27,3 кв.м., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 73721238 від 23.11.2016 року.

Право власності за ОСОБА_1 на вказаний будинок було зареєстровано 23 листопада 2016 року рішенням державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б., індексний номер 32502543, на підставі технічного паспорту, серія та номер б/н виданий 07.11.2016 року видавник: ТОВ «БТІ Експерт Консалтинг»; розпорядження, серія та номер 742 виданий 21.11.2016 року, видавник Київська районна адміністрація Одеської міської ради; свідоцтво про право власності, серія та номери: НОМЕР_3 виданий 07.06.2002, видавник: Київська райадміністрація Одеського міськвиконкому; договір дарування, серія та номер: 588, виданий 05.03.2012, видавник. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М (т.1, а.с. 144).

З порівняльного аналізу Технічного паспорту на квартиру № 1 від 15.03.2002 року, площею 70,2 кв.м., дійсного до отримання Технічного звіту про технічну можливість експлуатації квартири АДРЕСА_1 , як присадибного (індивідуального) житлового будинку та Технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 21.11.2016 року, виготовленого ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» загальною площею 97,5 кв.м., вбачається, що останній додатково містить відомості про добудований житловий будинок літ. «ж» площею 6,2 кв.м., приміщення № 3-1 (4,1 кв.м.) та № 3-2 (2,1 кв.м.).

Із технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 21.11.2016 року, виготовленого ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг», загальною площею 97,5 кв.м., та схеми існуючого положення додану по зустрічної позовної заяви вбачається, що вхід до квартири № 2 та № 3 , які належать ОСОБА_2 можливий через огорожу № 1, через двір, та через паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж» (т.1, а.с.11-13, 79).

Однак, враховуючи, що об`єкти, зазначені на технічному паспорті від 21.11.2016 року, яким визначено, як одну із підстав реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначені об?єкти на підставі рішення державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б., індексний номер 32502543 від 23 листопада 2016 року, то зустрічний позивач, як власник квартир № 2 і № 3 дійсно має відповідні перешкоди у користуванні своїм майном, а саме доступу до власного майна через двір, який наразі не є власністю ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1, 2 ст. 319 та ч. 1 ст. 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України, згідно якої про право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ст. 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Зазначена позиція повністю кореспондується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 15.11.2023 року по справі № 916/1174/22.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що фактично збільшення площі житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 з 70,2 кв.м. до 97,5 кв.м. здійснено на підставі документів, передбачених чинним законодавством, зокрема проектно-дозвільною документацією на здійснення реконструкції, а також документом, який посвідчує право на земельну ділянку, на якій це збільшення відбулось.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що зазначене збільшення площі житлового будинку АДРЕСА_2 відбудлось шляхом добудови житлового будинку літ. «ж» площею 6,2 кв.м., приміщення № 3-1 (4,1 кв.м.) та № 3-2 (2,1 кв.м.). Враховуючи визнання самим ОСОБА_1 у технічному паспорті від 21.11.2016 року права власності на встановлену огорожу № 1 та паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року, а тому є самочинним будівництвом.

Постановою Першої Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 року по справі № 520/8662/19, була залишена без змін Постанова Одеського апеляційного суду 13.05.2021 року, якою позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі (т.3, а.с.186-191).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 року по справі № 520/8662/19 було встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Тобто, у разі приватизації громадянами квартир, земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування лише об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку. В такому разі земельна ділянка належить співвласникам житлового будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передання у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, або її частини.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 368/513/16-ц, від 26 червня 2019 року, у справі № 461/3647/16-ц від 28 серпня 2019 року, у справі № 295/7193/15-ц від 03 листопада 2020 року.

Так, вищевказаною постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 520/9996/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою в багатоквартирному будинку встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком і складається з 5 квартир, що перебувають у приватній власності громадян.

Таким чином, вирішуючи спір по даній справі, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що в даному випадку спір виник з приводу користування земельною ділянкою багатоквартирного житлового будинку. При цьому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 надала докази про порушення її права користування спірної земельною ділянкою.

З огляду на викладені обставини, доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , що фактично самочинно збудовані об`єкти ОСОБА_1 , а саме житловий будинок літ. «ж» площею 6,2 кв.м., приміщення № 3-1 (4,1 кв.м.) та № 3-2 (2,1 кв.м.), огорожа № 1 та паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року на прибудинковій території багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , знаходить своє підтвердження та додатково підтверджується встановленими обставинами у справі № 520/8662/19.

Наявність прибудинкової території у будинку АДРЕСА_2 також підтверджується рішенням Київського районного суду по справі № 520/9996/19 від 27.08.2020 року, залишеного без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 04.03.2021 року (т.3, а.с.165-172).

Розташування багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 на земельній ділянці спільного користування загальною площею 3 733 кв.м, із двором спільного користування (прибудинковій території) - 2 504 кв.м, підтверджується схематичним планом садибної ділянки у АДРЕСА_2 (дата виготовлення 18.07.1997 рік); техпаспортом на кв. 1 , належну ОСОБА_1 від 15.03.2002 року, який містить відповідний фрагмент із схематичного плану; технічним паспортом від 07.10.2005 року.

Аналогічної позиції щодо наявності прибудинкової території дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 року по справі № 452/3561/14.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що зустрічна позовна вимога ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією буд. АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», площею 6,2 кв.м., приміщення 3-1/4,1,3-2/2,1; паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року, що фактично є колишньою кв. АДРЕСА_1 , а тому судове рішення в цій частині підляга. Скасуванню, з ухваленням нового - проє задоволення зустрічних позовних вимог.

Що стосується вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 року 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б., якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, відмовляючи позивачу за зустрічним позовом у задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції зазначив, що позивач за зустрічним позовом в обґрунтування та підставу пред`явлення заявлених вимог, посилалась лише на порушене її право, як співвласника багатоквартирного будинку, а саме, що у разі приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки, вона буде позбавлена права на користування прибудинковою територією.

На думку, суду першої інстанції, недоведеними і необґрунтованими є посилання про неможливість користування прибудинковою територією, оскільки ОСОБА_2 помилково вважає, що житловий будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком та у порушення вимог Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вона, як співвласник багатоквартирного будинку позбавлена права на користування прибудинковою територією, враховуючи зазначене суд відмовив у задоволенні вимоги про скасування рішення реєстратора.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як було встановлено раніше, будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним, а отже на ОСОБА_2 розповсюджується права та обов?язки передбачені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 73721238 від 23.11.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно є власником житлового будинку, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як було вказано вище, право власності за ОСОБА_1 на вказаний будинок було зареєстровано 23 листопада 2016 року рішенням державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б., індексний номер 32502543.

З аналізу змісту матеріалів справи, вбачається, що до виготовлення Технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт Консалтинг» 21.11.2016 року на вже житловий будинок 4/1 (колишня квартира № 1 ) площею 97,5 кв.м., існував Технічний паспорт від 15.03.2002 року на квартиру № 1 , та свідоцтво про право власності, серія та номери: НОМЕР_3 виданий 07.06.2002, з якого вбачається, що загальна площа квартири № 1 складала 70,2 кв.м., отже державним ресторатором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Х.Б. фактично було проведено державну реєстрацію права власності на об?єкт нерухомості з відкриттям розділу на 27,5 кв.м. більше ніж було зареєстровано на зазначений об`єкт, однак у якості житлової квартири № 1 на підставі Свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_3, видане 07.06.2002 року.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як було вказано вище, позивач ОСОБА_2 , крім іншого, просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора індексний номер 32502543 від 23.11.2016 рок.

Земельна ділянка, на якій розташоване майно, не належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а є прибудинковою територією будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», станом на дату прийняття оскаржуваного рішення в редакції від 02.11.2016 року (далі - Закон), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 5 Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення в редакції від 16.11.2016 року (далі - Порядок).

Згідно з п.40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та цим Порядком.

У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Проте, як встановлено колегією суддів, відомості про реєстрацію права на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , загальною площею 97,5 кв.м., були внесені на підставі: технічного паспорту, розпорядження, свідоцтва про право власності, договору дарування, про що вказано вище.

Відповідно до арк. 3 Технічного звіту від листопада 2016 року, без дати, про технічну можливість експлуатації квартири АДРЕСА_1 , як присадибного (індивідуального) житлового будинку,загальна площа приміщень, які підлягали обстеженню складають 70, 2 кв.м., про що було вказано вище

Саме на підставі зазначеного Технічного звіту було видано розпорядження Київської районної адміністрації ОМР, серія та номер 742, виданий 21.11.2016 року, яке стало підставою для реєстрації права на житловий будинок за ОСОБА_1 .

Тобто, як було вказано вище, суд першої інстанції обгунтовано встановив, що відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 у будь-якому випадку вносились зміни до конфігурації нежитлового майна, при цьому і кількість приміщень змінилась,і площа змінилась з 70,2 кв.м. до 97,5 кв.м.

Зазначені зміни відбулися на земельній ділянці, яка не належить на праві власності ОСОБА_1 , без документів, які дають право на виконання будівельних робіт, тобто без належного оформлення реконструкції приміщень.

Як вбачається з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 (далі - Інструкція) технічний паспорт складається на підставі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження об`єкта, склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт).

Відповідно до вимог п.3.1. Інструкції станом на дату складання технічного паспорту технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.

Тобто, технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта, та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо). При цьому, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, чи документом, який надає правові підстави для збільшення площі нерухомого майна, а відтак не може слугувати самостійною підставою для збільшення площі будівлі.

Отже, оскільки зазначені зміни до площі об`єкту внесено на підставі документів, які не є правовстановлюючими, а також не можуть слугувати єдиною підставою для збільшення площі об`єкта, враховуючи те, що збільшення площі об`єкта на 27,5 кв.м. і збільшення кількості приміщень нерухомого майна не може вважатися технічною помилкою, а також з урахуванням місцезнаходження безпідставно збільшеного об`єкта нерухомості на земельній ділянці прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 23.11.2016 індексний номер 32502543.

Разом з тим, що стосується вимоги про визнання незаконним та скасуваненя розпорядження Київської районної адміністрації ОМР від 21 листопада 2016 року за №742 «Про затвердження технічного висновку АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 », то ці вимоги задоволенню не підлягають, так як вказане розпорядження є ненормативним правовим актом індивідуального характеру, який вичерпав свою дію.

При цьому слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Прийняте відповідачем за зустрівчним позовом ОСОБА_2 (як суб`єктом владних повноважень) розпорядження про затвердження технічного висновку є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника нерухомого майна, відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про затвердження технічного висновку) не забезпечує їх реального захисту, з урахуванням того, що висновок про зміну функціонального призначення - квартири АДРЕСА_1 , було проведено експертом з технічного обстеження будівель та споруд Гузєвою І.А .

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 та узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а, які, відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти первісної позовної заяви, зустрічної позовної заяв заяви та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогами, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частков, оскаржуване рішення суду, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , змінити та викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року слід скасувати та прийняти постанову, якою зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанціях у загальному розмірі 5 286,00 грн., як того вимагає ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 фактично підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Ореза Валентина Павловича задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , змінити.

Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , скасувати.

Прийняти постанову, якою зустрічний позов ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією буд. АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», площею 6,2 кв.м., приміщення 3-1/4,1,3-2/2,1; паркан від житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07.11.2016 року, що фактично є колишньою кв. АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 року 12:23:35, прийняте Державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Христиною Богданівною, якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанціях у загальному розмірі 5 286,00 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень 00 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.04.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький