Постанова

від 14.03.2024 по справі 501/2942/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4113/24

Справа № 501/2942/17

Головуючий у першій інстанції Тордія Е.Н.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 501/2942/17

Провадження номер: 22-ц/813/4113/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ступник А.О.,

учасники справи:

- скаржник (боржник) - ОСОБА_1 ,

- особа, дії, бездіяльність або рішення якої оскаржуються - старший державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалова Юлія Костянтинівна,

- заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області, постановлену у складі судді Тордія Е.Н. о 14 годині 34 хвилині 16 січня 2024 року, повний текст ухвали складений 22 січня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року адвокат Артм`єва К.М., діюча від імені ОСОБА_1 , звернулась до суду із вищезазначеною скаргою, в якій просить: 1) визнати дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни неправомірними; 2) визнати неправомірною постанову від 25.12.23р. старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 04.12.2023р. про встановлення часу і місця побачень з дитиною; 3) стягнути за рахунок державних асигнувань з Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі - 7 000,00 грн..

Скарга обґрунтована тим, що в провадженні Іллічівського міського суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 про встановлення графіку побачень з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 17 травня 2018 року позовні вимоги позивача задоволені, встановлено графік побачень ОСОБА_2 з донькою з 10.00 до 15 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері ОСОБА_1 . Рішення набуло чинності.

З часу винесення рішення ОСОБА_3 жодного разу батька не бачила. 04 грудня 2023 року на підставі виконавчого листа, старшим державним виконавцем Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопаловою Ю.К. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області. Вказану постанову скаржник отримала 21 грудня 2023 року. Одночасно ОСОБА_1 отримала по пошті виклик до державного виконавця, в якому зазначено, прибути 18 грудня 2023 року для надання відомостей, щодо визначення місця відвідування.

Звернувшись до Чорноморського відділу державної виконавчої служби ані державний виконавець, ані начальник її не прийняли. Тому, 26 грудня 2023 року скаржниця написала заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, з яких дізналась про складання актів щодо не надання нею відомостей про можливість спілкування ОСОБА_2 з донькою. В подальшому державний виконавець Шестопалова Ю.К. змінила графік спілкувань, встановлений судом, на свій розсуд.

Такі дії державного виконавця порушують Закон України «Про виконавче провадження», тому вона просить суд визнати дії старшого державного виконавця неправомірними, як і визнати неправомірною постанову від 25 грудня 2023 року про встановлення часу і місця побачень з дитиною (а. с. 1 - 8).

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 16 січня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 ..

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що до повноважень державного виконавця належить визначення часу та місця побачення з дитиною у випадку, коли про це не зазначено у рішенні суду. Крім того, за заявою стягувача виконавчий лист повернуто без подальшого виконання на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тому на час розгляду справи вищевказана постанова державного виконавця не впливає на права та інтереси скаржника (а. с. 94 - 99).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Артем`єва К.М., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 16.01.2024 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалу постановлено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує, на те що державний виконавець, ухваливши оскаржувану постанову від 25.12.2023 року, змінила рішення суду. Крім того, було порушено процедуру складання акту про не виконання ОСОБА_1 рішення суду. Судом першої інстанції не було враховано практику Верховного Суду (а. с. 104 - 110).

Позиція інших учасників справи в апеляційній інстанції

Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відзиві на апеляційну скаргу просить її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує на те, що у виконавчому листі Іллічівського міського суду Одеської області, виданому 30.11.2023 року, графік побачень ОСОБА_2 з малолітньою донькою визначено з 10:00 до 15:00 години, через суботу та неділю кожного місяця, у присутності матері. Разом з тим, місце побачення та конкретні дати таких побачень не визначено. 04.12.2023 року старшим державним виконавцем направлено сторонам вимоги, в яких зазначено надати перелік можливих місць для проведення зустрічей батька з дитиною.

Станом на 25.12.2023 року від учасників виконавчого провадження не надходило будь-яких повідомлень щодо встановлення зручного графіку, із зазначенням місця виконання рішення суду, що підтверджується актами від 22.12.2023 року та 25.12.2023 року. У зв`язку з чим, старшим державним виконавцем винесено постанову про призначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

Станом на 10.01.2024 року старшим державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто виконавче провадження завершено. Тому технічно не є можливим скасування постанови у закритому виконавчому провадженні.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.01.2024 року апеляційну скаргу адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 16 січня 2024 року, залишено без руху.

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 16 січня 2024 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.02.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду.

05.03.2024 року від Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на апеляційну скаргу.

14.03.2024 року від адвоката Артем`євої К.М., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Артем`євої К.М., діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської Області 17 травня 2018 року встановлено ОСОБА_2 графік побачень з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10:00 години до 15:00 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків.

04.12.2023 року старшим державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

04.12.2023 року старшим державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору з боржника в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати.

22.12.2023 року старшим державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. складено акт, яким встановлено, що боржник ОСОБА_1 з`явилась за викликом державного виконавця від 04.12.2023 року за вих. №21.15/56459 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та місце проведення побачення стягувача(батька) з дитиною.

25.12.2023 року старшим державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. складено акт державного виконавця, яким встановлено, що стягувач ОСОБА_2 21.12.2023 року особисто отримав на пошті постанову про відкриття виконавчого провадження та виклик державного виконавця від 04.12.2023 року за вих. №21.15/56454, що підтверджується трекінгом відправлення з укрпошти №6800403379814. Однак, станом на 25.12.2023 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від стягувача не надходила заява про зручні для нього час та місце проведення побачення стягувача з дитиною.

25.12.2023 року старшим державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

27.12.2023 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від стягувача ОСОБА_2 , в якій зазначені зручні для нього час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.

27.12.2023 року старшим державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження, на підставі п. 5 розділу 9 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень".

27.12.2023 року за вих. №21.15/3333 надано відповідь на заяву боржника ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 26.12.2023 року за вх. №21.15/11126, якій запропоновано звернутись до Відділу для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та зробити копії у прийомні дні та години, а саме - щопонеділка та щовівторка з 09:00 до 12:00 та з 13:00 до 16:00 години.

10.01.2024 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого листа № 501/2942/17 від 30.11.2023 року, виданого Іллічівським міським судом Одеської області, без подальшого виконання на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою від 10 січня 2024 року старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Ю.К. виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10.01.2024 року за вих. №21.15/3318 надано відповідь на заяву боржника - ОСОБА_1 від 28.12.2023 року за вх. №21.15/11199, в якій повідомлено ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За правилами частин першої та другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії державного виконавця, суд першої інстанції зазначив, що до повноважень державного виконавця належить визначення часу та місця побачення з дитиною у випадку, коли про це не зазначено у рішенні суду, та вказав що виконавчий документ було повернуто стягувачу без подальшого виконання на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що на час розгляду справи не впливає на права та інтереси скаржника.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням суду, на виконання якого видано виконавчий лист, врегульовано питання щодо часу та місць побачення батька з дитиною.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської Області 17 травня 2018 року встановлено ОСОБА_2 графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10:00 години до 15:00 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків.

Резолютивна частина вищевказаного рішення відображена у виконавчому листі Іллічівського міського суду Одеської області виданого 30.11.2023 року (а. с. 64).

Надаючи оцінку правилам пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, апеляційній суд враховує, що у разі виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною законодавець у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачив спеціальне правило про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, а у разі якщо вони судовим рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Застосування правил частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не суперечитиме правилами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. У таких висновках Верховний Суд враховує, що у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Отже, у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини, незважаючи на незазначення таких відомостей у виконавчому документі, що є винятком із пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавчий лист, що виконується виконавцем, виданий саме на виконання рішення суду та має єдину мету - забезпечення виконання судового рішення, ухваленого про захист прав та інтересів стягувача. Формальне виконання виконавчого документа без урахування дійсного змісту рішення суду, на виконання якого виданий виконавчий лист, у такій категорії справ, враховуючи застереження, яке міститься у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», є порушенням права стягувача на захист своїх прав.

Апеляційний суд наголошує на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , не врахував, що постановою державного виконавця від 25.12.2023 року було змінено порядок, місце та час зустрічей батька з дитиною, тобто не відповідно до рішення суду та виконавчого листа, виданого Іллічівським міського суду Одеської області від 30.11.2023 року № 501/2942/17, яким встановлено ОСОБА_2 графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10:00 години до 15:00 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків.

Тобто, суд першої інстанції фактично погодився з виконавцем, яким було здійснено дії щодо перегляду рішення суду, яке було постановлене по суті вимог, набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, та зробив помилковий висновок про обґрунтовану зміну виконавцем графіка побачень батька з дитиною. У межах виконавчого провадження виконавець, так само як і суди під час розгляду скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця, не вправі здійснювати перегляд рішення суду, що виконується, це виходить за межі виконання виконавцем рішення суду та розгляду справи судом на такій її завершальній стадії.

Відповідно до змісту резолютивної частини рішення Іллічівського міського суду Одеської області по справі №501/2942/17 від 17.05.2018 року та виконавчого листа виданого на виконання вищевказаного рішення, судом було визначено такий спосіб участі батька у вихованні дитини, а саме : встановлено ОСОБА_2 . графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10:00 години до 15:00 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків.

Тому, приймаючи постанову від 25.12.2023 року щодо визначення ОСОБА_2 графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків, з 10:00 години до 15:00 години у п`ятницю один раз в два тижні кожного місяця, за адресою - АДРЕСА_1 , починаючи з 12.01.2024 року, державний виконавець змінив змість резолютивної частини рішення суду.

Наведене доводить, що і за часом призначення зустрічі державний виконавець здійснював виконання рішення суду (про визначення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини) усупереч його змісту, що доводить факт порушення виконавцем спеціальних правил пункту 1 частини другої статті 18, частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у справі № 753/18670/15/19 про визначення порядку і способу участі батька у вихованні дитини.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимоги скарги про визнання дій старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни неправомірними не підлягають задоволенню, виходячи з того, що заявником не зазначено, які саме дії підлягають визнанню неправомірними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктам 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладений у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання неправомірною постанови державного виконавця від 25.12.2023 р., колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає в цій частині скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення в цій частині скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Ю.К. за вищевказаного обґрунтування.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».

Відповідно до ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Представник виконавчої служби зазначила, що скаржником не було визначено у своїй скарзі попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та не надано доказів оплати понесених витрат.

Колегія суддів звертає увагу, що вказані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме звертаючись до суду із вищевказаною скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 просила стягнути з органів виконавчої служби судові витрати на правничу допомогу у розмірі - 7 000 грн..

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому, договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Отже, доводи заяви представника державної виконавчої служби щодо не надання квитанції про оплату послуг адвоката на правничу допомогу, є безпідставними, оскільки витрати підлягають стягненню, які фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено.

Розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога ОСОБА_1 надавалась відповідно до договору №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року, укладеного з адвокатом Артем`євою К.М..

Відповідно до п. 1 Додаткового договору №3 до Договору №88 про надання правничої допомоги, від 25.12.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та Артем`євою К.М. , сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги вказаної в Договорі і визначеної Дорученням по справі №501/2942/17, у розмірі - 7 000 грн.. Клієнт також здійснює оплату за прибуття адвоката на судове засідання, у разі призначення слухання справи у загальному порядку в розмірі - 2 000 грн. за одне засідання.

Відповідно до п. 2 акту виконаних робіт №1 від 15.01.2024 року, вартість робіт за договором №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року, до п. 1 Додаткового договору №3 до Договору №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року становить - 7 000 грн. без ПДВ, які були сплачені під час підписання даного акту.

Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:

заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);

суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);

заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи та надання правової допомоги), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з заінтересованої особи на користь скаржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 3 000 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 16 січня 2024 року про відмову в задоволенні скарги - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни - задовольнити частково.

Визнати неправомірною постанову від 25.12.23р. старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 04.12.2023р. про встановлення часу і місця побачень з дитиною.

В решті задоволення скарги - відмовити.

Стягнути з Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Код ЄДРПОУ 34944246) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі - 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 08 квітня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе