Ухвала

від 08.04.2024 по справі 521/5391/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/5391/24

Номер провадження № 2/521/3701/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси, Бобуйок І.А., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

05.04.2024 року позивачка звернулася до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що у відкритті провадження необхідно відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Частиною 1 ст. 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача, зокрема, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, згідно з пунктами 9, 10 цієї статті позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Визначення поняття «іноземний елемент» надано в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; б) об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Згідно зі статтею 410 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.

Відповідно до статті 24 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року (ООН) двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об`єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; або якщо через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, суд з`ясовує наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, цей Закон застосовується, зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. (ч. 1 ст. 3 Закон України «Про міжнародне приватне право»).

Розділ XII вказаного вище Закону чітко встановлює правила підсудності.

Так, статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

У статті 76 вказаного вище закону визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Станом на дату подачі позиву між Україною та Російською Федерацією не діють договори про правову допомогу.

Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.

За змістом частини другої статті 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8 Загальної декларації прав людини).

Вищезазначені норми дозволяють дійти висновку про те, що судам загальної юрисдикції України підвідомчі справи за участю іноземних фізичних осіб, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно.

Таким чином, з норм спеціального Закону України «Про міжнародне приватне право» вбачається те, що єдиним варіантом, коли позивач - громадянин України, може звернутися до українського суду з позовом до одного з батьків, який є іноземцем, може мати місце тоді, коли відповідач має на території України постійне місце проживання або місце знаходження, або рухоме чи нерухоме майно.

Принцип визначення підсудності національного суду, залежно від місця проживання відповідача в певній державі, закріплений і в дво - багатосторонніх договорах про надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах, укладених між Україною та іноземними державами.

Відсутнє будь-яке правове регулювання вказаного питання і в чинних для України Гаазькій конвенції з питань цивільного процесу 1954 року, Гаазькій конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, які також не регулюють питання юрисдикції судів у обтяжених іноземним елементом справах про позбавлення батьківства.

Таким чином, підсумовуючи вище викладене, право позивача - громадянина України, на звернення до українського суду з позовом про позбавлення батьківських прав іншого з батьків, який є громадянином іноземної держави, залежить від наявності у останнього постійного місця проживання на території України та доказів, які підтверджують такий факт.

Як свідчать матеріали справи, предметом позову є позбавлення батьківських прав відповідача. Нормами цивільного процесуального Кодексу України визначення підсудності даної категорії справ за вибором позивача не передбачено.

Згідно матеріалів позову, відповідач є громадянином Російської Федерації та місцем його реєстрації: є АДРЕСА_1 , відомості про проживання чи реєстрацію в Україні відсутні, і позивачем таких доказів не надано, нерухомого майна на території України немає.

Відомості про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, також відсутні.

Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Справи за участю позивача фізичної особи громадянина України до фізичної особи відповідача, який є іноземним елементом, і не має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно на території України, не підсудні судам України. В даному випадку справа має розглядатися відповідним судом іноземної держави, не підлягає розгляду відповідно до цивільного законодавства України.

Предметом розгляду справи є позбавлення батьківських права, відтак підстави вважати , що дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України, є помилковими.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже суд, звертає увагу позивачки, що вона має право звернутись за захистом своїх прав та інтересів до компетентного суду Російської Федерації.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 76, 77 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст. ст. 2, 5, 12, 15, 13, 19, 186, 258, 259, 263, 264, 352, 447 ЦПК України, СУД

УХВАЛИВ:

У відкритті провадженні у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Ухвала набираєзаконної силинегайно післяїї проголошення,якщо іншене передбаченоцим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ: Бобуйок І.А.