Постанова

від 08.04.2024 по справі 915/1112/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1112/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не з`явився;

від Приватного підприємства Техбудінвест, м. Миколаїв не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС", м. Миколаїв адвокат Бортик Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року, м. Миколаїв, суддя першої інстанції Олейняш Е.М., повний текст рішення складено та підписано 23.01.2024 року

у справі №915/1112/23

за позовом: Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

до відповідачів: Приватного підприємства "ТЕХБУДІНВЕСТ", м. Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС", м. Миколаїв

про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, зобов`язання усунути перешкодити у користуванні земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2023 року Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС», в якій просила суд:

-скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 17776380, видане 14.02.201 року, видавник: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області;

-скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» право власності на торгівельний комплекс загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101);

-визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716, 6717, виданий 25.10.2021 року, видавник: Недвига А.Ф. - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу;

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» право власності на торгівельний комплекс загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 201, 8 кв. м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101);

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги, зокрема, обґрунтовано посиланням на норми ст. 15, 16, 376, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та мотивовано тим, що на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 року № 27, укладеного між Миколаївською міською радою та Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» строком на 5 років, у користуванні останнього перебувала земельна ділянка загальною площею 99 кв. м. для розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд у загальній кількості 9 штук (кожна площа 11 кв. м.) для здійснення підприємницької діяльності по проспекту Жовтневому ріг вулиці Новобудівної/Корабельний район у м. Миколаєві.

В подальшому, як зазначено позивачем, Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» без будь-яких прав на спірну земельну ділянку комунальної власності площею 201, 8 кв. м. (площа збудованого об`єкта нерухомого майна), без прав на забудову такої земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів було збудовано об`єкт нерухомого майна та зареєстровано право власності на нього, який Миколаївська міська рада вважає самочинно збудованим.

Рада зауважила, що відповідно до положень рішення міської ради від 23.12.2011 року № 12/25 та умов договору № 27 вона надавала в користування Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» земельну ділянку без права здійснення забудови на земельній ділянці та без права оформлення права власності на нерухоме майно, проте, з моменту закінчення договору оренди відповідач 1 продовжив незаконно використовувати таку земельну ділянку шляхом самочинного будівництва на ній торгівельного комплексу загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7 у м.Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101), та, в подальшому, відчужив спірну споруду Товариству з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» і передав її за актом приймання передачі, який позивач вважає недійсним в силу вимог ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позивач наголосив, що оскільки будівництво торгівельного комплексу здійснено самочинно, усупереч умовам договору № 27, відповідачі не набули у законний спосіб прав власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Відтак, на переконання Ради, вищенаведені обставини підтверджують наявність перешкод у здійсненні Миколаївською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та свідчать про протиправність розміщення спірного об`єкта, з огляду на що такі перешкоди мають бути усунуті шляхом знесення (демонтажу) об`єкта нерухомого майна Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС».

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від19.12.2023 року у справі №915/1112/23 у позовних вимогах Миколаївської міської ради, м. Миколаїв до Приватного підприємства "ТЕХБУДІНВЕСТ", м. Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС", м. Миколаїв про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову у справі №915/1112/23, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виснував, що позовні вимоги в частині скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за відповідачами права власності на об`єкт нерухомого майна, а також визнання недійним акту приймання-передачі нерухомого майна є неналежними способами захисту прав позивача, у зв`язку з чим суд не може їх задовольнити.

Також суд першої інстанції вказав, що у вимозі Миколаївської міської ради про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об`єкта нерухомого майна належить відмовити, оскільки зазначену вимогу пред`явлено до неналежного відповідача, а саме, особи, яка не здійснювала самочинного будівництва.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Миколаївської міської ради задовольнити у повному обсязі; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, за доводами апеляційної скарги зазначає, що з моменту закінчення дії договору №27 у Приватного підприємства «Техбудінвест» виникло зобов`язання щодо демонтажу споруд та повернення міській раді земельної ділянки на умовах, визначених цим договором. Проте, за твердженнями скаржника, Приватним підприємством «Техбудінвест» не тільки не повернуто міській раді належну їй земельну ділянку загальною площею 99 кв. м., продовживши її незаконно використовувати шляхом самочинного будівництва на ній торгівельного комплексу, а й відчужено відповідну споруду третій особі.

Зазначаючи про наявність перешкод у здійсненні Миколаївською міською радою права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, Рада, посилаючись на вимоги ст. 391 Цивільного кодексу України, наголошує, що обраний нею спосіб захисту є належним, передбаченим чинним законодавством та пред`явленим до належного відповідача, оскільки у Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" відсутні правові підстави користування спірною земельною ділянкою та станом на момент пред`явлення позову саме за вказаним Товариством зареєстровано право власності на відповідний об`єкт, а тому, саме відповідач у справі, а не як вважає суд першої інстанції - Приватне підприємство «Техбудінвест», чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою комунальної власності.

Окрім зазначеного, Миколаївська міська рада в апеляційній скарзі наголосила, що у даному разі позовна вимога про скасування державної реєстрації прав пов`язана з ухваленням рішення по суті спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності та є, в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, похідною.

При цьому, на переконання апелянта, як оскаржуваний акт приймання-передачі нерухомого майна, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, так і відповідні державні реєстрації, об`єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном. Зазначене, на думку Ради, свідчить про необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування всієї державної реєстрації та відповідного правочину з огляду на вимоги ст. 391 Цивільного кодексу України, що залишено поза увагою суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №915/1112/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23, справу призначено до судового розгляду.

15.03.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» надійшов відзив (вх. №553/24/Д1), у якому відповідач 2 просив суд апеляційної інстанції відмовити Миколаївській міській раді у задоволенні її апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, Товариство, посилаючись на доводи та вимоги позивача, зазначені ним в позовній заяві, вказало, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач - 2 по справі не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником нежитлового приміщення на підставі правочинів, право власності якого було зареєстровано в установленому законом порядку, позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, оскільки останній не здійснював забудову спірного об`єкту, на відміну від Приватного підприємства «Техбудінвест», та не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цих позовних вимог, відповідачем по справі і звернення до суду з такими позовними вимогами є передчасним.

Більш того, на переконання відповідача 2, вирішення правової долі самочинного будівництва у спосіб скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, визнання недійсними правочинів щодо набуття і переходу прав на таке майно, вимога про знесення такого майна у спосіб не передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, не є належним способом захисту прав позивача, а тому, такі вимоги не можуть бути задоволеними.

Враховуючи наведене вище, Товариство вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні є правомірними, а ефективним способом захисту прав позивача, як власника земельної ділянки у даному разі є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею, поданий відповідно до вимог ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України або позов про визнання за ним права власності на об`єкт самочинного будівництва, поданий відповідно до вимог ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Приватне підприємство "ТЕХБУДІНВЕСТ", м. Миколаїв своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник відповідача 2 заперечував щодо доводів Миколаївської міської ради, викладених в апеляційній скарзі з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Інші представники учасників справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали апеляційного господарського суду про відкриття провадження та призначення дати розгляду справи до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» таких учасників справи. Будь яких клопотань чи заяв не надали.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасника справи, що з`явився до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 потребує зміни в його мотивувальній частині з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції із залишенням без змін рішення в іншій частині, враховуючи таке.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

03.02.2012 року між Миколаївською міською радою (власник) та Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 27 від 06.02.2012, відповідно до умов п. 1.1, 2.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 23.12.11 року №12/25 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 99 кв.м по пр. Жовтневому ріг вул. Новобудівної / Корабельний район/ в інтересах сервітуарія, на право розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 9 шт., кожний площею 11 кв.м, для здійснення підприємницької діяльності, строком на 5 (п`ять) років з дати державної реєстрації цього договору.

Зокрема, згідно з умовами п. 5.1. зазначеного договору у разі закінчення терміну дії договору, його припинення або розірвання, сервітуарій зобов`язаний звільнити земельну ділянку від споруд та привести її у стан не гірший порівняно з тим, в якому вона була до розміщення споруд.

Також, відповідно до пп. ж п. 7.4. договору сервітуарій зобов`язаний у разі відчуження споруд павільонів іншим особам демонтувати їх та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням, при цьому плата за встановлення строкового особистого сервітуту не повертається.

Договір про встановлення особистого строкового сервітуту підписано та скріплено печатками сторін, а також зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 03.02.2012 року за № 27.

03.02.2012 року Миколаївська міська ради (власник) передала, а Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сервітуарій) прийняло земельну ділянку по пр. Жовтневому ріг вул. Новобудівної для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 9 шт. (кожний площею 11,0 кв.м.), про що сторонами складено та підписано відповідний Акт приймання-передачі земельної ділянки, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут.

28.05.2013 року між Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (власник) та Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сервітуарій) було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 281 від 28.05.2013 року, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого Виконавчий комітет Миколаївської міської ради на підставі рішення від 26.04.2013 року №427 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 20 кв.м. по вул. Новобудівній, біля будинку №309 по пр. Жовтневому (Корабельний район) в інтересах сервітуарія, для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 2 шт. (кожна площею 10 кв.м) для провадження підприємницької діяльності, строком на 1 (один) рік з дати державної реєстрації цього договору (до 28.05.2014 року).

Договір про встановлення особистого строкового сервітуту підписано та скріплено печатками сторін, а також зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 28.05.2013 року за № 281.

28.05.2013 року Миколаївська міська рада (власник) передала, а Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сервітуарій) прийняло земельну ділянку по пр. Жовтневому ріг вул. Новобудівної для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 2 шт. (кожна площею 10,0 кв.м.), про що між сторонами складено та підписано відповідний Акт приймання-передачі земельної ділянки, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут.

Зі службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 19488/11.02-03/23-2 від 23.06.2023 року вбачається, що договір № 27 від 03.02.2012 року про встановлення особистого строкового сервітуту з Приватним підприємством "ТЕХБУДІНВЕСТ" не продовжувався, договір оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" не укладався.

Відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 38698/11.02-03/23-2 від 17.10.2023о року договори з Приватним підприємством "ТЕХБУДІНВЕСТ" щодо оформлення права власності на нерухоме майно по просп. Богоявленському, 309/7 не укладались.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 06.06.2023 року № 334706925) за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» з 13.02.2014 року по 26.10.2021 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: торгівельний комплекс, який розташовано за адресою: Миколаївська область. м. Миколаїв, проспект Жовтневий, будинок 309/7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101): право власності зареєстровано 13.02.2014 року відповідальною особою Гунько В.С., Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл., індексний номер рішення 10906521; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 10906521 від 14.02.2014 року; документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер:17776380, видане 14.02.2014 року, видавник: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області; власник: Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 35177262.

З картки прийому заяви № 10879607 з матеріалів реєстраційної справи 292762048101 на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Миколаївська область м. Миколаїв, проспект Богоявленський, 309/7 вбачається, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно до заяви подано:

- декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: МК №143133590736, видану 25.12.2013 року, видавник: інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-4800716932014, виданий 11.02.2014 року, видавник: Державний кадастровий реєстратор Запорожченко А.С., Головне управління держземагенства у Миколаївській області;

- витяг про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради, серія та номер: 63, виданий 31.01.2014 року, видавник: виконавчий комітет Миколаївської міської ради;

- декларацію про початок виконання будівельних робіт, серія та номер: 8965-20-13, видану 20.11.2013 року, видавник: інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області;

- договір про встановлення особистого строкового сервітуту, серія та номер: 27, виданий 03.02.2012 року, видавник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради/Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ» технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 10.02.2014 року, видавник: Комунальне підприємство «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Як встановлено судом першої інстанції, фактично в матеріалах реєстраційної справи наявна декларація про готовність об`єкта до експлуатації № МК №143133590736 від 25.12.2013 року, витяг з рішення виконавчого комітету ММР № 63 від 31.01.2014 року та витяг з Державного земельного кадастру.

Також з матеріалів справи вбачається, що в декларації про готовність об`єкта до експлуатації міститься посилання на декларацію про початок виконання будівельних робіт з іншим номером та датою, ніж зазначено в заяві, а саме МК № 083133290757 від 25.11.2013 року. При цьому, в якості документа, що посвідчує право власності / користування земельною ділянкою зазначено договір від 03.02.2011 року № 27. Замовником будівництва визначено Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ».

В інформації № 2242/1201-24/22-2 від 17.01.2022 року Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради вказано, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: м. Миколаїв, Корабельний район, проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7 не надавались, звернень від Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» або інших фізичних чи юридичних осіб не надходило.

Відповідно до відомостей Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № 1179/22.01-15/22-2 від 11.01.2022 року, № 25914/22.01-15/23-2 від 03.08.2023 року до Управління станом на 11.01.2022 року та 31.08.2023 року серед справ, переданих Управлінням ДАБІ у Миколаївській області до Управління, відповідно до повноважень, повідомлення, декларація або дозвіл про початок виконання підготовчих або будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта пр. Жовтневий (Богоявленський, 309/7) відсутні. Повідомлення на початок виконання будівельних робіт та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою проспект Жовтневий, 309/7 не надходила.

З інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № 36803/22.01-15/23-2 від 05.10.2023 року по об`єктам, які було введено в експлуатацію до 15.03.2017 року вбачається, що до Управління документи на початок виконання підготовчих чи будівельних робіт та декларацій про готовність об`єкта до експлуатації не передавались. Серед справ, переданих управлінням ДАБІ у Миколаївській області до управління, декларація про початок виконання будівельних робіт МК083133290757 від 25.11.2013 року відсутня.

Згідно інформації з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної системи у сфері будівництва на офіційному сайті https://e-construction.gov.ua по об`єкту будівництва «Торговий комплекс в м. Миколаєві по пр. Жовтневий, поблизу будинку №309» Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області була зареєстрована: декларація про початок виконання будівельних робіт МК 083133290757 від 25.11.2013 року; декларація про готовність об`єкта до експлуатації МК 143133590736 від 25.12.2013 року.

Зі службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 38876/11.02-03/23-2 від 18.10.2023 року вбачається, що договір № 27 від 03.02.2011 року щодо оформлення права власності або користування земельною ділянкою не укладався.

Пунктом 14 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 63 від 31.01.2014 року торговельному комплексу по просп. Жовтневому, поблизу будинку № 309 (Літ. А-1 заг. площ. 83,2 м2, Б-1 заг. площ. 10,2 м2, В-1 заг. площ. 4,4 м2), декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 25.12.2013 року № МК 143133590736 надана Приватним підприємством "Техбудінвест", надано нову адресу: просп. Жовтневий, 309/7.

Відповідно до п. 45 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 356 від 28.04.2017 року «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» нежитловим приміщенням по просп. Богоявленському, 309 (Літ А прим. з № 1-1 по № 1-34, № І заг. площ. 472,4 м2), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надано нову адресу: просп. Богоявленський, 309/7.

В подальшому вказаний вище об`єкт нерухомого майна Приватним підприємством "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС".

А саме, рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» № 1 від 25.10.2021 року до складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» було прийнято Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ» (ідентифікаційний код 35177262) із майновим внеском до статутного капіталу товариства.

Відповідно до п. 2.1 вищевказаного рішення Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» прийнято наступне нерухоме майно, зокрема: торгівельний комплекс, розташований в місті Миколаєві Миколаївської області по проспекту Богоявленському, 309/7, загальною площею 201,8 кв.м.

Вказане рішення підписано Криловим В.Л. та директором Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» Цесаруком О.М., справжність підписів уповноважених осіб засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, Недвигою А.Ф.

Рішення зареєстровано в реєстрі за № 6714, 6715 від 25.10.2021 року.

25.10.2021 року між Приватним підриємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» (сторона 2) було підписано Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства, відповідно до якого Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕС» передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» приймає у власність до статутного фонду Товариства наступне нерухоме майно:

«п. 1. Торгівельний комплекс по пр. Богоявленському, 309/7 у м. Миколаєві Миколаївської області»;

Характеристика об`єкту нерухомого майна: загальна площа 201,8 кв.м. із складовою частиною: літера А-1, загальна площа 110,4 кв.м.; літера Б-1, загальна площа 49,3 кв.м.; літера В-, загальна площа 42,1 кв.м.;

Документ, що посвідчує право власності учасника на нерухоме майно: свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № 17776380, видане 14.02.2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 292762048101».

Зазначений вище Акт підписано директором Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» Цесаруком О.М. та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» Криловим В.Л. Справжність підписів засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, Недвигою А.Ф.

Акт приймання-передачі майна до Статутного капіталу Товариства зареєстровано в реєстрі за № 6716, 6717 від 25.10.2021 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 06.06.2023 року № 334706925) вбачається, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» з 26.10.2021 року зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: торгівельний комплекс, який розташовано за адресою: Миколаївська область. м. Миколаїв, проспект Жовтневий, будинок 309/7; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 292762048101; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:61243646 від 29.10.2021 року, приватний нотаріус Недвига А.Ф.

Документи, подані для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716, 6717, виданий 25.10.2021, видавник Недвига А.Ф.

Актом обстеження зайнятих земельних ділянок, складеним комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва № 17 від 20.09.2021 року, встановлено, що група тимчасових споруд розташована без документів на право користування земельною ділянкою та без визначення місця її (їх) розташування у зв`язку з відсутністю паспорта прив`язки, що суперечить наказу Мінрегіону від 21.10.2011 року № 244 (зі змінами) та рішенню Миколаївської міської ради від 14.02.2013 року № 25/19. Крім того, в Акті встановлено, що внаслідок розміщення даних споруд порушуються вимоги: ДБН В.2.2-23:2009 (щодо планувального розриву до сусідніх будівель та споруд) та ДБН Б.2.2-12:2019 (протипожежні відстані не витримано), наявні відомості щодо зареєстрованого у суб`єкта господарювання права власності на нерухоме майно, а саме: торговельний комплекс, загальна площа, 201,8 кв.м, адреса: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Жовтневий, 309/7.

Комісією вирішено у разі надходження до комісії інформації стосовно відсутності правових підстав розташування вищевказаної групи тимчасових споруд та відсутності (припинення) права власності на вищевказане нерухоме майно:

- адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради та департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради вжити відповідні заходи щодо демонтажу зазначеної групи тимчасових споруд та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а також в подальшому здійснювати контроль з метою недопущення безпідставного зайняття звільненої земельної ділянки;

- рекомендувати Корабельному відділу поліції ГУНП в Миколаївській області вжити заходів, направлених на ліквідацію та недопущення незаконного розміщення даних об`єктів за вказаною адресою.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження наявних між учасниками даної справи спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для: скасування державної реєстрації права власності та припинення за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» права власності на торгівельний комплекс загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101); визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна; скасування державної реєстрації права власності та припинення за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» права власності на спірний об`єкт; а також зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 201, 8 кв. м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м. Миколаєві в зв`язку з його самочинним будівництвом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в його резолютивній частині, проте, за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що зміст права земельного сервітуту становить право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений).

Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 Земельного кодексу України).

Як убачається зі змісту ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Приписами ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України Про виконавче провадження.

Вищевказані норми кореспондуються з приписами ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Зокрема, відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, у даній справі судовою колегією встановлено, що за Приватним підприємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» з 13.02.2014 року по 26.10.2021 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна: торгівельний комплекс, який розташовано за адресою Миколаївська область. м. Миколаїв, проспект Жовтневий, будинок 309/7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101): право власності зареєстровано 13.02.2014 року відповідальною особою Гунько В.С., Миколаївське міське управління юстиції, Миколаївська обл., індексний номер рішення 10906521; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 10906521 від 14.02.2014 року; документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер:17776380, видане 14.02.2014 року, видавник: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області; власник: Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 35177262.

Проте, в подальшому, вказаний вище об`єкт нерухомого майна Приватним підприємством "ТЕХБУДІНВЕСТ" було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС".

А саме, рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» № 1 від 25.10.2021 року до складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» було прийнято Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ» (ідентифікаційний код 35177262) із майновим внеском до статутного капіталу товариства.

Так, до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» було прийнято наступне нерухоме майно, зокрема: торгівельний комплекс, розташований в місті Миколаєві Миколаївської області по проспекту Богоявленському, 309/7, загальною площею 201,8 кв. м., внаслідок чого, 25.10.2021 року між Приватним підриємством «ТЕХБУДІНВЕСТ» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» (сторона 2) було підписано Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства, відповідно до якого Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕС» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» прийняло у власність до статутного фонду Товариства наступне нерухоме майно:

«п. 1. Торгівельний комплекс по пр. Богоявленському, 309/7 у м. Миколаєві Миколаївської області»;

Характеристика об`єкту нерухомого майна: загальна площа 201,8 кв.м. із складовою частиною: літера А-1, загальна площа 110,4 кв.м.; літера Б-1, загальна площа 49,3 кв.м.; літера В-, загальна площа 42,1 кв.м.;

Документ, що посвідчує право власності учасника на нерухоме майно: свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № 17776380, видане 14.02.2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 292762048101».

Зазначений вище Акт підписано директором Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» Цесаруком О.М. та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКТИКУС ПЛЮС» Криловим В.Л. Справжність підписів засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, Недвигою А.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 6716, 6717 від 25.10.2021 року.

Щодо групи позовних вимог Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Як вже зазначалося судовою колегією за текстом постанови раніше, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

У постанові від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що ст. 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18).

Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто, термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Відповідно ч. 3-5 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При цьому, як висновано у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 року у справі №915/1439/21, застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 442/302/17 та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 відповідно).

Відтак, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

А застосування положень ч. 3 або 5 ст. 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Як вже зазначалося вище, за висновками Верховного Суду, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Отже, вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, яка вважає спірний об`єкт самочинним будівництвом, не відповідають належним, визначеним матеріальним правом, способам захисту та не потребують задоволення, як і було вірно зазначено Господарським судом Миколаївської області в оскаржуваному рішенні, оскільки правовий режим самочинно збудованого майна сам по собі визначає неправомірність його існування та передбачає незаконність дій по вчиненню реєстрації прав на нього у будь-яких осіб та у будь-якому випадку.

Більш того, судова колегія наголошує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 911/1455/19.

Також, у даній справі, Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до господарського суду з позовною вимогою про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 201, 8 кв. м. шляхом знесення (демонтажу) торгівельного комплексу загальною площею 201, 8 кв. м. за адресою: проспект Жовтневий (Богоявленський), 309/7, у м. Миколаєві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 292762048101).

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі ст. 212 Цивільного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002 року, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 9 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 року у справі № 910/18214/19).

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Таким чином, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголосив, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є Земельний кодексу України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного коедксу України, зокрема, ст. 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 року у справі № 915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом).

Колегія суддів наголошує, що покладене в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод Раді в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення відповідачем 2 спірного об`єкта мотивування підстав неналежності відповідача, до якого заявлено таку вимогу, є помилковим, оскільки з урахуванням правових позицій Верховного Суду в цій частині спірних правовідносин на час перегляду даної справи сформовано відповідну іншу судову практику.

Так, зокрема, у постанові від 19.03.2024 року у справі №915/1439/21 Верховний Суд виснував, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки в цьому випадку є саме вимога про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу відповідного торговельного кіоску, і така вимога може бути заявлена до особи, яка не здійснювала самочинне будівництва.

Відтак, колегія суддів наголошує на тому, що суд попередньої інстанції помилково визначивши Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" як неналежного відповідача за позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, тоді як він насправді звернутий до належного відповідача, не розглянув цю вимогу по суті, що є порушенням, що потребує виправлення судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи.

Водночас судова колегія зазначає, що Миколаївська міська рада, обґрунтовуючи предмет і підстави позову до Приватного підприємства "ТЕХБУДІНВЕСТ", м. Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС", м. Миколаїв за своєю позицією порушених прав вказує на неправомірність дій відповідача 1 по відношенню до власника земельної ділянки. Проте, окрім констатації факту набуття права власності на спірний об`єкт відповідачем 2 жодним чином, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не вказує та не підтверджує належними та допустимими письмовими доказами, яким саме чином останнім порушено права та інтереси Ради в частині володіння земельною ділянкою комунальної власності, як набувачем (добросовісним/недобросовісним) об`єкта нерухомості. До того ж, в позовній заяві основними вимогами позову були визначені саме скасування реєстрації та припинення права, які і були зазначені позивачем як перешкоди в користуванні його майном.

Судова колегія наголошує, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. При цьому, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів господарської справи, Рада до відповідача 2 з жодними вимогами не зверталася, Акт про обстеження зайнятих земельних ділянок, складений комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва № 17 від 20.09.2021 року саме по відношенню до відповідача 1, а з доводів позовної заяви неможливо встановити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТИКУС ПЛЮС», окрім констатації факту встановлення за останнім права власності на об`єкт нерухомості, що є недостатнім, в розрізі вимог процесуального закону щодо доказів та доказування факту порушеного права, для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки по даній справі в іншій частині вимог було відмовлено позивачу з підстав неефективності способу захисту і спір по суті не розглядався, відсутній висновок суду про встановлення факту самочинного будівництва у мотивувальній частитні, що в даному випадку є обов`яхзковим для вирішення питання усунення перешкод у користуванні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексе України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: - належності, - допустимості, - достовірності, - достатності, що визначені ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, за положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (такий висновок наявний у постанові Верховного Суду від 14.12.2018 року у справі № 914/809/18).

Відтак, у даному разі, судова колегія вважає підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги Ради про усунення перешкод користування земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу об`єкта нерухомості не обставину неналежності відповідача 2 відповідній вимозі, як було зазначено судом першої інстанції, а факт недоведення позивачем свого порушеного права як власника земельної ділянки, бо таке звернення є передчасним на теперішній час і лише обставина володіння об`єктом нерухомості відповідачем 2, зафіксована актом державної реєстрації, є недостатньою в даному випадку з огляду на постулати процесуального закону щодо рівності, диспозитивності та змагальності.

Тому колегія суддів наголошує, що оскільки позивачем під час формування позовних вимог обрано неналежний спосіб захисту в частині скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності та не доведено належними та допустимими доказами по справі ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції порушення його прав як власника земельної ділянки комунальної власності відповідачем 2, а його позовні вимоги стосувалися такого порушення лише з боку відповідача 1, враховуючи те, що зміна основних та похідних вимог не може бути здійснена під час апеляційного перегляду справи скаржником, бо таке взагалі не передбачено нормами чинного процесуального законодавства України, доводи Миколаївської міської ради, викладені нею в апеляційній скарзі не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, але оскаржуване рішення потребує зміни в його мотивувальній частині, із залишенням без змін в іншій частині, оскільки внаслідок розгляду спору, який виник між сторонами, місцевим господарським судом вірно висновано про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Ради, проте за мотивами, викладеними у постанові суду апеляційної інстанції.

Крім того, в даному випадку така відмова не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовними вимогами, визначеними відповідно до закону в якості ефективного способу захисту у спірних правовідносинах по захист його законних прав та інтересів після здійснення ним відповідних дій та в рамках вимог процесуального закону.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради не потребує задоволення, але рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 потребує зміни його мотивувальної частини з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1112/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 08.04.2024 року.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький