Постанова

від 08.04.2024 по справі 923/1030/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. ОдесаСправа № 923/1030/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Ткаченко Л.В. за посвідченням;

від Міністерства освіти і науки України, м. Київ - не з`явився;

від Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі - не з`явився;

від Фізичної особи-підприємця Радішевської Ольги Іванівні - не з`явився

від Херсонської державної морської академії, м. Херсон - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року, м. Одеса, суддя Погребна К.Ф. повний текст рішення складено та підписано 08.02.2024 року

у справі № 923/1030/21

за позовом Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України, м. Київ

до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

до відповідача-2 Фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни, м. Херсон

за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Херсонського державного університету, м. Херсон

про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У серпні 2021 року Заступник керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Фізичної особи-підприємця Радішевської Ольги Іванівні, м. Херсон, в якій просив суд визнати недійсним договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 №1492-18-065, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцям Радішевською Ольгою Іванівною; стягнути судовий збір за подання позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами у справі 20.08.2018 року було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-18-165, згідно із яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м., на першому поверсі будівлі гуртожитку №3, яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2 та відноситься до об`єктів освіти державної власності, а тому може використовуватись не за освітнім призначенням та не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони на рівні Законів України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі №923/1030/21 (суддя Погребна К.Ф.) позов Заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Фізичної особи-підприємця Радішевської Ольги Іванівні, м. Херсон відмовлено повністю; судові витрати по сплаті судового збору покладено на Херсонську окружну прокуратуру Херсонської області.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що фактичні обставини справи свідчать про те, що потреба у використанні спірних приміщень в освітній діяльності була відсутня; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що прокурором не доведено порушення майнових прав чи інтересів позивача, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки передача в оренду об`єкта - нежитлового приміщення гуртожитку відбулася за погодженням власника державного майна. При цьому, дії з передачі в користування вказаного нежитлового приміщення гуртожитку не пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким позовну заяву задовольнити, визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 №1492-18-065, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що, звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, заступник керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області зазначив, визнання правочину (господарського договору) недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Для такого визнання не має значення, чи усвідомлювали сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Скаржник зауважує, що навіть при дотриманні процедури укладення договору оренди державного майна, недодержання вимог законодавства, яке встановлює заборону щодо використання об`єктів освіти не за цільовим призначення, тягне за собою визнання такого правочину недійсним і застосування наслідків такої недійсності.

Стверджує, що використання нежитлового приміщення площею 13, 9 кв.м. на першому поверсі будівлі гуртожитку №3, яке обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2 з метою здійснення побутового обслуговування населення (перукарня) жодним чином не пов`язано ні з навчальним процесом, ні з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Скаржник зазначає, що законодавство, чинне на час укладення оспорюваного договору, містило заборону на використання об`єктів та майна державних закладів освіти не за освітнім призначенням, а тим більше таке майно не могло бути об`єктами оренди.

Також скаржник звертає увагу суду, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фізична особа - підприємець Радішевська Ольга Іванівна здійснює підприємницьку діяльність, основним видом якої є надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), надання інших індивідуальних послуг, діяльність у сфері фотографії, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного й орендованого майна. Серед видів економічної діяльності, яку здійснює Фізична особа - підприємець Радішевська О.І., відсутні відомості про надання освітніх послуг чи іншої пов`язаної з навчально-виховним чи освітнім процесом діяльності.

У зв`язку із чим скаржник вказує, що Фізична особа - підприємець Радішевська Ольга Іванівна не відноситься до суб`єктів освітньої діяльності, а її діяльність не спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, а отже не пов`язана з освітнім процесом.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, скаржник зазначає, що об`єкти освіти, навчальні заклади, засновані на комунальній власності не підлягають приватизації і використанню не за призначенням, тобто, якщо їх мета використання - не для навчального та наукового процесу, то це суперечить вимогам чинного законодавства.

Скаржником заявлено, що ні Фізичною особою - підприємцем Радішевською О.І., ні навчальним закладом не надано до суду жодного доказу на підтвердження факту надання послуг учасникам освітнього процесу, тобто їх обслуговування під час використання орендованого майна з метою побутового обслуговування населення.

Також скаржником зазначено, що є помилковим висновок суду щодо правомірності укладеного правочину, оскільки орендоване майно не використовувалося Університетом в навчальному процесі.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року по справі №905/1227/17 скаржник зазначає, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Також скаржник стверджує, що положення ч. 2 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належить до державної і комунальної форми власності» від 27.08.2010 № 796, на яку посилається суд у своєму рішенні, не можуть бути прийняті до уваги, як підстава правомірності укладення спірного договору, позаяк ця постанова має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

Окрім іншого, скаржник зазначає, що висновок суду, що Фізична особа - підприємець Радішевська О.І. дотрималась вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для користування нерухомого майна, а тому набула права «правомірного очікування», суперечить обставинам справи.

У зв`язку із вищенаведеним скаржник вказує, що суд, не дотримавшись приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, належним чином не дослідив подані прокурором докази та всі обставини, що мають значення для вирішення спору у даній справі, доводи та заперечення сторін, не надав їм відповідну правову оцінку, а тому його висновки є незаконними та необґрунтованими.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21, справу призначено до судового розгляду.

26.03.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач 1 зазначає, що прокурор в своєму позові та апеляційній скарзі дійшов хибного висновку, що спірний договір порушує вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», оскільки прокуратура не бере до уваги виключення, які містить ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» щодо надання такого майна в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідачем 1 зазначено, що відповідно до Постанови №796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", нею затверджено послуги, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. Тобто якщо послуги для забезпечення освітнього процесу не виходять за межі Постанови №796, то заклад освіти (суб`єкт управління майном) вправі надати в оренду приміщення закладу тим, хто ці послуги зможе надати.

Звертає увагу, що відповідно до її підпункту 8 пункту 5 "послуги, що надаються у сфері побутових послуг" перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, включає в себе надання перукарських послуг. Тобто, в оренду було передано майно для надання платних послуг, які включені до Постанови №796 і які здійснює відповідач 2.

Також відповідач 1 стверджує, що розміщення закладу побутового обслуговування орендаря в приміщеннях університету сприяє наданню побутових послуг студентам та співробітникам університету та задоволення їх побутових потреб ї не суперечить вимогам законодавства, а тому посилання прокурора на те, що майно закладів освіти не могло передаватися в оренду, є хибним.

Відповідач, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, зазначає, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 07.03.2018 у справі №904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі №922/2648/16 та у справі №905/1227/17, від 07.03.2018 в яких зазначається, що чинним законодавством в сфері освіти дозволяється надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Також відповідач зазначає, що для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату, а також те, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

У зв`язку з вищенаведеним відповідач 1 вважає, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює правовідносини оренди державного майна, ніяким чином не порушує вимог Закону «Про освіту», тому не має жодних правових підстав визнавати його недійсним.

Щодо застосування реституції останній зазначає, що позовні вимоги прокурора щодо повернення орендованого майна за нормами ст.216 Цивільного кодексу України в порядку реституції Міністерству освіти і науки України не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки сторонами спірного договору виступають Регіональне відділення, ФОП Радішевська Ольга Іванівна та Херсонській державний університет і така вимога може бути пред`явлена тільки сторонам правочину. Окрім того, відповідно до акта приймання-передавання нерухомого майна від 20.08.2018 до договору майно було передано у користування орендарю Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі і Херсонським державним університетом.

У зв`язку із чим відповідач вважає, що позовні вимоги прокурора зобов`язати орендаря звільнити та повернути майно Міністерству освіти і науки України, що не є стороною договору оренди державного майна, є неналежним способом захисту порушеного права та не підлягає задоволенню.

Також, Регіональне відділення просило суд провести розгляд справи за відсутності його представника, це клопотання було задоволено судовою колегією.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу сторони, будь-яких заяв чи клопотань суду не надавали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вислухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі №923/1030/21 є правомірним, виходячи з такого.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.08.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі та Фізичною особою - підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065, згідно із яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3, яке обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2. Вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності ФОП Броніним А.О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 року і становить за незалежною оцінкою 76 009 грн., без урахування ПДВ (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.1.2 договору, майно передається в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення (перукарня).

Орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання - передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки, та за актом приймання-передавання, складеному на момент підписання цього договору (пп. 2.1, 2.3. 2 договору).

Відповідно до пп. 10.1 договору визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.08.2018 по 20.07.2021.

Додатковим договором №1 від 01.06.2021 року до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065 від 20.08.2018 року змінено строк дії договору до 20.08.2023 року.

Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.08.2018, нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2 передано в строкове платне користування орендареві - Фізичній особі - підприємцю Радішевській Ользі Іванівні.

Згідно свідоцтва про право власності серії САС № 889528 від 16.06.2010, виданого Херсонською міською радою, держава в особі Міністерства освіти і науки України є власником нерухомого майна - будівель та споруд Херсонського державного університету за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 40 річння Жовтня, буд. 2-4/ вул. Ливарна, буд.1, що складаються з: гуртожиток №3, А загальною площею 7153,1 кв.м., гуртожиток №4, Б, загальною площею 7040,6 кв.м, навчальний корпус, В, загальною площею 2074,4 кв.м, мостіння, №І, ІІ. Вказане підтверджується також наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26719807 від 15.07.2010, виданого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 264332415 від 05.07.2021.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 3264332415 за реєстраційним номером №1724605965101 зареєстровано право державної власності на будівлі та споруди Херсонського державного університету, утому числі на приміщення гуртожитку №3 за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2 загальною площею 7153,1 кв.м., власником яких є Міністерство освіти і науки України.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фізична особа - підприємець Радішевська Ольга Іванівна здійснює підприємницьку діяльність. Основним видом діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), надання інших індивідуальних послуг, діяльність у сфері фотографії, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного й орендованого майна.

27.03.2018 Регіональне відділення звернулося з листом №07-03-01114 до Міністерства освіти і науки України про надання дозволу на укладення договору оренди приміщень, які є об`єктом оренди за спірним договором.

Листом від 06.07.2018 № 1/11-7069 Міністерство погодило передачу вищевказаного майна в оренду та зазначило про необхідність врахування напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Наказом Регіонального відділення від 20.08.2018 №412 прийнято рішення про передачу вищевказаного державного майна в оренду фізичній особі-підприємцю Радішевській Ользі Іванівні, строком на 2 роки.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи орендар звернувся до Регіонального відділення із заявою від 20.05.2021 про внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії Договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.

Листом від 07.05.2021 №1/11-31З8 Міністерство погодило внесення змін до Договору в частині збільшення терміну дії Договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону У країни «Про оренду державного та комунального майна» та Додатковим договором №l від 01.06.2021 строк дії Договору встановлено до 20.08.2023.

Відповідно до статуту Херсонського державного Університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.08.2019 №1083, Університет - заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження є провідним науковим і методичним центром, мас розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність. (п.1.1 Статуту).

Відповідно до п.п. 4.1 розділу 4 Статуту Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері якого перебуває Університет. Підпунктами 9.1. розділу 9 Статуту, матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами у даній справі спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна .

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, прокурор у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як на підставу звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди від 20.08.2018, прокурор вказує протиправне передання в оренду приміщення закладу освіти для використання, що не пов`язане з навчально-виховним процесом.

Дослідивши вказані твердження, судова колегія зазначає таке.

Так, в даному випадку 20.08.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі та Фізичною особою - підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1492-128-065, згідно із яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3, яка обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2. Вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності ФОП Броніним А.О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 року і становить за незалежною оцінкою 76 009 грн., без урахування ПДВ (п. 1.1. договору).

Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

27.03.2018 Регіональне відділення звернулося з листом №07-03-01114 до Міністерства освіти і науки України про надання дозволу на укладення договору оренди приміщення, що є об`єктом оренди за спірним договором.

Листом від 06.07.2018 № 1/11-7069 Міністерство погодило передачу вищевказаного майна в оренду та зазначило про необхідність врахування напрямку діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Наказом Регіонального відділення від 20.08.2018 №412 прийнято рішення про передачу вищевказаного державного майна в оренду Фізичній особі-підприємцю Радішевській Ользі Іванівні, строком на 2 роки.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, орендар звернувся до Регіонального відділення із заявою від 20.05.2021 про внесення змін до Договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.

Листом від 07.05.2021 №1/11-31З8 Міністерство погодило внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Додатковим договором №l від 01.06.2021 строк дії договору встановлено до 20.08.2023.

Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, від 20.08.2018 нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку №3 , яке обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2, передано в строкове платне користування орендареві - Фізичній особі - підприємцю Радішевській Ользі Іванівні.

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фізична особа - підприємець Радішевська Ольга Іванівна здійснює підприємницьку діяльність, основним видом діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.

Відповідно до положень п. 291.7 ст. 291 Податкового кодексу України під побутовими послугами населенню розуміються, зокрема послуги перукарень.

Згідно пункту 5.2.45 Розділу 5 статуту Херсонського державного університету, балансоутримувач має право надавати платні послуги, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 9.6 Розділу 9 статуту Херсонського державного університету, Балансоутримувач має право використовувати майно, що закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України «Про освіту» містить положення, якими імперативно передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

Відповідно п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі Порядок №483), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Згідно з п. 54 Порядку №483 додаткові умови оренди майна розробляються орендодавцем на підставі пропозицій балансоутримувача, уповноваженого органу управління або з власної ініціативи орендодавця.

Можуть бути визначені такі додаткові умови оренди майна: обмеження щодо використання майна для розміщення об`єктів, перелік яких визначений в додатку 3 у кількості не більш як п`ять груп з відповідного переліку.

За змістом підпунктів 2, 5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.

За змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17; в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

Отже з урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів зазначає, що законодавство дозволяє передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що прокурором не доведено належними доказами по справі, що передача нерухомого майна, а саме, нежитлове приміщення площею 13,9 кв.м. на першому поверсі будівлі гуртожитку №3, яке обліковується на балансі Херсонського державного університету за адресою: м. Херсон вул. Університетська 2, в оренду погіршило соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі, використовується навчальним закладом для освітній діяльності, та в ньому не надаються послуги студентам і співробітникам Університету.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що позовні вимоги прокурора щодо повернення орендованого майна Міністерству освіти і науки України не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки сторонами спірного договору виступають Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі, Фізична особа - підприємець Радішевська Ольга Іванівна та Херсонській державний університет.

Відповідно до акта приймання-передавання нерухомого майна від 20.08.2018 до договору майно було передано у користування орендарю Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі і Херсонським державним університетом.

Прокурором з посиланням на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, в позові зазначено про застосування реституції, як похідної вимоги при визнанні договору недійсним. Колегія суддів зазначає, що в такому випадку вимога про повернення майна може бути пред`явлена тільки сторонам недійсного правочину, у зв`язку із чим позовні вимоги прокурора зобов`язати орендаря звільнити та повернути майно Міністерству освіти і науки України, що не є стороною договору оренди державного майна, не відповідає закону і в будь-якому випадку не можуть бути задоволені судом. А тому звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину без можливості застосування реституції не є ефективним способом захисту і є самостійною підставою для відмови у такому позові.

За таких обставин колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Тобто, сутність обґрунтованості рішення суду полягає в тому, що воно має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 року у справі № 923/1030/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 08.04.2024 року.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді С.І. Колоколов

Я.Ф. Савицький