Рішення

від 03.04.2024 по справі 903/106/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 квітня 2024 року Справа № 903/106/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Приватного підприємства Ефект

до відповідача: Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради

про стягнення 139636,25 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Шкльода М. О., довіреність № 1-04/03 від 04.03.2024;

від відповідача: н/з;

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 01.02.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Ефект до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради про стягнення 139636,25 грн.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору № 312 від 06.08.2021 в частині виконання зобов`язань по поверненню застави їхніх грошових коштів, оскільки позивач в повному обсязі та належним чином виконав роботи за договором про закупівлю робіт №313 від 09.08.2021. Додатково зазначають, що станом на травень 2023 роботу позивача оплачено відповідачем у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 05.03.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05.03.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 03.04.2024.

Відповідач в судове засідання 03.04.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджено повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600253860046.

Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2024 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Відповідно до ст.178 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

06.07.2021 року відділом освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради оголошено процедуру відкритих торгів щодо закупівлі робіт з капітального ремонту даху та утеплення фасаду 3-х поверхової частини будівлі з галереєю навчального-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія» на вул. Шкільній,24 в с. Підгайці Луцького району Волинської області (ідентифікатор закупівлі: UA-2021-07-06-009834-c). За результатами процедури відкритих торгів Приватне підприємство «Ефект» визначено переможцем.

06.08.2021 на виконання вимог тендерної документації відповідача та статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», після визначення позивача переможцем процедури відкритих торгів щодо закупівлі робіт, між відділом освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради (замовник) та Приватним підприємством «Ефект» (учасник) укладено договір застави грошових коштів від 06.08.2021 року № 312 (далі договір № 312), за умовами якого позивачем було внесено на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 139636,25 грн як забезпечення виконання договору про закупівлю робіт, який укладено згодом (а.с.8 зворотна сторона-9).

Пунктом 3.8 договору №312 визначено, що замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю на поточний рахунок учасника, зазначений в розділі 8 договору забезпечення, після належного виконання учасником договору про закупівлю в повному обсязі та належним чином, а також у разі зупинення виконання робіт на письмову вимогу замовника на строк більше ніж 60 календарних днів поспіль або розірвання договору про закупівлю за взаємною згодою сторін. Факт належного виконання учасником договору про закупівлю в повному обсязі та належним чином підтверджується двостороннім актом, який підписується уповноваженими представниками сторін. Відповідна сума забезпечення перераховується учаснику в строк не пізніше ніж п`яти банківських днів з дня прийняття об`єкта в експлуатацію.

06.08.2021 позивач на виконання умов договору № 312 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 139636,25 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2539 від 06.08.2021 (а.с.10).

09.08.2021 року між відділом освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради (замовник) та Приватним підприємством «Ефект» (підрядник) укладено договір про закупівлю робіт № 313 (далі договір № 313), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання виконати роботи по об`єкту «Капітальний ремонт даху та утеплення фасаду 3-х поверхової частини будівлі з галереєю навчального-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія» на вул. Шкільній, 24 в с. Підгайці Луцького району Волинської області» (а.с.10 зворотна сторона-14).

Вподальшому між сторонами було підписано шість додаткових угод до договору № 313, якими було продовжено строк виконання робіт та зменшено ціну договору (а.с.16-30).

Станом на 27.04.2023 ПП «Ефект» роботи з капітального ремонту даху та утеплення фасаду 3-х поверхової частини будівлі з галереєю навчального-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія» на вул. Шкільній, 24 в с. Підгайці Луцького району Волинської області виконало, про що свідчать підписані уповноваженими особами замовника і підрядника акти виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрат на загальну суму 6 971470,98 гривень з ПДВ (а.с.31-57). Претензій щодо якості та обсягів робіт до позивача не надходило. Як стверджує позивач, роботи оплачені замовником у повному обсязі.

З метою досудового врегулювання спору 19.12.2023 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію № 381 з проханням в найкоротші терміни повернути грошові кошти в сумі 139636,25 грн, які були внесені позивачем на розрахунковий рахунок відповідача як забезпечення виконання договору № 313 (а.с.58).

Відповідач листом № 655/01.09/2023 від 22.12.2023 повідомив позивача, що не має змоги повернути кошти в сумі 139636,25 грн, які були внесені позивачем на розрахунковий рахунок відповідача як забезпечення виконання договору № 313, оскільки об`єкт не зданий в експлуатацію, а відповідна сума забезпечення перераховується учаснику в строк не пізніше ніж п`яти банківських днів з дня прийняття об`єкта в експлуатацію (а.с.59 зворотна сторона).

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 ЦК України).

У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно з статтею 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як визначено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів в сумі 139636,25 грн внесених позивачем на розрахунковий рахунок відповідача як забезпечення виконання договору № 313, який за своєю правовою природою є договором застави.

Частиною 1 ст.27 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлівнесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.

У відповідності до п.4 ч.2 ст. ст.27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

У відповідності до положень ч.1 ст.546, ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Зазначене також відповідає положенням ст.1 Закону України «Про заставу».

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому (ст.574 ЦК України).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч.1 ст.576 ЦК України).

Статтею 584 ЦК України визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1-2 ст.590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту укладеного договору № 312 замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю на поточний рахунок учасника, зазначений в розділі 8 договору забезпечення, після належного виконання учасником договору про закупівлю в повному обсязі та належним чином, а також у разі зупинення виконання робіт на письмову вимогу замовника на строк більше ніж 60 календарних днів поспіль або розірвання договору про закупівлю за взаємною згодою сторін. Факт належного виконання учасником договору про закупівлю в повному обсязі та належним чином підтверджується двостороннім актом, який підписується уповноваженими представниками сторін. Відповідна сума забезпечення перераховується учаснику в строк не пізніше ніж п`яти банківських днів з дня прийняття об`єкта в експлуатацію.

Судом відхиляються твердження позивача, що виконаня своїх зобов`язань за договором № 313 є підставою для повернення забезпечення виконання договору про закупівлю, тобто за межами терміну встановленому договором (п`ять банківських днів з дня прийняття об`єкта в експлуатацію згідно пункту 3.8 договору № 312), як такі що суперечать договірним зобов`язанням сторін.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до положень ст.ст.525, 526 ЦК України договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що положеннями п. 3.8 договору № 312 визначено термін виконання обов`язку у відповідача повернути внесену позивачем суму, а саме не пізніше ніж п`ять банківських днів з дня прийняття об`єкта в експлуатацію( «Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія» на вул. Шкільній,24 в с. Підгайці Луцького району Волинської області), однак матеріали справи не містять доказів прийняття об`єкта в експлуатацію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, є передчасно заявлені, термін погоджений сторонами у договорі на повернення застави не настав.

Зважаючи те, що суд відмовив в задоволенні позову, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору в сумі 2422,40 грн покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

у позові Приватного підприємства Ефект до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської сільської ради про стягнення 139636,25 грн - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

08.04.2024.

СуддяА. С. Вороняк