Рішення

від 07.03.2024 по справі 908/3803/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/295/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024Справа № 908/3803/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Сервіс», 07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, пров. Залізничний, 1, літ А. оф. 4

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Компані», 45400, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25

про стягнення коштів

без виклику представників сторін

суть спору

25.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Сервіс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Компані» про стягнення заборгованість за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2021, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., та зареєстрований у реєстрі за №3379 в розмірі 166 344,00 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 95 600,00 грн, штраф 50% у сумі 47 800,00 грн, 3% річних в розмірі 4302,00 грн, індекс інфляції в розмірі 18 642,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 справу № 908/3803/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3803/23. Присвоєно справі номер провадження 15/295/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 05.02.2024 відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем. Копію зазначеного документа направити на адресу позивача, докази направлення надіслати суду.

Запропоновано позивачу у строк до 19.02.2024 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 05.03.2024, відповідно до ст. 167 ГПК України, надати заперечення разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Підставою для звернення з позовом до суду стало порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати за придбане нерухоме майно. У зв`язку з порушенням строків оплати позивач просить також стягнути з відповідача штраф в розмірі 50% від несплаченої суми в розмірі 47 800,00 грн, три проценти річних в розмірі 4302,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 18 642,00 грн.

На дату відкриття провадження у справі за офіційним даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит № 380853 від 26.12.2023) місцезнаходженням юридичної особи-відповідача значилась адреса: 87516, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Волгодонська, буд. 2.

Поштове відправлення (копія ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.01.2024 у справі № 908/3803/23 про відкриття провадження у справі), надіслане за адресою місцезнаходження нерухомого майна відповідача: 69106, м. Запоріжжя, вул. Фінальна, буд. 1-б, повернулось до суду не врученим відповідачеві з позначкою підприємства зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Отже, станом на 26.12.2023 місцезнаходженням відповідача було місто Маріуполь Донецької області та не здійснювалася відправка пошти на адресу відповідача, оскільки зазначена територія перебуває під тимчасовою окупацією.

Інформація про не функціонування відділень АТ «Укрпошта» на вказаній території підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта».

Крім того, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 23.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

До вказаного Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України входить вся територія Маріупольського району.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Відповідно до частини першої статті 121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Ураховуючи неможливість на момент відкриття провадження у справі повідомити відповідача засобами поштового зв`язку про розгляд справи, оскільки місцезнаходженням відповідача є тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», 10.01.2024 повідомив відповідача про розгляд справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (з посиланням на відповідну ухвалу суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

За приписами зазначеної норми Закону якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Оголошення опубліковане 10.01.2024.

23.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

24.01.2024 представнику відповідача надано доступ до матеріалів справи в електронному вигляді.

06.02.2024 через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив відповідача. З підстав викладених у відзиві, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими. У зв`язку з зв`язку військовою агресією РФ та настанням з 24.02.2022 обставин непереборної сили (форс-мажор) діяльність підприємства з початком повномасштабного вторгнення РФ фактично була призупинена. З посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, у задоволенні вимог про стягнення штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат просить відмовити. Звертає увагу, що на сьогоднішній день основна сума боргу в розмірі 95 600 грн відповідачем погашена. До відзиву додано платіжну інструкцію № 274 від 26.12.2023 про перерахування ТОВ «ТОВ «РД-Сервіс» 95 600,00 грн плати за будівлю цеху № 2 літ. З-3 згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2021.

Також відповідачем повідомлено про зміну свого місцезнаходження.

За офіційним даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит № 533556) місцезнаходженням юридичної особи-відповідача є адреса: 45400, Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.

24.12.2021 між ТОВ «РД-Сервіс» (продавець) та ТОВ «Грін компані» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., реєстровий номер 3379 (далі Договір), відповідно до якого (п. п. 1, 3) відповідач придбав у позивача нерухоме майно будівлю цеху № 2 літ. З-3, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фінальна буд. 1б, вартістю 368 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 договору продаж здійснюється за 368 000,00 грн, з яких 72 400,00 грн покупець сплатив до підписання цього договору, а 296 500 грн покупець зобов`язується сплатити до 01.04.2022. У разі якщо покупець порушить своє зобов`язання щодо сплати грошових коштів продавцеві більш ніж на 30 календарних днів, він зобов`язаний сплатити продавцеві штраф у сумі 50% від несплаченої суми.

Відповідачем здійснено платежі 27.01.2022 на суму 100 000,00 грн та 22.02.2022 на 100 000,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції № 1072 від 27.0.2022 та № 1126 від 22.02.2022.

Несплаченою залишилась сума в розмірі 96 500 грн.

02.11.2023 позивач направляв відповідачу претензію про сплату боргу в розмірі 95 600.00 грн, а також штрафу в розмірі 47 800,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 4302,00 грн та інфляційних втрат в розмірі 18 642,00 грн.

Відповідач борг не сплатив.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної сплати за придбане нерухоме майно стала підставою звернення позивача до суду про стягнення боргу в розмірі 95 600,00 грн, 50% штрафу від несплаченої суми в розмірі 47 800,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 4302,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 18 642,00 грн.

На час звернення позивача до суду (25.12.2023) заборгованість відповідача за придбане майно становила 95 600,00 грн.

Дослідивши обставини справи та надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Правовідносини сторін є господарськими, що випливають з договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні положення закріплені в ст. 509 Цивільним кодексом України (далі ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший рядок оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплатити товар або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупці крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передачу цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Між сторонами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким відповідач придбав у відповідача будівлю цеху № 2 літ. З-3, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фінальна буд. 1б.

Вартість майна визначена сторонами в розмірі 368 000,00 грн, з яких 72 400,00 грн відповідач сплатив до підписання цього Договору, а 296 500 грн відповідач зобов`язався сплатити до 01.04.2022.

Відповідач здійснив платежі на суму 100 000 грн 27.01.2022 та 100 000 грн 22.02.2022.

Решту вартості майна у визначений в Договорі строк (до 01.04.2022) в розмірі 95 600,00 грн відповідач не сплатив.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної оплати вартості придбаного відповідачем нерухомого майна стала підставою звернення позивача до суду про стягнення основної заборгованості в розмірі 95 600,00 грн, 50% штрафу в сумі 47 800,00 грн, 3% річних в розмірі 4302,00 грн, індексу інфляції в розмірі 18 642,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

На час звернення позивача до суду заборгованість відповідача за придбане нерухоме майно становила 95 600,00 грн.

Разом з відзивом відповідач надав докази сплати боргу, а саме платіжну інструкцію № 274 від 26.12.2023 про перерахування ТОВ «ТОВ «РД-Сервіс» коштів у сумі 95 600,00 грн за будівлю цеху №2 літ. З-3 згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24.12.2021.

З урахуванням наданих доказів, під час розгляду справи по суті судом установлено, що на час прийняття рішення у справі, у відповідача відсутня заборгованість, яка була заявлена позивачем до стягнення 95 600,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи надання доказів сплати відповідачем коштів, заявлених до стягнення, провадження у справі необхідно закрити.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе закрити провадження у справі за відсутності предмета спору в частині стягнення 95 600,00 грн боргу за придбане нерухоме майно.

Щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 50% від загальної суми заборгованості в розмірі сумі 47 800,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 4302,00 грн, індексу інфляції в розмірі 18 642,00 грн суд зазначає таке.

Щодо штрафу.

Відповідно до п. 3 договору у разі якщо відповідач порушить своє зобов`язання щодо сплати грошових коштів позивачеві більш ніж на 30 календарних днів, він зобов`язаний сплатити позивачу штраф у сумі 50% від несплаченої суми.

За умовами цього ж пункту остаточний розрахунок мав би бути 01.04.2022.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За приписами статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 № 914/1888/19, від 26.01.2021 № 916/880/20, від 23.01.2021 № 921/580/19.

Суд зауважує, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків через порушення відповідачем зобов`язання у спірних правовідносинах, сплату відповідачем суми боргу, а також враховуючи неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд прийшов до висновку про зменшення в порядку ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України заявленого до стягнення штрафу до 23 900,00 грн, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, приймаючи рішення про зменшення заявленої до стягнення суми штрафу, суд виходить з того, що:

- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- відповідне зменшення штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання не повинен перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.

За таких обставин, суд вважає, що наявні правові підстав для зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 23 900,00 грн штрафу.

Щодо зазначення відповідачем про виникнення з 24.02.2022 обставин непереборної сили (форс-мажор), з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною першою статті 141 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи за кожним окремим договором.

Таким чином, за загальним правилом, зацікавленій стороні за кожним конкретним випадком необхідно доводити факт невиконання зобов`язання саме у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Лист ТПП України, на який посилається відповідач, не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та разом з тим, не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини саме за договором підряду, укладеного між сторонами у даній справі.

Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

За наведених обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо форс-мажорних обставин.

Ураховуючи викладене, суд доводи відповідача щодо звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат відхиляє як необґрунтовані та недоведені.

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач просить сягнути з відповідача за прострочення виконання зобов`язання три проценти річних станом на 01.11.2023 в розмірі 4302,00 грн та інфляційні втрати за квітень 2022 року-вересень 2023 року в розмірі 18 642,00 грн.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Ураховуючи виконання відповідачем основного грошового зобов`язання з порушенням строків його виконання, суд вбачає наявність правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних за період з 02.04.2022 (день початку прострочення оплати) до 01.11.2023 (визначена позивачем дата до подачі позову), обрахований, виходячи з обґрунтованого розміру заборгованості (95 600,00 грн), суд вважає його виконаним арифметично неправильно, оскільки обґрунтованим розміром процентів за період 02.04.2022-01.11.2023 є сума 4549,51 грн.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період квітень 2022 року-вересень 2023 року, обрахований, виходячи з обґрунтованого розміру заборгованості (95 600,00 грн), суд вважає його виконаним арифметично неправильно, оскільки обґрунтованим розміром інфляційних втрат за період квітень 2022 року-вересень 2023 року є сума 20 321,24 грн.

Оскільки позивачем до стягнення заявлено менші суми трьох процентів річних 4302,00 грн та інфляційних втрат 18 642,00 грн, ніж вирахувано судом, суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі.

Відповідачем не подано обґрунтованих заперечень вимогам позивача, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в розмірі 4302,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 18 642,00, які підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 80 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору повністю (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Керуючись ст. ст. 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Компані» (45400, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25; ідентифікаційний код юридичної особи 36599750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Сервіс» (07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, пров. Залізничний, 1, літ А. оф. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 31712951) штраф у розмірі 23 900,00 грн (двадцять три тисячі дев`ятсот гривень 00 коп.), три проценти річних в розмірі 4302,00 грн (чотири тисячі триста дві гривні 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 18 642,00 грн (вісімнадцять тисяч шістсот сорок дві гривні 00 коп.). Видати наказ.

У позові в частині стягнення штрафу в розмірі 23 900,00 грн відмовити.

Закрити провадження у справі № 908/3803/23 в частині стягнення основного боргу в розмірі 95 600,00 грн за відсутності предмета спору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Компані» (45400, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 25; ідентифікаційний код юридичної особи 36599750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РД-Сервіс» (07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, пров. Залізничний, 1, літ А. оф. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 31712951) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.04.2024.

Суддя І. С. Горохов