Ухвала

від 04.04.2024 по справі 910/4110/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

04.04.2024Справа № 910/4110/24

Суддя Привалов А.І., розглянувши

заяву Приватного підприємства «АЛЬЯНС» (пр. В.Івасюка, 24, офіс 233, м. Київ, 04210; код ЄДРПОУ 30059210)

про забезпечення позову до подачі позову

Особи, які можуть отримати статус учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Без участі представників сторін,

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Альянс» через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову до відкриття провадження у справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно, - квартиру загальною площею 78,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 110051980000) та належить ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що між Приватним підприємством «АЛЬЯНС», яке є туристичним оператором, для формування власного туристичного продукту і з метою реалізації його туристам, було замовлено у фізичної особи-підприємця Купріянова Віктора Анатолійовича послуги з бронювання (оформлення, продажу) авіаперевезення (авіаквитків) шляхом укладання договору про надання послуг у спрощеній формі. При цьому, ФОП Купріянов В.А. не виконав прийняті на себе зобов`язання та не надав Приватному підприємству «АЛЬЯНС» виписані належним чином авіаквитки на загальну суму 778 324,00 грн, які були оплачені заявником.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, заявник установив, що підприємницьку діяльність ФОП Купріянова В.А. було припинено 27.05.2022, у зв`язку зі смертю.

Як стало відомо заявнику, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , як спадкоємицею згаданого вище ФОП Купріянова В.А., було отримано свідоцтво про право на спадщину № 260 від 07.03.2023, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є.. На підставі вказаного свідоцтва було оформлено право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру (об`єкт житлової нерухомості), що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 78,8 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 110051980000; рішення про державну реєстрацію за індексним номером 66684827 від 07.03.2023).

Отже, ПП «АЛЬЯНС» має намір звернутися до Господарського суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , як спадкоємиці ФОП Купріянова В.А., про стягнення грошових коштів (відшкодування збитків) на суму 778 324,00 грн.

При цьому, оскільки заявнику наразі невідомо про наявність у ОСОБА_1 іншого майна та (або) коштів, ПП «АЛЬЯНС» вважає виправданим та доцільним, в порядку забезпечення позову, накласти арешт на нерухоме майно (квартиру), що було отримане ОСОБА_1 у спадщину і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд, розглянувши заяву Приватного підприємства «АЛЬЯНС» про забезпечення позову до відкриття провадження у справі, відзначає наступні обставини.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Отже, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку, зокрема, обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

У вказаній заяві, заявник повідомляє про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , як є спадкоємиці фізичної особи-підприємця Купріянова В.А., у якого виникли господарські відносини з ПП «АЛЬЯНС».

Так, ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, господарські суди розглядають справи, якщо склад учасників спору відповідає положенням ст. 4 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; 3) у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 року по справі № 914/804/18 дійшла висновку, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Судом встановлено, що підстави, на яких заявник просить застосувати заходи забезпечення позову та в майбутньому звернутися до господарського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , випливають зі спадкових правовідносин, які виникли в силу закону та не пов`язані з підприємницькою діяльністю саме ОСОБА_1 .

З наведеного слідує, що даний спір не належить до юрисдикції господарського суду в силу прямої вказівки п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарські суди не розглядають справи у спорах щодо спадкових правовідносин.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 203/2501/15-ц.

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту" (аналогічне застосування прецедентної практики ЄСПЛ викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 913/274/19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із відносин, що випливають із набуття права на спадщину.

Згідно із ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Положенням ч. 10 ст. 11 ГПК України визначено, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, а також те, що заявником не доведено можливість розгляду (вирішення) поданої заяви в порядку господарського судочинства, суд дійшов висновку про повернення заяви про забезпечення позову заявнику.

Частина 7 статті 140 ГПК України передбачає наслідки у випадку недотримання заявником вимог ст. 139 ГПК України, а саме постановлення ухвали про повернення такої заяви заявнику.

Керуючись ст. 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Повернути Приватному підприємству «АЛЬЯНС» заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви.

2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 04.04.2024.

Суддя А.І. Привалов