Рішення

від 02.04.2024 по справі 927/1576/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1576/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснюється у порядку загального позовного провадження

за позовом: в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Є.Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000;

в інтересах держави в особі:

позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації),

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000;

до відповідача: Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області

код ЄРДПОУ 04412432, вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю представників сторін:

прокурора: Шиленко М.В.,

позивача: Лозицька Я.А.,

відповідача: не прибув,

третьої особи: Бойко Т.М.

В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Куликівської селищної ради Чернігівського району про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га, шляхом:

-зобов`язання Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га, державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795494974227);

-скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га.

Дії суду щодо розгляду справи.

У позовній заяві в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881).

Ухвалою суду від 24.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881); підготовче засідання призначено на 21.12.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

04.12.2023 від третьої особи надійшли пояснення по справі №9-25-0.6-6178/2-23 від 01.12.2023.

08.12.2023 від прокуратури надійшли заперечення на пояснення третьої особи №50-75-4775ВИХ-23 від 05.12.2023.

12.12.2023 електронним зв`язком та 18.12.2023 поштою від відповідача надійшов відзив на позов № 03-09/2774 від 08.12.2023.

18.12.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача №50-75-4939ВИХ-23 від 14.12.2023.

21.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача б/н б/д.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті з доданими до них документами (пояснення, заперечення, відзив та відповіді на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Крім того, від відповідача надійшла заява №03-09/2815 від 14.12.2023 про розгляд справи без участі представника відповідача. Суд заяву задовольнив.

У підготовчому засіданні 21.12.2023 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 23.01.2024.

У підготовчому засіданні 23.01.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.02.2024.

У судовому засіданні 20.02.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 19.03.2024.

У судовому засіданні 19.03.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 02.04.2024.

У судовому засіданні 02.04.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції учасників справи.

Позов обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передано Куликівській селищній раді Куликівського району Чернігівської області у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га, яка розташована на території Салтиково-Дівицької сільської ради Чернігівського району. Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки на ній розміщена пам`ятка археології місцевого значення - поселення Салтикова Дівиця-ІІІ, охоронний номер 2345- Чр, а тому, з урахуванням положень ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини не може вибувати із державної власності: спірна ділянка не підлягає передачі з державної до комунальної або іншої форми власності, а тому підлягає поверненню державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Оскільки право володіння до відповідача не перейшло, відомості, що містяться у Державному земельному кадастрі щодо цільового призначення спірних земельної ділянки суперечать правовому режиму ділянки, як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, а тому підлягають скасуванню. Крім того, скасування державної реєстрації права власності Куликівської селищної ради на спірну земельну ділянку призведе до повернення майна у стан, що існував та є належною позовною вимогою у цьому спорі.

Позивач підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі, зазначаючи, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг в частині передачі у комунальну власність Куликівської селищній раді земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га є порушенням вимог чинного законодавства України у сфері культурної спадщини та вимог земельного законодавства України; перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності порушує права держави в особі позивача як розпорядника земель державної форми власності, зокрема позбавляє можливості здійснювати розпорядження нею.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:

-рішення селищної ради від 21.12.2018 № 482 «Про прийняття у комунальну власність Куликівської об`єднаної територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» прийнято з дотриманням всіх принципів чинного законодавства;

-прокурором не обґрунтовано пред`явлені вимоги до селищної ради, так як немає необхідності саме скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за наявності можливості внесення змін до відомостей про цю ділянку;

-твердження прокурора про розташування на спірній земельній ділянці пам`ятки культурної спадщини поселення «Салтикова Дівиця-3» ґрунтується не на допустимих та належних доказах, а лише виключно на суб`єктивній думці. Паспорт та облікова картка археологічної пам`ятки, графічна частина (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га П`ятирічка» не містять жодних даних про координати поворотних точок меж земельної ділянки, на якій розміщена пам`ятка культурної спадщини. Вказані докази містять істотні розбіжності, так у обліковій картці та паспорті археологічної пам`ятки зазначена площа поселення 9,132 га, а на частині (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га П`ятирічка» зазначена площа поселення 6 га. Таким чином, на підставі наданих доказів не можливо визначити межі території пам`ятки;

-спірна земельна ділянка не відноситься до земель, на яких розташовано пам`ятки археології, а відноситься до земель запасу, отже вона може перебувати у комунальній власності;

-вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки заявлена до неналежного відповідача. Вказана реєстрація здійснена Відділом Держгеокадастру в Куликівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області;

-вимога про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки не може бути звернена до селищної ради, оскільки державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки;

-позовна заява не відповідає вимогам статті 162 ГПК України, у позові не зазначено вжиті заходи досудового врегулювання спору.

Третя особа у письмових поясненнях зазначає, зокрема, що уповноваженими органами не були вжиті заходи по встановленню меж пам`ятки та охоронних зон навколо неї, технічна документація по встановленню меж пам`ятки та охоронних зон памятки археології «Салтикова Дівиця-3», як земель історико-культурного призначення не розроблялась, в результаті чого до Державного земельного кадастру не були внесені відомості про межі пам`ятки та охоронних зон навколо неї як земель історико-культурного призначення. Зони охорони пам`яток не належать до земель історико-культурного призначення, однак відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» мають певні обмеження у використанні. Тобто правовий режим охоронних зон має спільні елементи з правовим режимом земель історико- культурного призначення, однак не є тотожними.

Щодо обраного прокурором способу захисту третя особа зазначає, що у разі скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, остання перестане існувати як об`єкт цивільних прав, а тому повернути її державі буде неможливо.

Прокурор у відповіді на відзив та запереченнях на пояснення третьої особи зазначає, що наявні в матеріалах справи докази беззаперечно підтверджують факт розміщення на спірній земельній ділянці об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології. Відсутність затвердженої науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони, не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного призначення і на ній не розташована пам`ятка археології.

Відсутність рішення уповноваженого органу щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки та віднесення її до категорії земель історико-культурного призначення, так і інформація про цільове призначення, яка міститься у Державному земельному кадастрі (землі сільськогосподарського призначення), жодним чином не змінюють правовий режим ділянки, який обумовлений наявністю на ній об`єкта археології.

Державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а тому неможливо скасувати державну реєстрацію земельної ділянки лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам`ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку. А тому, на думку прокурора, не має підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам`ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.

Обраний прокурором спосіб захисту - повернення земельної ділянки, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності та права оренди на земельну ділянку, скасування в?Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, забезпечить повне поновлення порушених прав власника ділянки, зокрема усуне стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки, форми власності та безпосередньо суб`єкта, якому належать речові права на ділянку.

Вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки заявлена прокурором до належного відповідача, оскільки спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Обставини справи встановлені судом.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17.11.1980 № 551» Про взяття під державну охорону пам`яток археології, історії та культури» взято на облік пам`ятки археології місцевого значення, які підлягають паспортизації, згідно з додатком № 4 (т.1 а.с.40).

За додатком № 4 до згаданого рішення, під № 114 значиться пам`ятник археології місцевого значення, який полягає паспортизації - 3 поселення III- V ст. (с. Салтикова Дівиця).

На пам`ятник історії та культури СРСР поселення «Салтикова Дівиця-3», ІІІ-V, XI-XIII ст.ст., складено облікову картку та паспорт (т.1 а.с.53-65).

Згідно з паспортом пам`ятника- поселення «Салтикова Дівиця-ІП», складеним 07.01.1987 (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Салтиково-Дівицька селищна рада, с. Салтикова Дівиця, за 1,5 км на південний захід від села. Поселення засноване ранньослов`янськими племенами київської культури, існувало у давньоруський час (ХІ-ХІІІ ст.ст.) Відкрите у 1976 р. ОСОБА_1 , у 1986 р. обстежене ОСОБА_2 Поселення розташоване на краю невисокої (до 2 м) надзаплавної лівобережної тераси р. Десни при повороті берега з південного заходу на північний схід. Із півночі до тераси підходить стариця Десни - р. Убідь. За 150 м на захід - лісосмуга вздовж краю тераси. До Десни - 2,5 - 3 км. Площа пам`ятника 70x150 м. Культурний шар містить матеріал київської культури та давньоруського часу. До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятай археології.

На момент паспортизації пам`ятка перебувала на балансі колгоспу « 2-га п`ятирічка», с. Салтикова Дівиця, під оранкою.

Згідно з листом Чернігівського обласного історичного музею від 12.07.1993 №187 на адресу Чернігівського філіалу інституту Укрземпроект, яким виготовлено вказаний План роздержавлення земель КСП « 2 п`ятирічка» на карту землекористування колгоспу « 2 п`ятирічка» нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 12.07.1993 (т.1 а.с.36).

На графічній частині (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га п`ятирічка» с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області територія археологічної пам`ятки по контуру позначена синіми косими лініями, та замальована жовтим кольором. Під № 5 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ».

На підставі розпорядження КМУ «Питання передачі земельних ділянок сільсько7господарського призначення державної власності у комунальну валасність обєднаних територіальних громад» від 31.01.2018 №60-Р, наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 №45 Київською обласною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землестрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ, Куликівського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) (т.1 а.с.72-108).

У пояснювальній записці до технічної документації із інвентаризації земель вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643, а саме: щодо земельної ділянки №3, площа 9,1320 га - Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02. Аналогічні відомості зазначені у Пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки та Державному земельному кадастрі.

Обмеження у використанні земельної ділянки №3 площею 9,1320 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 05.11.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 3 (Салтиково-Дівицька сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 9,1320 га.

Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 05.11.2018, включено Ділянку №3 (Салтиково-Дівицька сільська рада) площею 9,1320 га, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Відділом у Куликівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 26.10.2018 №8-25-0.29-244/108-18 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Куликівської селищної ОТГ, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899-р в редакції від 09.08.2017 №555-р, пунктом 7 якого передбачено необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

12.11.2018 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру видано висновок державної експертизи землевпорядної документації №3193-18, згідно з яким Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 року № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повернута на доопрацювання.

У підпункті 2 пункту 10 вказаного Висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність долучити погодження структурного підрозділу у сфері охорони культурної спадщини згідно вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Згідно з довідкою від 25.05.2018 №137-П до вказаної технічної документації із землеустрою, виданою Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації зазначено, що земельні ділянки, розташовані на землях історико-культурного призначення, у тому числі: на земельній ділянці, яка знаходиться на території Остерської міської ОТГ Козелецького району Чернігівської області - ділянка №2 площею 2,8421 га розташована частина пам`ятки археології місцевого значення поселення «Любечанинів-І», II тис. до н.е., IIIV ст. (№2924-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 17.11.1980 №551).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою за наступних умов - упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку №2, укладення охоронного договору на пам`ятку археології поселення «Любечанинів-І», обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування та інше.

Також у довідці повідомлено про те, що відповідно до ч.2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність.

29.05.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-3813/14-18-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі на території Остерської міської ОТГ Козелецького району Чернігівської області загальною площею 14,0762 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.06.2018 № 25-4090/14-18-сг передано Остерській міській раді Козелецького району Чернігівської області у комунальну власність Остерської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1159,8750 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Остерської міської об`єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

На підставі акта приймання-передачі від 05.06.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 05.06.2018 №25-4090/14-18-сг передало із державної власності, а Остерська міська рада Козелецького району Чернігівської області прийняла у комунальну власність Остерської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком.

Відповідно до вказаного додатку під № 158 земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:298:0008, площею 8,0142 га., яка розташована на території Остерської міської ради Чернігівського району, передано Остерській міській раді.

Згідно з рішенням першої сесії 7 скликання Куликівської селищної ради від 22.11.2017 Куликівська селищйа рада є правонаступником прав та обов`язків Салтиково-Дівицької сільської ради.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло- Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Салтиково-Дівицька сільська рада увійшла до складу територіальної громади Куликівської селищної ради Чернігівського району.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Куликівської селищної ради Чернігівської області ОСОБА_3 22.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1795494974227, номер відомостей про речове право - 30878688).

Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 28.09.2023 №15-2363/8 на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ», охоронний номер 2345- Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17.11.1980 № 551 та внесене до Списків пам`яток історії та культури.

За доводами в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області і від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Куликівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га, є незаконним, оскільки на ділянці розташована пам`ятка археології місцевого значення і ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташовані пам`ятки археології місцевого значення, та є власністю держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Указом Президента України Про утворення військових адміністрацій № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна військова (державна) адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОВА з листом від 04.10.2023 №50-75-3937вих-23, в якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі земельної ділянки кадастровий номер 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками (т.1 а.с.155-157).

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Листом №01-01-21/18207 від 19.10.2023 Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила прокуратуру, що не наділена повноваженнями здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель, у тому числі за правомірністю вибуття земель із державної до комунальної власності. Крім того, у Чернігівської облдержадміністрації відсутні повноваження щодо перевірки правомірності реалізації Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області власних повноважень. Чернігівська облдержадміністрація не вживала та не планує вживати будь-яких заходів, в тому числі звернення до суду (т.1 а.с.158).

За доводами прокурора, Чернігівська обласна військова адміністрація як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у спірних правовідносинах, відмовилась захищати такі інтереси. Не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, яким являється Чернігівська обласна військова адміністрація щодо усунення порушень вимог законодавства свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОВА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками (т.1 а.с.164).

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської військової (обласної) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті спору, суд зазначає наступне.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Куликівського району Чернігівської області, була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж та обмежень у використання земельної ділянки №3 (площа 9,1320 га).

Відповідно до технічної документації із землеустрою земельна ділянка №3 площею 9,132 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, зареєстровані із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 24.01.2023 №10-25-0.3-370/2-23 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої та погодженої у відповідності до вимог чинного законодавства технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності як землі сільськогосподарського призначення із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, цільове призначення вказаної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (розділ 1 «Земельна ділянка. Загальні відомості» Поземельної книги, запис від19.11.2018 № 001).

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об`єктів у переліки пам`яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам`яток історії та культури.

Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення від 17.11.1980 №551 Про взяття під державну охорону пам`ятників археології, історії та культури, відповідно до якого взято облік пам`ятки археології місцевого значення, в тому числі поселення «Салтикова Дівиця-3», ІІІ-V, XI-XIII ст.ст. (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Салтиково-Дівицька селищна рада, с. Салтикова Дівиця, за 1,5 км на південний захід від села).

На вказаний пам`ятник історії та культури СРСР складено облікову картку та паспорт.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17.11.1980 №551 пам`ятка археології місцевого значення, а саме поселення «Салтикова Дівиця-3», ІІІ-V, XI-XIII ст.ст., взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури та проведено її паспортизацію як пам`ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам`ятка археології була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельна ділянка, на якій розміщена ця пам`ятка, належать до земель історико-культурного призначення.

На графічній частині (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2-га п`ятирічка» с. Салтикова Дівиця Куликівського району Чернігівської області територія археологічної пам`ятки по контуру позначена синіми косими лініями, та замальована жовтим кольором. Під № 5 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ».

Опис місця розташування пам`ятки - поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ», який зазначено в паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині (плану) проекту роздержавлення КСП « 2 п`ятирічка» свідчить про те, що на проекті на південний захід від села Салтикова Дівиця схематично позначено саме поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ», яке розташованене на краю невисокої (до 2 м) надзаплавної лівобережної тераси р. Десни при повороті берега з південного заходу на північний схід, із півночі до тераси підходить стариця р. Десна - р. Убідь, за 150 м на захід - лісосмуга вздовж краю тераси.

Зіставленням графічної частини (плану) проекту роздержавлення земель КСП « 2 п`ятирічка», на якому зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058, та схематичного позначення місця розташування пам`ятки - поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ» на паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 9,1320 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Салтикова Дівиця-ІІІ», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під пам`яткою) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка кадастровий номер 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходяться пам`ятки археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі наказу від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належать до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам`ятка археології.

Відповідач знав про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології, оскільки відповідні обмеження у користуванні вказаною земельною ділянкою містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації; також до переліка обмежень щодо використання земельних ділянок включено Ділянку № 3 (Салтиково-Дівицька сільська рада) площею 9,1320 га, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» про перебування землі, на якій розташовані пам`ятки археології, виключно у державній власності, відповідач усвідомлено вчинив неправомірні дії щодо прийняття вказаної земельної ділянки у комунальну власність та здійснення державної реєстрації такого права.

Отже, враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передано Куликівській селищній раді Куликівського району Чернігівської області у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку кадастровий номер 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою обороноздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на даний час) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Тобто, скасування державної реєстрації права власності Куликівської селищної ради на нерухоме майно - земельну ділянку площею 9,1320 га, кадастровий номер 7422786500:01:002:1058, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795494974227 - призведе до повернення спірного нерухомого майна, у стан, що існував до реєстрації права власності за селищною радою, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин, суд дійшов висновку про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га, за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795494974227).

Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 24.01.2023 № 10-25-0.3-370/2-23 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої та погодженої у відповідності до вимог чинного законодавства технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації "земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності як землі сільськогосподарського призначення із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, цільове призначення вказаної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (розділ 1 «Земельна ділянка. Загальні відомості» Поземельної книги, запис від19.11.2018 № 001).

Тобто цільове призначення згаданої ділянки визначено як землі сільськогосподарського призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (підрозділ 01.01 розділу 01 секції «А» Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306.

Зазначені відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,132 га є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8052,00 грн.

Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га, державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1795494974227).

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422786500:01:002:1058 площею 9,1320 га.

5. Стягнути з Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄРДПОУ 04412432, вул. Миру, 67, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 8052,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор