Постанова

від 03.04.2024 по справі 915/436/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/436/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Поліщук Л.В.; суддів: Богатир К.В., Таран С.В.)

від 11.12.2023

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі"

про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

у справі № 915/436/23

за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі"

про стягнення 1 495 292, 02 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Мокан О.О.,

відповідача - Жук Є.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог і ухвалених судових рішень

1.1. Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» (далі - ДП «Миколаївський морський торговельний порт», позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" (далі - ТОВ «Марконі», відповідач) на користь ДП «Миколаївський морський торговельний порт» суму заборгованості за Договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» № 16-П («Стандартный Бербоутный чартер Балтийского и международного морского совета (БИМКО), кодовое название «БЭРКОН 89») від 07.06.2013 у сумі 1 192 965,22 грн, а також пеню за неналежне виконання вказаного договору у сумі 302 326,80 грн.

1.2. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 стягнуто з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на користь ТОВ «Марконі» суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 76 157,00 грн.

1.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 рішення Господарського суду міста Миколаївської області від 26.07.2023 у справі №915/436/23 залишено без змін.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 у справі №915/436/23 залишено без змін.

2. Короткий зміст вимог заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та ухваленого судового рішення за результатом її розгляду

2.1. Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 48 125,00 грн.

2.2. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №915/436/23 заяву ТОВ "Марконі" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із апеляційним переглядом справи №915/436/23 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на користь ТОВ "Марконі" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 062,50 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, ДП «Миколаївський морський торговельний порт» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №915/436/23 скасувати, ухвалити нове рішення суду.

На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ДП «Миколаївський морський торговельний порт» вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови у справі № 915/436/23 не дослідив електронні докази, чим порушив норми процесуального законодавства (статті 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України) та не врахував висновки Великої Палати Верховного суду України, викладені у постанові у справі №916/3027/21 (щодо поняття електронного доказу). Крім того, судом апеляційної інстанції також не враховано висновків Верховного Суду щодо необхідності врахування критеріїв реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 21.07.2020 справі №915/1654/19, від 07.07 2021 справі №910/12876/19, від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Скаржник відзначає, що ціни адвокатського об`єднання, зазначені у Додаткових угодах №1 та №2 є неспівмірними та значно завищеними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, у зв`язку з чим позивач надавав суду посилання на сайти з цінами на аналогічні послуги. Водночас суд апеляційної інстанції помилково відхилив дані доводи. Такі твердження апеляційної інстанції зроблені без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у справі №916/3027/21.

Касатор зазначає, що судові витрати у справі №915/436/23 становлять надмірний тягар для підприємства, адже включають в себе, окрім іншого і судовий збір. Вважає, що сума у розмірі 14 953, 00 грн, запропонована позивачем у відзиві на заяву про ухвалення додаткового рішення, є пропорційною по відношенню до ціни позову у справі та співмірною із складністю справи.

Крім того, позивач звертає увагу, що в господарських судах перебувають 5 аналогічних справ, в яких адвокатське об`єднання по факту за одну і ту ж саму роботу отримує 5 разів однакову суму гонорару.

3.2 ТОВ «Марконі» 12.02.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції, та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення

4.1. Між ТОВ «Марконі» (замовником) та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» (адвокатським об`єднанням) 19.01.2023 укладено договір про надання правової допомоги (надалі також договір), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого замовник доручає та оплачує, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, пов`язану із захистом прав та представництвом інтересів останнього при розгляді правових питань відповідно до умов зазначеного договору. Адвокатське об`єднання відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема, представляє інтереси замовника з усіма необхідними повноваженнями в усіх судових органах, апеляційних та касаційних інстанціях, а також захищає інтереси замовника в господарських справах.

Для надання юридичної допомоги замовнику адвокатське об`єднання залучає своїх старших партнерів, партнерів та адвокатів (пункт 1.4 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє один рік (пункт 2.1 договору). Якщо жодна зі сторін за два календарних тижня до терміну, визначеного в пункті 2.1 договору, не повідомила іншу про намір завершити дію договору, то договір вважається укладеним на той самий період (пункт 2.2 договору).

Згідно із пунктами 4.1, 4.2 договору за правову допомогу, передбачену зазначеним договором, замовник сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар), розмір якого врегульований додатковою угодою до цього договору. Замовник здійснює оплату за цим договором, а також витрати адвокатів адвокатського об`єднання, понесені останніми, протягом 3 днів з моменту одержання звіту про виконання доручення та акту прийомки-передачі послуг (робіт).

4.2. У пункті 1 додаткової угоди від 25.09.2023 №2 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 сторони передбачили, що на виконання умов цього договору адвокатське об`єднання бере на себе обов`язки надати замовнику правову допомогу з представництва інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в рамках спору з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» по справі №915/436/23.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 25.09.2023 №2 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 зміст правової допомоги, зазначеної в пункті 1 цієї додаткової угоди, включає в себе наступне:

- аналіз рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги та документів, поданих Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» (підпункт 2.1);

-підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу (підпункт 2.2);

-супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях).

Пунктом 3 додаткової угоди від 25.09.2023 №2 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 визначено, що за надання послуг, визначених у підпунктах 2.1, 2.3 пункту 2 цієї додаткової угоди, замовник зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 1 250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання.

У пункті 4 додаткової угоди від 25.09.2023 №2 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 сторони погодили, що замовник зобов`язується здійснити передплату за послуги, визначені у підпунктах 2.1, 2.3. пункту 2 цієї додаткової угоди, в розмірі 100 % від суми, вказаної в пункті 3 цієї додаткової угоди, протягом трьох днів з моменту отримання рахунку.

За умовами пункту 7 додаткової угоди №2 протягом 7 календарних днів з моменту надання правової допомоги адвокатське об`єднання складає та надсилає для підписання замовнику акт наданих послуг.

Замовник зобов`язується підписати вищезазначений акт наданих послуг, повернути один примірник адвокатському об`єднанню протягом 5 календарних днів з моменту його отримання від адвокатського об`єднання, або надати письмові аргументовані заперечення на акт наданих послуг у такий самий строк (пункт 8 додаткової угоди №2).

Ця додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання і є невід`ємною частиною договору (пункт 10 додаткової угоди №2).

4.3. Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» виставлено ТОВ «Марконі» рахунок на оплату від 26.09.2023 №35 на суму 48 125,00 грн (за юридичні послуги згідно додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги б/н від 19.01.2023).

На підставі рахунку на оплату від 26.09.2023 №35 відповідач сплатив на користь Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» грошові кошти у сумі 48 125,00 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія інформаційного повідомлення про зарахування коштів №970 із системи «Клієнт-Банк» АТ «ПУМБ».

4.4. Сторонами 20.11.2023 складено акт №АО-02/11 про те, що на підставі договору про надання правової допомоги від 19.01.2023 та додаткової угоди №2 адвокатським об`єднанням виконані наступні роботи (надані такі послуги): представництво інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в рамках спору з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» по справі №915/436/23; аналіз рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги та документів, поданих ДП «Миколаївський морський торговельний порт»; підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу; супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях 20.11.2023).

4.5. Як вбачається із детального опису виконаних робіт (наданих послуг) Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ» при розгляді Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги по справі №915/436/23 (далі детальний опис робіт (наданих послуг)), розмір гонорару згідно пункту 3 додаткової угоди №2 від 25.09.2023 до договору від 19.01.2023 становить 48 125,00 грн і включає наступні роботи:

- аналіз та вивчення апеляційної скарги на рішення суду від 26.07.2023;

- аналіз та вивчення апеляційної скарги на додаткове рішення від 08.08.2023;

- аналіз рішень суду першої інстанції;

- аналіз доповнень до апеляційної скарги на рішення суду від 26.07.2023;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 26.07.2023;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 08.08.2023;

- підготовка додаткових письмових пояснень;

- дослідження судової практики в подібних правовідносинах;

- представництво інтересів клієнта у судових засіданнях;

- канцелярські витрати;

- абонентські витрати на телекомунікаційні засоби;

- оплата послуг помічників адвоката.

У детальному описі робіт (наданих послуг) наведено розрахунок наступного змісту: аналіз та вивчення апеляційних скарг та доданих до них документів; аналіз рішень суду першої інстанції; підготовка відзивів на апеляційні скарги; підготовка додаткових письмових пояснень; представництво інтересів у судових засіданнях 20.11.2023; вартість: в еквіваленті 1 250 доларів США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку №35 від 26.09.2023; курс продажу долару США: 1 долар = 38,50 грн; сума: 48 125,00 грн.

4.6. Інтереси відповідача у межах справи №915/436/23 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Жук Ю.В., на підтвердження повноважень якого надано копію ордеру серії ВТ №1040610, виданого 04.10.2023 Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ ГРАН.ТТ», який посвідчує повноваження адвоката Жука Ю.В. на надання правової допомоги ТОВ «Марконі» на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 19.01.2023 у Південно-західному апеляційному господарському суді.

4.7. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Марконі» заявлено, що орієнтовна сума судових витрат на правничу допомогу, які понесло і які очікує понести товариство, складає 48 125,00 грн, а також зазначено, що остаточний розрахунок та докази понесення таких витрат будуть надані у строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України. До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем долучено копію додаткової угоди від 25.09.2023 №2 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2023.

Заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з доказами понесення таких витрат, подана ТОВ «Марконі» в межах п`ятиденного строку з дня ухвалення постанов суду апеляційної інстанції від 20.11.2023, якими залишено без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 у справі №915/436/23.

4.8. Ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви, суд виходив з такого:

- розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеною;

- фіксований розмір гонорару, погоджений сторонами договору, означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги;

- посилання позивача про значно завищену ціну у порівнянні з ринковими цінами на аналогічні послуги, які надаються адвокатами і адвокатськими об`єднаннями у місті Одесі, судом апеляційної інстанції відхиляються з підстав їх необґрунтованості, оскільки на підтвердження вказаних доводів скаржником не надано належних у розумінні процесуального закону доказів, натомість зазначені твердження фактично ґрунтуються на припущеннях позивача, без урахування неможливості встановлення єдиних ставок на юридичні послуги з огляду на різноманітні чинники, що формують їх вартість;

- оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат зі складністю справи, суд зазначає, що справа не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій; правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями, а адвокат Жук Ю.В. надавав правову допомогу відповідачу у цих інстанціях, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають;

- за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь відповідача, керуючись такими критеріями, як складність справи, а також розумну необхідність судових витрат для розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також з урахуванням наданих заявником доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу та за наявності клопотання позивача про зменшення таких витрат, судова колегія вважає, що витрати ТОВ «Марконі» на професійну правничу допомогу в розмірі 24 062,50 грн, що складає 50% від заявленого товариством розміру витрат на професійну правничу допомогу, є обґрунтованими, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, є співрозмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданими послугами), у зв`язку з чим підлягають відшкодуванню;

- стягнення витрат на правову допомогу у заявленому відповідачем розмірі 48 125,00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості. В той же час, зменшення витрат до запропонованих позивачем 14 953,00 грн порушуватиме баланс інтересів сторін, а також не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право відповідача на правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.

Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі №915/436/23 за касаційною скаргою ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №915/436/23.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №915/436/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №915/436/23 у частині задоволених вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому Суд враховує, що додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у частині відмови у задоволенні заяви жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Верховним Судом у цій частині не переглядається.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

6.2. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції встановив, що винагорода за надання правової допомоги визначена у договорі у вигляді фіксованої суми. Разом з тим, суд, ураховуючи складність справи, а також розумну необхідність судових витрат для розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на надані заявником докази в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу та за наявності клопотання позивача про зменшення таких витрат, дійшов висновку, що витрати ТОВ «Марконі» на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 50% від заявленої товариством суми витрат на професійну правничу допомогу, адже саме такий розмір є обґрунтованим та відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, та є співрозмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданими послугами).

При цьому судом відзначено, що зменшення витрат до запропонованих позивачем 14 953,00 грн порушуватиме баланс інтересів сторін, а також не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право відповідача на правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

6.3. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваного судового рішення, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і клопотанню відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

При цьому Суд враховує, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача у задоволеній частині, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.

Інші доводи відповідача (щодо не дослідження електронних доказів) відхиляються Судом з огляду на їх необґрунтованість та з огляду на те, що такі доводи позивача фактично спрямовані на переоцінку доказів, наданих сторонами на підтвердження/заперечення понесених витрат, до яких Суд з огляду на приписи статті 300 ГПК України не може вдаватись.

Щодо посилань позивача про неправомірне отримання адвокатським об`єднанням такої ж плати за надані послуги в інших аналогічних справах, колегія суддів відзначає, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється судом у кожній конкретній справі за результатом її розгляду, на підставі поданих стороною доказів, з урахуванням конкретних обставин справи та норм ГПК України. Той факт, що одне і теж адвокатське об`єднання надає професійну правничу допомогу ТОВ "Марконі" у подібних справах, не є достатнім обґрунтуванням недоведеності наданих адвокатом послуг у тій чи іншій справі, адже таке твердження суперечитиме інституту розподілу судових витрат.

Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду у справах №910/21570/17, №921/2/18, №910/2170/18, №909/116/19, №910/15621/19, №755/9215/15-ц, №915/1654/19, №910/12876/19, №911/2737/17, адже застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

При цьому Суд наголошує, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і вищенаведеними постановами, на які посилається скаржник, так і наведеним у даній Постанові.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної з урахуванням наведеного у цій Постанові, не знайшли свого підтвердження.

6.4. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, оскільки наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

6.5. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині - без змін, як такого, що ухвалено із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно Верховним Судом не розподіляється.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі №915/436/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко