Ухвала

від 09.04.2024 по справі 541/1200/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1200/24

Провадження № 2-о/541/83/2024

У Х В А Л А

09 квітня 2024 року м.Миргород

Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Шатілова Л.Г., розглянувши матеріали заяви представника заявника ОСОБА_1 адвоката Жаги Едуарда Григоровича про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Миргородська міська рада,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Жага Е.Г. звернувся до суду від імені ОСОБА_1 з вищевказаною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України - окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутністю такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Зокрема, чинне цивільне процесуальне законодавство не регулює залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження. Тому при вирішенні питання щодо залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження суд керується положеннями ЦПК України, якими врегульовано порядок залишення без руху позову.

Ознайомившись зі змістом поданої заяви, суд приходить до висновку, що вказана заява підлягає залишенню без руху з огляду на наступне.

Згідно до положень частини другої статті 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, однією з умов встановлення факту в рамках окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`є, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Так, заявником не надано суду доказів, що при вирішення питань щодо виховання чи утримання малолітньої дитини, мати умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Сімейним кодексом Україничітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Тобто, факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

У постанові від 13.10.2022 у справі №755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

З наведеного вбачається, що факт відсутності участі матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом лише в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав, однак заявником не зазначено з яких причин він не звертається з вказаним позовом до суду.

В матеріалах заяви міститься рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 21.04.2021 року яким визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання.

Не зрозумілим для суду є чому вказані обставини про які веде мову заявник у своїй заяві є перешкодою для виконання ним його батьківських обов`язків, тоді коли він є рідним батьком і має всі права як батько та несе всі обов`язки як батько, і ніщо йому не може перешкоджати виконувати свої права і обов`язки по відношенню до дитини.

Більше того, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова від 10.04.2019 у справі № 320/948/18; 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20 (провадження № 61-13755св21 ).

З огляду на вищевикладене, заявнику слід уточнити заявлені вимоги, які можуть бути розглянуті саме у порядку окремого провадження, встановити конкретну мету, яка викликає необхідність встановлення даного факту. Також слід визначитися із колом заінтересованих осіб, яких слід залучити до участі у справі, виходячи із мети встановлення факту та подальшого пред`явлення рішення суду до виконання.

У разі неможливості вирішення поставленого питання у порядку окремого провадження, роз`яснити можливість звернення з таким у порядку загального позовного провадження, шляхом пред`явлення позову.

Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на положення ч.1 ст. 185 ЦПК України, суд вважає, що заяву слід залишити без руху, а заявнику надати строк для усунення недоліків.

Враховуючи викладе та керуючись ст. ст. 177, 185, 260, 261, 311 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Жаги Едуарда Григоровича про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Миргородська міська рада, - залишити без руху та надати заявнику десятиденний строк з дня отримання даної ухвали суду для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Л. Г. Шатілова