Рішення

від 02.04.2024 по справі 753/1377/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/1377/24

провадження № 2/753/3378/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Потапенко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товаритства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд -

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позов мотивовано тим, що 13.08.2021 року його було прийнято на посаді завідувача складу магазину філії департаменту з роздрібної торгівлі ТОВ «ДІЄСА», а 06.06.2022 року переведено на посаду фахівця із якості філії департаменту торгівлі ТОВ «ДІЄСА», й 31.08.2023 року відповідно до наказу Z00/30/08/016 від 31.08.2023 року та його заяви як працівника його було звільнено із займаної посади, проте не було проведено всіх виплат при звільненні, а також у наказі було вказано, що при звільненні мають бути виплачені компенсація за 7 невикористаних календарних днів відпустки.

Згідно довідки від 08.08.2023 року № Z0000000284 за липень місяць була нарахована заробітна плата в сумі 19 671 грн. 00 коп.

Відповідно до виписки по картковому рахунку останнє нарахування заробітної плати за червень місяць відбулось 18.08.2023 року в сумі 9 828 грн. 90 коп. Досліджуючи довідки із пенсійного фонду України за формою ОК-7 та ОК-5 від 07 листопада 2023 року, останні нарахування відбулись у червні місяці, що може свідчити про неотримання двох останніх заробітних плат.

Оскільки довідка про нараховувану заробітну плату не містила інформації про нараховану заробітну плату за серпень 2023 року, він звернувся із запитом 29.11.2023 року до відповідача, проте відповіді не отримав, а тому вважає, що у серпні 2023 року кількість робочих днів склала однакову кількість робочих днів у липні 2023 року, тому сума нарахованої заробітної плати дорівнює сумі нарахованої заротібної плати за липень і складає 19 671 грн. 00 коп., а загальна сума за липень та серпень 2023 року склала 31 670 грн. 00 коп. Також відповідач має виплатити компенсацію за невикористану відпустку згідно формули та розрахунку відповідно до пункту 7 розлілу 4 посатанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», що згідно проведеного ним розрахунку за 7 календарних днів, становить 4 097 грн. 45 коп.

Відтак, відповідач має сплатити йому заборгованість по заробітній платі за липень та серпень 2023 року в сумі 31 670 грн. 00 коп., тобто по 19 671 грн. 00 коп. за кожен із вказаних місяців, а також компенсацію за невикористану відпустку при звільненні 31.08.2023 року за 7 календарних днів 4 097 грн. 45 коп., всього - 35 767 грн. 45 коп.

Із дня звільнення і по день звернення до суду із цим позовом відповідач належні суми заробітної плати у повному обсязі не виплатив, тобто не здійснив остаточного розрахунку при звільненні.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується розпискою, яка надана після судового засідання проведеного 06.03.2024 року, зворотнім повідомленням рекомендованого листа, а будучи присутнім в судовому засіданні 06.03.2024 року, позов підтримав та просив його задовольнити, з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення завчасно до судового засідання (вручення під особистий підпис 19.03.2024 року), розміщеним оголошенням на офіційному сайті судвоої влади (суду), смс-повідомленням.

Відзив на позов не подано.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам, про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів (доказів) та ухвалити рішення за відсутності сторін, третьої особи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенню із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України) щодо категорії справи, що виникають з трудових відносин (п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України).

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що відповідно до наказу Z00/30/08/016 від 31.08.2023 року «Про припинення трудового» договору ОСОБА_1 , фахівця із якості Департаменту з роздрібної торгівлі звільнено за угодою сторін на підставі заяви працівника згідно п.1 ст.36 КЗпП України, із виплатою компенсації за 7 невикористаних календарних днів відпустки (а.с.7).

Позивач вважає, що із дня звільнення - 31.08.2023 року відповідач належні суми заробітної плати у повному обсязі йому не виплатив, тобто не здійснив остаточного розрахунку при звільненні, відтак має сплатити йому заборгованість по заробітній платі за липень та серпень 2023 року в сумі 31 670 грн. 00 коп., тобто по 19 671 грн. 00 коп. за кожен із вказаних місяців, а також компенсацію за невикористану відпустку при звільненні 31.08.2023 року за 7 календарних днів 4 097 грн. 45 коп., всього - 35 767 грн. 45 коп., із цим позовом звернувся до суду 15.01.2024 року.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У цій справі судом встановлено, що звільнення позивача відбулось 31.08.2023 року, до суду із цим позовом позивач звернувся 15.01.2024 року, про поважні причини пропуску строку звернення до суду у позові не наводить та про них не зазначає й не обгрутовує, із заявою про поновлення такого строку до суду не звертався, а тому суд застосовує положення ст.233 КЗпП України та Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Так, відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року№ 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» назву та частини першу статті 233 викладено в такій редакції: "Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів». Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Зважаючи на пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позивач звернувся до суду із позовом лише 15 січня 2024 року, суд у відповідності до ст.233 КЗпП України у редакції закону № 2352-IX від 1 липня 2022 року, пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), застосовує до спірних правовідносин вказаний строк, що є підставою для відмови у позові.

Підстави відповідно до ст.234 КЗпП України для поновлення судом строків, пропущених з поважних причин, за відсутності поданої позивачем заяви, суд не встановив, та вважає порушені позивачем строки з неповажних причин, адже із заявою про поновлення цього строку позивач до суду не звернувся.

Відповідно, судом встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права без поважних причин.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Приймаючи до уваги встановлений факт, суд у разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішення порушеного права відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Зважаючи на пропуск позивачем строку звернення з даними вимогами до суду, вимоги позовузадоволенню не підлягають.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача за правилом ст.141 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 47, 116, 233 КЗпП України, Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», з урахуванням пункту 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), ст.ст.15, 16, 23 ЦК України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товаритства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - відмовити.

Понесені позивачем судові витрати покласти на такого позивача.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

СУДДЯ: