Рішення

від 08.04.2024 по справі 200/19/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2024 року Справа№200/19/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області стосовно зупинення ОСОБА_1 та його дитині ОСОБА_2 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 01.09.2023 року;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області поновити виплату ОСОБА_1 та його дитині ОСОБА_2 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 01.09.2023 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що у 2022 році, отримавши довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, він звернувся до відповідача із заявою на виплату допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеним особам, на себе та на свою дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У подальшому, до 01.09.2023 року, позивач із дитиною регулярно отримував допомогу на проживання, як внутрішньо переміщена особа, проте за вересень 2023 року ця допомога виплачена не була, у зв`язку з чим позивач у грудні 2023 року звернувся до відповідача.

Як вказує позивач, у відповідь на його звернення відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на таку допомогу через наявність житла, пославшись при цьому на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року № 709.

Позивач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, отже, не може змінювати у бік звуження права громадян, у тому числі право на отримання допомоги внутрішньо переміщеними особами.

Також позивач вказує не те, що нерухомість була ним придбана 02.02.2021 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року № 709, а новий підзаконний акт не може звужувати права внутрішньо переміщених осіб на отримання допомоги та поширювати свою дію на відносини у минулому.

З огляду на це, позивач вважає дії відповідача щодо зупинення йому та його дитині - ОСОБА_2 , щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі витрат на оплату житлово-комунальних послуг, з 01.09.2023 року - протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.

Зокрема, відповідач вказує на те, що 25.04.2022 року позивачем була подана заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (лише на себе, тобто без дитини - ОСОБА_2 ) і з березня 2022 року по 01.10.2023 року позивач, на підставі цієї заяви, отримував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Станом на 01.10.2023 року відповідно до підпункту 5 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року № 709 виплату позивачу зазначеної допомоги було призупинено у зв`язку з тим, що позивач на праві власності має житло на території, де не проводяться бойові дії (квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,2 кв. м).

Відповідач зауважує на тому, що з 01.05.2022 року (тобто після подання позивачем заяви від 25.04.2022 року, яка стосувалася виключно позивача) і до сьогодні від ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , жодних заяв на себе та на дитину про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам не надходило.

Подана раніше ОСОБА_3 заява від 21.04.2022 року про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на себе та на дитину - ОСОБА_2 , містила наступні відомості про адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання, звідки перемістилася особа: АДРЕСА_1 (адреса квартири, яка з 02.02.2021 року перебуває у власності позивача).

Лише у грудні 2023 року позивач повторно звернувся із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, в якій зазначив, що до складу сім`ї входить його донька - ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що для поновлення виплати позивачу і його дитині - ОСОБА_2 , щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 01.09.2023 року відсутні юридичні підстави.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/19/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса реєстрації місця проживання як ВПО: АДРЕСА_3 .

Відповідач - Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області, код згідно з ЄДРПОУ 44370884, місцезнаходження: 08001, Київська область, смт Макарів, вул. Олександра Довженка, буд. 18, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ), що підтверджується відповідною довідкою від 19.04.2022 року № 3244-7000969175.

Донька позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , набула статус внутрішньо переміщеної особи і зареєстрована разом із батьком, що підтверджується довідкою від 19.04.2022 року № 3244-7000905764.

25.04.2022 року позивач звернувся до органів соціального захисту населення із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Як видно зі змісту поданої заяви, відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою, у тому числі щодо доньки, у заяві відсутні.

На підставі даної заяви, до 01.09.2023 року, позивач одержував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, що не заперечується сторонами у справі.

Починаючи з 01.09.2023 року, як зазначає позивач, виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам було припинено.

У грудні 2023 року позивач звернувся із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, в якій, серед осіб, що входять до складу сім`ї, у тому числі неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою, зазначив доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 26.12.2023 року № 4580, що наданий на заяву позивача від 20.12.2023 року, відповідач повідомив позивача, що після опрацювання верифікації та згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, а також Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що позивач має у власності об`єкт житлової нерухомості - квартиру, загальна площа якої - 91,2 кв. м.

У зв`язку з цим відповідно до абзацу 5 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року № 709 "станом на 01.10.2023 року електронна особова справа в реєстрі ЄІССС № ЕОС 1439514814 в стані призупинено виплату по причині: у власності житло на території, де не проводяться бойові дії - верифікація Мінфін".

Як видно з наданої суду Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають у власності наступні об`єкти нерухомості:

ОСОБА_1 :

- квартира (об`єкт житлової нерухомості), загальна площа - 91,2 кв. м, житлова площа - 47 кв. м, кількість кімнат - 3, адреса: АДРЕСА_1 , дата набуття права власності та державної реєстрації права власності - 02.02.2021 року;

- квартира, загальна площа - 66,30 кв. м, житлова площа - 43,50 кв. м, кількість кімнат - 3, адреса: АДРЕСА_4 , дата набуття права власності - 08.04.2011 року, дата реєстрації права власності - 12.04.2011 року.

ОСОБА_3 :

- квартира (об`єкт житлової нерухомості), загальна площа - 51 кв. м, житлова площа - 29,2 кв. м, кількість кімнат - 2, адреса: АДРЕСА_5 , дата набуття права власності та державної реєстрації права власності - 02.09.2021 року;

- квартира, загальна площа - 46,3 кв. м, житлова площа - 17,4 кв. м, кількість кімнат - 1, адреса: АДРЕСА_6 , дата набуття права власності та державної реєстрації права власності - 18.09.2023 року.

Відомості з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цих об`єктів нерухомості за вказаною Інформацією відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець, особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1706-VII установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. При цьому за статтею 3 даного Закону громадянин України, за наявності обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 332, застосовується в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 332 цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).

Абзацом 1 пункту 2 Порядку № 332 було визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204.

Положеннями абзацу 2 пункту 2 Порядку № 332 передбачалося, що облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".

Згідно з пунктом 3 Порядку № 332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

11.07.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб" (далі - Постанова КМУ № 709).

Положеннями пункту 2 Постанови КМУ № 709 визначено підстави припинення виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Так, за пунктом 1 та підпунктом 5 пункту 2 Постанови КМУ № 709 з 01.09.2023 року виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Системний аналіз положень підпункту 5 пункту 2 Постанови КМУ № 709 у порівнянні з іншими підпунктами пункту 2 Постанови КМУ № 709 свідчить про те, що для припинення з 01.09.2023 року виплати допомоги внутрішньо переміщеній особі достатньо самого по собі факту наявності у цієї особи, після набрання чинності Постановою КМУ № 709, на праві власності житлового приміщення або частини житлового приміщення, що розташовані, серед іншого, на територіях, які не включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що було встановлено за результатами верифікації, незалежно від того, коли придбано таке нерухоме майно.

На це вказує, зокрема, сама конструкція норми підпункту 5 пункту 2 Постанови КМУ № 709, де зазначено: "... якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності...".

Тобто норма, на відміну від, наприклад, підпункту 1 пункту 2 Постанови КМУ № 709, не містить жодних застережень щодо моменту придбання нерухомого майна (до набрання чинності Постановою КМУ № 709 або після цього).

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач має на праві власності об`єкт житлової нерухомості - 3-кімнатну квартиру, загальною площею - 91,2 кв. м (житлова площа - 47 кв. м), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (дата набуття права власності та державної реєстрації права власності - 02.02.2021 року), що було встановлено за результатами верифікації.

Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 (зі змінами і доповненнями), а також Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, з 05.03.2022 року (зі змінами і доповненнями), м. Київ не є включеним до вищевказаних Переліків.

Відтак, за результатами верифікації відповідач мав право припинити виплату позивачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Суд приймає до уваги положення статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми Постанови КМУ № 709 не регулюють правовідносини, які склалися на момент призначення допомоги позивачу, а відповідач визнає правомірність такого призначення та не вимагає повернення виплачених позивачеві сум.

Крім того, відповідно до останнього абзацу пункту 2 Постанови КМУ № 709 вимоги, установлені цим пунктом, не впливають на право отримання допомоги до 01.09.2023 року.

Отже, норми Постанови КМУ № 709 діють перспективно, виключно на майбутнє, тому вони не суперечать статті 58 Конституції України.

Водночас, суд критично ставиться до твердження позивача про те, що Постанова КМУ № 709 не може звужувати права внутрішньо переміщених осіб на отримання допомоги.

Спірні у даній справі правовідносини не регулюються іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, зокрема, ані постановою від 01.10.2014 року № 505 (яка на сьогодні втратила чинність), ані постановою від 08.06.2016 року № 365.

В силу положень статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Це включає і можливість змінювати положення виданих раніше нормативно-правових актів.

Умови та обмеження здійснення виплати грошової допомоги позивачу не містяться у Законі № 1706-VII, тому акти Кабінету Міністрів України не суперечать цьому Закону.

Інші доводи, які наведені позивачем, не спростовують висновків суду щодо наявності у Кабінету Міністрів України права на визначення порядку здійснення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно припинив нарахувань та виплату позивачу допомоги переміщеним особам на проживання.

Крім цього, як було вказано вище, 25.04.2022 року позивачем була подана заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам лише на нього, тобто без дитини - ОСОБА_2 і з березня 2022 року по 01.10.2023 року позивач, на підставі цієї заяви, отримував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам.

З огляду на викладене, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню також не підлягають.

Керуючись нормами Конституції України, Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", постановами Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" та "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб", положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Повне судове рішення складене 08 квітня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч