Рішення

від 08.04.2024 по справі 200/1672/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2024 року Справа№200/1672/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

19 квітня 2023 року ОСОБА_1 , позивач, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії позивача за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 року протиправними та дискримінаційними, та зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити певні дії поновити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №200/1672/23 відмовлено у відкритті провадженні в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд виходив з того, що предметом розгляду справи є оскарження рішення, дій чи бездіяльності відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії позивача за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 та зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу за період 07 жовтня 2009 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до адміністративного суду з вимогами до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, та просила визнати бездіяльність щодо не поновлення пенсії позивачки протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії викладене в листах відповідача від 15 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року та зобов`язати відповідача вчинити певні дії провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07 жовтня 2009 року відповідно до вимог Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з проведенням індексації і компенсацією втрати частини грошових доходів.

За результатом розгляду попередньої справи, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13 лютого 2019 року , відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року - залишено без розгляду.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2019 року у справі №200/10179/19-а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , як представника ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 у справі №200/10179/19-а - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в частині, в якій залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року включно, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, з урахуванням висновків суду. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року відмовлено.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року залишено без змін.

Так, окружний суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги у справі №200/1672/23 стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач, має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382-383 КАС України звертатись до суду щодо питань виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, подавши відповідну заяву саме у справі №200/10179/19-а. Таким чином, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже є рішення суду у справі №200/10179/19-а, яке набрало законної сили, суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі №200/1672/23.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №200/1672/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року в адміністративній справі №200/1672/23 залишено без задоволення, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року в адміністративній справі №200/1672/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №200/1672/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №200/1672/23 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховним судом встановлено, що в межах справи №200/10179/19-а позивач оскаржувала протиправну бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії та просила зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів. Зазначені позовні вимоги хоч і були заявлені у вищевказаній справі, однак вирішені не були, оскільки постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року позовні вимоги в цій частині задоволено частково: шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача відповідно до вимог Закону №1058 та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року відмовлено не за їх безпідставністю, а за передчасністю та необхідністю попереднього розгляду відповідачем заяви позивача про поновлення пенсії.

За висновком Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №200/1672/23 спір про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непоновлення виплати пенсії позивачу і зобов`язання вчинити певні дії - поновити пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по суті не розглядався, тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність рішення суду, яке набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не можна визнати обґрунтованими.

31 січня 2024 року Верховним Судом у справі №200/1672/23 вказано, що нерозгляд відповідачем на виконання рішення у справі №200/10179/19-а заяви позивача не може створювати підстав для відмови у відкритті провадження у справі, яка розглядається, за умови відсутності висновків суду по суті заявлених позовних вимог.

19 лютого 2024 року зазначена справа надійшла до Донецького окружного адміністративного суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19 лютого 2024 року головуючим суддею у справі №200/1672/23 призначено суддю Молочну І.С.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, враховуючи висновки, викладенні у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а та від 31 січня 2024 року у справі №200/1672/23, наявні всі підстави вважати, що суд у цій адміністративній справі є судом встановленим законом.

23 лютого 2024 року ухвалою позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

05 березня 2024 року представник позивача, з метою виконання вимог попередньої ухвали, надав до суду заяву щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі.

22 березня 2024 року суд повторно витребував у відповідача визначені судом докази по справі.

26 березня 2024 року до суду надійшло клопотання відповідача про неможливість подати доказ у встановлені строки, яким останній просив суд продовжити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області строк для виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року у справі №200/1672/23.

Ухвалою від 26 березня 2024 року клопотання відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про неможливість подати доказ у встановлені строки по справі №200/1672/23 задоволено, продовжено строк для надання доказів по справі.

29 березня 2024 року відповідач надав до суду докази по справі, які судом долучено до матеріалів справи.

29 березня 2024 року до суду надійшло клопотання відповідача про часткове виконання ухвали суду, в якому останній просив суд продовжити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області строк для виконання ухвали від 22 березня 2024 року по справі №200/1672/23 в частині надання доказів виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №200/10179/19-а.

Ухвалою від 29 березня 2024 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про продовження строку для надання доказів по справі по справі №200/1672/23 задоволено, продовжено відповідачу строк для надання доказів у справі.

03 квітня 2024 року відповідач заявив ряд клопотань: про виконання ухвали суду, яким повідомив суд про неможливість надання доказів виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №200/10179/19-а, про витребування доказів у представника позивача та про зобов`язання позивача надати довідку про перебування в живих.

03 квітня 2024 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву з порушенням строку подання такого. Судом долучено відзив на позовну заяву до матеріалів адміністративної справи.

04 березня 2024 року суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача від 03 квітня 2024 року.

Враховуючи процесуальну поведінку відповідача, у суду відсутні підстави вчергове витребовувати докази виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №200/10179/19-а.

Інших клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Суд враховує, що оскільки в межах цієї справи ОСОБА_1 вчиняє дії через свого представника адвоката Меламеда Вадима Борисовича, тому відповідальність за неповідомлення суд про факт смерті позивача, у разі його настання, повністю покладена на адвоката Меламеда Вадима Борисовича.

За правилами пункт 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що Верховний Суд виніс постанову від 30 вересня 2021 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в частині, в якій залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року включно, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково; зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, з урахуванням висновків суду; в іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року відмовлено; в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року залишено без змін.

Разом із цим зазначив, що 20 липня 2022 року представник позивача направив відповідачу інформаційний запит стосовно виконання постанови суду від 30 вересня 2021 року, а саме повторного розгляду заяви позивачки про поновлення виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року. На що відповідач у своїх листах №15445-13427/М-15/8-0500/22 від 18 жовтня 2022 року та №15552-13521/М-15/8-0500/22 від 19 жовтня 2022 року повідомив, що: «з 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI (далі Закон №1058-VI) згідно заяви про поновлення виплати пенсії від 13 лютого 2019 року. Страховий стаж ОСОБА_1 обчислений відповідно до вимог статті 24 Закону №1058-VI, який складає 36 років 11 місяців 11 днів. Коефіцієнт страхового стажу 0,36917. Заробітна плата ОСОБА_1 відсутня. Поточний розмір пенсії до виплати складає 99,60 грн.». Позивач стверджує, що має право на виплату її недоотриманої пенсії не тільки з 13 лютого 2019 року, а й за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 рік.

Позивач вважає рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не поновлення їй виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 рік протиправними та дискримінаційними. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що чинне законодавство дійсно не містить норм, в яких встановлено, що пенсія поновлюється в розмірі, визначеному на дату припинення її виплати. Водночас, це також не означає, що поновлення виплати пенсії проводиться за нормами, чинними на дату поновлення, оскільки за період такої невиплати зміна розміру пенсії відбувалась поступово, з урахуванням чинного на час проведення перерахунку законодавства.

Вказує, що позивачу поновлено виплату пенсії за віком з 13 лютого 2019 року. Згідно з даними електронної пенсійної справи, 26 жовтня 2021 року позивачу проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду (в розпорядженні не вказано номер судового рішення та його дата) та призначено пенсію в твердому розмірі - 99,60 грн. з 01 листопада 2021 року. Дані про заробітну плату відсутні. Страховий стаж враховано по 05 грудня 2000 року, що складає 36 років 11 місяців 11 днів. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу 0,36917.

Разом із цим, відповідач зазначає, що позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Проте, наявність обов`язку у органів Пенсійного фонду України відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, відповідач вважає, що після прийняття та опублікування рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Так, відповідач зауважує, що рішення Конституційним Судом України у справі №25-рп/2009 було прийнято 07 жовтня 2009 року, а із заявою про поновлення виплати пенсії за віком представник позивача звернувся до органів Пенсійного фонду України лише 06 березня 2019 року. Тому, оскільки пенсія є щомісячним платежем, порушення прав позивача в частині припинення виплати пенсії відбувалося щомісяця, починаючи з 01 вересня 2000 року. Відтак, кожного разу при неотриманні пенсії позивач була обізнана про порушення свого права та мала змогу своєчасно звернутись як до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, так і до суду за захистом своїх законних прав.

Відповідач вважає твердження позивача про те, що пенсія за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 року не отримана з вини відповідача безпідставним. Просив відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Позивачу з 02 березня 1991 року призначена пенсія за віком, про що свідчить посвідчення № НОМЕР_1 , що видано Іллічівським соцзабезом Донецької області.

23 грудня 2000 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в Консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

06 березня 2019 року представник ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії та виплати раніше призначеної пенсії.

Листами від 15 квітня 2019 року №5974/34-03/04, від 26 квітня 2019 року №6789/34-03/03 Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області представнику позивача повідомлено, що заяву позивача щодо поновлення пенсійних виплат розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», у зазначених листах зазначено те, що постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.

Крім цього, рекомендовано позивачу або її законному представнику звернутися особисто до управління з паспортом (або іншим документом, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та з необхідним пакетом документів, зазначених у постанові Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2015 року №22-1.

Так, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України вказані обставини встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а, тому не потребують доказування.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13 лютого 2019 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року - залишено без розгляду.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2019 року у справі №200/10179/19-а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , як представника ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в частині, в якій залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року включно, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, з урахуванням висновків суду. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року відмовлено.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року залишено без змін.

20 липня 2022 року представник позивача звернувся до пенсійного органу із запитом вих.№5700, в якому просив, зокрема, надіслати відповідні розпорядження, протоколи, розрахунки тощо, стосовно виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а.

18 жовтня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом вих.№15445-13427/М-15/8-0500/22 розглянувши запит представника позивача від 15 вересня 2022 року №5995 по гр. ОСОБА_1 , повідомило, зокрема, що з 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI згідно заяви про поновлення виплати пенсії від 13 лютого 2019 року. Страховий стаж ОСОБА_1 обчислений відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який складає 36 років 11 місяців 11 днів. Коефіцієнт страхового стажу 0,36917. Заробітна плата ОСОБА_1 відсутня. Поточний розмір пенсії до виплати складає 99,60 грн.

19 жовтня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом вих.№15552-13521/М-15/8-0500/22 звернення представника позивача від 20 вересня 2022 року розглянуло відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та за результатами розгляду повідомило, зокрема, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 року №263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, державні та комунальні підприємства, установи, організації, що належать до сфери їх управління, для забезпечення належного функціонування інформаційних, інформаційно-комунікаційних та електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів, володільцями (держателями) та/або адміністраторами яких вони є, та захисту інформації, що обробляється в них, а також захисту державних інформаційних ресурсів, можуть вживати таких додаткових заходів, зокрема зупиняти, обмежування інформаційних, інформаційно-комунікативних та електронних комунікаційних систем, а також публічних електронних реєстрів. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, тому на даний час надати копії документів з паперової пенсійної справи немає можливості.

Листом вих.№15552-13521/М-15/8-0500/22 від 19 жовтня 2022 року орган пенсійного фонду зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, поновлено виплату пенсії за віком з 13 лютого 2019 року. 26 жовтня 2021 року, відповідно даним електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду (в розпорядженні не вказано номер судового рішення та його дата) та встановлено розмір пенсії в твердому розмірі - 99,60 грн. Дані про заробітну плату відсутні. Страховий стаж враховано по 05 грудня 2000 року, що складає 36 років 11 місяців 11 днів. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу 0,36917.

Позивач, не погодившись із зазначеними діями відповідача, звернулась із цим позовом до суду.

Матеріалами справи підтверджено, що постанова Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не виконана.

Відповідно до витягу з ІКІС ПФУ протокольним рішенням №057150005698 від 20 березня 2020 року ОСОБА_1 поновлено пенсію за віком з 13 лютого 2019 року, що підтверджує виконання саме рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №200/10179/19-а.

Матеріали справи не містять рішення, протоколи, розпорядження щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1.

Враховуючи процесуальну поведінку органу пенсійного фонду у даній справі у взаємозв`язку з правовідносинами з ОСОБА_1 , досліджені матеріали справи, суд у даній справі не вбачає волі та вжиття заходів пенсійним органом щодо виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а, відтак відсутні підстави вважати, що таке рішення буде виконано суб`єктом владних повноважень.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а викладено висновки щодо застосування строку звернення до суду у розглядаємих правовідносинах за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року, посилання у даній справі відповідача на необхідність застосування наслідків передбачених статтею 122, 123 КАС України та висновків, що викладено Верховним Судом 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19, 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, 17 січня 2023 року у справі № 460/2212/21, є зловживанням процесуальними правами відповідача у розглядаємій справі.

Адже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин (пункт 1 частини другої статті 45 КАС України).

Таким чином, спірним питанням у справі є правомірність прийняття органом пенсійного фонду рішення та/або вчинення дії чи допущення бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії позивачу за період з 07 жовтня 2009 року по 13 лютого 2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Аналіз вказаних гарантій передбачає, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18 та від 09 липня 2019 року у справі №826/17587/18.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №1058-IV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Так, Верховним Судом у постанові від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а зроблено наступний висновок.

«…26. Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати…

…33. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області листами від 15 квітня 2019 року №5974/34-03/04, від 26 квітня 2019 року №6789/34-03/03 представнику позивача повідомлено, що заяву позивача щодо поновлення пенсійних виплат розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

34. Таким чином, відповідач, отримавши заяву позивача про поновлення виплати пенсії та копії доданих до заяви документів всупереч пункту 4.3 Порядку №22-1, не прийняв відповідного процесуального рішення про поновлення/відмову у поновленні пенсії, а протиправно розглянув заяву у порядку Закону України «Про звернення громадян», чим порушив права та законні інтереси позивача.

35. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 червня 2020 року у справі №265/4170/17 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.».

Також у постанові від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а зазначено, що згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, тому Верховний Суд вказав наступне:

«38. Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання протиправною відмови Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком та зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13 лютого 2019 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не оскаржуються, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року відповідно до вимог Закону №1058-ІV та Порядку №22-1.

39. Водночас оскільки судами встановлено, що відповідачем процесуальне рішення про поновлення/відмову у поновленні пенсії позивачці не приймалось, тобто фактично заява ОСОБА_1 про поновлення пенсії по суті розглянутою не була, а тому суд зазначає, що в цьому випадку позивачем неналежним чином обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки Верховний Суд за встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин не має права втручатися в діяльність відповідача шляхом його зобов`язання поновити та виплачувати пенсію за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року ОСОБА_1 у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів (враховуючи, що в частині зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13 лютого 2019 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються).».

Такод, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2021 року у справі №200/10179/19-а дійшов висновку:

«52. Згідно з пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі «Гайгузус проти Австрії» (заява №17371/90), якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

53. Відповідно до пункту 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06), якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

54. Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

55. Враховуючи межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Конституції України (статті 25, 46), Закону №1058-IV та Порядку №22-1 щодо механізму прийняття рішення про поновлення пенсії в тій частині, яка є предметом касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, зважаючи на положення статей 350, 351 КАС України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині залишення позову без розгляду та прийняття нового рішення у цій частині про часткове задоволення позову. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року необхідно залишити без змін.».

Таким чином, враховуючи вищезазначене, у межах справи у справі №200/10179/19-а судами було встановлено право позивача на отримання пенсійних виплат за період з 07 жовтня 2009 року до 12 лютого 2019 року.

В подальшому, Верховний Суд, скасовуючи ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №200/1672/23, у постанові від 31 січня 2024 року у справі №200/1672/23 зазначив, зокрема, що спір про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непоновлення виплати пенсії позивачу і зобов`язання вчинити певні дії - поновити пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по суті не розглядався.

Отже, враховуючи цитовані вище висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі №200/1672/23, окружний суд виходить з того, що спір у цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем-пенсійним органом рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії позивачу за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року є іншим спором між тими самими сторонами.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A №26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Отже, позивач має отримувати пенсію за розглядаємий період.

В свою чергу, окружний суд обізнаний, що Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2024 року у справі №1.380.2019.001249 погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що на дату звернення представника позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії від 03 жовтня 2018 року, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документа, що посвідчував особу позивача, був недійсним. Відтак, Верховний Суд погодився, що висновки судів попередніх інстанцій щодо недотримання заявником встановленого порядку звернення за призначенням пенсії у зв`язку із поданням неповного комплекту документів, визначених Законом №1058-IV та Порядком №22-1, є цілком слушними.

Враховуючи обставини справи, поновлення виплати пенсії позивачу з 13 лютого 2019 року, за наслідком опрацювання єдиної (спільної) заяви про поновлення пенсійних виплат та судового рішення, у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин правових висновків, що викладено Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2024 року у справі №1.380.2019.001249.

Підсумовуючи, позовні вимоги є обґрунтованими.

Вказаного висновку, суд дійшов враховуючи, що Правлінням Пенсійного фонду України від 14 грудня 2015 року прийнято постанову №25-1 «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2015 року за №1645/28090, якою відповідно до пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, та у зв`язку з впровадженням програмного забезпечення щодо ведення електронних пенсійних справ правління Пенсійного фонду України постановили, зокрема, установлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), застосовується з урахуванням того, що:

із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів;

заява та інші подані документи скануються зазначеними органами із використанням технічних засобів, засвідчуються електронним цифровим підписом та зберігаються в електронній пенсійній справі як копії документів, на підставі яких призначено пенсію.

Підсумовуючи у сукупності обставини справи та цитоване пенсійне законодавство, у суду наявні всі підстави вважати, що всі паперові документи пенсійної справи позивача повинні бути відскановані відповідачем та зберігатись в її електронній пенсійній справі, оскільки ще 06 березня 2019 року представник ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, що підтверджено рішеннями судів України.

Щодо вимог про поновлення виплати пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд висновує наступне.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Аналізуючи вказану норму Закону в контексті предмету цього позову, суд вважає, що для здійснення компенсації втрати частини доходів законодавцем визначено певні умови та порядок її здійснення, а саме те, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць.

Тобто, компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки, що у даному випадку відповідачем ще не здійснено.

Механізм проведення індексації визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Суд вважає вимогу позивача про зобов`язання відповідача здійснити поновлення виплати пенсії з урахуванням індексації передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення виплати пенсії позивачу за спірний період, а відтак відсутні докази того, що при такому поновленні відповідач не здійснить її індексацію самостійно, як того вимагає Закон.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як передчасні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Під час визначення способу захисту порушеного права, судом у даній справі враховано фабулу такої адміністративної справи, встановлені судами України обставини, прийняті висновки та рішення щодо правовідносин між ОСОБА_1 та органами пенсійного фонду.

При цьому, судом враховано, що матеріалами справи підтверджено, а сторонами не оспорюється поновлення пенсійних виплат позивачеві з 13 лютого 2019 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції №1494-4706-8981-3711 від 04 березня 2024 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 858,88 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо недотримання гарантій Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, під час вирішення питання щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 12 лютого 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 квітня 2024 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна