Рішення

від 05.04.2024 по справі 320/6537/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2024 року № 320/6537/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі-Регіон» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі-Регіон» (далі по тексту також позивач, ТОВ «Росичі-Регіон», ідентифікаційний код: 34446747; адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Л. Толстого, 10) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС, ідентифікаційний код: 44096797, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.11.2021 №26665/0408.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наслідками проведеної камеральної перевірки поданих ним уточнюючих розрахунків відповідачем збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю та застосовано штрафні санкції.

Позивач вважає протиправним збільшення означених податкових зобов`язань з огляду на визначення пунктом 288.5 статті 288 ПК України лише обмеження мінімальної та максимальної величини розміру орендної плати за землю, а інші питання щодо розміру орендної плати за землю регулюються умовами договору.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору, укладеного з орендодавцем - Фастівською міською радою ним було подано звітні податкові декларації з орендної плати за землю за 2019, 2020 та 2021 роки, в яких визначено орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки за 2018, 2019 та 2020 роки. 10.08.2021 позивач, керуючись умовами діючого договору оренди, подав уточнюючі податкові декларації з плати за землю за 2019-2021 роки, відкоригувавши розмір орендної плати за землю до 10% від нормативної грошової оцінки, зазначеної у договорі (467627,80 грн).

Позивач стверджує про сплату орендної плати за землю за спірний період 2019-2021 роки відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі, що перевищував 10% від нормативно-грошової оцінки, зазначеної в умовах договору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 відкрито провадження у справі №320/6537/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що за наслідками проведеної камеральної перевірки уточнюючих податкових декларацій з плати за землю за 2019-2021 роки позивача встановлено заниження податкових зобов`язань з орендної плати за землю за означений період, внаслідок чого було винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідач зазначив, що позивачем шляхом подання уточнюючих розрахунків відкориговано розмір орендної плати у відсотковому значенні з 3 до 10%, проте, зменшено нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд розглядати справу у судовому засіданні з викликом сторін. Означене клопотання мотивоване критичною ситуацією в країні, постійним ухиленням від сплати податків суб`єктами господарювання та наголошує на важливості цієї справи для ГУ ДПС у Київській області та для забезпечення інтересів держави і суспільства.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом позову у даній справі є оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу.

Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.

Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26.05.2022 у справі №640/594/20, від 22.10.2021 у справі № 200/6491/20-а, від 07.10.2021 у справі № 640/23517/20, від 05.10.2021 у справі № 640/23385/20, від 05.08.2021 у справі № 200/5490/20-а, від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 тощо.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року , заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача.

Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що твердження відповідача про зниження нормативної грошової оцінки земельної ділянки не відповідають дійсності, оскільки позивач застосовував діючі нормативно-грошові оцінки при розрахунку та сплаті земельного податку та наголошує на відсутності у нього заборгованості зі сплати орендної плати за землю з посиланням на лист ГУ ДФС у Київській області.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі-Регіон» (ідентифікаційний код: 34446747; адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Л. Толстого, 10) зареєстроване як юридична особа 27.09.2021 та є платником орендної плати за землю.

Відповідачем проведено камеральну перевірку уточнюючих податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019-2021 роки платника орендної плати за землю ТОВ «Росичі-Регіон», за результатами якої складено акт від 08.09.2021 №14759/10-36-04-08/34446747 (далі по тексту акт перевірки).

Камеральною перевіркою встановлено порушення пункту 286.2 статті 286 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з орендної плати за землю на загальну суму 1020989,49 грн, у тому числі за 2019 рік 316463,97 грн, 2020 рік 351971,71 грн та 2021 рік 352553,81 грн.

В акті перевірки зазначено, що позивачем відкориговано розмір орендної плати з 3% до 10%, проте зменшено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, які зазначено у звітних податкових деклараціях з плати за землю за 2019-2021 роки. Також вказано, що згідно витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.08.2018 №114 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3211200000:09:008:0093 за адресою м. Фастів, вул. Л. Толстого, 10, площею 2815 кв. м з урахуванням індексації на 2018 рік складає 3632267,47 грн, відповідно до витягу від 10.02.2020 №511 на 2020 рік 3987344,90 грн, відповідно до витягу від 20.08.2021 №62/486-21 на 2021 рік 3993165,85 грн. Такі нормативні грошові оцінки земельної ділянки повинні враховуватися позивачем із застосуванням розміру орендної плати 10% незалежно від того, чи внесені зміни до договору.

Враховуючи викладене, відповідачем обраховано суми орендної плати за 2019, 2020 та 2021 роки, які склали у 2019 році 363226,75 грн/рік, у 2020 році 398734,49 грн та у 2021 році 399316,59 грн. Зазначено, що сума податкового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб, визначена за результатами подання уточнюючих податкових декларацій з плати за землю за 219-2021 роки є нижчою, ніж визначена за результатами камеральної перевірки на загальну суму 1020989,49 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення від 13.10.2021 №131021 на акт перевірки, які листом ГУ ДПС у Київській області від 29.10.2021 №17411/12/10-36-04-01 залишено без задоволення, а висновки акта перевірки без змін.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Київській області від 05.11.2021 №26665/0408 за порушення пункту 286.2 статті 286, пункту 288.5 статті 288 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 1085440,01 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 991658,51 грн та за штрафними санкціями 93781,50 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 року (надалі - ПК України).

Статтею 206 Земельного кодексу України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 269.1, 269.2 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Положеннями статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За правилами пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 286.1 ПК України установлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пунктів 288.2-288.4 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу

не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Положеннями пункту 289.1 статті 289 ПК України визначено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу пункту 288.7 статті 288 ПК України).

Відповідно до пункту 285.1 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України установлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (орендар) та Фастівською міською радою Київської області (орендодавець) укладено договір оренди землі від 14.06.2007, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Фастівської міської ради від 26.04.2007 №4/38-ХІХ-V «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ Росичі-Регіон» в м. Фастові по вул. Л. Толстого, 10» надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2815 га для розміщення торговельно-розважального комплексу з кінотеатром з метою здійснення комерційної діяльності, яка знаходиться у м. Фастові по вул. Л. Толстого, 10. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 467627,80 грн. Договір укладено на 49 (до 25.04.2056) років. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 46762,78 грн в рік виключно у грошовій формі. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими КМУ формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії, Закону України «Про оренду землі» та затверджених рішенням міської ради №5/69-ХХІ-ІV від 25.03.2004 коефіцієнтів підвищення для встановлення орендної плати: 166,12 грн х 2815 кв.м. х 1% = 4676,28 грн х 10 = 46762,78 грн.

Відповідно до пункту 13 договору розмір орендної плати переглядається щорічно до 01 лютого у разі: зміни умов господарювання, передбаченого договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини господаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки, підписаного сторонами, позивач отримав у користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Фастові по вул. Л. Толстого, 10.

06 лютого 2012 року позивачем та Фастівською міською радої підписано зміни до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 356942,00 грн. орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 10708,26 грн на період капітального будівництва терміном на 2 роки (до 22.09.2012) виключно у грошовій формі.

У 2019, 2020 та 2021 роках позивачем було подано звітні податкові декларації з плати за землю за відповідні роки, в яких самостійно визначено розрахунок податкових зобов`язань з плати за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, вказавши, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1290,33 грн за м.кв. у 2019, 2020 роках та 1419,57 грн у 2021 році, на загальну суму 108968,37 грн у 2019 році, 108968,37 грн у 2020 році та 119882,69 грн у 2020 році.

10 серпня 2021 року позивачем подано уточнюючі декларації з плати за землю за 2019, 2020 та 2021 роки, якими скориговано податкові зобов`язання з плати за землю до 10% від нормативної грошової оцінки, вказавши, що нормативна грошова оцінка складає 16612 грн за м.кв, на загальну суму 46762,78 грн у 2019 році, 46762,78 грн у 2020 році та 46762,78 грн у 2021 році.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.01.2012 №030 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2815 га за адресою АДРЕСА_1 складає 356942,00 грн.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.08.2018 нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки складає 3 632 267,47 грн.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.02.2020 №511 нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки складає 3 987 344,90.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.08.2021 №62/486-21 нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки складає 3 993 165,85 грн.

Тобто, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, користувачем якої є позивач у межах спірних відносин, розмір орендної плати за землю у 2019 році склав 363 226,75 грн (3 632 267,47 грн (НГО за 2018 рік) х 10% ставка земельного податку); у 2020 році 3 987 344,90 грн (3 987 344,90 грн х 10%); у 2021 році 399 316,59 грн (3 993 165,85 грн х 10%).

Виходячи зі змісту акта перевірки та розрахунку податкового зобов`язання та штрафних санкцій, який є додатком до спірного податкового повідомлення-рішення, відповідачем обраховано розмір податкових зобов`язань з орендної плати за 2019-2021 роки, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

При цьому, розмір ставки земельного податку 10% не є спірним, підтверджується сторонами, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.

Суд зауважує, що позивачем здійснено розрахунок податкового зобов`язання з орендної плати, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у договорі. Водночас, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений у статті 288 ПК України.

Суд звертає увагу, що незалежно від того, який розмір орендної плати встановлено у договорі, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був у розмірі не меншому ніж регламентовано нормами ПК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 31.10.2023 у справі №826/14075/17 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у даному випадку відповідачем правомірно установлено, що позивачем при поданні уточнюючих податкових декларацій протиправно зменшено податкове зобов`язання по орендній платі за землю за 2019-2021 роки, наслідком чого є правомірність донарахування відповідачем податкового зобов`язання за спірні періоди та застосування штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Судом не приймається до уваги в якості доказу відсутності у позивача заборгованості лист ГУ ДФС у Київській області від 05.02.2019 з огляду на проведення камеральної перевірки у 2021 році за наслідками подання позивачем уточнюючих податкових декларацій за спірний період, у той час як про відсутність заборгованості його було повідомлено станом на 05.02.2019.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.04.2024.

Суддя Панченко Н.Д.