Рішення

від 09.04.2024 по справі 400/820/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2024 р. № 400/820/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 01.02.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), з урахуванням виплачених сум;

зобов`язання відповідача за період з 01.02.2020 по 19.05.2023 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, грошові допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно визначав у 2020-2023 роках його посадовий оклад та окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, а не з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023. Як наслідок, відповідач виплатив позивачу у 2020-2023 роках не в повному обсязі його грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення.

01.02.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надав позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/820/24 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

09.02.2024 позивач подав заяву про поновлення процесуальних строків, в якій просив поновити йому строк на звернення до адміністративного суду з адміністративною позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , за результатами розгляду якої 15.02.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відмову в її задоволенні та про повернення позовної заяви в частині позовних вимог щодо:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

зобов`язання відповідача за період з 19.07.022 по 19.05.2023 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, грошові допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас ухвалою про відкриття провадження від 15.02.2024 суд прийняв до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в частині позовних вимог, а саме щодо:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

зобов`язання відповідача за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, грошові допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021 та 2022 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява з додатками та ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі від 15.02.2014 суд направив відповідачу в його електронний кабінет, які отримані ним відповідно 30.01.2024 і 15.02.2024, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У встановлений судом строк відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Однак, 29.03.2024 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 24.03.2024 № 1/116/470, тобто з пропущенням строку для його подання більш чим на місяць. Клопотання про поновлення строку для подання відзиву відповідач не заявив, про причини його пропущення суд не повідомив.

З огляду на вищевикладене суд приєднав заяву позивача від 24.03.2024 № 1/116/470 до матеріалів справи як письмові пояснення.

В цих письмових поясненнях відповідач заперечив проти позову і просив в його задоволенні відмовити повністю, умотивувавши свою позицію тим, що:

при виплаті грошового забезпечення позивачу відповідач користувався редакцією Постанови № 704, які були розміщені на вебсайті zakon.rada.gov.ua;

спірні правовідносини є наслідком здійснення делегованих і дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України та не належать до компетенції відповідача;

з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 чинний в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;

позивач звернувся до суду з порушенням місячного терміну, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Враховуючи частину шосту статті 162 КАС України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу із послужного списку позивача він проходить військову службу у відповідача з 2014 року.

Зі змісту Довідки відповідача від 12.01.2024 № 1/1/29 слідує, що при розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням позивача у період з квітня 2018 року по квітень 2023 року відповідача застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а саме: 1762,00 гривні.

13.12.2023 представник позивача подав відповідачу адвокатський запит, у якому просив, у тому числі, надати інформацію про причини ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 30.04.2023 та матеріальних допомог з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

У листі від 12.01.2024 № 1/1/28 відповідач зазначив, що позивачу грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 згідно з чинного законодавства: розмір посадових окладів та окладів за військовим званням визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовим званням розраховуються в розмірі 1762,00 грн шляхом множення на коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців:

враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

З огляду на вищевикладене суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 18.07.2022.

Поряд з цим, суд зауважує, що 15.02.2024 суд постановив ухвалу про повернення позовної заяви позивачу в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

Щодо безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Додатками 1 і 14 до Постанови № 704 встановлено відповідно тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовуються з 01.10.2020) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.

Пунктом 6 Постанови № 103 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 826/6453/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.

Відповідно до частини дев`ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, на день виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.

Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.

Крім цього, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, постановлено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Правовим наслідком скасування Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, а також Постановою № 481 підпункту 1 пункту 3 змін, що вносилися до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103, є те, що вказаний підпункт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Таким чином, на день виникнення спірних правовідносин абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103, тобто у первинній редакції.

Разом з тим, згідно з пунктом 2 Постанови № 481 до абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як наслідок, до дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою № 103.

З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.02.2020 по 18.07.2022 включно відповідач при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення зобов`язаний був застосовувати абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно, а саме в такій:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.»

Тобто для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням використовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Тому твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пункт 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, суперечить законодавству.

З наведеного слідує, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а саме: у розмірі відповідно 2102,00 грн, 2270,00 грн і 2481,00 гривні.

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок посадового окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідно станом на 01.01.2020, 01.01.2021 і 01.01.2022 за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 підлягають задоволенню.

Водночас суд відхилив аргументацію відповідача про те, що актуальна редакції Постанови № 704 розміщена на офіційному вебсайті Верховної Ради України, оскільки відповідно до Правил роботи з базою даних «Законодавство України»» відповідна база даних має інформаційний характер (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/rules). Як наслідок, розміщенні на офіційному вебсайті тексти нормативно-правових актів не мають офіційного характеру.

Що стосується позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі Порядок № 260).

Відповідно до Порядку № 260 додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються та виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання, зокрема:

щомісячні основні види грошового забезпечення, у тому числі, надбавка за вислугу років (розділу IV Порядку № 260);

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу (розділ V Порядку № 260), надбавка за особливості проходження служби (розділ VІ), надбавка за кваліфікацію (розділ VІІІ), надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу (розділ ІХ), надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць (розділ Х), надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень (розділ ХІ), надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі (розділ ХІІ), надбавка за почесні звання (розділ ХІІІ), надбавка за спортивні звання (розділ ХІV), доплата за науковий ступінь та за вчене звання (розділ ХV), премія (розділ ХVI), морська винагорода (розділ ХVІІ) тощо);

одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ Порядку № 260), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (розділ ХХIV Порядку № 260).

Відтак позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1, 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Однак, відповідно до квитанції до платіжної інструкції від 26.01.2024 за подання цього адміністративного позову він сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з 01.02.2020 по 18.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум, грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі, грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021 і 2022 роки, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.02.2020 по 31.12.2020;

встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;

встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2022 по 18.07.2022.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 09 квітня 2024 року