Рішення

від 08.04.2024 по справі 460/27570/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2024 року м. Рівне№460/27570/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави доКорнинської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

Керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Корнинської сільської ради, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Корнинської сільської ради щодо невиконання вимог чинного законодавства України в частині невзяття на облік як безхазяйного майна та визнання права власності на безхазяйне майно пам`ятки національного значення - «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності в селі Тайкури Рівненського району Рівненської області,

зобов`язати Корнинську сільську раду вчинити дії, спрямовані на визнання пам`ятки архітектури національного значення - «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності у селі Тайкури Рівненського району Рівненської області, безхазяйним майном та набуття права власності на безхазяйне майно - пам`ятку архітектури національного значення «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності у селі Тайкури Рівненського району Рівненської області.

В обґрунтування позову вказав, що Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» затверджено Список пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. До даного списку включено «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, що розташований в с. Тайкури, та присвоєно охоронний № 1520. Відповідно до облікової картки та паспорту об`єкта культурної спадщини Костел є пам`яткою архітектури національного значення.

На вказану пам`ятку архітектури управлінням культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації у відповідності до вимог «Порядку обліку об`єктів культурної спадщини» виготовлено облікову документацію (облікова картка об`єкта культурної спадщини, паспорт об`єкта культурної спадщини), про що свідчить інформація управління культури та туризму Рівненської обласної державної адміністрації №1900/0/01/-08/21 від 19.11.2021.

Прокурор вказав, що за інформацією, наданою Рівненською обласною державною адміністрацією та Корнинською сільською радою, вказані органи не володіють відомостями про власника об`єкта нерухомого майна - «Костел (Костьол Лаврентія)». При цьому, заходів до визнання права власності на такий об`єкт нерухомості сільська рада не вживала.

Прокурор вказав, що невзяття на облік означеного нерухомого майна як безхазяйного, відсутність будь-яких відомостей про власника цього майна, а також не вжиття органом місцевого самоврядування заходів до визнання права власності на згаданий об`єкт за територіальної громадою, призводить до того, що вказана пам`ятка архітектури перебуває у незадовільному стані, оскільки з наведених підстав неможливо проводити будь-які ремонті, реставраційні чи інші роботи, пов`язані із збереженням та схоронністю об`єкта культурної спадщини.

Прокурор вважає, що допущена бездіяльність відповідача негативно впливає на організацію належного утримання та раціонального використання об`єкта культурної спадщини і може призвести до його руйнації та втрати, унеможливлює забезпечення його захисту, збереження, утримання, консервації, реставрації, ремонту, а неналежний стан архітектурної пам`ятки, що відвідує населення, може спричинити настання тяжких наслідків для життя та здоров`я людей.

Обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави, прокурор вказав, що перебування на території Корнинської сільської ради майна, яке має ознаки безхазяйного, відсутність у органу місцевого самоврядування юридично закріпленого права на розпорядження таким об`єктом, відсутність належного обліку такого майна та не передача його у власність територіальної громади призводить до того, що орган місцевого самоврядування фактично позбавлений можливості реалізувати свої повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У даному випадку порушення допущено самою Корнинською сільською радою, що є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а тому прокурор звертається до суду самостійно відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Однак, враховуючи те, що позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, то, відповідно, Корнинська сільська рада у даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики щодо охорони та збереження об`єктів культурної спадщини, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів.

З огляду на вищевикладене, прокурор просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 06.12.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 12.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач ухвалу суду від 12.12.2023 отримав через підсистему "Електронний суд" 12.12.2023. У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.

Суд враховує, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як передбачено пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону №1697-VII, під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

За приписами частин третьої - п`ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

На думку суду, звертаючись до суду в інтересах держави, у позовній заяві керівник Рівненської окружної прокуратури обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Зокрема, звернення до суду з позовом у даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби - взяття на облік безхазяйного майна (пам`ятка архітектури національного значення), розташованого на території Корнинської сільради, що дає можливість вирішувати питання використання та збереження об`єктів культурної спадщини. Тобто, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави. При цьому, у зв`язку із відсутністю органу, уповноваженого державою звертатися до суду з позовом з цього питання, прокурор у цій справі набув статусу позивача.

При вирішенні цієї судової справи суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи стверджено, що в с. Тайкури Рівненського району по вул. Незалежності розташована пам`ятка архітектури «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови (далі також Костел).

«Костел (Костьол Лаврентія)» внесено до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави». Такій пам`ятці присвоєно охоронний № 1520.

На вказану пам`ятку архітектури управлінням культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації виготовлена облікова документація, а саме: облікова картка об`єкта культурної спадщини, паспорт об`єкта культурної спадщини, відповідно до яких Костел є пам`яткою архітектури національного значення. Власник та користувач не встановлений (а.с. 14-22, 23-39).

З інформації, вкладеної в листі від 19.11.2021 № вих-1900/01 управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, встановлено відсутність відомостей про власника та балансоутримувача об`єкта нерухомого майна «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, що розташований в с. Тайкури Рівненського району Рівненської області (а.с. 42).

Відповідно до інформації Корнинської сільської ради від 18.08.2020 № 674/02-12/20, від 18.11.2021 № 1526/02-12/21 та від 06.10.2023 № 1848/02-12/23 встановлено, що в органу місцевого самоврядування також відсутні відомості про те, хто є власником вказаного об`єкту нерухомості (а.с. 44, 47, 52).

Прокурор в позові ствердив, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності чи інші речові права (користування, оренда тощо) на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за будь-якими фізичними чи юридичними особами, а також за органами державної влади чи місцевого самоврядування не зареєстровані. Також відсутні відомості про взяття на облік згаданого об`єкту нерухомого майна, як безхазяйного.

Через відсутність власника на вказаний об`єкт культурної спадщини не укладено відповідний охоронний договір, що унеможливлює збереження та утримання його в задовільному стані, проведення реставраційних та ремонтних робіт.

Вважаючи, що допущена бездіяльність відповідача негативно впливає на організацію належного утримання та раціонального використання об`єкта культурної спадщини і може призвести до його руйнації та втрати, унеможливлює забезпечення його захисту, збереження, утримання, консервації, реставрації, ремонту, а неналежний стан архітектурної пам`ятки, що відвідує населення, може спричинити настання тяжких наслідків для життя та здоров`я людей, прокурор звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави.

Оцінюючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд застосовує такі релевантні джерела права.

Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (підписана 03.10.1985, набрала чинності 01.12.1987, підписана від імені України 25.11.2005, ратифікована 20.09.2006, набрала чинності 01.04.2007) до об`єктів архітектурної спадщини, що підлягають охороні, віднесено пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (ст. 1 Конвенції).

Статтями 3 та 4 Конвенції передбачено, що кожна Сторона зобов`язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Рекомендаціями про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини, схваленої Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй у 1972 році, наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини, у зв`язку з чим кожну країну, на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.

Відповідно до статті 54 Конституції України охорона культурної спадщини, збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, є обов`язком держави.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано Законом України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-III, в преамбулі якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначенням, наведеним в статті 1 цього Закону, культурна спадщина сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

охорона культурної спадщини система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:

1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;

2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України;

3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць;

4) забезпечення дотримання режиму використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;

5) забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

6) організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини;

7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини;

8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;

10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

11) укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону;

12) забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їх територій;

13) підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об`єктів культурної спадщини, відповідного використання пам`яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;

14) популяризація справи охорони культурної спадщини на відповідній території, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері;

15) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;

16) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку відповідної території і проектів місцевого бюджету та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;

18) інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території;

19) участь в організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників у сфері охорони культурної спадщини;

20) організація досліджень об`єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт;

21) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;

22) здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено коло суб`єктів права власності на пам`ятки та встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.

Власність морського меморіалу визначається межами національної юрисдикції (у виключній (морській) економічній зоні, територіальному морі та внутрішніх водах України).

Право власності на скарб, що є пам`яткою, визначається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.

Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

З наведеного висновується, що відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» виключно в державній власності можуть перебувати пам`ятки археології. Всі інші пам`ятки культурної спадщини можуть перебувати у державній, комунальній або приватній власності.

При цьому, суд зауважує, що факт внесення об`єкту нерухомого майна «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, що розташований в с. Тайкури, до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави», не є тотожним визнанню права власності на такий об`єкт за державою.

На користь такого висновку слугує та обставина, що згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" Список пам`ятників архітектури УРСР було затверджено з метою впорядкування справи обліку, охорони і збереження визначних пам`ятників архітектури УРСР, більш доцільного витрачання коштів на консерваційні та ремонтно-реставраційні заходи.

З матеріалів справи суд встановив, що Костел є пам`яткою архітектури національного значення, право власності на який у встановленому порядку не оформлене, відомості про власника (балансоутримувача) відсутні, охоронний договір не укладено.

Статтею 335 Цивільного кодексу України визначено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами прокурора про те, що Костел має ознаки безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 10 вказаного Закону визначено статус сільських та селищних рад як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громади.

У відповідності до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, на рухоме та нерухоме майно. Від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності органи місцевого самоврядування.

Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У свою чергу статтею 26 цього Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

Статтею 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Державний реєстр прав, серед іншого, повинен містити відомості про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

У відповідності до п. 85 постанови Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості. Датою та часом взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вважаються дата та час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктами 82, 84, 85 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса в установленому для державної реєстрації прав порядку з урахуванням особливостей, визначених пунктами 83-88 цього Порядку.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства висновується, що до відання сільських, селищних, міських рад відноситься, в тому числі, реєстрація та взяття на облік безхазяйного майна, розташованого на території відповідної громади.

Окрім того, законодавством визначена поетапна процедура передання у комунальну власність безхазяйного нерухомого майна, що включає в себе:

звернення органу місцевого самоврядування до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі;

публікація органом місцевого самоврядування оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі;

звернення органу місцевого самоврядування після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі до суду із заявою про передачу відповідного нерухомого майна у комунальну власність;

звернення органу місцевого самоврядування до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про державну реєстрацію права власності на підставі судового рішення.

З матеріалів справи суд встановив, Корнинською сільською радою, як органом місцевого самоврядування, на території якого розташований Костел - пам`ятка архітектури національного значення, право власності на який не зареєстроване, а власник якого невідомий, упродовж тривалого часу не вжито жодних дієвих заходів, спрямованих на визнання такого об`єкта нерухомого майна безхазяйним майном, а також на набуття права власності на це майно.

Оцінка встановлених судом обставин справи в розрізі наведених вище норм права дає підстави для висновку, що питання звернення із заявою про взяття на облік безхазяйного майна (Костелу), опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким у справі, що розглядається, є Корнинська сільська рада.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 15.05.2019, справа №688/4324/16-а, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов`язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх взагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Аналогічна позиція також викладена Верховним Судом України у постанові від 13.06.2017 справа № П/800/490/15, в якій вказано, що значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Корнинської сільської ради в питанні визнання пам`ятки архітектури національного значення (Костелу) безхазяйним майном та набуття права власності на безхазяйне майно впродовж тривалого часу порушує норми чинного законодавства, отже є протиправною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В ході судового розгляду справи відповідач позовних вимог не заперечив та жодним чином не спростував. При цьому позовні вимоги ґрунтуються на приписах чинного законодавства та підтверджені належними й допустимими доказами. Отже суд доходить висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Згідно із частиною другою статті 139 КАС України за результатами судового розгляду справи судові витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Корнинської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Корнинської сільської ради щодо невиконання вимог чинного законодавства України в частині невзяття на облік як безхазяйного майна та визнання права власності на безхазяйне майно пам`ятки національного значення - «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності в селі Тайкури Рівненського району Рівненської області.

Зобов`язати Корнинську сільську раду вчинити дії, спрямовані на визнання пам`ятки архітектури національного значення - «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності у селі Тайкури Рівненського району Рівненської області, безхазяйним майном та набуття права власності на безхазяйне майно - пам`ятку архітектури національного значення «Костел (Костьол Лаврентія)», 1710 року побудови, охоронний № 1520, що розташований по вул. Незалежності у селі Тайкури Рівненського району Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 08 квітня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Корнинська сільська рада (вул. Центральна, 41Б,с. Корнин,Рівненський р-н, Рівненська обл.,35304, ЄДРПОУ/РНОКПП 04387243)

Суддя Н.О. Дорошенко