Постанова

від 29.01.2024 по справі 503/1025/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1213/24

Справа № 503/1025/22

Головуючий у першій інстанції Вороненко Д.В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В.

за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 ,Держава Українав особіДепартаменту державноївиконавчої службиМіністерства юстиціїУкраїни таКодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

третя особа Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чирка Ольга Олегівна

на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про стягнення коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про стягнення коштів та моральної шкоди.

Зазначила,що рішенням Кодимськогорайонного судуОдеської області від31.03.2017року булозадоволено їїпозовні вимогипро виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зжитлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є вона.

За результатом апеляційного перегляду рішення від 31.03.2017 року, здійсненого Апеляційним судом Одеської області 26.10.2017 року, рішення в частині виселення відповідачів було залишено без змін.

04.12.2017року судомбули виданівиконавчі листиза якимибули відкриті виконавчіпровадження №55303034і №55303460від 05.12.2017року,у зв`язкуз чимборжникам надано10днів надобровільне виконаннярішення суду.Однак,боржники ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконували добровільно рішення суду щодо їх виселення протягом трьох років.

Вважає,що такимидіями боржниківта бездіяльністюначальника КодимськогоРВ ДВСКушніра С.М.,у провадженніякого перебуваливиконавчі провадження № 55303034 і № 55303460 від 05.12.2017 року, порушено її право власності.

Бездіяльність державноговиконавця,в процесівиконання судовихрішень провиселення,визнавалась протиправною постановоюкерівника від06.08.2019року,судовими рішеннямиКодимського районногосуду Одеськоїобласті від 27.02.2020 року і 05.11.2020 року.

Крім того, в провадженні Кодимського ВП ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження № 12017160320000572 з правовою кваліфікацією за ознакою вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України.

Внаслідок зазначеного та проживання боржників в її будинку без будь-якої правової підстави, їй завдано матеріальної шкоди в сумі 72000 грн та моральної шкоди в сумі 500000 грн.

При здійсненнірозрахунку матеріальноїшкоди позивачемвраховано розмірорендної платив розмірі2000грн закожен місяць,який загаломстановить суму 72000 грн, яка могла бути отримана нею за користування її будинком, у випадку його надання в оренду у період з грудня 2017 року по грудень 2020 року.

Розмір моральної шкоди 500000 грн вона визначає з врахуванням тривал ості вимушених змін у своєму житті, глибини зазнаних душевних страждань, у наслідок неналежного виконання судового рішення про виселення боржників, з врахуванням вимог розумності і справедливості.

У зв`язкуз чим,позивач зметою захистусвоїх правпросила стягнутиз ОСОБА_2 на їїкористь грошовікошти всумі 72000грн тастягнути зДержавного бюджетуУкраїни шляхомсписання коштівз єдиногоказначейського рахункуДержавної казначейськоїслужби Українина їїкористь завдануморальну шкоду у розмір 500000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кодимськогорайонного судуОдеської областівід 20лютого 2023року ухваленовідмовити повністюв задоволенніпозову ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ;до ОСОБА_2 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; Держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , місцезнаходження:м.Київ,вул.Городецького,13, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00015622; Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: Одеська область, Подільський район, м. Кодима, вул. Соборна, 88, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 34281332; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, про стягнення коштів та моральної шкоди.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.

Суд першої інстанції керувався тим, що недоведеність, а отже відсутність порушення права позивача, тягне за собою відмову у його захисті судом і, відповідно, має наслідком відмову у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чирка О.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Кодимського районного суду від 20.02.2023 року - скасувати. Постановити нове рішення по справі, котрим:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 72 000 грн.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду, що ОСОБА_1 начебто мала на меті здавати в оренду своє житло та тому бажала стягнути упущену вигоду з ОСОБА_2 , є помилковим.

ОСОБА_1 за час не проживання в своєму власному будинку з вини ОСОБА_2 , та державного виконавця - була змушена сама винаймати житло за адресою АДРЕСА_3 .

На ОСОБА_2 має бути покладений обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року - 72 000 грн, в рахунок відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, але на вказану норму суд уваги не звернув та не відновив права позивача.

Крім того, постановою керівника від 06.08.2019 року, постановою Кодимського районного суду від 27.02.2020 року, постановою Кодимського районного суду від 05.11.2020 року визнано бездіяльність Державного виконавця начальника РВДВС Кушніра С.М. - протиправною при проведенні виконавчих дій по примусовому виселенню ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Але, судом не враховано, що сам факт порушення права на виконання судового акта в розумний строк свідчить про заподіяну немайнову шкоду (порушення права на судовий захист), а її відшкодування не залежить від вини органу або посадової особи, тому, слід дійти висновку, що в цьому випадку ОСОБА_1 зазнала моральних страждань та шкода має бути відшкодована у сумі 500 000,00 грн.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Кодимський відділ державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначив, що винесена 06.08.2019 року начальником УДВС ГТУЮ в Одеській області, за результатом перевірки виконавчого провадження № 55303034, постанова № 86/23/1/19, якою дії начальника Кодимського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Кушніра С.М. по виконанню виконавчого провадження були визнанні такими, що проведені з порушенням вимог ст. 18, частин першої та другої статті 33, статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», стосувалася перевірки лише одного виконавчого провадження (№ 55303034), в ній були вказано про наявність певних недоліків в роботі державного виконавця.

Що ж до ухвал Кодимського районного суду Одеської області від 27.02.2020 року та від 05.11.2020 р. у справі № 503/1914/16-ц, то ними дійсно було визнано протиправною бездіяльність начальника Відділу ДВС ОСОБА_6 щодо невиконання рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року про виселення.

Однак в даних ухвалах не зазначено, в чому ж саме полягає бездіяльність начальника Відділу ДВС і не вказано, які саме дії він не вчинив, хоч і повинен був вчинити.

Позивач не обґрунтувала, якими доказами підтверджується факт заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких конкретних обставин чи якою конкретною дією/бездіяльністю вони заподіяні.

Оскарження дій, рішень, бездіяльності державного виконавця є механізмом реалізації права особи на контроль в цивільного судочинства за рішеннями, діями, бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади.

Позивач вищевказаним механізмом скористався та отримав належну сатисфакцію постановою Керівника від 06.08.2019 року, постановами Кодимського районного суду Одеської області від 05.11.2020 року та від 27.02.2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Пояснення учасників справи

ОСОБА_1 , представник Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у судове засідання не з`явилися, надав заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представники Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні, представник позивача адвокат Чирка О.О., надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 у судовому засіданні надала пояснення, в яких зазначила, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

31.03.2017року Кодимськимрайонним судомОдеської області у цивільній справі № 503/1914/16-ц було ухвалено рішення, яким позов задоволено, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 виселено з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.

26.10.2017року апеляційним судом Одеської області ,у порядкуапеляційного переглядута заапеляційною скаргоювідповідача ОСОБА_3 ,було ухваленорішення,яким зміниврішення судупершої інстанціївиключенням змотивувальної тарезолютивної частиностаннього судженняпро зняттявідповідачів зреєстраційного облікуу територіальномуоргані державноїміграційної службиУкраїни,а врешті рішення залишено без змін.

04.12.2017 року Кодимським районним судом Одеської області за згаданим рішенням суду видано виконавчі листи, які в цей же день були пред`явленні для виконання до Кодимського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області із заявами стягувача ОСОБА_1 про відкриття виконавчих проваджень.

05.12.2017року державнимвиконавцем Кодимського районноговідділу державноївиконавчої служби Головноготериторіального управлінняюстиції вОдеській областіБорщ Л.А.,за данимивиконавчими листами,винесено постановипро відкриття виконавчих проваджень № 55303034 та № 55303460, в яких зазначено про необхідність виконати рішення суду самостійно протягом десяти робочих днів.

В подальшому вказані виконавчі провадження перебували на виконанні у іншого державного виконавця, а саме начальника органу ДВС Кушніра С.М.

10.05.2018року апеляційнимсудом Одеськоїобласті,у порядкуапеляційного переглядута заапеляційною скаргою ОСОБА_7 ,було відкритеапеляційне провадженнящодо оскарження рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року у цивільній справі № 503/1914/16-ц, а дію зазначеного рішення було зупинено до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

11.06.2019року Одеськимапеляційним судом, зарезультатом вищезазначеного апеляційногоперегляду,рішення Кодимськогорайонного судуОдеської областівід 31.03.2017року уцивільній справі№ 503/1914/16-ц залишено без змін.

16.07.2019року Касаційнимцивільним судому складіВерховного Суду,у порядкукасаційного переглядута закасаційною скаргоювідповідача ОСОБА_7 ,було відкритекасаційне провадженнящодо оскарженнярішення Кодимськогорайонного судуОдеської областівід 31.03.2017року та постанови Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року у цивільній справі № 503/1914/16-ц, а виконання останнього було зупинено до закінчення касаційного провадження.

17.12.2019року Касаційнимцивільним судому складіВерховного Суду,за результатомвище зазначеногокасаційного перегляду, рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року у цивільній справі № 503/1914/16-ц залишено без змін, а виконання рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року поновлено.

06.08.2019року начальникомУДВС ГТУЮв Одеськійобласті,за результатомперевірки виконавчогопровадження №55303034,винесено постанову №86/23/1/19,якою діїначальника КодимськогоРВ ДВСГТУЮ вОдеській областіКушніра С.М.по виконаннюзазначеного виконавчогопровадження буливизнанні такими, що проведені з порушенням вимог ст. 18, частин першої та другої статті 33, статті 66 Закону України «Про виконавче провадження».

27.02.2020року ухвалою Кодимськогорайонного судуОдеської області,за результатомрозгляду скаргистягувача ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність начальника Кодимського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кушніра С.М. щодо невиконання рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому, в мотивувальній частині даної ухвали відзначено те, що дії начальника Кодимського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Кушніра С.М. щодо невиконання рішення були визнанні постановою начальника УДВС ГТУЮ в Одеській області від 06.08.2019 року № 86/23/1/19 неправомірними такими, що проведені з порушенням вимог ст. 18, частин першої та другої статті 33, статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутні підтверджуючі документи, на підставі яких виконавчі дії неодноразово відкладались. Враховуючи, що начальником Кодимського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кушніром С.М., рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.03.2017 року у цивільній справі № 503/1914/16-ц безпідставно не виконувалось, а тому суд прийшов до висновку про визнання його бездіяльності протиправною.

05.11.2020року ухвалою Кодимськогорайонного судуОдеської області,за результатомрозгляду скаргистягувача ОСОБА_1 ,визнано неправомірноюбездіяльність начальника КодимськогоРВ ДВСПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)Кушніра С.М. щодовиконання судовогорішення врамках виконавчихпроваджень №55303034та №55303460про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з житловогобудинку АДРЕСА_1 .При цьому,в мотивувальнійчастині даноїухвали відзначеноте,що виконавчідії увиконавчих провадженнях№ 55303034та №55303460постановами начальникаКодимського РВДВС Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса)Кушніра С.М.від 15.10.2020року буливідкладенні зпідстави таобґрунтування ст.32Закону України«Про виконавчепровадження» від02.06.2016року №1404-VIII,у зв`язкуз запровадженимкарантином зпоширенням короновірусної хвороби(COVID-19).Однак,підпункти 6і 7пункту 3розділу ІІ«Прикінцеві положення»Закону України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів України,спрямованих назапобігання виникненнюі поширеннюкоронавірусної хвороби(COVID-19)»від 17березня 2020року №530-IX,щодо заборонина періоддії карантинуабо обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни, примусового виселення із житла та жилих приміщень стосуються виключно випадків коли виселення має проводитись за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг та під час примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Враховуючи зазначене суд вважав, що дії посадової особи органу державної виконавчої служби фактично є бездіяльністю під час виконання судового рішення від 31.03.2017 року у цивільній справі № 503/1914/16-ц в рамках виконавчих проваджень № 55303034 та № 55303460 у період часу після 30.04.2020 року (оцінка рішенням, діям чи бездіяльності виконавця під час виконавчого провадження в період до 30.04.2020 року судом не надавалась, оскільки були предметом розгляду судом інших скарг).

08.12.2020року державнимвиконавцем Кодимського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кушніром С.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 55303460 у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

12.09.2021року відповідач(боржник) ОСОБА_3 помер,що підтверджуєтьсякопією свідоцтвапро смертьСерії НОМЕР_3 виданим Кодимським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 15.09.2022 року.

В своючергу відповідач(боржник) ОСОБА_2 будучі матір`ю малолітніх відповідачів ( боржників) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є їх законним представником, про що свідчать копії свідоцтв про народження Серії НОМЕР_4 виданим Кодимським районним управлінням юстиції Одеської області 22.02.2011 року та Серії НОМЕР_5 виданого Кодимським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 16.09.2016 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст.81ЦПК Українивстановлено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Переглядаючи рішеннясуду першоїінстанції,колегія суддівпогоджується звисновком судущодо відмовиу задоволеніпозовних вимог ОСОБА_1 про стягненняз ОСОБА_2 на їїкористь грошовихкоштів всумі 72000грн іщо позовнівимоги зводятьсядо відшкодуванняшкоди,стягнення упущеноївигоди,яку вонамогла отриматив разіздавання належногоїй житлового будинку АДРЕСА_1 в оренду за 2000 грн на місяць.

При цьому, суд виходив з того, що згідно, ч. 1-2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пред`явлення вимогипро відшкодуваннянеодержаних доходів(упущеноївигоди)покладає наособу обов`язокдовести,що цідоходи (вигода)не єабстрактними (позиціявисловлена упостанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 359/9892/17 (провадження № 61-5489св19).

Відповідно до ч.4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Водночас ізцим впункті 55постанови Касаційногогосподарського судуу складіВерховного Судувід 30вересня 2021року усправі №922/3928/20відзначено,що зверненняз вимогоюпро відшкодуваннязбитків увигляді упущеноївигоди покладаєна кредитора(позивача)обов`язок такождовести,окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Аналогічної за своєю суттю позиції дотримується і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема в своїй постанові від 11 жовтня 2018 року у справі № 659/330/16-ц (провадження № 61-21286св18).

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивачем не надано належних доказів визначення самої вартості орендної плати, яку б вона могла отримати від здавання належного їй житлового будинку в оренду та не доведено реальності можливості отримання нею грошових кошті в сумі 72000 грн від здачі в оренду належного їй житлового будинку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд помилково вважав, що вона заявляла позовні вимог щодо стягнення упущеної вигоди, проте, за час не проживання в своєму власному будинку з вини ОСОБА_2 була змушена сама винаймати житло за адресою АДРЕСА_3 , внаслідок чого, на останню має бути покладений обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року - 72 000 грн, в рахунок відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, на увагу не заслуговують.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначала те, що вона була вимушена винаймати житло та нести у зв`язку з цим матеріальні витрати.

Обґрунтовуючи розмір пред`явлених вимог, позивач у позовній заяві зазначала, що з здійсненого нею розрахунку суми шкоди вбачається, що розмір орендної плати, який могла б отримати позивачка за користування її будинком, коли б він здавався в оренду, за період з грудня 2017 року по грудень 2020 року складає 72 000 грн.

Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин саме приписів статі 1212 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами відсутні кондикційні зобов`язання.

За таких обставин, посилання заявника апеляційної скарги на висновки щодо застосування норм процесуального права, викладених у постанові Великої палати Верховного суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 є недоречними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Але, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Предметом позову у справі № 922/3412/17 є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

У справі, що розглядається, між сторонами відсутні орендні правовідносини та у відповідача ОСОБА_2 відсутні будь які грошові зобов`язання перед позивачкою ОСОБА_1 , щодо оплати проживання в квартирі.

Отже, правовідносини у даній справі не є подібними до правовідносин, що розглядалися касаційним судом у справі № 922/3412/17.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком районного суду щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини «заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом - рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» Antipenkov v. Russia, скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» Pshenichnyy v. Russia, скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації Garabayev v. Russia, скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р. у справі «Грідін проти Російської Федерації» Gridin v. Russia, скарга Ns 4171/04, § 20 березня.

Оскільки, судовим розглядом встановлено, що дії виконавчої служби двічі визнавалися неправомірними судовими рішеннями та постановою начальника УДВС ГТУЮ в Одеській області, та було зобов`язано вчинити дії на відновлення порушених прав стягувача, колегія суддів вважає, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Встановивши, що позивач довів належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між прийняттям постанов та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, апеляційний суд приходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача 3000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди скаржника з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги до Департаменту ДВС Мін`юста, як пред`явленої позивачем ОСОБА_1 до неналежного відповідача.

Суд дійшовобґрунтованого висновкупро відсутністьпорушення правпозивача ОСОБА_1 відповідачем Департаментом ДВС Мін`юсту, оскільки останній не брав участі у правовідносинах з приводу яких виник предмет спору у даній справі, а саме у здійсненні виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 55303034 та № 55303460.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чирка Ольга Олегівна задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кодимського відділу державної виконавчої служби у Подільському районні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення моральної шкоди, скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Н.В. Стахова