Ухвала

від 08.04.2024 по справі 500/1936/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 500/1936/24

08 квітня 2024 рокум. Тернопіль Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мірінович У.А., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Тернопільської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання про визнання протиправним та скасування рішення, встановлення відсутності компетенції та скасування штатного розпису, -

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2024 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання, у якій позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров`я сім`ї, материнства, дитинства від 05.01.2024 №493;

-встановити відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень, а саме виконуючого обов`язки голови Тернопільської обласної ради Володимира Болєщука, щодо погодження штатного розпису, який введено в дію з 01.02.2024, що затверджений наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання Марків Наталії Василівни №144/К/ТР від 29.11.2023, відповідно до якого посаду заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном скорочено з 01.02.2024;

-визнати протиправним та скасувати штатний розпис, який введено в дію з 01.02.2024, що погоджений виконуючим обов`язки голови Тернопільської обласної ради Володимиром Болєщуком і затверджений наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання Марків Наталії Василівни №144/К/ТР від 29.11.2023, відповідно до якого посаду заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном скорочено з 01.02.2024.

Як слідує зі змісту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі затвердженого штатного розпису Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання станом 01.04.2024, згідно з яким скорочено та виведено зі штату комунального закладу посаду заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном, - генеральним директором Тернопільського обласного виробничо-торгового аптечного об`єднання видано наказ від 31.01.2024 №12/К/ТР яким позивача звільнено з займаної посади з 31.01.2024 за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням даної посади шляхом виведення її зі штатного розпису з 01.02.2024.

У позові зазначено, що штатний розпис, яким було скорочено та виведено посаду заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном з 01.02.2024, - затверджено наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання Марків Наталії Василівни №144/К/ТР від 29.11.2023. Однак позивач вказує, що відповідно до підпункту 8 пункту 7.34 Статуту Тернопільського обласного виробничо-торгового аптечного об`єднання, затвердженого рішенням Тернопільської обласної ради від 22.12.2016 №447, генеральний директор ОВТ аптечного об`єднання - голова ради засновників розробляє та подає проект штатного розпису ОВТ аптечного об`єднання до Тернопільської обласної ради на затвердження, з огляду на що, позивач у поданому позові зазначає про те, що оскільки Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» управління даним закладом охорони здоров`я, що включає затвердження організаційної структури та кількості працівників і їх назви їх посади, що визначаються в штатному розписі, віднесено компетенції пленарних засідань Тернопільської обласної ради, то генеральному директору вказаного комунального закладу слід було подати на затвердження проект штатного розпису Тернопільській обласній раді, який мав бути нею затвердженим на її пленарних засіданнях. Натомість позивач у позовній заяві зазначає, що штатний розпис яким було скорочено та виведено його посаду - протиправно «затверджено» наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання, що стало підставою для прийняття наказу про його звільнення.

З тексу позовної заяви слідує, що позивач вважає, що і у генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання і у виконуючого обов`язки голови Тернопільської обласної ради - відсутнє повноваження, щодо «затвердження» штатного розпису, яким скорочено його посаду, позаяк таке надано виключно Тернопільській обласній раді шляхом вирішення такого питання виключно на пленарних засідання обласної ради, а відповідно не може бути делеговане.

В позові зазначено про відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень, а саме: у виконуючого обов`язки голови Тернопільської обласної ради Володимира Болєщука, стосовно незаконного погодження штатного розпису, - підтверджує незаконність штатного розпису, який введено в дію з 01.02.2024, який погоджений виконуючим обов`язки голови Тернопільської обласної ради і затверджений наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання, відповідно до якого посаду позивача скорочено з 01.02.2024, з огляду на що позивачем заявлено даний позов, оскільки позивач вбачає необхідність в тому, щоб суд встановив відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень, а саме виконуючого обов`язки голови Тернопільської обласної ради Володимира Болєщука, щодо погодження штатного розпису, та скасував такий штатний розпис, яким з 01.02.2024 посаду позивача скорочено та в подальшому, як наслідок його незаконно звільнено.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Підстави відмови у відкритті провадження в адміністративній справі передбачені частиною першою статті 170 КАС України, зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Розглянувши позовну заяву, суд дійшов висновку про те, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства виходячи з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №820/3713/17 за змістом наведених правових норм, компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

Що стосується спорів між суб`єктами владних повноважень (органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, іншими суб`єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень), то вони підсудні адміністративному суду лише з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Суд зазначає, що сформовані позивачем перша та друга позовні вимоги стосуються саме встановлення наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень (постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань охорони здоров`я сім`ї, материнства, дитинства, та виконуючого обов`язки голови Тернопільської обласної ради Володимира Болєщука, щодо погодження штатного розпису, який введено в дію з 01.02.2024, та затверджений наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання Марків Наталії Василівни №144/К/ТР від 29.11.2023), однак вони заявлені фізичною особою до суб`єкта владних повноважень, в той час як компетенційний спір може виникати виключно між суб`єктами владних повноважень. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини. Це означає, що фізична особа не може бути позивачем у спорі про наявність/відсутність компетенції суб`єкта владних повноважень.

Отже, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Вказаний принцип також закріплений в частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Заявлені у цій справі позивачем як фізичною особою перша та друга позовні вимоги щодо наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень не є юридичним спором у правовідносинах, розгляд яких передбачено нормами чинного процесуального закону і у зазначеному у позові формулюванні не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки позивач як фізична особа не є суб`єктом звернення у категорії справах про встановлення компетенції.

Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом враховується і те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.

Враховуючи викладене, суд не роз`яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд перших двох позовних вимог, оскільки ці заявлені позивачем вимоги не можуть розглядатися в будь-якій юрисдикції.

Щодо третьої позовної вимоги, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм слідує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Зі змісту позову слідує, що третьою позовною вимогою позивач просить суд визнати протиправним та скасувати штатний розпис, введений дію з 01.02.2024 та погоджений виконуючим обов`язки голови Тернопільської обласної ради і затверджений наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання №144/К/ТР від 29.11.2023, відповідно до якого посаду позивача «заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном» - виведено із штатного розпису, а позивача звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Водночас суд зазначає, що така позовна вимога фактично стосується оспорювання позивачем його звільнення з посади. Водночас, звільнення позивача з посади заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном» - регламентовано виключно положеннями КЗпП України та не пов`язано із проходженням ним публічної служби, оскільки такі правовідносини виникають із трудових відносин, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Посада позивача не відноситься до посад ні державної, ні публічної служби, оскільки призначення на таку посаду не передбачає проведення конкурсу в порядку визначеному Законом України «Про державну службу». Тому такий спір стосується права позивача на працю та за своєю суттю і змістом є трудовим спором.

Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на викладене, позовна вимога про скасування штатного розпису, відповідно до якого посаду позивача «заступник генерального директора по роботі з нерухомим майном» - виведено із штатного розпису - нерозривно пов`язана із трудовим спором про скасування наказу про звільнення та має бути розглянута за правилами ЦПК України, оскільки спір не є публічно-правовим та не пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту трудових прав та інтересів позивача.

Так, на офіційному веб-порталі судової влади України (в розділі стосовно інформації щодо стадій розгляду судових справ, та звітів про автоматизований розподіл) розміщено інформацію про те, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 27.02.2024 відкрито провадження у справі №607/4373/24 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання Марків Наталія Василівна (відповідач), Тернопільського обласного виробничо-торгового аптечного об`єднання (відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до приписів частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

З наведеного слідує, що позивач скористався правом на оскарження наказу про його звільнення та звернувся до суду загальної юрисдикції із позовом про його скасування з огляду на що, обставини щодо винесення оскарженого наказу про звільнення позивача в частині затвердження наказом генерального директора Комунального закладу Тернопільське обласне виробничо-торгове аптечне об`єднання №144/К/ТР від 29.11.2023 нового штатного розпису, відповідно до якого посаду позивача «заступника генерального директора по роботі з нерухомим майном» виведено зі штату, - може підлягати дослідженню в межах вказаного судового спору, або шляхом звернення з новим позовом до суду загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Положенням пункту 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, оскільки даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 170, 241, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Тернопільської обласної ради , Тернопільського обласного виробничо-торгового аптечного об`єднання про визнання протиправним та скасування рішення, встановлення відсутності компетенції та скасування штатного розпису.

Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Згідно із частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складено 08 квітня 2024 року.

СуддяМірінович У.А.