Постанова

від 08.04.2024 по справі 160/27910/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/27910/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 в адміністративній справі №160/27910/23 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

скасувати арешт невизначеного нерухомого майна, всього нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП; НОМЕР_1 , згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 32030959, виданий 06.08.2012, видавник Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ в Дніпропетровській області, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3231532 від 18.06.2013, у виконавчому проваджені ВП № 32030959, відомості про що внесені до Єдиного реєстру обтяжень об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 21088354 від 28.09.2009 та постанови АЕН №935994 від 07.09.2007 року, відомості про що внесені до Єдиного обтяжень об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 1336238 від 18.06.2013;

зобов`язати Соборний Відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна, що належало ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою державного виконавця від 06.08.2012 в рамках виконавчого провадження ВП№ 32030959 з виконання виконавчого листа по кримінальній справі №1-295 від 15.03.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за вироком про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 на користь держави.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/27910/23, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновків про таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2011р. у справі №1-295/2011, ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочину, який передбачений ст.ст.307 ч.1, ст.307 ч.2 КК України та йому призначено покарання: за ч.1 ст.307 КК України три роки позбавлення волі; за ч.3 ст.307 КК України п`ять років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.11.2012р. у справі №1-295/2011, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2011р. залишено без змін, а апеляція захисника Дрозач К.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 без задоволення.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.2015р. серії НАР №431914, спадкоємцем ОСОБА_2 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема є його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на 1/2 частку у спадщині, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 44444773 від 24.09.2015р., ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом за вих.№32030959/14 від 19.10.2023р. Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомив адвоката позивача - Клименка Василя Павловича про те, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження ВП №32030959 з виконання виконавчого листа №1-295 від 15.03.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про конфіскацію всього особистого майна боржника, яке належить боржнику ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).

В ході виконання зазначеного виконавчого провадження 06.08.2012 державним виконавцем на підставі ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення) винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та внесений запис про арешт майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме (номер запису про обтяження 1336238 від 18.06.2016).

24.05.2013 виконавче провадження ВП №32030959 з виконання виконавчого листа №1-295 від 15.03.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про конфіскацію всього особистого майна боржника, яке належить боржнику ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) завершене на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення).

Більш детальну інформацію надати не можливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені у відповідності до Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженому наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 року.

Також в листі зазначено про відсутність підстав, передбачених Законом для скасування арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №32030959.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 (номер інформаційної довідки 357284457 від 06.12.2023р.) наявна актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, а саме: вид обтяження арешт нерухомого майна, все нерухоме майно; документи подані для державної реєстрації - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 32030959, виданий 06.08.2012, видавник Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ в Дніпропетровські області; обтяжувач - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ в Дніпропетровські області.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що постановою державного виконавця від 24 травня 2013 року виконавчий лист № 1-295 від 15.03.2012 повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV, тобто виконавче провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч.2 ст.50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, проте не погоджується з підставами такої відмови, з огляду на таке.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі - Закону №1404) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ).

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно з частиною 2 статті 52 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина 1 статті 59 КК України).

Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (надалі, також - КВК України) передбачено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини 1, 3 статті 49 КВК України).

За умовами ст. 12 КВК України, в редакції, чинній на час видання виконавчого листа, Державна виконавча служба виконує покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2011р. у справі №1-295/2011 в частині конфіскації майна, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).

Частинами 1, 6 статті 24 Закону №606-ХІV передбачалося, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника передбачався статтею 50 Закону №606-ХІV.

Так, частинами 1, 2, 5 цієї статті передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до частин 1, 6 статті 55 Закону №606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Так, відповідно до вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2011р. у справі №1-295/2011, ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочину, який передбачений ст.ст.307 ч.1, ст.307 ч.2 КК України та йому призначено покарання: за ч.1 ст.307 КК України три роки позбавлення волі; за ч.3 ст.307 КК України п`ять років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна.

З листа відповідача від 19.10.2023 року, наданого адвокату Клименку В. П. (а.с.36) вбачається, що під час проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП № 32030959 з виконання виконавчого листа № 1-295 від 15.03.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про конфіскацію всього особистого майна боржника, яке належить боржнику - ОСОБА_1 державним виконавцем 06.08.2012 року був накладений арешт на майно боржника. 24.05.2013 року виконавче провадження ВП № 32030959 з виконання виконавчого листа № 1-295 від 15.03.2012, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення). У цьому ж листі зазначено про неможливість надання більш детальної інформації, так як матеріали виконавчого провадження знищені у відповідності до Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 року.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону №606-ХІV передбачалося, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 47 Закону №606-ХІV разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 48 Закону №606-ХІV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання.

За приписами частини 1 статті 50 Закону №606-ХІV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини 2 статті 50 Закону №606-ХІV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, обов`язковою умовою для звернення до адміністративного суду із позовною заявою в порядку ст. 287 КАС України, є обгрунтування заявником порушення його прав рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

При цьому, у заявленому до адміністративного суду позові позивач просить скасувати арешт та зобов`язати ВДВС вчинити дії щодо зняття арешту. Однак, жодних доводів щодо дій чи бездіяльності посадових осіб ВДВС, які призвели до порушення його прав, наслідком яких є вчинення дій щодо скасування арешту, позивачем не наведено та не заявлено вимоги у формі та у спосіб захисту порушеного права, яке передбачено КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Та, вказане гарантоване право на захист можливе лише у разі його порушення, із відповідним обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну норму закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, мають бути безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом та у спосіб визначений вказаною нормою (ст. 5 КАС України).

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому, визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Реалізуючи передбачене згаданою ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту та вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відповідно слідує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги які заявлені не у спосіб та не у порядку, що визначений Законом та процесуальним законодавством. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд обмежений позовними вимогами та межами доводів апеляційної скарги, отже, у заявлений позивачем спосіб, який не відповідає вимогам ст. 5 та ст. 287 КАС України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги

Проте, вказані обставини не були враховані судом першої інстанції під час прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок чого колегія суддів змінює рішення суду в мотивувальній частині рішення, в іншій частині рішення суду є законним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/27910/23 змінити в частині мотивування підстав відмови у позові.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/27910/23 залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 329 КАС України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко