Постанова

від 04.04.2024 по справі 160/11842/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/11842/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року (суддя Кучугурна Н.В.) в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д», в якому просило: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 56 835,10 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 задоволені позовні вимоги, а саме суд: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» (вул. Океанська, 4, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 41855218) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Старокозацька, буд.52, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 25005978) суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 56835 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 10 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Обґрунтовано скаргу тим, що відповідач заперечував проти позову з підстав неправильного розрахунку позивачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зазначено, що суд не досліджував на відповідність діючому законодавству розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій, наданий позивачем та проігнорував наданий відповідачем у відзиві розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій з доданими документами, який спростовує розрахунок позивача, що і призвело до прийняття судом незаконного рішення.

Так, суд не прийняв до уваги, що, в п.1.5. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5 зазначено, що суми оплати праці сумісників у формах державних статистичних спостережень відображаються у фонді оплати працівників позаоблікового складу та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників облікового складу підприємства.

Згідно п.2.6.1. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286 не включаються до облікової кількості штатних працівників, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, тобто зовнішні сумісники.

У п.п. 2.2., 2.2.12. Інструкції № 5 зазначено, що оплата працівникам, які залучаються до виконання державних або громадських обов`язків, якщо вони виконуються в робочий час (мобілізовані) входить до фонду додаткової заробітної плати. Відповідно оплата мобілізованим не включається до фонду оплати праці штатних працівників, але суд першої інстанції не врахував цю обставину.

Скаржник наголошує, що суд в рішенні помилково зазначив, що сума адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до Закону №875-ХІІ, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, тобто, середньої річної заробітної плати всіх працівників

Вказує на те, що суд допустив неправильне тлумачення ст. 20 Закону №875-XII.

Позивач для розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій протиправно взяв середню річну заробітну зарплату всіх працівників відповідача (що включає зовнішніх сумісників та мобілізованих) та поділив на середньооблікову кількість тільки штатних працівників (що виключає і зовнішніх сумісників), що призвело до завищення суми адміністративно-господарських санкцій на 56835 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн. 10 коп.

У листі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 05.06.2023 №0400-010604-8X79091 Дніпропетровському обласному відділенню Фонду, в останньому абзаці зазначено, що з питання корегування показників Середньооблікової кількості штатних працівників у звітах страхувальників, необхідно звернутись до органу ДПСУ, якому дані повноваження прийому звітності та адміністрування єдиного соціального внеску. Таким чином, позивач може отримати всю інформацію необхідну для уточнення (корегування) розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій у органу ДПСУ. Позивач не надав суду доказів такого звернення до ДПС для корегування надісланого відповідачу Розрахунку. Окрім цього, позивач міг здійснити перевірку відповідача для уточнення та корегування свого розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій відповідно до положень статті 19 Закону №875-ХІІ.

Також від відповідача надійшли пояснення до скарги. В обґрунтування зазначено зокрема, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення на підставі незаконного на думку апелянта (відповідача) розрахунку позивача суми коштів адміністративно- господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Відповідач не погодився з наданим позивачем розрахунком через, те, що з суми нарахованої заробітної плати всіх працівників відповідача в розмірі 33640200,55 грн., застосованої позивачем для розрахунку суми коштів адміністративно-господарських санкцій необхідно виокремити фонд оплати праці у 2022 році 26 осіб мобілізованих співробітників в розмірі 711 288,51 грн. та фонд оплати праці 18 осіб зовнішніх сумісників в розмірі 967 283,49 грн. (відомості про мобілізованих працівників та зовнішніх сумісників містяться у звітах відповідача «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» за 2022 рік (Об`єднаного звіту з ПДФО та ЄСВ), а також у складених відповідачем витягах з цих звітів «Податкового розрахунку ...» (Об`єднаного звіту з ПДФО та ЄСВ) по мобілізованим співробітникам та по зовнішнім сумісникам за 2022 рік, доданим відповідачем до відзиву та частково продубльовано у списках працівників, які мобілізовані у 2022 році та працівників зовнішніх сумісників, складених на підставі зазначених звітів «Податкового розрахунку» доданих відповідачем до апеляційної скарги.

Як результат зазначеного виокремлення, фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2022 році складає 31961628,55 грн., (33 640 200,55 - 711 288,51 - 967 283,49 = 31 961 628,55грн.).

Зазначені відомості містяться у довідці відповідача про фонд оплати праці штатних працівників за 2022 рік від 21.06.2023 за №21/06Б, складеної на підставі даних, що містяться у вищезазначених звітах «Податкового розрахунку» відповідача та витягах з цих звітів «Податкового розрахунку». по мобілізованим співробітникам та по зовнішнім сумісникам відповідача, доданих до відзиву відповідача.

Відповідачем помилково зазначена сума фонду оплати праці штатних працівників у розмірі 32040700,00 грн., що призвело до невірного розрахунку відповідачем суми коштів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1138501,98 грн. Саме цю суму коштів адміністративно-господарських санкцій і сплатив відповідач, що підтверджується платіжною інструкцією відповідача та не заперечується позивачем. А різниця між нарахованою позивачем сумою коштів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1195337,08 грн. та сплаченою відповідачем у розмірі 1138501,98 грн. складає суму, заявлену позивачем до стягнення у розмірі 56835,10грн. (1195337,08 грн. - 1138501,98 грн.= 56835,10 грн.).

Фонд оплати праці всіх працівників відповідача у розмірі 33640200,55грн., фонд оплати мобілізованих працівників у розмірі 711288,51грн., фонд оплати праці зовнішніх сумісників у розмірі 967283,49грн. та фонд оплати праці штатних працівників у розмірі 31961628,55 грн., проте в наведеній в ньому таблиці розрахунку суми коштів адміністративно-господарських санкцій відповідачем помилково зазначена сума фонду оплати праці штатних працівників у розмірі 31992508,48 грн., що призвело до невірного розрахунку відповідачем суми коштів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1136789,64грн., який є більшим, ніж у наведеному вище розрахунку відповідача у розмірі 1135692,39 грн. Таким чином, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік в кількості 394 осіб, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 16 одиниць та кількості робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю 14 одиниць, відповідач мав би сплатити суму коштів адміністративно- господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 1135692,39 грн, а не 1138501,98 грн, яку він сплатив.

Відповідач неправильно розрахував (в сторону збільшення) середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за 2022 рік у кількості 394 осіб замість 384 особи відповідно до розрахунку аудиторів та норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік) у кількості 16 осіб, замість 15 осіб відповідно до розрахунку аудиторів.

При цьому, розрахований аудиторами фонд оплати праці усіх працівників у розмірі 33640200,55 грн., фонд оплати мобілізованих працівників у розмірі 711288,51 грн., фонд оплати праці зовнішніх сумісників у розмірі 967283,49 грн. та фонд оплати праці штатних працівників у розмірі 31 961 628,55 грн. співпали з даними, наведеними відповідачем у тексті відзиву.

Таким чином, виходячи з зазначеного в консультації аудиторів фонду оплати праці штатних працівників у розмірі 31961628,55 грн., середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2022 рік у кількості 384 особи, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 15 осіб, з урахуванням 2-х працюючих осіб з інвалідністю, сума коштів адміністративно-господарських санкцій відповідача має становити: 31 961 628,55 грн. / 384 осіб X (15-2) = 1082034,30 грн., а не 1195337,08 грн.

Відповідач під час апеляційного розгляду справи виправив свою помилку стосовно середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2022 рік у кількості 394 осіб замість 384 особи, виявлену аудиторською фірмою ТОВ «АУДИТ- ІНВЕСТ ПЛЮС» у вищезазначеній консультації.

Так, відповідач 19.02.2024 листом №85 звернувся до Придніпровської ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровської області з проханням провести коригування у звітах, рядок 101- Середньооблікова кількість штатних працівників, а саме: За 1 квартал 2022 року, рядок 101 місяць 3 замінити 426 осіб на 415 осіб; За 2 квартал 2022 року, рядок 101, місяць 1 замінити 375 осіб на 357 осіб, місяць 2 замінити 378 осіб на 356 осіб, місяць 3 замінити 387 осіб на 367 осіб; За 3 квартал 2022 року, рядок 101 місяць 1 замінити 403 осіб на 382 осіб, місяць 2 замінити 398 осіб на 371 осіб.

У листі зазначено, що данні коригування необхідно провести для виправленням помилки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2022рік з 394 осіб на 384 осіб.

Вищезазначена помилка виникла через те, що після початку 24.02.2022 військової агресії РФ деякі працівники перестали виходити на роботу з невідомих причин, без повідомлення роботодавця про причини такого не виходу.

При поданні відповідачем звітів «Податкового розрахунку» такі працівник обліковувались в штатній кількості облікового складу відповідача (вважались застрахованими особами). У подальшому, з`ясувалось, що частина відсутніх працівників була мобілізована до лав збройних сил, а частина виїхала за кордон і припинила трудові відносини.

З урахуванням виправлення відповідачем вищезазначеної помилки стосовно дійсної середньооблікової чисельності штатних працівників його облікового складу за 2022 рік у кількості 384 особи апелянт вважає правильним та обґрунтованим наданий розрахунок суми коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми адміністративно- господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 56835,10 гривень є безпідставною.

Представник Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ТОВ «Кріоліт-Д» (відповідач) перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Позивач склав розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2022 рік, що підлягають сплаті Товариством з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д», у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з цим розрахунком: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 394 особи; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 2 особи; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 16 осіб; фонд оплати праці штатних працівників - 33640200,55 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника 85381,22 грн; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше одиниць - 14; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1195337,08 грн.

До матеріалів справи надані докази часткової сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1138501,98 грн.

Позивач зазначає, що залишок несплаченої відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій складає 56835,10 грн, тому позивач і звернувся до суду з позовом про її стягнення з відповідача.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ(далі Закон № 875-XІI).

Згідно статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно статті 19 Закону України №875 Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 11 та 12 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частин 4, 5, 10 статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Таким чином, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону України №875-XII.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №316).

Пунктом 2.1 Порядку № 316 встановлено, що інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу пункту 2.1 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 18 серпня 2020 року у справі №580/2188/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17, від 31 липня 2019 року у справах №825/1083/17 та №812/1164/18.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 394 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, повинна складати 16 осіб, у звітному 2022 році було працевлаштовано 2 особи з інвалідністю, 14 робочих місць для особи з інвалідністю в 2022 році залишалось вакантним.

Матеріали справи не містять доказів подання відповідачем інформації до центру зайнятості про наявне вакантне місце протягом 3 днів з моменту відкриття вакансії, та вчинення будь-яких інших дій з метою працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач зазначає, що підстави для стягнення з нього адміністративно господарських санкцій у визначеному позивачем розмірі відсутні, з огляду на неправильний розрахунок середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за 2022 рік, та те, що при визначенні середньооблікової кількості працівників не підлягають врахуванню мобілізовані працівники та працівників, які працюють за сумісництвом.

Щодо посилання скаржника на неправильний розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2022 рік у кількості 394 осіб замість 384 особи та відповідно норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 16 осіб замість 15 осіб, колегія суддів зазначає, що середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за 2022 рік згідно самостійно поданих відповідачем звітів становить 384 особи.

Посилання скаржника на те, що він листом від 19.02.2024 за №85 звернувся до Придніпровської ДПІ Головного управління ДПС у Дніпропетровської області щодо коригування звітів, не свідчить про їх задоволення та відповідне здійснення податковим органом відповідного коригування.

Посилання скаржника на розрахунок аудиторів у листі аудиторської фірми ТОВ «АУДИТ- ІНВЕСТ ПЛЮС», не є належним доказом, оскільки є лише консультацію з приводу питання заявленого підприємством та може бути підставою для внесення відповідних змін до первинної бухгалтерської документації та звітності, що на час розгляду справи не було здійснено.

Також, скаржник посилається, що помилка через початок 24.02.2022 військової агресії рф, унаслідок чого деякі працівники перестали виходити на роботу з невідомих причин, без повідомлення роботодавця про причини такого не виходу, частина відсутніх працівників була мобілізована до лав збройних сил, а частина виїхала за кордон і припинила трудові відносини, тобто, вказане підтверджує те, що відповідач у спірний період обліковував вказаних працівників у штаті.

Щодо врахування мобілізованих працівників та їх заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок визначення середньооблікової кількості працівників визначається Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції №286, в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Згідно з п. 2.3 Інструкції №286, в обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.

У пункті 2.4 Інструкції № 286 наведено перелік штатних працівників, які підлягають віднесенню до облікової кількості, а у пункті 2.5 цієї Інструкції наведено перелік працівників, які підлягають віднесенню до облікової кількості, але були тимчасово відсутні з певних причин.

У відповідності до п. 2.5.2 Інструкції №286, в облікову кількість працівників включаються також працівники, які були тимчасово відсутні у зв`язку з виконанням державних або громадських обов`язків.

Отже, в облікову кількість працівників включаються працівники, які тимчасово відсутні у зв`язку з виконанням державних обов`язків.

У статті 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Натомість у ст. 65 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком усіх громадян України незалежно від статі чи іншої дискримінаційної ознаки.

Однією з форм виконання обов`язку захисту Вітчизни є військова служба (хоча, крім неї, також існує, наприклад, альтернативна (невійськова) служба). Своєю чергою, необхідність несення військової служби породжує низку похідних обов`язків, які залежать від статусу особи, виду служби та інших обставин, а їх невиконання може зумовлювати юридичну відповідальність.

Стаття 119 КЗпП України регламентує поняття мобілізованого як працівника, який виконує державні або громадські обов`язки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з п. 3.1 Інструкції №286, середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості штатних працівників; середньої кількості зовнішніх сумісників; середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п. 3.2 Інструкції №286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Згідно із п. 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286, при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, 12.

Зі змісту Інструкції №286 вбачається, що в облікову так і середньооблікову кількість штатних працівників включаються мобілізовані співробітники, відтак твердження відповідача про не врахування у середньооблікову кількість штатних працівників - мобілізованих працівників є безпідставними.

Щодо посилання на положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року №5, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати.

Так, основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (ч.1).

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (ч.2).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3).

За п.1.3 Інструкції, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат

Отже, до фонду оплати праці складаються також з фонд додаткової заробітної плати.

За пп. п.2.2.12 Інструкції, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять: оплата за невідпрацьований час, зокрема: оплата працівникам, які залучаються до виконання державних або громадських обов`язків, якщо вони виконуються в робочий час.

Отже, до складу фонду додаткової заробітної плати входять оплата працівникам які залучаються до виконання державних обов`язків.

При цьому, фонд оплати праці штатних працівників з огляду на положення п.1.3 інструкції включає як фонд основної заробітної плати, фонд додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

При цьому, відповідач помилково ототожнює поняття фонду оплати праці штатних працівників з фондом основної заробітної плати.

Щодо врахування працівників та їх заробітної плати, які працюють за сумісництвом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1.8 Інструкції №286, показник середньої кількості усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості характеризує умовну кількість працівників (робочих місць), що відпрацювали повний робочий день, яка необхідна для виконання встановленого (визначеного) підприємством обсягу робіт (послуг). Методика його визначення базується на перерахунку оплаченого робочого часу усього персоналу (штатні працівники, сумісники, працюючі за договорами), що залучався до роботи у звітному періоді й отримував відповідну заробітну плату, в умовну кількість працівників, яких було б достатньо підприємству для виконання фактичного обсягу роботи за умови роботи всіх працівників упродовж повного робочого дня, виходячи зі встановленої його тривалості.

За положенням пп. 2.1.1 п.2.1 Інструкції №286, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків). До його складу належать: винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.

Згідно з пп. 2.6.1 п. 2.6 Інструкції №286, не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.

Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа.

Згідно з п. 3.1 Інструкції №286, середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості штатних працівників; середньої кількості зовнішніх сумісників; середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п.1.5. Інструкції №5, програми державних статистичних спостережень передбачають облік фонду оплати праці, нарахованого всім працівникам, а також виділення фонду штатних працівників, які перебувають в обліковому складі підприємства, та поділ його на складові.

Фонд оплати праці інших категорій працівників (сумісників або тих осіб, які зайняті за договорами цивільно-правового характеру) розподіляється на складові на загальних підставах згідно з Інструкцією. При цьому суми оплати праці вищезгаданих категорій у формах державних статистичних спостережень відображаються у фонді оплати працівників позаоблікового складу та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників облікового складу підприємства.

За положенням пп. 2.1.1 п.2.1 Інструкції №5, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків). До його складу належать: винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.

Отже, Інструкція №286 містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до середньооблікової та облікової кількості штатних одиниць.

Таким чином, для визначення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік враховуються всі категорії працівників облікового складу за виключенням працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом.

Отже, особи, які працювали за сумісництвом у відповідача у 2022 році не повинні були включатися до розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік в кількості 376 осіб, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 15 одиниць та кількості робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю 13 одиниць, фонду оплати праці штатних працівників 32 672 917,06 грн, середньорічної заробітної плати штатних працівників 86 896,06 грн., відповідач мав би сплатити суму коштів адміністративно- господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 1 129 648,78грн.

До матеріалів справи надані докази часткової сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1138501,98 грн.

Отже, відповідачем сплачено відповідні адміністративно-господарські санкції.

Адміністративне судочинство передбачає принцип змагальності.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 73 76 КАС України).

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Суд, вирішуючи даний спір, також зауважує, що згідно із ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п.45 рішення в справі «Бочаров проти України», п.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Підсумовуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що допущені позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушення процедури перевірки виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не доведення позивачем належними доказами недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2022 році чи порушення ним вимог ст.19 Закону №875-XII свідчать, що нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в частині несплаченої відповідачем, є безпідставним та необґрунтованим.

Оскільки судом першої інстанції не було враховано вищевикладених обставин та неправильно встановлено обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для с касування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріоліт-Д» судовий збір у розмірі 4 026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень).

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко