Рішення

від 29.02.2024 по справі 953/20461/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/20461/20

н/п 2/953/126/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

встановив:

09грудня 2020 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі: відповідач-1), ПАТ «СК «Перша» (далі: відповідач-2) з позовом про стягнення на свою користь з відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 200000 грн., а з відповідача-2 матеріальної шкоди в сумі 9103, 94 грн., моральної шкоди в сумі 13000 грн. та не отриманої винагороди за несення служби в зоні ООС у сумі 55246, 46 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що внаслідок ДТП, яка сталась 31.07.2020 з вини відповідача-1, поніс матеріальні збитки пов`язані з лікуванням та зазнав моральної шкоди. Лікування позбавило його можливості взяти участь в діях в зоні ООС та отримання доплати за безпеку життя (т.зв. премія БЖД).

У судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідачі причину неявки не сповістили.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Клопотань про відкладення від учасників справи не надходило, підстав передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, - судом не встановлено.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

Позивач є військовослужбовцем, про що свідчить військовий квиток ,виданий 25 жовтня 20023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з відпускного квитка №981 від 29.07.2020, позивач у період з 29.07.2020 р. по 09.08.2020 р., перебував у щорічній відпустці.

31.07.2020сталось ДТПза участювідповідача-1, внаслідок якого постраждав позивач.

05.11.2020 відповідач-1 вироком Київського районного суду м. Харкова визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання звільнений з випробуванням на строк 1 рік.

Як вбачається з вищезазначеного вироку, 31.07.2020 приблизно о 16:50 год. ОСОБА_2 керував технічно справним транспортним засобом «Renault Magnum», р.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Kogel SN24» р.н. НОМЕР_2 , та рухався по пр. Лозовеньківському в м. Харкові в напрямку Білгородського шосе зі швидкістю 50 км/год. В районі повороту на вул. Академіка Синельникова ОСОБА_2 проявив неуважність, діючи необережно, не переконавшись в безпеці своїх дій, своєчасно не зменшив швидкість руху, не зупинив керований ним автомобіль, чим порушив вимоги п.п.12.3 Правил дорожнього руху України згідно з якими: п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водії об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди» та допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , який стояв на повороті на вул. Академіка Синельникова м. Харкова з увімкненим покажчиком лівого повороту в межах лівої смуги руху. Згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/588-А/20 від 01.09.2020 року пасажир автомобілю «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме: перелом тіла клубової кістки справа з переходом на дно вертлюгової западини, перелом підстави лонної кістки справа із зсувом, перелом сідничної кістки справа зсувом. Згідно з висновком судової авто технічної експертизи №7/1324/1325СЕ-20 від 17.09.2020 року у даній дорожній обстановці в діях водія транспортного засобу «Renault Magnum», р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом «Kogel SN24» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 є невідповідність вимогам п.12.3 ПДР України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та її наслідками.

Як вбачається з довідки № 19/74 від 28.10.2020р. позивач знаходився на лікуванні у другому травмологічному відділенні КНП «МКЛШНМД ім. пров. Мещанінова» ХМР з 31.07.2020 р. по 18.09.2020 р.

На дату ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача-1 була застрахована у відповідача-2, про що свідчить Поліс № АР/4367522.

З довідки військо-лікарської комісії від 29.09.2020 р. за №678 вбачається, що позивач за станом здоров`я потребує відпустки на 60 календарних днів.

Довідкою №72/ФЕС від 22.01.2021 підтверджено, що позивач дійсно проходив службу в ВЧ НОМЕР_4 за контрактом на посаді військовослужбовця та його дохід з квітня 2020 р. по грудень 2020 р. склав 129562, 36 грн.

Листом №1/44 від 30.01.2021 командир ВЧ НОМЕР_4 повідомив, що на підставі п.5 Порядку виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров`я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях обов`язково умовою отримання винагороди за безпосередню участь в ООС та премії БЖД є участь особи в заходах ЗНБО з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів. Військовослужбовець ОСОБА_1 за період з серпня 2020 р. по грудень 2020 р. не отримував винагороду за несення служби в зоні ООС та премію БЖД, оскільки з 29.07.2020 р. по 03.10.2020 р. перебував у відпустці, а 03.10.2020 р. по 02.12.2020 р. перебував у відпустці у зв`язку з лікуванням, з 02.12.2020 по 07.01.2021 перебував на лікуванні у військовому шпиталі А3306 м. Харкова.

З довідок №72/ФЕС від 22.01.2021, № 81/ФЕС від 26.01.2021, вбачається, що позивач за період з квітня 2020 по липень 2020 отримав дохід у загальній сумі 60034 грн., інші нарахування: ГДО 12098, 63 грн., полігонні 900 грн., за період з серпня 2020р. по грудень 2020р. у загальній сумі 69527, 82 грн., премію БЖД за зазначений період не отримав.

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, обставини вчинення ДТП відповідачем-1 та його вина є встановленими в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК України та не підлягають окремому доказуванню.

Щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200000 грн.:

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

За змістом ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи моральнушкоду позивачпосилався нате,що внаслідокДТП йомубули завданітяжкі травми:перелом клубовоїкістки справаз переходомна дновертлюгової западини,перелом підставилонної кісткисправа ізссувом,перелом сідничноїкістки справаіз ссувом,які спричинилийому сильногофізичного болю,завдали фізичнихта моральнихстраждань.Відразу післятравми булавикликана кареташвидкої медичноїдопомоги,яка доставила ОСОБА_1 до КНП«Міська клінічналікарня швидкоїта невідкладноїмедичної допомогиім.проф.О.І.Мещанінова» ХМР.Перші декількаднів вінне мігвзагалі ворушитись,оскільки бувзафіксований нарозтяжках.Весь цейчас вінвідчував сильнийфізичний біль,який повністюне знімавсяліками.Крім того,він весьчас відчувавнестерпні моральністраждання.Наразі післятравми вінпересувається задопомогою милиць,що завдаєйому дужебагато незручностей,його звичнийрежим життябув істотнозмінений,він неможе повністюсебе обслуговувати,внаслідок чоговимушений звернутисядо сторонніхлюдей задопомогою,що такожзавдає йомудуже великихморальних страждань. Заподіяна йому моральна шкода полягає у моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Тобто, в результаті ДТП з вини відповідача-1, позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги фізичний біль позивача від тілесних ушкоджень, його моральні страждання, зумовлені безпомічністю через отримані травми, неможливість вести повноцінне життя у період непрацездатності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача-1 на користь позивача 70 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 на користь позивача моральної шкоди підлягає частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на його користь матеріальної шкоди в сумі 9 103, 94 грн. пов`язаних із лікуванням:

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У ч.1, ч.2 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно до ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ч.1. ч.2 ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

До сфериобов`язковогострахування відповідальностіналежить цивільно-правовавідповідальність власниківназемних транспортнихзасобів згідноіз спеціальнимЗаконом України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» № 1961-ІV від 01.07.2004р (далі: ЗУ№ 1961-ІV).

Згідно з п.1.8 ст.1 ЗУ№ 1961-ІV страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Отже, видача полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підтвердженням того, що сторони уклали договір страхування та досягли згоди щодо істотних умов договору, а також доказом того, що страхова премія була сплачена.

Судом встановлено, що на дату ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована у відповідача-2.

Як вбачається зі змісту страхового полісу №АР/4367522 страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю становить 200000 грн.

Відшкодування шкодиособою,відповідальність якоїзастрахована задоговором обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів,можливе заумови,що згідноз цимдоговором абоЗаконом устраховика невиник обов`язокз виплатистрахового відшкодування,зокрема,у випадках,передбачених уст.37 ЗУ№ 1961-ІV, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, що визначено ст. 3 ЗУ № 1961-ІV.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

У пункті 35.1 ст.35 ЗУ № 1961-ІV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику, у випадках, передбачених ст. 41 цього закону, МТСБУ, заяву про страхове відшкодування.

Разом зтим,п. 37.1.4. ЗУ № 1961-ІV передбачено, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Положення ЗУ № 1961-ІV спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, у визначених указаним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за ЗУ № 1961-ІV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19),зазначено, що у ЗУ № 1961-ІV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Згідно зі п. 23.1 ст. 23 ЗУ № 1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

На підставі п.24.1. ст.24 ЗУ № 1961-ІV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Матеріальна шкода виразилась у понесених позивачем витратах на лікування у закладі охорони здоров`я та придбанні лікарських засобів, що підтверджуються відповідними розрахунковими документами, а відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на його користь моральної шкоди в сумі 13000 грн.:

Відповідно до ст.26-1 ЗУ № 1961-ІV страховиком, у випадках, передбачених п.п. «г» і «ґ» п. 41.1 та п.п. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

З урахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу спричинених моральних страждань позивача, принципів справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи суму матеріальної шкоди стягнутої з відповідача-2 на користь позивача, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача-2 на користь позивача моральної шкоди в сумі 455, 20 грн., у зв`язку з чим, позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 на його користь не отриманої винагороди за несення служби в зоні ООС в сумі 55 246, 46 грн.

Як вже зазначалось судом раніше п. 23.1 ст. 23 ЗУ № 1961-ІV передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем.

Разом з тим, належних та допустимих доказів того, що внаслідок ДТП, він зазнав матеріальних збитків у виді не отримання винагороди в розмірі 55246,46 грн., позивачем не надано, що виключає можливість стягнення з відповідача-2 таких збитків.

При цьому, суд вважає, що сума збитків, яку просив стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним виплат у зв`язку із несінням військової служби в зоні ООС. Проте, саме по собі обґрунтування можливості отримання таких виплат, ще не є підставою для їх стягнення, оскільки безпосередньо залежить від гіпотетичної можливості направлення позивача для участі в них, а відтак, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Отже, позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою, а відтак з відповідачів на користь Держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позову.

Враховуючи, що при зверненні з даним позовом позивач не сплатив судовий збір в сумі 1 020, 99 грн. за наявності підстав для звільнення, з відповідача-1 на користь Держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 357, 35 коп., а з відповідача-2, 176, 66 грн.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Керуючись ст. ст. 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок ДТП, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 70 000 (сімдесят тисяч) грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 9103 (дев`ять тисяч сто три) грн. 94 коп., моральну шкоду в сумі 455 (чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь Держави в сумі 357 (триста п`ятдесят сім) грн. 35 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь Держави в сумі 176 (сто сімдесят шість) грн. 66 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач-1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач-2: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» (код ЄДРПОУ 31681672, м. Київ, вул. Фізкультурна, буд. 30).

Суддя Н.В. Єфіменко