Постанова

від 09.04.2024 по справі 743/309/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 квітня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/309/24

Головуючий у першій інстанції Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/658/24, 22-ц/4823/655/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Висоцької Н.В.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

Відповідач: ОСОБА_1

Особа, яка подала апеляційну скаргу: заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року та ухвалу цього ж суду від 04 березня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до ОСОБА_1 про припинення права власності (суддя Кравчук М.В.), постановлені в смт Ріпки,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області звернувся до суду з позовом про припинення громадянці російської федерації ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 7424483000:06:001:0066 та 7424483000:06:001:0067, розташованих на території Задеріївської сільської ради Чернігівського (раніше Ріпкинського) району Чернігівської області, шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Позов мотивовано тим, що в ході вивчення питання дотримання іноземцями вимог законодавства щодо відчуження протягом року земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Чернігівського району Чернігівської області, встановлено порушення, яке виражається у протиправному володінні та користуванні громадянкою російської федерації землею вказаної категорії. За доводами позивача, відповідачка у жовтні 2003 року набула право власності на вказані земельні ділянки, але протягом року не виконала покладений на неї обов`язок не відчужила земельні ділянки, відповідно право власності підлягає припиненню шляхом конфіскації за рішенням суду.

Також заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 7424483000:06:001:0066 та 7424483000:06:001:0067. Заяву мотивував тим, що відповідачем під час розгляду справи можуть вчинятися дії щодо відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб, що може призвести до відсутності предмету спору, у зв`язку з чим позов про конфіскацію земельних ділянок не забезпечить належного захисту інтересів держави в суді та у подальшому виникне потреба у залученні до участі у розгляді справи інших осіб, зміни позовних вимог, внаслідок чого розгляд справи штучно затягуватиметься.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року у забезпеченні позову відмовлено. Ухвалу мотивовано тим, що заявник фактично просить суд забезпечити позов з метою реалізації обраного ним конкретного способу припинення права власності та використовує інститут забезпечення позову в якості запобіжника для можливості припинення права власності у інший спосіб. При цьому заявник жодним чином не обґрунтовує, чому інший спосіб припинення права власності не здатен повною мірою захистити інтерес держави, що полягає у припиненні права власності іноземця на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з огляду на предмет спору.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 березня 2024 року позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, подану заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури Анастасією Гресь в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації повернуто особі, яка її подала. Ухвалу мотивовано тим, що прокурором не обгрунтовано належним чином підстав для подання відповідного позову.

В апеляційних скаргах заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури просить скасувати вищевказані ухвали суду першої інстанції, задовольнити заяву про забезпечення позову, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційні скарги мотивовані тим, що починаючи з квітня 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області було поінформовано Чернігівською окружною прокуратурою про наявність порушення земельного законодавства, але відповідних заходів з метою усунення порушення не вжило. За доводами заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, звернення до суду з позовом прокурора в даному випадку спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянкою російської федерації землями сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. Також позивач вказує, що предметом позову у даній справі є нерухоме майно земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , які на підставі ст.145 ЗК України не можуть перебувати в її власності. Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, прокуратура виклала обгрунтування суті спору та ризиків, які можуть настати у разі невжиття заходів забезпечення позову. Як свідчить судова практика, відповідачами-іноземцями у такій категорії справ можуть вчинятися дії щодо відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб, у зв`язку з чим позов про повернення земельних ділянок не забезпечить належного захисту інтересів держави в суді.

Відзив на апеляційні скарги не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції не відповідають.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункти 38, 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 та від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.

У позовній заяві прокурор вказував, що окружна прокуратура повідомила Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області як особу, наділену повноваженнями щодо подання до суду позову про конфіскацію земельної ділянки, про наявність факту невідчуження громадянкою російської федерації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, проте управління повідомило, що до суду із вказаного питання не зверталось та не планує звертатися. Звернення з даним позовом прокурор обгрунтовував необхідністю відновлення законності при вирішенні суспільно-значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянкою російської федерації землями сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав.

Виконуючи вимоги ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор 10 квітня 2023 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з листом, в якому просив повідомити про обізнаність управління щодо порушення законодавства при використанні земельних ділянок громадянкою Російської Федерації, а також чи вжиті заходи до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про припинення права власності на вказані земельні ділянки, та чи планується в подальшому вжиття заходів та яких саме до усунення вищеперелічених порушень і повернення земель державі (а.с.36).

У відповідь на лист Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області 11 квітня 2023 року повідомило Чернігівську окружну прокуратуру про те, що обсяг коштів, виділених управлінню для сплати судового збору та судових витрат при супроводженні судових справ на 2023 рік значно обмежений, в зв`язку з чим управління просило Чернігівську окружну прокуратуру вжити заходи представництва інтересів держави в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом подання позову про конфіскацію земельних ділянок, зазначених у листі від 10 квітня 2023 року (а.с.37).

Своїм листом від 23 лютого 2024 року Чернігівська окружна прокуратура повідомила Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області про пред`явлення позовної заяви до суду (а.с.38).

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, виконав вимоги процесуального закону, визначив у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обгрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який хоча і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, тобто допустив бездіяльність.

Незважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області у новому бюджетному періоді не надавало відмови у виконанні своїх повноважень, проте, зважаючи на те, що ще в листі від 11 квітня 2023 року управління просило Чернігівську окружну прокуратуру вжити заходи представництва інтересів держави і до 26 лютого 2024 року (дата подання позову) самостійно не звернулося до суду з позовом в інтересах держави, відсутні підстави стверджувати, що позовну заяву подано особою, яка не має права її підписувати.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.

Згідно зі ст.150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Судом встановлено, що між сторонами наявний спір з приводу земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номерами 7424483000:06:001:0066, площею 1,2463 га, та 7424483000:06:001:0067, площею 2,1919 га, розташованих на території Задеріївської сільської ради Чернігівського (раніше Ріпкинського) району Чернігівської області і які, за твердженням позивача, відповідачка ОСОБА_1 в порушення вимог земельного законодавства протягом року з дати набуття права власності не відчужила їх, в зв`язку з чим прокурором подано до суду позов про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що існує достатньо обгрунтоване припущення, що власниця спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити земельні ділянки іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, виходячи з предмету спірних правовідносин, дійсних обставин справи, обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки суд вважає обґрунтованим, так як арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Разом з тим, накладення арешту на нерухоме майно забезпечить реальний захист прав позивача у випадку прийняття рішення на його користь.

Таким чином, подана прокурором заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Одночасно слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 258, 263, 374, 379 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04 березня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 29 лютого 2024 року скасувати.

Заяву заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 7424483000:06:001:0066, площею 1,2463 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Задеріївської сільської ради Чернігівського (раніше Ріпкинського) району Чернігівської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2019 року, номер запису про право власності 31189251 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 46481268 від 16 квітня 2019 року) за ОСОБА_1 .

Накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 7424483000:06:001:0067, площею 2,1919 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Задеріївської сільської ради Чернігівського (раніше Ріпкинського) району Чернігівської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2019 року, номер запису про право власності 31190215 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 46482381 від 16 квітня 2019 року) за ОСОБА_1 .

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2024 року.

Головуючий: Судді: