Постанова

від 03.04.2024 по справі 560/17097/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/17097/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

03 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушнір В. В.,

представника позивача: Мельничука І.М.,

представника відповідача: Ступки Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Спорт-Прогрес» на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Спорт-Прогрес» до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2023 року приватне підприємство «Спорт Прогрес» (ПП «Спорт Прогрес») звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області в якому просило:

-визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області щодо проведення перевірки діяльності ПП «Спорт-Прогрес» на території Сатанівської селищної ради під час виконання ним будівельних робіт «Капітальний ремонт «Відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річки Збруч з влаштуванням рекреаційних зон в її заплаві та одночасною рекультивацією порушених земель на частині території Сатанівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області»;

- визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області щодо проведення розрахунку шкоди заподіяної внаслідок незаконного видалення зелених насаджень в межах смт. Сатанів та надсилання письмової вимоги-претензії №1289/н05 від 14.06.2023 про відшкодування збитків в розмірі 70 163 137,90 грн.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача про задоволення апеляційної скарги заперечила, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на норми п. 1 ч.1ст. 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідностатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зпСуд зазначив, що частину другустатті 55 Конституції Українинеобхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянствавважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другоїстатті 55 Конституції України, статей2,5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п. 1 ч. 1ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1ст. 5 КАС Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому, порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

Відтак, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Однак, таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Так, згідно ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" № 1264-XII від 25.06.1991 до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: г) пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; л) здійснення інших повноважень, визначених законами України та покладених на нього Президентом України.

Відповідно до пп. 14 п. 6 Положення про Державну екологічну інспекцію України від 13.04.2011 № 454/2011, Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку підприємства, установи та організації, їх об`єкти нерухомого майна, виробничі потужності та технічне обладнання під час здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та з метою здійснення розрахунку розміру шкоди, збитків і втрат, завданих навколишньому природному середовищу та природним ресурсам держави внаслідок виникнення аварій, надзвичайних ситуацій, військової агресії, військових, терористичних або інших злочинних дій.

Тобто, чинним законодавством відповідачу надано право та повноваження здійснювати розрахунок завданих збитків.

Так, у даній справі предметом спору є дії Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області щодо проведення перевірки та щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії.

Однак, претензії про добровільну сплату шкоди складаються з метою досудового врегулювання спору та самі по собі не встановлюють обов`язків. Тобто, претензія не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінністатті 19 КАС України, а тому висновки, викладені у спірній претензії, не породжують для позивача обов`язкових юридичних наслідків, а тому не може порушувати його права чи інтереси та не може бути предметом оскарження у судах будь-якої юрисдикції.

Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення Державної екологічної інспекції України у Хмельницькій області до господарського суду з позовом про стягнення цих коштів.

Також, у даному випадку позивач оскаржує дії посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки та проведення розрахунку шкоди, однак такі дії також не породжують обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №822/3345/17, від 20.03.2019 у справі №810/5854/14, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 12.12.2018 у справі № 501/463/15, від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а, у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №819/838/16, від 23.10.2019 у справі №804/6165/16, від 03.12.2021 у справі №820/7180/16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права та прийнято вірне рішення про закриття провадження у справі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуютьсявстановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 19, 238, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства «Спорт-Прогрес» залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.328 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 квітня 2024 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.