Постанова

від 26.03.2024 по справі 344/1764/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/1764/24 пров. № А/857/3242/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Гладкої С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 - адвоката Синишина Павла Євгеновича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2024 року у справі №344/1764/24 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області до громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції Мелещенко Л.В., час ухвалення - 14.06. год., місце ухвалення м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту 01.02.2024),-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач нелегально перебуває на території України, не має правових підстав для подальшого перебування в Україні.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2024 року позов задоволено. Затримано громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Апелянт вказує на те, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 29.01.2024 року було задоволено клопотання про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою було задоволено. Тобто, до 29.01.2024 року громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 постійно перебував під вартою, що підтверджується довідкою про звільнення у якій чітко вказано, що ОСОБА_1 тримався під вартою з 16.08.2016 року по 29.01.2024 року.Отже, протягом восьми років відповідач мав обмеження у свободі пересування, тому зробити будь-які документи він фізично не міг.

Проте, даний факт судом першої інстанції був проігнорований.

Також не враховано судом першої інстанції, те що у довідці про звільнення вказано, що відповідач прямує до АДРЕСА_1 , Республіка Грузія, що дає можливість зробити висновок, що у відповідача не має мети перебувати в Україні нелегально. Вийшовши тільки 29.01.2024 з місця тримання під вартою, відповідач не мав можливості відразу піти до органів ДМС в Івано-Франківській області як його у той же вечір затримали.

Окрім того, суд першої інстанції не встановив та з матеріалів справи не вбачається наявність відомостей, які б підтвердили, що відповідач відмовлявся співпрацювати з міграційним органом під час процедури ідентифікації, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надіслання звернень позивачем до консульства Республіки Грузія, що свідчить про невжиття позивачем належних заходів щодо ідентифікації та документування відповідача у встановлений законом шестимісячний строк, оскільки неодержання вчасно інформації з країни громадянської належності відповідача спричинено діями самого позивача. Вважаємо, що позивач жодних раціональних дій, спрямованих на ідентифікацію відповідача не вчинив.

Також, позивачем не доведено, що застосування до відповідача такого заходу як затримання є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Івано-Франківським міським судом не було встановлено чи позивач дотримався справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів відповідача і цілями, на досягнення яких спрямований такий захід як затримання, враховуючи той факт, що відповідач тільки покинув установу «УВП № 12».

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в зажоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у ній та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Також зазначив, що 13.02.2024 громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 , 17.05.1978 року рішення про примусове видворення виконав- покинув територію України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено та з матеріалів справи слідує, що 29 січня 2024 року до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області надійшло обґрунтоване звернення Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про примусове видворення з України громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хоні, Республіка Грузія.

29 січня 2024 року вказану особу співробітниками УСР в Івано-Франківській області доставлено до адміністративного приміщення Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, яке розташоване за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Гнатюка, 29.

Згідно інтегрованої міжвідомчої системи «Аркан», інформація щодо вказаної особи відсутня.

Особу громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено по довідці про звільнення з місць позбавлення волі.

29 січня 2024 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що у відповідача відсутні документи, які б підтверджували його законне перебування на території України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

У пункті 14 частини першої статті 1 зазначеного Закону передбачено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення ( ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Суд першої інстанції вірно вказав, що документи, які б підтверджували законне перебування відповідача громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України, відсутні.

Апелянт вказує на те, що з 16.08.2016 року по 29.01.2024 року громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 постійно перебував під вартою, мав обмеження у свободі пересування, тому зробити будь- які документи він фізично не міг.

Апеляційний суд вважає вказані доводи необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) передбачено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Як встановлено судом, у відповідача відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України

Отже, з урахуванням наведеної вище норми Закону, примусове повернення до відповідача не застосовувалося.

Відповідно до частини 1 статті 30 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до частини 1 статті 23 розділу III Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Частиною 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Із змісту наведеної норми слідує, що законодавцем фактично виділено окремий випадок звернення із позовною заявою про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації; фактичною підставою для такого звернення є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.

Пунктом 1 розділу VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119, визначено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

Особу громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено по довідці про звільнення з місць позбавлення волі.

Водночас процедура ідентифікації відповідно до норми ч.1 ст.289 КАСУ полягає саме у виготовленні документа, що дає право на виїзд з України.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 Закону, паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Частиною 3 статті 3 розділу І Закону зазначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Однак, документи які б підтверджували законне перебування Відповідача на території України відсутні, що унеможливлює його ідентифікацію.

Апеляційний суд погоджується із доводами позивача по те, що відповідач не надав жодних доказів, що з 16.08.2016 року по 29.01.2024 року ним здійснювались хоч якісь спроби виготовити документ, який надасть право перетину державного кордону.

Таким чином, з урахуванням того, що громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не мав правових підстав для подальшого перебування на території України, знаходився на території України незаконно, не мав постійного місця проживання, легальних шляхів отримання доходів, у нього був відсутній паспортний документ або посвідчення особи без громадянства, які давали право перетину державного кордону, вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною 2 статті 203 КУпАП, стосовно нього прийнято рішення про примусове видворення з України, а також були обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, існувала необхідність його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що відповідачем та представником відповідача не наведено жодних підстав, за наявності яких примусове видворення забороняється.

З огляду на наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність затримання відповідача з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на строк шість місяців.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 271, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 - адвоката Синишина Павла Євгеновича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2024 року у справі №344/1764/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 05.04.2024