Постанова

від 08.04.2024 по справі 140/16460/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/16460/23 пров. № А/857/22325/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізко І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін 13 жовтня 2023 року в м. Луцьк, повне судове рішення складено 13 жовтня 2023 року, у справі № 140/16460/23 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністюВест Петрол Маркетпро стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністюВест Петрол Маркет(далі- Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 6227128,32 грн та пені в сумі 333773,90 грн, а всього 6560902,22 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично, за наявності вакантних місць, створених для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості з метою направлення осіб з інвалідністю для заповнення вакантних посад та відхилив твердження позивача про те, що подана Товариствомдо Луцького центру зайнятості звітність форми №3-ПН з 16 червня 2022 року по 08 грудня 2022 року не є належним доказом вжиття заходів виконання вимог Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ«Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»(далі - Закон №875-ХІІ). Окрім того суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та за направленням з центру зайнятості у 2022 році. Щодо помилок у звітності суд зазначив, що відповідач у травні 2023 року подав уточнюючі податкові розрахунки, провівши коригування нарахування єдиного соціального внеску, що підтверджено листом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23 серпня 2023 року. Суд першої інстанції погодився з відповідачем, що наявність помилок у податковому розрахунку, яка згодом була виправлена відповідачем у можливий спосіб, не може свідчити про невиконання відповідачем нормативу робочих місць у 2022 році щодо 56 осіб, як про це вказано у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, який за таких обставин не містить достовірної інформації про реальну фактичну кількість працівників з інвалідністю на підприємстві, при тому, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю лежить в прямій залежності саме від фактично працевлаштованих на підприємстві за основним місцем роботи осіб з інвалідністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, просить рішення від 13 жовтня 2023 року скасувати та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідач необґрунтовано посилається на подання звітів форми №3-ПН як на підставу звільнення від відповідальності, оскільки органи державної служби зайнятості надають роботодавцям послуги лише з добору працівників, який є складовою частини працевлаштування і залежить від того, чи створене належне робоче місце для особи з інвалідністю. Подання звітів за формою №3-ПН до центру зайнятості не є підтвердженням створення робочого місця для особи з інвалідністю та працевлаштування такої особи відповідно до вимог законодавств. В даному випадку до застосування належать положення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які є спеціальними стосовно захисту прав таких осіб, зокрема виконання встановленого нормативів їх працевлаштування роботодавцями, що судом першої інстанції не було враховано.

Враховуючи положення статей 311 та 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України автоматизовано за допомогою програмного комплексуРеєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністюЦентралізованого банку з проблем інвалідності надійшла інформація щодо ОСОБА_1 , у якого у 2022 році фактична середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю становить 166 осіб (з установленого нормативу 222 особи), що є невиконання нормативу в частині працевлаштування 56 осіб.

З використанням цієї інформації Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю проведено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, обчислених відповідно достатті 20 Закону №875-ХІІна підставі показників, зазначених відповідачем у звітності, що надана ним до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Оскільки відповідач не виконав свій обов`язок щодо самостійної сплати до 17 квітня 2023 року адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6227128,32 грн за 56 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, а також не здійснив оплату адміністративно-господарських санкцій згідно з розрахунком, надісланим йому через електронний кабінет роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, було нараховано пеню, виходячи з розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 333773,90 грн.

Вважаючи, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2022 році, тому позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаєЗакон №875-ХІІ.

Відповідно до частини третьоїстатті 18 Закону №875-ХІІ(в редакції до 06 листопада 2022 року) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 18 жовтня 2022 року №2682-IXПро внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю(чинний з 06 листопада 2022 року) частину третюстатті 18 Закону №875-ХІІвикладено в новій редакції:Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм слідує, що на роботодавців покладено обов`язки із забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, які полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (до 06 листопада 2022 року).

Згідно з частинами першою, другою, третьоюстатті 19 Закону №875-ХІІдля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстроване як юридична особа 03 грудня 2018 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з витягу з Централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.9 том 1), середньооблікова кількість штатних працівників Товариствау 2022 році становить 5562 працівники, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 166.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік (а.с.7 том 1), норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для Товариствастановить 222 особи. Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше осіб56 робочих місць.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що становлять 6227128,32 грн, виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника (111198,72 грн) (а.с.7 том 1). Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано відповідачу в електронному вигляді, що підтверджується квитанцією від 17 квітня (а.с.8 том 1).

На розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій Товаристваподало позивачу скаргу від 01 червня 2023 року, у якій заперечило порушення з його боку вимогЗакону №875-ХІІ, а також зазначило, що в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій не враховано 37 осіб з інвалідністю, які фактично працювали у товаристві у 2022 році за основним місцем роботи, та відповідно підлягають врахуванню у середньооблікову чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність. Інформація про цих осіб помилково не відображена Товариством у звітності в 2022 році, однак інформація відкоригована уточнюючими податковими розрахунками. Одночасно надано квитанції №1 про подання уточнюючих податкових розрахунків,копії наказів про прийняття на роботу/трудової книжки, документів, що підтверджують інвалідність по кожному працівнику. Також надіслано лист Луцького міського центру зайнятості від 11 травня 2023 року №2470/17.7/23щодо надання інформаціїз додатками (про надання звітності форми №3-ПН).

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю листом від 10 липня 2022 року №603-06/02 відхилило скаргу як таку, що не підлягає задоволенню.

На надіслану позивачем претензію від 23 травня 2023 року №397/22/06-08-144 про сплату адміністративно-господарських санкцій та пені станом на 23 травня 2023 року Товаристволистом від 07 червня 2023 року №2278-УП повідомило про безпідставність вимог претензії (з тих мотивів, що у скарзі). Також зазначено, що Товариство протягом 2022 року створило робочі місця для осіб з інвалідністю у кількості, яка істотно перевищує нормативно необхідну, проінформувало Луцький міський центр зайнятості про наявні вакансії для осіб з інвалідністю шляхом подання звітності форми №3-ПН (а.с.11-12 том 1).

У зв`язку з несплатою Товариствому встановлений термін сум адміністративно-господарських санкцій за період з 18 квітня 2023 року по 23 червня 2023 року нарахована пеня у сумі 333773,90 грн (а.с.5 том 1).

Як це встановлено судом першої інстанції, з огляду на середньооблікову кількість штатних працівників Товариствау 2022 році (5562 працівники) згідно з наявним в матеріалах справи витягом з Централізованого банку даних з проблем інвалідності за вимогамистатті 19 Закону №875-ХІІ, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 222 робочих місця, що не оспорюється.

Так, частиною першоюстатті 20 Закону №875-ХІІвизначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина другастатті 20 Закону №875-ХІІ).

За приписами частини четвертоїстатті 20 Закону №875-ХІІадміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першоюстатті 19 цього Закону.

Отже, аналіз норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини дає можливість зробити висновок, що в разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємства, установи, організації, фізичних особи, які використовують найману працю, зобов`язані сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбаченастаттею 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Суд першої інстанції правильно застосував правові позиції Верховного Суду, що викладені в постановах від 28 травня 2019 року у справі №807/554/17, від 11 липня 2019 року у справі №804/7412/15, за якими суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Отже, визначаючись, чи має місце порушення вимогЗакону №875-ХІІ, за які передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів із забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2022 року Товариствомстворено робочі місця для осіб з інвалідністю, що підтверджується наказами про внесення змін в штатний розпис від 28 грудня 2021 року №176 (введено 128 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 27 квітня 2022 року №37 (введено 89 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 25 травня 2022 року №43 (введено 90 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 14 червня 2022 року №46 (введено 86 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 26 липня 2022 року №53 (введено 69 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 16 серпня 2022 року №58 (введено 48 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 23 вересня 2022 року №67 (введено 48 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 26 жовтня 2022 року №90 (введено 57 штатних одиниць для осіб з інвалідністю), від 28 листопада 2022 року (введено 62 штатні одиниці для осіб з інвалідністю) та від 06 грудня 2022 року №98 (введено 70 штатних одиниць для осіб з інвалідністю) (а.с.69-92 том 1).

Частинами першою, другоюстатті 18 Закону №875-ХІІпередбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Згідно з частиною третьоюстатті 18-1 Закону №875-ХІІдержавна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.Законом №875-ХІІвизначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для їх працевлаштування.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до приписів частини третьої статті 17, частини першої статті18, частин другої, третьої, п`ятої статті19 Закону №875-XIIфактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

При цьому за приписами пункту 4 частини третьоїстатті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VІ«Про зайнятість населення»,роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок №70, був чинний у 2022 році), визначено процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Відповідно до пункту 2 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316затверджено форму звітності №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)та Порядок подання форми звітності №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)який був чинний до 07 липня 2022 року.

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З 07 липня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22Про затвердження форми звітності №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)та Порядку її подання, пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, звітність за формою №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Дійсно, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

Як це було встановлено судом першої інстанції, Товариствомприйнято накази про внесення змін в штатний розпис, якими відповідач створив робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (оператор заправних станцій,помічник оператора заправних станцій,прибиральник службових приміщень) (а.с.69-92 том 1), що згідно з наданою суду відповідачем узагальненою інформацію за наказами про внесення змін в штатний розпис та у звітах форми №3-ПН (а.с.60-68, том 1) значно перевищує норматив 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Відповідно до листа Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості від 11 травня 2023 року №2470/17.7/23 до центру зайнятості в період з грудня 2021 року по грудень 2022 року від Товристванадійшло 25 звітів форми №3-ПН (від 29 грудня 2021 року, від 29 квітня 2022 року, від 27 травня 2022 року, від 16 червня 2022 року, від 28 липня 2022 року, від 17 серпня 2022 року, від 23 вересня 2022 року, від 27 жовтня 2022 року, від 29 листопада 2022 року, від 08 грудня 2022 року) з інформацією про попит про робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю за професіямиоператор заправних станцій,помічник оператора заправних станцій,прибиральник службових приміщень(а.с.93 том 1). Самі звіти форми №3-ПНІнформація про попит на робочу силу (вакансії)також наявні в матеріалах справи (а.с.94-225 том 1, а.с.1-196 том 2).

Наведене дає можливість дійти висновку про те, що відповідач систематично, за наявності вакантних місць, створених для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості з метою направлення осіб з інвалідністю для заповнення вакантних посад.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що твердження позивача про те, що подана Товариствомдо Луцького центру зайнятості звітність форми №3-ПН з 16 червня 2022 року по 08 грудня 2022 року не є належним доказом вжиття заходів виконання вимогЗакону №875-XII, не заслуговує на увагу. До того ж, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та за направленням з центру зайнятості у 2022 році.

На переконання суду апеляційної інстанції судом першої інстанції обґрунтовано до спірних правовідносин застосовано правовий висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26 червня 2018 року (справа №806/1368/17), відповідно до якого своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбаченихзакономзаходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Від такої правової позиції Верховний суд не відступив у постановах від 04 жовтня 2023 року у справах №812/1134/18 та №640/14143/21.

Так, спір у цій справі стосується, зокрема, і кількості фактично працюючих у 2023 році осіб з інвалідністю в Товаристві. За інформацією Централізованого банку даних з проблем інвалідності станом на 17 квітня 2023 року кількість працюючих у товаристві у 2022 році осіб з інвалідністю становить 166 осіб.

Відповідно до частини шостоїстатті 19 Закону №875-ХІІПенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; інформацію, необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Електронна інформаційна взаємодія здійснюється відповідно до Порядку надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженогопостановою Правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року №14-2(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 року за №457/39513).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку надання інформації з реєстру застрахованих осіб здійснюється на центральному рівні в електронній формі за формою, затвердженоюпостановою правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року №14-2, щоквартально до 25 числа другого місяця, наступного за звітним кварталом, наростаючим підсумком в розрізі місяців.

Відповідно доЗакону України від 08 липня 2010 року №2464-VIПро збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування(далі - Закон №2464-VI) створений та діє Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування, який складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. За змістомстатті 18 Закону №2464-VIджерелом формування реєстру застрахованих осіб є відомості, що надходять в складі звітності від страхувальників (роботодавців).

Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №111/26556; зі змінами) затверджені форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.

Як це встановлено судом першої інстанції, відповідач визнає, та про це він неодноразово повідомляв позивачу (у скарзі на розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, відповіді на претензію, у заявах по суті справи), що у 2022 році в Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (а.с.7-91 том 13) в рядку 102 (належить до заголовної частини розрахунку) ним допущено помилку стосовно кількості працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (їх перелік на а.с.59 том 1).

Кількість помилково не врахованих працівників з інвалідністю, про що Товариство виявило у 2023 році, не відображається в Централізованому банку даних з проблем інвалідності. Для відображення фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю, щодо яких інформація не була відображена у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за інформацією Централізованого банку даних з проблем інвалідності станом на 17 квітня 2023 року, відповідач у травні 2023 року подав уточнюючі податкові розрахунки, провівши коригування нарахування єдиного соціального внеску (з 22% на 8,41%), оскільки в інший спосіб інформацію змінити неможливо (щодо кількісного показника у звіті про осіб, яким встановлена інвалідність).

Так, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23 серпня 2023 року №0300-0704-8/49694 (а.с.121-122 том 13) підтверджено, що відповідно до поданих Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022 рік з типомУточнюючийстосовно застрахованих осіб з інвалідністю (а.с.123 том 13) ОСОБА_1 подані коригуючі відомості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що та обставина, що при поданні відповідачем у 2022 році звіту за формоюПодатковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум отриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внескуне було правильно зазначено статус осіб з інвалідністю не змінює того факту, що такі особи фактично перебувала у трудових відносинах з відповідачем у 2022 році (копії наказів на прийняття на роботу, трудових книжок, довідок МСЕК осібз інвалідністю, які перебували у трудових відносинах з товариством, наявні в матеріалах справи). Зазначена помилка виправлена відповідачем шляхом поданняуточнюючих податкових розрахунків за 2022 рік.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність помилок у податковому розрахунку, яка згодом була виправлена відповідачем у можливий спосіб, не може свідчити про невиконання відповідачем нормативу робочих місць у 2022 році щодо 56 осіб, як про це вказано у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, який за таких обставин не містить достовірної інформації про реальну фактичну кількість працівників з інвалідністю на підприємстві, при тому, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю лежить в прямій залежності саме від фактично працевлаштованих на підприємстві за основним місцем роботи осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем як суб`єктом владних повноважень не доведено що відповідачем не вжито заходів для виконання обов`язку зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, не інформовано центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю, вчинено перешкоди в укладенні трудових договорів з особами з інвалідністю, які виявили бажання працевлаштуватись у Товаристві, що у своїй сукупності дає підстави вважати про відсутність вини відповідача щодо відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам у 2022 році і як наслідок виключає можливість застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви необґрунтованості нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 20223 року у справі № 140/16460/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня підписання.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко