Постанова

від 09.04.2024 по справі 380/23244/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23244/23 пров. № А/857/20993/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви, прийняту суддею Кузан Н.І. у місті Львові, у справі за позовом Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Військова академія (м. Одеса) (далі позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому позивач просить стягнути з відповідача на власну користь витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ) у розмірі 415985 (чотириста п`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять)грн. 28 коп.

Ухвалою суду першої інстанції від 10.10.2023 року позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали.

На виконання ухвали суду представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку, в якій обґрунтував пропуск звернення до суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року позовну заяву повернуто.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Жодних інших обставин, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Враховуючи пропуск встановленого законом строку звернення до суду та відсутність обґрунтованого клопотання для визнання причин пропуску поважними, суд прийшов до висновку про наявність підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.1 ч.4 ст.169 КАС України, а саме повернення позовної заяви.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Військова академія (м. Одеса) подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом прийнято незаконне та необґрунтоване рішення.

У своїй апеляційній скарзі зазначає, у цьому випадку суд першої інстанції повернув позовну заяву обґрунтувавши пропуском місячного строку звернення до суду з моменту звільнення відповідача, а саме 07.06.2018 року, ігноруючи таким чином положення частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII та Порядку № 964 згідно з якими стягнення витрат пов`язаних з утриманням курсантів у ВВНЗ здійснюється у судовому порядку у разі відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.

Відповідач у справі правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно достатті 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.

Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII передбачено, що Курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок № 964.

У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку (пункт 7 Порядку № 964).

На виконання вимог пункту 3 Порядку № 964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок № 419/831/240/605/537/219/534).

Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом та проходження ним військової служби (навчання) на останнього покладаються відповідні обов`язки передбачені чинним законодавством України та контрактом.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до командування Військової академії з рапортом про відрахування з навчання у Військовій академії через небажання продовжувати навчання. Про порядок відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВВНЗ відповідач попереджений.

Наказом начальника Військової академії від 07.06.2018 року №40-РС згідно рапорту та на підставі протоколу Вченої ради Військової академії №6 від 05.01.2018 року старшого сержанта ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів.

У поданому рапорті відповідач зазначає, що попереджений про порядок відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах. Наведене також підтверджується підписом відповідача на довідці-розрахунку від 07.06.2018 року №1/55/498, а необхідність відшкодування витрат доведена відповідачу згідно наказу від 07.06.2018 року №116, яким його поставлено на всі види забезпечення за солдатськими нормами.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що в розрахунку від 07.06.2018 року не визначено строку, протягом якого відповідач має здійснити добровільне відшкодування витрат (відповідна графа у розрахунку не заповнена).

З наведеного висновується, що ОСОБА_1 не був обізнаний про строк, протягом якого він зобов`язаний добровільного сплатити витрати, пов`язані з його утриманням в університеті, а наданий суду розрахунок містить істотні недоліки, які ставлять під сумнів достовірність і допустимість цього документа (доказу).

Суд зауважує, що за приписами частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964 право на звернення до суду може виникнути у позивача лише у разі відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати, і це право повинно бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21, від 06.04.2023 у справі № 400/4280/20, від 11.05.2023 у справі № 400/4281/20.

При цьому у постанові від 01.02.2024 у справі № 400/210/21 Верховний Суд наголосив на тому, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме вищий навчальний заклад (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1, 2.3 Порядку, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта. Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов`язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Також у вищезазначеній постанові Верховний Суд вказав на те, що обізнаність відповідача (курсанта) з розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням в академії, не є рівнозначним наданню йому часу на добровільне відшкодування таких витрат. Відтак, оскільки позивачем (ВНЗ) не було встановлено строк, протягом якого курсант повинен був відшкодувати витрати на утримання, треба розцінювати як недоведення позивачем (суб`єктом владних повноважень) факту відмови відповідача (фізичної особи) від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у ВНЗ.

А отже, зважаючи на положення частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964, у ВНЗ були відсутні законні підстави для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення таких витрат, тобто у даному випадку звернення до суду є передчасним.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2024 року у справі №120/11675/23.

При цьому суд не вбачає за потрібне надавати оцінку іншим доводам сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, враховуючи що наведені вище мотиви суду є достатніми для ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при поверненні позовної заяви Військової академії (м. Одеса), суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, а тому оскаржувану ухвалу від 23 жовтня 2023 року слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 380/23244/23 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар