Рішення

від 02.04.2024 по справі 159/6926/23

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/6926/23

Провадження № 2/159/217/24

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

під головуванням судді Бойчука П.Ю.,

з участю:

секретаря судового засідання Гусар Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 07.08.2011 року по 13.10.2023 року сторони проживали в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2023 року було розірвано.

Під час шлюбу народилась дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2019 році, після конфлікту в сім`ї, задовго до розірвання шлюбу, відповідач звернулась до суду з позовом про стягнення з позивача аліментів на утримання спільної дитини.

Судом було постановлено відповідне рішення про стягнення аліментів з подальшою видачею 29.07.2019 року відповідачу відповідного виконавчого листа.

Однак, в липні 2019 року сторони порозумілись та надалі проживали однією сім`єю, виховували спільну дитину ОСОБА_6 . Питання стягнення аліментів в примусовому порядку, при наявності рішення суду, не виникало, оскільки сторони проживали однією сім`єю, спільно виховували дитину, спільно вели побут, разом відпочивали, жили звичайним життям подружжя.

В подальшому відповідач, у вересні 2023 року, звернулась до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу, в якій зазначала, що сторони близько двох місяців не проживають разом, спільного господарства не ведуть, а тому збереження сім`ї є неможливим і суперечить її інтересам.

13.10.2023 року шлюб між сторонами було розірвано.

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з виконавчим листом № 159/2112/2019, виданим 29.07.2019 року, про примусове стягнення з позивача аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всього доходу ( заробітку) щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви - з 19.04.2019 року до досягнення дитиною повноліття.

11.10.2023 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №72996556.

Після відкриття виконавчого провадження у справі про стягнення аліментів, державним виконавцем, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження, на адресу позивача було скеровано та направлено засобами поштового зв`язку розрахунок заборгованості по аліментах, яка, станом на 11.10.2023 року, становить 132600,31 грн.

Із зазначеним розміром боргу по аліментах позивач не погоджується з врахуванням того, що підстав для виплати ним аліментів за період з квітня 2019 року по жовтень 2023 року не було, оскільки весь цей період сторони проживали повноцінною сім`єю, позивач докладав максимальних зусиль, в тому числі фінансового характеру, для утримання спільної дитини та її повноцінного розвитку.

Позивач вказує, що відповідач не бажає добровільно вирішити питання про безпідставність звернення до примусового виконання виконавчого листа з квітня 2019 року, а не з часу звернення до державної виконавчої служби, а тому позивач змушений звернутись до суду з позовом про звільнення його від сплати заборгованості за аліментах в сумі, яка зазначена вище, оскільки весь цей період часу він утримував дитину та сім`ю, працюючи офіційно на роботі та заробляючи відповідні кошти.

Так, позивач зазначає, що він, разом з відповідачем, в період з липня 2019 року по липень 2023 року, проживали разом з спільною дитиною.

Протягом вказаного періоду часу позивач працював на різних підприємствах та з 10.08.2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець 3-ї групи на спрощеній формі оподаткування. Також, проживаючи однією сім`єю у вказаний період, сторони разом їздили на відпочинок в Республіку Польща (з 01.06.2019 року по 03.06.2019 року) та в Арабську Республіку Єгипет (з 18.07.2019 року по 26.07.2019 року). Відпочинок за кордоном оплачувався позивачем, в тому числі за рахунок кредитних коштів, про що відомо відповідачу.

Крім цього, факт проживання повноцінною сім`єю та наявність спільних інтересів, як подружжя в цей період, також підтверджується постійною перепискою сторін в мережі "Вайбер" та систематичним перерахуванням відповідачу коштів через "Монобанк" та "Приватбанк" для потреб сім`ї.

Таким чином, в даному випадку, на думку позивача, обставинами, що мають істотне значення для звільнення від сплати заборгованості по аліментах, є: проживання повноцінною сім`єю після рішення суду в 2019 році про стягнення з позивача аліментів; ведення спільного господарства, побуту та спільних витрат на утримання дитини в зазначений період; постійна фінансова підтримка відповідача та перерахунок їй коштів для потреб сім`ї; наявність рішення суду про розірвання шлюбу, в якому відповідач визнає обставини спільного проживання, спільного побуту, спільного виховання дитини, наявності шлюбних стосунків до часу, зазначеного в рішенні суду, тобто обставину, що не підлягає доказуванню.

Обґрунтовуючи вказаними обставинами свої позовні вимоги, позивач просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментах, стягнутих на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 132600,31 грн. Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13.12.2023 року відкрито провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Крім цього, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

27.12.2023 року відповідачем подано відзив на пред`явлений позов, з якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає.

Зокрема, відповідача вказує, що після подання в 2019 році позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини сторони дійсно порозумілись та проживали деякі періоди часу разом, але грошові кошти позивач витрачав лише на свої потреби, постійно грав в азартні ігри на комп`ютері, брав кредити в різних фінансових установах не для сімейних потреб, а лише для себе. Крім цього, відповідач вказувала на те, що твердження позивача про перерахування їй грошових коштів не відповідає дійсності, оскільки відповідач повертала вказані грошові кошти позивачу.

Також відповідач вказувала у відзиві, що у період спільного проживання вона самостійно сплачувала кошти за орендоване житло, в чому їй завжди допомагали її батьки.

В цілому, в період спільного проживання вона за свій рахунок утримувала спільну дитину, виїжджала за кордон на тимчасові роботи.

Після того, як сторони розпочали проживати окремо та в зв`язку з розглядом справи в суді про розірвання шлюбу влітку 2023 року, позивач розпочав активно допомагати відповідачу утримувати дитину, перерахувавши грошові кошти на одяг, тощо.

Враховуючи викладене, відповідача просила відмовити в задоволені даного позову за безпідставністю.

Позивач відповідь на відзив не подавав.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково вказував на те, що в період з часу присудження аліментів до офіційного розірвання шлюбу, він цілком і повністю забезпечував сім`ю, а тому підстав сплачувати заборгованість по аліментах за цей період немає. Просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача адвокат Хомич Ю.В. в судовому засіданні позов підтримав з тих же підстав. Наголошував на тому, що судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами підтверджено той факт, що сторони не проживали спільно лише кілька місяців перед розірванням шлюбу, атому заборгованість по аліментах є безпідставною. Просив задовольнити повністю даний позов.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, вказаних у відзиві. Стверджувала, що коштів, які надавав позивач під час спільного проживання в шлюбі не було достатньо для забезпечення гармонійного проживання їх спільної дитини, а тому вважає, що заборгованість по аліментах є підставною. Просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні серед матеріалів справи докази, прийшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення даного позову.

Зокрема, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області 13.10.2023 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 серпня 2011 року Любитівською сільською радою Ковельського району Волинської області, актовий запис № 09, було розірвано.

Від вказаного шлюбу сторони мають спільну дитину дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що сторонами не оспорюється.

Відповідно до виконавчого листа, виданого 29.07.2019 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області на виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області 21.06.2019 року, судом вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всього його доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви - з 19.04.2019 року до досягнення дитиною повноліття.

З постанови державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.10.2023 року встановлено, що, на підставі вказаного вище виконавчого листа, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всього доходу (заробітку) позивача щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви - з 19.04.2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виконаного державним виконавцем, починаючи з квітня місяця 2019 року по жовтень місяць 2023 року, станом на 11.10.2023 року, боржник ОСОБА_1 має сукупний розмір заборгованість по сплаті аліментів в сумі 132600,31 грн.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході судового розгляду судом встановлено, що сторони по справі в період з 19.04.2019року (тобтоз моментуприсудження аліментів)по червень-липень2023рокупідтримували характерні шлюбні відносини, проживали в зареєстрованому шлюбі.

Свідки зі сторони позивача, які були допитані в судовому засіданні, кожен зокрема, підтверджували, що в цей період весь тягар утримання сім`ї сторін по справі покладався виключно на позивача і цей тягар він виконував повністю. Відповідач не була працевлаштована і проживала разом з їх спільною дитиною виключно за рахунок доходів позивача.

Допитані в судовому засіданні свідки відповідача, кожен зокрема, навпаки, стверджували, що позивач не забезпечував сім`ю належним чином, певний час не мав офіційного джерела заробітку, а тому проживав за рахунок виключно доходів відповідача, або ж її рідних, спільній дитині жодним чином не допомагав фінансово.

Такі показання свідків сторони позивача та показання свідків сторони відповідача суд вважає взаємовиключними та такими, що не мають принципового значення для правильного і справедливого вирішення даної справи, виходячи, зокрема, з таких міркувань.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті18Конвенції проправа дитинизазначено пронеобхідність докладаннявсіх можливихзусиль дотого,щоб забезпечитивизнання принципузагальної іоднакової відповідальностіобох батьківза вихованняі розвитокдитини.Батьки,або увідповідних випадкахзаконні опікуни,несуть основнувідповідальність завиховання ірозвиток дитини.Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язку щодо дитини.

При розгляді даної категорії справ необхідно також враховувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (ч. 1 ст. 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За змістом ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття

Згідно вимог ст. 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року, суд, у випадках, передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок суду, звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №343/860/17, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №№ 592/2683/17.

Статтею 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, за приписами ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Отже, вказаною нормою чітко визначені дві правові підстави, за якими платник аліментів може бути звільнений від заборгованості по аліментах, зокрема - тяжка хвороба платника аліментів та/або інша обставина, що має істотне значення.

Проте, таких доказів з боку позивача суду не надано.

Зокрема, в судовому засіданні позивач визнав ту обставину, що йому було відомо про існування відповідного рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини. У встановленому порядку зазначене рішення він не оскаржував.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України).

Виходячи із вказаних правових норм, суд констатує, що позивач був зобов`язаний виконувати судове рішення про стягнення аліментів, не зважаючи на обставини, вказані ним в позовній заяві.

Жодні обставини, в тому числі й наведені позивачем, не перешкоджали останньому добровільно виконувати судове рішення. В разі проживання спільно сім`єю з відповідачем, кошти, сплачені на виконання судового рішення, залишалися б в сімейному бюджеті.

Однак, позивач в добровільному порядку судове рішення не виконував, що й призвело до його примусового виконання.

Таким чином, спільне проживання з відповідачем та ведення спільного господарства, притаманного для сім`ї, не звільняло позивача від обов`язку виконувати судове рішення по стягнення аліментів, про яке йому було відомо, в добровільному порядку.

Аналізуючи все викладене вище в сукупності, суд прийшов до переконання, що позивачем, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, в той час, як заперечення відповідача знайшли свої підтвердження в ході судового розгляду справи, що тягне за собою відмову в задоволенні даного позову.

Крім цього, відмовляючи в задоволенні позову, суд на підставі ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, покладає на позивача понесені ним судові витрати по справі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст.180-182,184,191,192 СК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Волинська область, м. Ковель, вул. Кармелюка, 4), про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів, - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 квітня 2024 року.

Головуючий П. Ю. БОЙЧУК