Рішення

від 02.04.2024 по справі 753/13207/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/13207/19

провадження № 2/753/380/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КОЛЕСНИКА О.М.

при секретарі ПІЧКУР А.О.

за участю сторін не з`явилися;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Голос.Юа» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Голос.Юа» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Зокрема просив, визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності та честі, недоторканості його ділової репутації, наступну інформацію, поширену ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Голос.Юа" та розміщену в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 12.00: « К транзиту 40 кг наркотиков через аэропорт «Борисполь» причастен ОСОБА_1 », « В сферу подозрения правоохранителей попал ОСОБА_1 », « К делу причастен сын высокопоставленного политика и бизнесмен ОСОБА_5 ОСОБА_1 », « В ходе следственных действий были получены показания сотрудников аэропорта «Борисполь »……одним из связующих лиц в цепочке договоренностей о сопровождении груза был именно ОСОБА_1. Сегодня правоохранители проверяют причастность ОСОБА_1 младшего, а также других, менее публичных персон к имеющейся информации», «….ОСОБА_1 лечился от наркотической зависимости».

Зобов`язати ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Голос.Юа" спростувати шляхом розміщення потягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі резолютивної частини судового рішення по справі на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_24 недостовірну та таку, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу його гідності та честі, недоторканості його ділової репутації, наступну інформацію, поширену ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голос.Юа" та розміщену в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 12.00: « К транзиту 40 кг наркотиков через аэропорт «Борисполь» причастен ОСОБА_1 », « В сферу подозрения правоохранителей попал ОСОБА_1 », « К делу причастен сын высокопоставленного политика и бизнесмен ОСОБА_5 ОСОБА_1 », « В ходе следственных действий были получены показания сотрудников аэропорта «Борисполь»……одним из связующих лиц в цепочке договоренностей о сопровождении груза был именно ОСОБА_1. Сегодня правоохранители проверяют причастность ОСОБА_1 младшего, а также других, менее публичных персон к имеющейся информации», «….ОСОБА_1 лечился от наркотической зависимости».

Зобов`язати ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Голос.Юа" видалити з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_15 протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_14.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судове засідання для розгляду справи по суті.

31 жовтня 2019 року представником відповідачів подано до суду відзив на позов, який був прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 17 лютого 2021 року, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та замінив дане судове засідання підготовчим судовим засіданням.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року було призначено експертизу.

14 листопада 2023 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, у зв`язку з проведенням експертизи, матеріали даної справи були повернуті до Дарницького районного суду м. Києва з доданим до нього висновком експерта.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 року призначено дану справу до розгляду по суті, закривши підготовче засідання.

В судове засідання позивач не з`явився, однак надаслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Крім того, в матеріалах справи міститься відзив на позов, у якому представник відповідачів просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та безпідставності.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, а враховуючи строки розгляду справи і той факт, що справа перебуває у провадженні більше чотирьох років, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони відповідачів, які були належним чином повідомлені про день та час судового засідання.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Факт поширення відповідачами в мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_15 вказаної вище статті представник відповідачів не заперечувала, зазначивши про це відзиві на позов.

При цьому, суд встановив, що відповідачі дослівно відтворили інформацію про позивача з посиланням на джерело ІНФОРМАЦІЯ_16. Так, на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_19» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 стаття «ІНФОРМАЦІЯ_11» була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 10.19 годині, що підтверджується роздруківкою із сайту «ІНФОРМАЦІЯ_19».

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_13 о 11.16 годині дана стаття була поширена на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_25 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 , а на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_20 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 була опублікована о 10.01 годині ІНФОРМАЦІЯ_13.

Також, ІНФОРМАЦІЯ_13 о 10.22 годині дана стаття була поширена на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_21» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17, а на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_26» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_18 була опублікована о 10.23 годині ІНФОРМАЦІЯ_13.

При цьому в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 12:00 міститься посилання на інший засіб масової інформації, який поширив таку інформацію: "… В сферу подозрения правоохранителей попал ОСОБА_1 , пишет Politica.

Так, на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_19» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 10.19 годині аналогічна стаття стаття « ІНФОРМАЦІЯ_11 ».

Таким чином, суд встановив, що відповідачі не є авторами вищевказаної інформації (статті) та здійснили передрук оспорюваної інформації надавши його читачам як дослівне відтворення з посиланням на джерело походження такої інформації ІНФОРМАЦІЯ_16.

Статтею 21 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, вільне використання, тобто без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, зокрема, відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства»: Інформаційне агентство, суб`єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону.

Таким чином, відповідачі відтворили інформацію, раніше розміщену іншими засобами масової інформації, а тому вони не можуть нести відповідальність за достовірність даної інформації.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема, Закон України «Про інформаційні агентства", надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у засобах масової інформації. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". У зв`язку з цим Суд зауважує, що на той час не існувало національних нормативних актів стосовно державної реєстрації Інтернет-видань і що, як стверджував Уряд, Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та інші нормативні акти, які регулюють сферу засобів масової інформації в Україні, не містили будь-яких положень про статус Інтернет-видань або використання інформації, отриманої з Інтернету (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 60 - 62, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що «Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об`єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси. Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм.

Однак, беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації, та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів, Суд вважає, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль "сторожового пса суспільства". На думку суду, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може саме по собі спричинити неправомірне втручання у свободу преси, гарантовану статтею 10 Конвенції. Під час провадження в національних судах заявники чітко наводили на свій захист принцип "умовного імунітету від відповідальності" передбачений відповідним законодавчим положенням. Зокрема, вони доводили, що не мали злого умислу завдати шкоди честі, гідності та репутації позивача публікацією зазначеного матеріалу та що громадськість була зацікавлена в отриманні інформації. Крім того, вони стверджували, що, передруковуючи матеріал, попередньо опублікований в Інтернеті, вони мали намір сприяти обговоренню політичних питань, які становили значний інтерес для громадськості. Вони також доводили, що позивач не вжив жодних кроків для врегулювання спору з ними, незважаючи на той факт, що вони запросили будь-яку особу, що має до цього відношення, надавати до публікації свої коментарі. Проте суди повністю проігнорували їхні доводи. Таким чином, Суд доходить висновку, що, враховуючи недостатність у національному законодавстві належних гарантій для журналістів, які використовують інформацію, отриману з Інтернету, заявники не могли достатньою мірою передбачати наслідки, до яких могла призвести оскаржувана публікація. Це дає Судові підставу вважати, що вимогу щодо законності, закріплену в другому пункті статті 10 Конвенції, дотримано не було" (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 63 - 66, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).

За таких обставин, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд вважає, що в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності та честі, недоторканості його ділової репутації слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2020 року при розгляді справи № 756/10721/17.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria)).

При цьому, суд не може покласти в основу рішення зміст висновку експерта №7622/21-39 від 24.10.2023 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про те, чи містить негативну інформацію у відношенні ОСОБА_1 інформація, розміщена у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 », яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 12.00 год. на сайті ІНФОРМАЦІЯ_23 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22 та чи є ця негативна інформація стосовно ОСОБА_1 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_11 », яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_13 о 12.00 год. на сайті ІНФОРМАЦІЯ_23 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22 оціночним судженням, критикою, оцінкою дій, або твердженням про факти, тобто є інформацією, яка містить фактичні дані, оскільки даним висновком не надана оцінка наявності у висловленні фактичних даних (а.с.151-162).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач визнає, що він сином відомої публічної особи ОСОБА_5 , який веде громадську та політичну діяльність, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності батька ОСОБА_5 та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес, як сина публічної особи.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд вважає, що позивач не довів, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його. Позивач як близький родич публічної особи, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов`язково приємною для позивача, навіть, шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для позивача. Зі змісту поширеної інформації не вбачається, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації.

В частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.

Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зважаючи на те, що обставин, з якими закон пов`язує підстави для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, а відтак вимога про відшкодування моральної шкоди є також недоведеною та необґрунтованою.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вказані вище вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов є недоведеним та безпідставним, в зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст..141 ЦПК України в зв`язку з відмовою в позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 3, 28, 34, 64 Конституції України, ст.ст. 200, 269, 277, 297, 302 Цивільного кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про інформацію», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 110, 133, 141, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Голос.Юа» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.