Постанова

від 15.11.2007 по справі 32/45-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

15.11.2007р.

м.Київ

№ 32/45-А

За позовом

Акціонерного комерційного

“Промислово-фінансового банку”

До

Спеціалізованої державної податкової

інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Про

визнання протиправними та

скасування актів

Суддя Хрипун

О.О.

Секретар

судового засідання Ковальчук О.В.

Представники:

від позивача      

Ліпай Н.М. -предст.

від відповідача

Кравчук Т.О. -гол.держ.под.інсп.,

Вілінський В.М. -гол.держ.под.рев.-інсп.

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ у м.

Києві по роботі з великими платниками податків від 30.11.2006 №0000492320/0,

від 09.01.2007 №0000492320/1, а також рішення про результати розгляду скарги

від 29.12.2006 №12589/10/15-153.

Заявою від 05.02.207

№06-1167-000496 позивач збільшив позовні вимоги та просить визнати протиправною

та скасувати також першу податкову вимогу, видану відповідачем 24.01.2007 за

№1/17.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

висновки акта перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані рішення, не

відповідають фактичним обставинам та чинному законодавству, оскільки позивачем

не було занижено податкових зобов'язань зі сплати податку на прибуток.

Відповідач позовні вимоги

заперечує, посилаючись на те, що факти порушень позивачем податкового

законодавства зафіксовані актом перевірки.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 22.02.2007 провадження у справі було зупинено у зв'язку з

призначенням у справі 

судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої доручено Київському

науково-дослідному інституту судових експертиз. Після надходження до суду

матеріалів справи  та висновку проведеної

у справі судово-бухгалтерської експертизи від 14.09.2007 №2673/2674/2675

ухвалою від 03.10.2007 провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2006 відповідачем за

наслідками проведення комплексної планової документальної перевірки позивача

складено акт перевірки №365/2320/25292831 “Про результати виїзної планової

документальної перевірки Акціонерного комерційного “Промислово-фінансовий банк”

код за ЄДРПОУ -25292831 з питань дотримання вимог податкового, валютного та

іншого законодавства за період з 01.01.2003 по 30.06.2006 року”, згідно з

висновками якого встановлені порушення позивачем податкового законодавства, що

призвело, на думку відповідача, до заниження зобов'язань зі сплати податку на

прибуток.

30.11.2006 відповідачем прийнято

податкове повідомлення-рішення № 0000492320/0, яким згідно з п.п. “б” п.п.

4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3, п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про

порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами”, п.п. 4.1.2, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст.

5, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п. 8.4.1 п. 8.4, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.6.1 п.

8.6 ст. 8, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.22.2 ст. 22, ст.

12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”  позивачу визначено податкове зобов'язання з

податку на прибуток в розмірі 7 131 395,16 грн., в тому числі основний платіж

-3 593 090,71 грн. та 3 538 304,45 грн. 

- штрафні санкції.

В ході процедури адміністративного

оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишене без змін

рішенням відповідача від 29.12.2006 

№12589/10/15-153 про результати розгляду первинної скарги, поданої

позивачем на підставі п.5.2.2. ст.5 Закону України “Про порядок погашення

зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими

фондами”.

На підставі рішення від

29.12.2006  №12589/10/15-153 про

результати розгляду первинної скарги відповідач прийняв податкове

повідомлення-рішення № 0000492320/1, у якому позивачу визначені до сплати

податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі, аналогічній сумі,

наведеній у повідомленні-рішенні № 0000492320/0 від 30.11.2006.

24.01.2007 відповідач направив

позивачу Першу податкову вимогу за №1/17, у якій вказано, що за станом на

24.01.2007 сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими

зобов'язаннями з податку на прибуток становить 77117201,90 грн., а також

повідомлено про виникнення права податкової застави на активи позивача.

Як слідує з акта перевірки,

податкові зобов'язання з податку на прибуток визначені позивачу у зв'язку з

тим, що:

- позивачем занижено валовий дохід

на суму 26 078,13 грн. у зв'язку з завищенням від'ємного результату по

операціям з цінними паперами (акціями), що відображено в окремому обліку

(додаток К2 декларації з податку на прибуток банку) в IV кварталі 2004 року;

сума донарахованого податку на прибуток (25%) складає 6519,53 грн.;

- позивачем завищені валові витрати

за 2005 рік на суму 107 998,0 грн. внаслідок включення витрат на

поліпшення орендованих основних фондів І групи до складу валових витрат; сума

донарахованого податку на прибуток (25%) складає 26999,50 грн.;

- позивачем занижено валовий дохід

на суму 13 582 739,32 грн., в тому числі: у ІІ кварталі 2005 року -4 180 000

грн., у ІV кварталі 2005 року -9402739,32 грн., у зв'язку зі списанням

заборгованості по кредитам згідно кредитних договорів, укладених з ТОВ “Лавро”,

СП ЗАТ “Укрсибтрансавіа”, ТОВ “Лілея”, ТОВ “Торговий дім

Укртатнафта-Київ”,  ТОВ “Протек-Інвест”,

ТОВ “Славута”, за рахунок страхового резерву; сума донарахованого податку на

прибуток (25%) складає 3395684,83 грн.;

- позивачем завищені амортизаційні

відрахування на суму 39 847,36 грн. протягом І кварталу 2005 року -ІІ кварталу

2006 року внаслідок віднесення до балансової вартості основних фондів 2 групи

придбаних транспортних засобів з урахуванням ПДВ; сума донарахованого податку

на прибуток (25%) складає 9961,84 грн.;

- позивачем не проведено

коригування валових доходів та валових витрат в податковій звітності по податку

на прибуток за ІV кв. 2002 року відповідно до акта перевірки СДПІ у м. Києві по

роботі з великими платниками податків від 09.10.2003 № 434/23-2/125/25292831

шляхом зменшення від'ємного результату об'єкта оподаткування податком на

прибуток на 615 700 грн.; сума донарахованого податку на прибуток (25%) складає

153925 грн.

При вирішенні питання про

обґрунтованість позову та правомірність визначення позивачу до сплати сум податкових

зобов'язань суд виходить із наступного.          

1. Щодо визначення сум податкових

зобов'язань за результатами перевірки правомірності формування від'ємного

результату по операціям з цінними паперами.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” доход, отриманий

платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам,

визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі

товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. 

На підставі цієї норми відповідач

стверджує, що за договором продажу цінних паперів від 29.12.2004 №К1878; 42Т,

укладеним між позивачем (продавець), від імені якого на підставі договору

доручення №К1877 від 29.12.2004 діяло ТОВ “Он-лайн капітал”, та ЗАТ СП “Фобос”

(покупець),  позивач отримав дохід від

пов'язаної особи (ЗАТ СП “Фобос”) у розмірі меншому за звичайні ціни.

Судом встановлено, що за договором

продажу цінних паперів від 29.12.2004 

№К1878; 42Т позивач продав ЗАТ СП “Фобос” акції ВАТ

“Укрнафтогазпереробка” в кількості 24 739 500 шт. на загальну суму 5 844 706,87

грн. Вказані акції були придбані позивачем за договором купівлі продажу цінних

паперів від 20.09.2004 №Т1210; 9ТК у  ТОВ

“Он-лайн капітал” за ціною 6 184 875,0 грн.  Доводи відповідача, викладені в акті перевірки

від 17.11.2006 №365/2320/25292831 та у рішенні від 29.12.2006 №12589/10/15-153

про результати розгляду скарги (стор.3,4), зводяться до того, що ціна придбання

акцій є звичайною ціною, яку позивач повинен був застосувати при продажу цих

акцій. Внаслідок продажу акцій за ціною, що перевищувала ціну придбання, у

позивача сформувався від'ємний результат по операціям з цінними паперами

(акціями), що відображено в окремому обліку (додаток К2 декларації з податку на

прибуток банку) в IV кварталі 2004 року, у зв'язку з чим відповідач зазначає

про заниження позивачем валового доходу на суму 26 078,13 грн.

Оцінюючи правомірність визначення

відповідачем позивачу суми податкових зобов'язань на тій підставі, що позивач

не застосував звичайні ціни у господарській операції із ЗАТ СП “Фобос”, яке

відповідач вважає пов'язаною із позивачем особою, суд виходить із наступного.

Згідно з п.1.26. ст.1 Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств” пов'язана особа (юридична особа)

- юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або

контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з

таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які

здійснюють контроль над платником податку.

Разом з тим, відповідачем не

доведено, що ЗАТ СП “Фобос” було пов'язаною із позивачем особою при укладенні

та виконанні вказаного договору. Позивачем надані докази (інформація від

реєстратора власників акцій позивача, ЗАТ СП “Фобос”, інших підприємств), якими

підтверджується, що при укладенні договору від 29.12.2004 №К1878; 42Т позивач

не був акціонером ЗАТ СП “Фобос”, і ЗАТ СП “Фобос” не було акціонером позивача.

Припущення відповідача про те, що фактичним власником АК “ПФБ” є ЗАТ ТФПНК “Укртатнафта”,

яке також є акціонером ЗАТ СП “Фобос”, є безпідставним, оскільки ЗАТ ТФПНК

“Укртатнафта” не є акціонером АК “ПФБ”, що встановлено судом на підставі

інформації реєстратора акцій АК “ПФБ” - ТОВ “Статус-реєстр”.

Крім того, відповідно до п.1.20.10.

ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” донарахування

податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення

звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування

податкових зобов'язань за непрямими методами. Відповідачем не доведено, що

донарахування у даному випадку було здійснено за такою процедурою, як і не

доведено того, що така процедура встановлена законом.

З огляду на наявні матеріали

справи, відповідачем не доведено факт порушення позивачем норм податкового

законодавства при оподаткуванні доходу, отриманого за договором, укладеним із

ЗАТ СП “Фобос” продажу цінних паперів від 29.12.2004 №К1878; 42Т, у зв'язку з

чим суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав

для визначення позивачу до сплати сум податкових зобов'язань за вказаною

господарською операцією. 

2. Щодо визначення податкових

зобов'язань за результатами перевірки правомірності включення позивачем витрат

на поліпшення орендованих основних фондів І групи за 2005 рік на суму 107 998,0

грн. до складу валових витрат.

На підставі матеріалів справи судом

встановлено, що протягом періоду, охопленого податковою перевіркою, вказані

витрати на суму 107 998 грн. були понесені позивачем на оплату ремонтних робіт

у приміщеннях в м. Києві по вул. Дмитрівській, 18/24 та вул. Московській, 26,

орендованих позивачем відповідно за договором оренди №336/02-3Ю від

02.01.2002  у ЗАТ “Нафтохімік”, та за

договором оренди державного майна №А/76-187-98 від 23.06.1998р. у ДП “Завод

“Арсенал”. Вказаними договорами передбачено право позивача здійснювати

покращення орендованих приміщень (капітальний та поточний ремонти, обладнання,

модернізація і таке інше).

Відповідно до п.п. 5.2.10 п.5.2 ст.

5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових

витрат платника податку включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням

основних фондів, у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону. Абзацом

першим п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку

підприємств” визначено, що платник податку має право протягом звітного періоду

віднести до складу валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням як

власних, так і орендованих основних фондів, що належать до будь-якої з груп

основних фондів у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової

вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Пунктом 22.2 ст. 22 Прикінцевих

положень цього Закону встановлено, що в 2005 році віднесення до валових витрат

будь-яких витрат, передбачених абзацом першим п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону,

та пов'язаних з поліпшенням основних фондів 2 - 4 групи, що підлягають

амортизації, у тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів,

здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості

2 - 4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об'єктах

основних фондів 1 групи, до валових витрат включаються витрати, що не

перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об'єкта, що

ремонтується, станом на початок звітного періоду.

З п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств” з урахуванням особливостей,

встановлених пунктом 22.2 статті 22 

цього ж Закону, випливає, що пунктом 22.2 статті 22 Закону, викладеним в

новій редакції Законом України №2505-IV від 25.03.2005 “Про внесення змін до

Закону України  “Про Державний бюджет

України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”, встановлено

на 2005 рік інший, порівняно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону

№334/94-ВР, порядок визначення максимального розміру витрат на поліпшення

основних фондів 2 - 4 групи, у тому числі орендованих, та власних об'єктів

основних фондів платника податку 1 групи, що можуть бути віднесені до валових

витрат. Разом з тим, п. 22.2 ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку

підприємств” не встановлено порядок 

визначення максимального розміру витрат на поліпшення орендованих

основних фондів 1 групи.

Таким чином, порядок визначення максимального

розміру витрат на поліпшення орендованих платником податку об'єктів основних

фондів 1 групи, що можуть бути віднесені до валових витрат платника податку, у

2005 році регулювався підпунктом 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР.

Зазначений висновок ґрунтується

також на нормах п.5.1 ст.5, пп.8.2.1 п.8.2, пп.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону

№334/94-ВР, виходячи зі змісту яких під об'єктами основних фондів платника

податку слід розуміти матеріальні цінності, що придбаваються платником податку

за рахунок витрат такого платника податку у грошовій, матеріальній або

нематеріальній формах та призначаються для використання у господарській

діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів

з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких

перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або

моральним зносом.

При цьому для цілей амортизації

об'єкту основного фонду 1 групи його балансова вартість у податковому обліку

існує і визначається за правилами пп.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону №334/94-ВР як сума

вартості його придбання платником податку, з урахуванням транспортних і

страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням,

без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник

податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану

вартість.

Отже, виходячи з норм Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинних протягом 2005 року,

обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку будь-яких

витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкту основного фонду 1 групи, поширювалися

лише на об'єкти основних фондів 1 групи, що обліковуються на балансі платника

податку з певною балансовою вартістю, визначеною за правилами пп.8.4.1 п.8.4

ст.8 Закону №334/94-ВР, тобто власних об'єктів основних фондів 1 групи платника

податку.

Крім того, як встановлено п.п.

8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону №334/94-ВР у разі коли договір оперативного лізингу

(оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта

оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі

витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з

п.п. 8.7.1 п. 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової

вартості:

- відповідної групи основних фондів

у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої

відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

- створеної таким орендарем відповідної

групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група

основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується

балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він

обліковується на балансі орендодавця.

Пункт 22.2 ст. 22 Закону №334/94-ВР

не передбачає врахування балансової вартості орендованого об'єкту основних

фондів 1 групи, за якою він обліковується на балансі орендодавця, при

визначенні максимального розміру витрат на поліпшення орендованих платником

податку об'єктів основних фондів 1 групи, та не встановлює іншого механізму для

визначення обмежень щодо віднесення до валових витрат будь-яких витрат,

пов'язаних з поліпшенням орендованих основних фондів 1 групи.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону

№334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу

валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не

дозволяється.

Таким чином,  у 2005 році:

- базою для розрахунку суми витрат

на поліпшення основних фондів, в тому числі орендованих, 2 - 4 груп, що можуть

бути включені до складу валових витрат платника податку, є сукупна балансова

вартість 2 - 4 груп основних фондів станом на початок звітного періоду

відповідно до п.22.2 ст.22 Закону №334/94-ВР;

- базою для розрахунку суми витрат

на поліпшення власних основних фондів 1 групи, що можуть бути включені до

складу валових витрат платника податку, є балансова вартість об'єкта, що

ремонтується, станом на початок звітного періоду відповідно до підпункту 22.2

статті 22 Закону №334/94-ВР;

- базою для розрахунку суми витрат

на поліпшення орендованих основних фондів 1 групи, що можуть бути включені до

складу валових витрат платника податку, є сукупна балансова вартість всіх груп

основних фондів станом на початок такого звітного періоду відповідно до

пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334/94-ВР.

Наведене також підтверджується

висновком №2673/2674/2675 від 14.09.2007 проведеної у справі

судово-бухгалтерської експертизи.

З Додатку Р1 Декларації позивача з

податку на прибуток за 2005 рік вбачається, що сукупна балансова вартість всіх

груп основних фондів АК “ПФБ” на початок звітного року (01.01.2005р.) складала

6 935,2 тис. грн.

Отже, сума витрат банку у 2005 році

на поліпшення основних фондів 1 групи за об'єктами, що орендуються, в розмірі

107 998 грн. не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп

основних фондів станом на початок звітного періоду (01.01.2005р.).

За таких обставин суд приходить до

висновку про безпідставність доводів відповідача про завищення позивачем

валових витрат за 2005 рік на загальну суму 107 998 грн., внаслідок включення

витрат на поліпшення орендованих основних фондів І групи у цій сумі до складу

валових витрат, і про відсутність підстав для визначення позивачу до сплати

податкових зобов'язань за цією господарською операцією.

3. Щодо визначення податкових

зобов'язань у зв'язку зі списанням за рахунок страхового резерву заборгованості

по кредитам згідно кредитних договорів, укладених позивачем з ТОВ “Лавро”, СП

ЗАТ “Укрсибтрансавіа”, ТОВ “Лілея”, ТОВ “Торговий дім Укртатнафта-Київ”,  ТОВ “Протек-Інвест”, ТОВ “Славута”.

Як вбачається з матеріалів справи

та підтверджується висновком №2673/2674/2675 від 14.09.2007 проведеної у справі

судово-бухгалтерської експертизи, Спостережною радою позивача були прийняті

рішення (протоколи від 24.06.2005 №32-к та від 31.10.2005 №55-к) про надання

згоди правлінню на списання з балансу банку, за рахунок створених страхових

резервів, безнадійної заборгованості за кредитами, наданими ТОВ “Лавро”, СП ЗАТ

“Укрсибтрансавіа”, ТОВ “Лілея”, ТОВ “Торговий дім Укртатнафта-Київ”,  ТОВ “Протек-Інвест”, ТОВ “Славута”, в

загальній сумі, що еквівалентна 13582739,32 грн.; згідно з вказаними рішеннями

облік за списаною заборгованістю має бути перенесений на відповідні

позабалансові рахунки. Тобто, рішення Спостережної ради АК “ПФБ” щодо списання

безнадійної заборгованості за кредитами стосується обліку вищезазначеної

заборгованості на балансі  АК “ПФБ”,

тобто в фінансовому обліку, а не в податковому обліку позивача.

Податковий облік створення

страхового резерву для відшкодування можливих втрат за активними банківськими

операціями, а також порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за

рахунок страхового резерву в податковому обліку платника податку регулюється

Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР.

Відповідно до підпунктів 12.2.1

пункту 12.2 статті 12 Закону №334/94-ВР будь-який банк зобов'язаний створювати

страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без

процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим

іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому

числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських

операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із

законодавством.

Підпунктом 12.2.2 п. 12.2 ст. 12

Закону №334/94-ВР встановлено, що банки з урахуванням положень п.п. 12.2.3 п.

12.2 цієї статті самостійно створюють страховий резерв у розмірі, достатньому

для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами,

гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами

заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для

банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками,

придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними

безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Нормами п.п. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12

Закону №334/94-ВР встановлено, що розмір страхового резерву, що створюється за

рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для

комерційних банків 10 відсотків (до 31.03.2005р. -20 відсотків) від суми

боргових вимог, а саме: сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та

поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній

робочий день звітного податкового періоду.

Бухгалтерський облік страхового

резерву для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями,

а також відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового

резерву регулюється іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.4 ст.7

Закону України “Про Національний банк України” встановлення для банків правил

проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту

інформації, коштів та майна є однією з функцій Національний банку України.

Відповідно до статті 59 Закону України “Про Національний банк України” розміри,

порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для

покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних,

відсоткових та інших фінансових ризиків банків визначає Національний банк.

Порядок формування та використання

резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

регулюється Положенням про порядок формування та використання резерву для

відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим

постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000.

Пунктом 1.10 цього Положення

встановлено, що безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок

резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

З наведених норм податкового і

банківського законодавства вбачається, що створення страхового резерву для

відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, а також

порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового

резерву для цілей бухгалтерського і податкового обліку визначаються різними

нормативно-правовими актами. Внаслідок цього порядок створення страхового

резерву в податковому обліку суттєво відрізняється від порядку формування

резерву під нестандартну заборгованість у фінансовому (бухгалтерському) обліку

згідно з постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000. 

Законом України “Про оподаткування

прибутку підприємств” встановлено порядок списання заборгованості за рахунок

страхового резерву в податковому обліку, відмінний від порядку використання

резерву, встановленого вищевказаною постановою №279.

Згідно з підпунктом 12.2.4 пункту

12.2 статті 12 Закону №334/94-ВР надлишкова сума страхового резерву

направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками

такого звітного періоду у наступних випадках:

- за наслідками звітного

податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або

безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням

до стандартної категорії;

- за наслідками звітного

податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або

безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку зі списанням до

складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3

цієї статті;

- при зменшенні сум боргових вимог,

що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом

12.2.3 пункту 12.2 статті 12.

Закон України “Про оподаткування

прибутку підприємств” не містить додаткових умов або вимог, ніж наведені вище,

що стосуються утворення надлишкової суми страхових резервів та направлення цих

сум на збільшення валового доходу фінансової установи.

У висновку №2673/2674/2675 від

14.09.2007 проведеної у справі судово-бухгалтерської експертизи на підставі

матеріалів справи встановлено наступне:

- документально не підтверджується

зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів

заборгованості) у зв'язку з переведенням кредитів на суму 13582739,32 грн., що

надані банком ТОВ “Лаворо”, ЗАТ СП “Укрсибтрансавіа”, ПП “Лілея”, ВАТ “Торговий

дім “Укртатнафта-Київ”, ТОВ “Протек-Інвест”, ТОВ “Славута”, з категорії

“безнадійні”  до “стандартної”  категорії, оскільки такого переведення не

відбувалось;

- документально не підтверджується

списання сум основного боргу за кредитами на суму 13582739,32 грн., наданими

ТОВ “Лаворо”, ЗАТ СП “Укрсибтрансавіа”, ПП “Лілея”, ВАТ “Торговий дім

“Укртатнафта-Київ”, ТОВ “Протек-Інвест”, ТОВ “Славута”, до складу валових

витрат банку за процедурою, встановленою п.12.3 статті 12 Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств”;

- 

документально не підтверджується зменшення сум боргових вимог на суму

боргу у розмірі 13582739,32 грн. за кредитами, наданими ТОВ “Лаворо”, ЗАТ СП

“Укрсибтрансавіа”, ПП “Лілея”, ВАТ “Торговий дім “Укртатнафта-Київ”, ТОВ

“Протект-Інвест”, ТОВ “Славута”, що використовується як база для визначення

обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 пункту 12.2. статті 12 Закону України

“Про оподаткування прибутку підприємств”, тобто наявність у діяльності позивача

передбачених пунктом 12.2.4 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств»випадків утворення надлишкової суми страхового резерву, яка згідно

з вимогами Закону направляється на збільшення валового доходу, не підтверджено.

Вказаний висновок експертизи є

документально та нормативно обґрунтованим, відповідачем не спростований, і

приймається судом до уваги, оскільки його достовірність підтверджується

матеріалами справи.

На підставі норм чинного

законодавства та наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що рішення

позивача щодо списання у фінансовому (бухгалтерському) обліку з балансу банку

за рахунок створених страхових резервів вказаної суми боргу в  розмірі 13582739,32 грн. за кредитами,

класифікованими як “безнадійні” за методикою НБУ, на позабалансовий рахунок, не

є підставою для збільшення валового доходу банку у податковому обліку

підприємства на цю суму. У зв'язку з наведеним безпідставними є доводи

відповідача про заниження позивачем валового доходу на суму 13 582 739,32 грн.,

і у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу до сплати

податкових зобов'язань за вищезазначеними операціями.

4. Щодо визначення податкових

зобов'язань у зв'язку з завищенням амортизаційних відрахувань на суму 39 847,36

грн. протягом І кварталу 2005 року -ІІ кварталу 2006 року.

Згідно описової частини акту

перевірки № 365/2320/25292831 від 17.11.2006 

завищення амортизаційних відрахувань на суму 35560,00 грн. є наслідком

віднесення АК “ПФБ” до балансової вартості основних фондів 2 групи вартості

придбаних транспортних засобів в сумі 650 655,00 грн., яка включає в себе суму

податку на додану вартість у розмірі 108 442,50 грн., який сплачений при

придбанні легкових автомобілів. На підставі вищевикладеного, ревізорами

встановлено порушення банком п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п.8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Крім того, в описовій частині акту

перевірки №365/2320/25292831 від 17.11.2006 

(стор. 47)  зазначено, що за

результатами перевірки філії АК “ПФБ” у м. Кременчуці складено акт Кременчуцькою

об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області від 09.11.2006 №

620/22-021/25173339, згідно якого встановлено завищення Кременчуцькою філією АК

“ПФБ” (КФ АК “ПФБ”) за період з 1 кварталу 2005 р. по 2 квартал 2006 р.

амортизаційних відрахувань на суму 4466,05 грн. та заниження на суму 178,69

грн.  внаслідок того, що в обліку КФ АК

“ПФБ”, банкомати марки DEC WB-21, BQ-3410 та сервер Digital Prioris XL 6200

віднесено до балансової вартості 4 групи основних фондів, замість 2 групи

основних фондів. На підставі вищевикладеного ревізорами встановлено порушення

п.п. 8.2.2 п.8.2, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування

прибутку підприємств” та п. 15 перехідних положень Закону України “Про внесення

змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №349-ІV від

24.12.2002.

При наданні юридичної оцінки

вказаним висновкам суд виходить із наступних положень законодавства.

Відповідно до п.п. 8.1.2 п. 8.1,

п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”

амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних

активів для власного виробничого використання; під терміном “основні фонди”

слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для

використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який

перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких

матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово

зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, транспортні засоби,

придбані АК “ПФБ” є основними фондами, що підлягають амортизації.

Загальний порядок збільшення та

зменшення балансової вартості груп основних фондів встановлено п.8.4 ст. 8

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з п.п. 8.4.1 п.

8.4 ст. 8 цього Закону у разі здійснення витрат на придбання основних фондів

балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх

придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших

витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого

податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств

зареєстрований платником податку на додану вартість.

Водночас абзацом другим п.п. 7.4.2

п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено спеціальний

порядок податкового обліку сум ПДВ, сплачених при придбанні легкового

автомобілю. Вказаною нормою Закону визначено, що не включається до складу

податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку,

сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім

таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Оскільки згідно з п.8.1.2 ст.8

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” амортизації підлягають

витрати, зокрема, на придбання основних фондів, то, сума ПДВ (108442,50 грн.),

сплачена у вартості придбаних позивачем легкових автомобілів, підлягла

віднесенню на збільшення балансової вартості основних фондів групи 2 і,

відповідно, підлягала амортизації в порядку, встановленому статтею 8 Закону

України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Таким чином, доводи відповідача про

завищення позивачем амортизаційних відрахувань на суму 35560,00 грн. не

відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі матеріалів справи судом

також встановлено, що банкомати DEC WB-21, BQ-3410 та сервер Digital Prioris XL

6200 мають матеріальний вираз, призначені для використання  у господарській діяльності платника податку

протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати їх введення в

експлуатацію та їх вартість  поступово

зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Відтак, відповідно до

п.8.2.1. ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” банкомати

DEC WB-21, BQ-3410 та сервер Digital Prioris XL 6200 підпадають під визначення

основних фондів.

Відповідно до п.п.8.1.2 п.8.1 ст. 8

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” витрати на придбання

основних фондів підлягають амортизації.

Придбання та введення в

експлуатацію КФ АК “ПФБ” банкоматів DEC WB-21, BQ-3410 та сервера Digital

Prioris XL 6200 оформлено актами приймання-передачі №08/09 від 08.09.2003,

№15/09-01 від 15.09.2003, №10/12 від 10.12.2003 за підписами від імені

представників АК “ПФБ” та КФ АК “ПФБ”, та 

актами приймання-передачі від 23.09.2003, 21.10.2003, 10.12.2003 за

підписами від імені представників комісії КФ АК “ПФБ”.

Таким чином, отримання

вищезазначених основних фондів було підставою для нарахування зобов'язань КФ АК

“ПФБ” щодо надання АК “ПФБ” компенсації вартості цих основних фондів. Висновком

№2673/2674/2675 від 14.09.2007 проведеної у справі судово-бухгалтерської

експертизи встановлено, що за вказані основні фонди, отримані КФ АК “ПФБ”, у

2003р. була здійснена компенсація їх вартості постачальнику (АК “ПФБ”) у сумі

85 631,77 грн. Внаслідок цього, витрати на придбання банкоматів DEC WB-21,

BQ-3410 та сервера Digital Prioris XL 6200 у сумі 85 631,77 грн.  відповідно до законодавства підлягають

амортизації в обліку КФ АК “ПФБ”.

Відносно визначення групи основних

фондів, до яких належать банкомати DEC WB-21, BQ-3410 та сервер Digital Prioris

XL 6200, необхідно керуватись п.п. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про

оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким до 4 групи основних фондів

включаються електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного

оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби

зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому

числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість

малоцінних товарів (предметів).

Матеріалами справи та висновком

№2673/2674/2675 від 14.09.2007 проведеної у справі судово-бухгалтерської

експертизи підтверджується, що з 01.01.2005р. АК “ПФБ” сплачує податок на

прибуток консолідовано. При переході на консолідований порядок сплати податку

на прибуток зберігається порядок визначення амортизаційних відрахувань по

основних фондах, що набуті (придбані) філією до переходу на сплату

консолідованого податку. У вищевказаному висновку експертизи встановлено

відсутність документальних та нормативних підтверджень порушення позивачем п.п.

8.2.2 п. 8.2, п.п.8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку

підприємств” та п. 15 перехідних положень Закону України “Про внесення змін до

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №349-ІV від 24.12.2002,

що могло призвести до завищення амортизаційних відрахувань в розмірі 4466,05

грн. у період з 1 кварталу 2005 року по І квартал 2006 року включно та

заниження амортизаційних відрахувань в розмірі 178,69 грн. за І, ІІ квартали

2006 року внаслідок обліку основних засобів, що придбані Кременчуцькою філією

позивача у 2003 році, а саме: банкомату DEC WB-21, банкомату BQ-3410, серверу

Digital Prioris XL 6200 на 4 групі основних фондів, а не на 2 групі.

За таких обставин суд приходить до

висновку про безпідставність доводів відповідача про завищення позивачем

амортизаційних відрахувань на суму 39 847,36 грн. протягом І кварталу 2005 року

- ІІ кварталу 2006 року, і відсутність правових підстав для визначення позивачу

до сплати податкових зобов'язань за цим фактом.

5. Щодо визначення податкових

зобов'язань у зв'язку з тим, що позивач не провів коригування валових доходів

та валових витрат в податковій звітності по податку на прибуток за ІV кв. 2002

року.

На підставі наданих позивачем

доказів та висновку №2673/2674/2675 від 14.09.2007 проведеної у справі

судово-бухгалтерської експертизи судом встановлено, що невідображення АК “ПФБ”

зменшення від'ємного результату об'єкту оподаткування в декларації з податку на

прибуток за ІV квартал 2002 року у сумі 615,7 тис. грн. за актом від

09.10.2003р. №434/23-2/125/25292831 відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи відповідача про зворотне ґрунтуються на тому, що в ході податкової

перевірки позивача у 2003р. (акт перевірки СДПІ у м. Києві від 09.10.2003

№434/23-2/125/25292831) позивачу були визначені до сплати податкові

зобов'язання (в т.ч. штраф) з податку на прибуток на загальну суму 1 980 560,00

грн. Разом з тим, відповідачем не спростовано того факту, що ці податкові

зобов'язання не були узгоджені, оскільки були своєчасно оскаржені позивачем

спочатку до контролюючих органів державної податкової служби, а потім до суду.

Рішенням Господарського суду міста

Києва від 29.07.2005 у справі №33/307 позовні вимоги АК “ПФБ” задоволені

частково, зокрема, було визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у

м. Києві по роботі з великими платниками податків від 07.05.2004 №0000212302/3

про визначення АК “ПФБ” сум податкового зобов'язання по податку на прибуток у

розмірі 1 980 560,00 грн., в т.ч. 990 280,00 грн. -основний платіж та 990

280,00 грн. - штрафні санкції; визнано недійсним рішення ДПА України від

30.04.2004 №3429/6/25-1115 про результати розгляду скарги АК “ПФБ”.

Вказане рішення Господарського суду

міста Києва від 29.07.2005 було залишено без змін постановою Київського

апеляційного господарського суду від 30.08.2005 у справі №33/307. Ухвалою

Вищого адміністративного суду України від 28.09.2006 у справі №33/307 відкрите

касаційне провадження за касаційними скаргами СДПІ у м. Києві по роботі з

великими платниками податків та ДПА України, однак на дату прийняття цієї

постанови касаційні скарги не розглянуті, і рішення судів першої та апеляційної

інстанцій по справі №33/307 є чинними.

Рішеннями Господарського суду міста

Києва та постановою Київського апеляційного господарського суду у справі

№33/307 встановлено, що позивачем правильно і у відповідності з вимогами закону

здійснювався податковий облік операцій, щодо яких у акті перевірки від

09.10.2003 №434/23-2/125/25292831 були зауваження і які були кваліфіковані як

порушення. Оскільки податкове зобов'язання, донараховане податковим органом на

підставі акту перевірки від 09.10.2003 №434/23-2/125/25292831, було скасоване

за рішенням суду, тому у АК “ПФБ” відсутні підстави та обов'язок щодо коригування

валових доходів та валових витрат за IV квартал 2002 р.

Висновком №2673/2674/2675 від

14.09.2007 проведеної у справі судово-бухгалтерської експертизи також

встановлено відсутність нормативних та документальних підтверджень необхідності

проведення позивачем коригування валових доходів та валових витрат в податковій

звітності по податку на прибуток за ІV квартал 2002 року відповідно до акта

перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від

09.10.2003 № 434/23-2/125/25292831 шляхом зменшення від'ємного результату

об'єкта оподаткування податком на прибуток на 615 700 грн.

Таким чином, визначення

відповідачем позивачу до сплати податкових зобов'язань за даним фактом також є

безпідставним.

Відповідно до п.17.1 ст.17 Закону

України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами

та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника

податків за порушення податкового законодавства. Наявними у справі доказами

спростовані твердження відповідача про порушення позивачем податкового

законодавства. 

Враховуючи викладене, судом

встановлено, що наведені у акті перевірки №365/2320/25292831 від 17.11.2006

висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, на

підставі яких позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на

прибуток  в розмірі 7 131 395,16 грн., в

тому числі основний платіж -3 593 090,71 грн. та 3 538 304,45 грн. - штрафні

санкції, є безпідставними та не відповідають закону.

У зв'язку з цим вимоги позивача про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача

від 30.11.2006 №0000492320/0, від 09.01.2007 №0000492320/1 та рішення

відповідача про результати розгляду скарги від 29.12.2006 №12589/10/15-153

визнаються судом обґрунтованими. 

Судом також встановлено

безпідставність направлення відповідачем на адресу позивача першої податкової

вимоги від 24.01.2007. Оскільки позивач звернувся до суду із дотриманням

встановленого п.5.2.2 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” 10-денного

строку на оскарження податкового повідомлення-рішення відповідача від

09.01.2007, то вказане податкове повідомлення-рішення не було узгодженим на

момент прийняття першої податкової вимоги. До того ж, відповідно до п.п. 5.2.4

п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників

податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” при зверненні

платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення

контролюючого органу податкове зобов'язання 

вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті  та 

прийняття  відповідного рішення.

За таких обставин у відповідача не

було передбаченої п.6.2. ст.6 вказаного Закону підстави для прийняття та

направлення позивачу першої податкової вимоги від 24.01.2007 №1/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України в 

адміністративних справах  про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта  владних повноважень  обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дій  чи бездіяльності

покладається на відповідача,  якщо він

заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам

відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності виданих ним

податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги з урахуванням всіх

встановлених фактичних обставин та вимог законодавства, а тому позов підлягає

задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку з задоволенням позову

відповідно до вимог ч. 1 ст.  94 Кодексу

адміністративного судочинства України судові витрати у розмірі 3,40 грн.

судового збору та 6204,00 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської

експертизи підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись  ст. ст. 

71, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства

України, Господарський суд міста Києва, -                       

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати

податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у

м. Києві по роботі з великими платниками податків №0000492320/0 від 30.11.2006,

яким Акціонерному комерційному “Промислово-фінансовому банку” визначено

податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7 131 395,16 грн., в

тому числі основний платіж -3 593 090,71 грн. та 3 538 304,45 грн.  - штрафні санкції.

Визнати протиправним та скасувати

рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків про результати розгляду первинної скарги від

29.12.2006 № 12589/10/15-153.

Визнати протиправним та скасувати

податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у

м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000492320/1 від

09.01.2007, яким Акціонерному комерційному “Промислово-фінансовому банку”

визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7 131 395,16

грн., в тому числі основний платіж -3 593 090,71 грн. та 3 538 304,45 грн.

-штрафні санкції.

Визнати протиправним та скасувати

першу податкову вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.

Києві по роботі з великими платниками податків від 24.01.2007  №1/17.

Стягнути з державного бюджету

України на користь Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку”

(01054, м. Київ, вул. Дмитріївська, 18/24, ідентифікаційний код 25292831) 3,40

грн. судового збору та 6204,00 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської

експертизи.

Відповідно ст. 254 Кодексу

адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не

було подано.

На постанову в 10-денний строк з

дня складення постанови у повному обсязі може бути подано заяву про апеляційне

оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається

протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання

заяви.

Суддя

О. О.Хрипун