Постанова

від 03.04.2024 по справі 644/10465/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

03 квітня 2024 року

м. Харків

справа № 644/10465/21

провадження № 22-ц/818/1249/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський плитковий завод», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування моральної шкодиу зв`язку із втратою професійної працездатності, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський плитковий завод» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 січня 2024 року, ухвалене суддею Бабенко Ю.П., -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Харківський плитковий завод», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування моральної шкодиу зв`язку із втратою професійної працездатності.

В обгрунтування позову зазначає, що з 30 червня 1982 року вона була прийнята для проходження виробничої практики на Харківський плитковий завод забірником 3 розряду. В подальшому з 16 серпня 1983 року прийнята контролером 3 розряду. 15 березня 1988 року переведена аерографницею 3 розряду. 01 серпня 1989 року переведена сортувальницею сировини фарфорових, фаянцевих та керамічних виробів 3 розряду. 01 березня 1992 року переведена аерографницею, де працювала до грудня 2006 року.Виробничі фактори призвели до незворотних патологічних змін в організмі, внаслідок чого вона є інвалідом 3 групи та має 40% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з часу встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.Оскільки стан її здоров`я невпинно погіршувався, під час звернення до лікаря при огляді була виявлена підозра на професійне захворювання в зв`язку з чим її було направлено до Харківського науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань. Даним спеціалізованим медичним закладом у серпні 2010 року після обстеження їй було встановлено професійне захворювання: «ХОЗЛ II ст. пилової етиології у фазі нестійкої ремісії у поєднанні з бронхіальною астмою II ст., легкого персистуючого перебігу, емфізема легень першої стадії Легенева недостатність другої стадії. На виконання вимог Закону № 2694, Комісією було проведено розслідування і складено акт розслідування професійного захворювання від 15 листопада 2010 року. Її було направлено на МСЕК для встановлення стійкої втрати професії працездатності. За висновком МСЕК від 23 лютого 2011 року їй було визначено 30% стійкої втрати професійної працездатності на строк до 01 березня 2012 року. З 31 березня 2021 року її було визнано інвалідом третьої групи за професійним захворюванням, їй було безстроково встановлено 40 % втрати професійної працездатності.У зв`язку із отриманням професійного захворювання вона не має змоги вести звичне життя, відчуває фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів та емоційного стану. Внаслідок професійного захворювання докорінно змінився уклад її життя. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушуються нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Навіть при пересуванні та виконанні робіт по господарству, вона систематично відчуває біль у грудній клітині, періодичний біль в області серця, турбує задишка, головний біль, сухий кашель, загальна слабкість, втома. На теперішній час стан її здоров`я не відновлений, негативні зміни у її житті незворотні. Всі ці фізичні та емоційні відчуття призводять до душевного болю, поганого сну та до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, що має наслідком перебування в напруженому стані, стані знервованості та роздратованості. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя та зменшення благ, які вона мала до моменту отримання професійного захворювання і до втрати професійної працездатності. Вважає, що їй має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана їй ушкодженням здоров`я внаслідок дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів та середовища.

Просить суд стягнути з відповідача на її користь 200000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої професійним захворюванням.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнутоз ПрАТ «Харківський плитковий завод» на користь ОСОБА_1 моральну шкодуу зв`язку із втратою професійної працездатностів розмір 70000грн.

Стягнуто зПрАТ «Харківський плитковий завод»на користь держави судовий збір в розмірі 1050грн.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Харківськийплитковий завод»просить рішеннясуду першоїінстанції скасуватита ухвалитинове рішенняпро відмовув задоволенніпозову вповному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що аналізуючи комплексно акт розслідування професійного захворювання (отруєння) від 15 листопада 2010 року не можна дійти висновку про наявність шкоди працівнику оскільки при його складанні взято за основу показники за 1995 рік, а результати за 2001 рік не прийняті до уваги.

Також зазначає, що позивачка працювала в ПрАТ «Харківський плитковий завод» з 1982 по 2006 роки. За цей час вона змінила 9 посад кожна з яких мала свої умови праці, відпочинку та оплату. Коли позивач працювала на посаді аерографниці згідно встановленої атестації робочого місця особливих умов праці, отримувала збільшену заробітну плату, відпусту, молоко. Вказане підтверджує той факт, що останній було відомо про результати атестації під час роботи в ПрАТ «Харківський плитковий завод про можливі шкідливі умови праці, вона розуміла можливі наслідки для стану здоров?я при роботі в шкідливих умовах праці. В неї була можливість перейти за власним бажанням на іншу посаду, яка не мала шкідливих умов праці. Позивачка свідомо та добровільно погодилася на виконаня робіт в особливих умовах праці упродовж всієї трудової діяльності, а тому усвідомлювала умови і характер роботи. За таких обставин вважає, що відсутній причини зв`язок між наявністю моральної шкоди, завданої позивачу і винною протиправною поведінкою підприємства.

Що стосується розміру моральної шкоди, визначеною судом 70000грн., то він не відповідає вимогам розумності та справедливості. Вказує, що підприємство під час трудових відносин з ОСОБА_1 здійснювало підвищену оплату працю, що свідчить про вже проведену підприємством додаткову компенсацію можливих наслідків при роботі на підприємстві в особливих умовах, які відповідають встановленим нормам. Вважає, що позивач вже отримала всі належні їй виплати з урахуванням особливих умов праці.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт втрати нею професійної працездатності внаслідок професійного захворювання, отриманого під час роботи на ПрАТ «Харківський плитковий завод», у зв`язку з чим їй спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована останній роботодавцем у визначеному судом розмірі 70000грн., який відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Харківський плитковий завод».

Так, із трудової книжки ОСОБА_1 вбачається:

30 червня 1982 року ОСОБА_1 прийнята для проходження виробничої практики на Харківський плитковий завод забірником 3 розряду;

23 листопада 1982 року ОСОБА_1 звільнена у зв?язку зі закінченням виробничої практики;

16 серпня 1983 року ОСОБА_1 прийнята контролером 3 розряду;

16 травня 1985 року ОСОБА_1 переведена до цеху №2 в якості сортувальниці 3 розряду;

15 березня 1988 року ОСОБА_1 переведена до цеху №2 аерографницею 3 розряду.

01 серпня 1989 року переведена до експерементальної лабораторії сортувальницею сировини фарфорових, фаянцевих та керамічних виробів 3 розряду;

01 березня 1992 року переведена в цій самі лабораторії аерографницею 3 розряду;

19 жовтня 1994 року Харківський плитковий завод перетворено на Закрити акціонерне товариство;

01 грудня 1999 року ОСОБА_1 переведена до експериментального цеху;

01 серпня 2001 року ОСОБА_1 переведена до цеху з виробництва високохудожніх керамічних виробів та виготовлення трафоретно-печатних форм аерографницею 3 розряду;

24 жовтня 2002 року ОСОБА_1 переведена до цеху ВХКВ аерографницею 4 розряду;

31 березня 2004 року звільнена у зв?язку із переведння до ТОВ Харківська кераміка;

01 квітня 2004 року прийнята до цеху ВХКВ аерографницею 4 розряду;

01 січня 2005 року цех СХК та цех ХКВ об?єднані у цех з виробництва художніх керамічних виробів, трафаретних сіток та декалей;

01 лютого 2005 року цех з виробництва художніх керамічних виробів, трафаретних сіток та декалей переіменовано у цех худужніх керамічних виробів;

08 лютого 2006 року ОСОБА_1 переведена на дільницю з виробництва фризов аерографницею 4 розряду;

11 квітня 2006 року ТОВ Харківська кераміка реорганізовано у ЗАТ Харківський плитковий завод шляхом приєднання;

18 грудня 2006 року ОСОБА_1 звільнена за згодою сторін (т.І, а.с.8-9).

З викладеного вбачається, що 01 березня 1992 року ОСОБА_1 була переведена аерографницею, де працювала до 18 грудня 2006 року (а. с. 8-9)

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову посилається на те, що санітарно-гігієнічні характеристики умови її праці на Харківському плитковому заводі не відповідали вимогам законодавства. Виробничі фактори призвели до незворотних патологічних змін в організмі, внаслідок чого вона є інвалідом 3 групи та має 40% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 2371КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань/

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 12 квітня 2022 року у справі №225/4242/21).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 2371КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15 листопада 2010 року, встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є тривалий вплив комплексу шкідливих виробничих факторів: працюючи аерографницею, пил фіброгенної дії, виробничий шум, метілакрилат, вуглеводні. Діагноз ОСОБА_1 : ХОЗЛ ІІ ст. пилової етіології в фазі нестійкої ремісії у поєднанні з бронхіальною астмою ІІ ст., легкого персистуючого перебігу, ЕЛ І ст. ЛН ІІ ст. Остаточний діагноз встановлено 25 серпя 2010 року. Професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працюючи забірницею (5 міс), аерографницею (14 р.2 міс.), опалювачем (1 р. 8 міс.), зазнавала впливу комплексу шкідливих виробничих факторів, а саме: пилу силікатного, незадовільному мікроклімату, ЗІЗ від впливу пилу забезпечувалась, використовувала (а.с.10-11).

Згідно виписок із медичної карти амбулаторного хворого, ОСОБА_1 був встановлений діагноз: ХОЗЛ ІІ стадії пилової етіології в фазі загострення у поєднанні з бронхіальною астмою ІІІ ст., середньої тяжкості, персистуючого перебігу, неконтрольована Емфізема легень ІІ ступеню, легенева недостатність ІІ ступеню - захворювання професійне (а. с. 12-13).

Згідно довідки МСЕК від 31 березня 2021 року, ОСОБА_1 з 16 березня 2021 року встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково в зв`язку з професійним захворюванням, ступінь втрати працездатності 40%. Вперше втрата професійної працездатності ОСОБА_1 - 30% було встановлено актом огляду МСЕК з 15 вересня 2011 року (а.с.15, 18).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з положеннями пункту 1.4Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року№ 420, самеакт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

Даний висновокузгоджується ізправовою позицієюВерховного Судувикладеної упостанові від01лютого 2023року справа№ 185/10125/21.

Як вбачається із вказаного акту саме лікарсько-експертною комісією було вирішено направити ОСОБА_1 на проходження МСЕК та зазначено, що минула адмістрація підприємства не забезпечила виконання вимог діючого законодавства: «ГОСТ 12.1.005-88 Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони».

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці у ОСОБА_1 виникли професійні захворювання, що призвели до втрати професійної працездатності на 40%, у зв?язку з чим останній була заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності 70000грн., суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, зокрема ступінь втрати працездатності, різновид професійного захворювання, яке вразило дихальну систему організму,глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості.

Докази та обставини, на які посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський плитковий завод» залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований