Рішення

від 10.04.2024 по справі 904/549/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024м. ДніпроСправа № 904/549/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Платінум Електрик", Дніпропетровська область, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Степ", Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 32 743,10 грн

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Платінум Електрик" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Степ" про стягнення 32 743,10 грн, з яких: 31 800,00 грн безпідставно набуті кошти, 302,93 грн 3% річних, 640,17 грн інфляційні втрати.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 09.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Задовольнив клопотання позивача та постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

В ухвалі від 09.02.2024 суд зазначив про обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Степ" зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Станом на 10.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "МВФ Степ" не зареєструвало свій електронний кабінет.

Поштовому відправленню (ухвалі суду від 09.02.2024) на адресу відповідача, присвоєно 13-символьний цифровий номер (штрихкодовий ідентифікатор) 0600249067005. Згідно результату пошуку за штрихкодовим ідентифікатором 0600249067005 на WEB сторінці Укрпошти (http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), вбачається, що відправлення за вищевказаним номером з 14.02.2024 перебуває у точці видачі/доставки.

Відзив відповідач до суду не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

29.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Платінум Електрик» відповідно до платіжної інструкції № 4913 від 29.06.2023 з рахунка № НОМЕР_1 в AT КБ «Приватбанк» перерахувало грошові кошти у розмірі 31 800,00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МВФ Степ» № НОМЕР_2 в AT «Приватбанк», МФО 305299, з призначенням платежу: «за ТМЦ Рах. № 654 від 20.06.2023».

Позивач стверджує, що вказані грошові кошти було перераховано відповідачу помилково. У будь-яких договірних відносинах Товариство з обмеженою відповідальністю «Платінум Електрик» з Товариством з обмеженою відповідальністю «МВФ Степ» не перебуває.

Таким чином, як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «МВФ Степ» безпідставно заволоділо майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Платінум Електрик», якими є грошові кошти у загальному розмірі 31 800,00 грн.

Позивач зазначає, що на чисельні звернення позивача відповідач не відреагував. До теперішнього дня грошові кошти у розмірі 31 800,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю «МВФ Степ» так і не були повернуті.

Так, позивач направив на адресу відповідача вимогу № 243 від 10.10.2023, в якій вимагав повернути грошові кошти.

В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивач надав до суду копії опису вкладення, накладної Укрпошти та фіскального чеку.

Позивач зазначає, що йому повернувся поштовий конверт з відміткою: «за закінченням терміну зберігання», відповідач відповідь на вимогу не надав, грошові кошти не повернув. У зв`язку із чим позивач вважає, що набув право відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України на повернення грошових коштів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання Глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно надувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень Глави 83 ЦК України».

У постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/9213/19 зазначено: Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Господарський суд зазначає, що відповідачем не надано доказів надання позивачу послуг або постачання товарів на суму 31 800,00 грн. Доказів наявності укладеного між сторонами договору або доказів перебування сторін у будь-яких договірних відносинах відповідачем до суду не надано. Відповідачем не доведено наявність підстав для утримання ним грошових коштів у сумі 31 800,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що відповідач набув грошові кошти у розмірі 31 800,00 грн без достатньої правової підстави.

Доказів повернення позивачу 31 800,00 грн матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 31 800,00 грн заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 13.10.2023 по 05.02.2024 у розмірі 302,93 грн та інфляційні втрати за період з жовтня 2023 року по грудень 2024 року у розмірі 640,17 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 910/1836/20 викладена наступне правова позиція.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, позаяк ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України, а тому, приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України (аналогічна правова позиція міститься в п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Тобто, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що він виконаний не правильно, а саме позивачем використано неправильну початкову дату періоду нарахування.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України щодо обов`язку відповідача сплатити заборгованість (повернути кошти) у семиденний строк з моменту отримання відповідної вимоги позивача.

Як вказано вище, позивач направив на адресу відповідача вимогу № 243 від 10.10.2023, в якій вимагав повернути грошові кошти.

В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги, позивач надав до суду копії опису вкладення, накладної Укрпошти та фіскального чеку.

Позивач зазначає, що йому повернувся поштовий конверт з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

З наданих позивачем в якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги, копії опису вкладення, накладної Укрпошти та фіскального чеку вбачається, що зазначеному поштовому відправленню присвоєно 13-символьний цифровий номер (штрихкодовий ідентифікатор) 4909805059705.

За результатами пошуку за штрихкодовим ідентифікатором 4909805059705 на WEB сторінці Укрпошти, вбачається, що відправлення за вищевказаним номером не вручено під час доставки 17.10.2023 з інших причин та 27.10.2023 повернуто за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що семиденний строк на виконання зобов`язання з повернення спірних грошових коштів повинен відраховуватись саме з 17.10.2023.

Таким чином, відповідно до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був повернути спірні грошові кошти у розмірі 31 800,00 грн у строк до 24.10.2023 (17.10.2023 + 7 календарних днів). А отже початковою датою періоду нарахування 3% річних має бути 25.10.2023.

Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягають 3% річних за період з 25.10.2023 по 05.02.2024 у розмірі 271,57 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по грудень 2023 року у розмірі 382,71 грн.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання зобов`язання є правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 32 454,28 грн, з яких: 31 800,00 грн безпідставно набуті кошти, 271,57 грн 3% річних, 382,71 грн інфляційні втрати.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на позивача 26,65 грн (0,88? %), на відповідача 3001,35 грн (99,12 %).

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Степ" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Гагаріна, буд. 3, квартира 29, ідентифікаційний код 42788656) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Платінум Електрик" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лазаряна, буд. 3, офіс Щ-1, ідентифікаційний код 42737313) 35 455,63 грн, а саме: 32 454,28 грн, з яких: 31 800,00 грн безпідставно набуті кошти, 271,57 грн 3% річних, 382,71 грн інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3001,35 грн, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя І.В. Мілєва