Рішення

від 10.04.2024 по справі 911/394/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/394/24

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Лівандовському О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Авто», м. Бровари Київської області

про визнання пункту договору недійсним та стягнення 5 110,78 грн.,

без участі представників;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 (далі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_1) 14.02.2024 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом від 07.02.2024 №1 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Авто», м. Бровари Київської області (далі за текстом - ТОВ «Ін Авто»), в якому просить суд:

- визнати недійсним п.3.1 Договору поставки №41 від 22.07.2022 з відповідними змінами, що укладений між ІНФОРМАЦІЯ_1 та ТОВ «Ін Авто», а саме у частині включення до ціни договору суми ПДВ;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ПДВ у розмірі 4 998,33 грн.; три відсотки річних у розмірі 83,40 грн. та 29.05 грн. - інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 056,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 22.07.2022 між Київським міським ТЦК (замовник) та ТОВ «Ін Авто» (постачальник) був укладений договір поставки №41, за умовами якого постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику запасні частини до автомобільної техніки згідно специфікації, а замовник прийняти і оплатити такий товар на умовах, викладених у договорі.

Позивач твердить, що сторони виконали умови договору, відповідач поставив товар, а позивач його оплатив.

Пунктом 1 постанови КМУ №178 від 02.03.2022 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Позивач стверджує, що товар, визначений специфікацією №1 від 22.07.2022 поставлявся для забезпечення транспорту Збройних Сил, відтак мав обкладатись податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Разом з тим, сторони, всупереч наведеній постанові, включили у ціну договору суму ПДВ у розмірі 4 998,33 грн., яка була сплачена відповідачу за платіжним дорученням №5007 від 29.07.2022.

У зв`язку з тим, що вказаний товар мав обкладатись податком на додану вартість за нульовою ставкою, позивач просить визнати недійсним п. 3.1 Договору поставки №41 від 22.07.2022, а саме в частині включення в ціну договору суми ПДВ, та стягнути з відповідача сплачену суму ПДВ у розмірі 4 998,33 грн.

Крім того, позивач нараховує та просить стягнути з відповідача три відсотки річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/394/24 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Цією ж ухвалою суд зобов`язав позивача подати суду письмове обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат, із зазначенням дати, з якої позивач вважає простроченим грошове зобов`язання з повернення ПДВ, та нормативним обґрунтуванням такої дати, а також обґрунтований розрахунок вказаних вимог із зазначенням періоду, за який позивач нарахував проценти та інфляційні; належним чином завірену копію видаткової накладної та/або акту прийому-передачі товару, поставленого відповідно до договору поставки №41 від 22.07.2022 (п.4.1 Договору).

Також, суд зобов`язав відповідача у строк 15 днів з дати отримання цієї ухвали подати суду належним чином завірену копію видаткової накладної та/або акт прийому-передачі товару, поставленого відповідно до договору поставки №41 від 22.07.2022 (п.4.1 Договору), а також належним чином завірену копію податкової накладної із квитанцією про її реєстрацію в ЄРПН.

Вказану копію ухвали від 16.02.2024, відповідно до вимог процесуального закону, було надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням №0600089649975 на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 07400, Київська обл., м.Бровари, вул. Грушевського, буд. 17/1, кв. 143 . Однак, поштове відправлення не було вручено адресату та 06.03.2024 повернуто підприємством зв`язку на адресу суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Згідно із пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

07.03.2024 позивач подав заяву від 04.03.2024 №367 щодо письмового обґрунтування вимог, в якій зазначає, що 07.06.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслав на поштову адресу відповідача лист №03/11321 від 07.06.2023 щодо повернення зайво сплачених коштів. Оскільки відповідач проігнорував листи та вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних з моменту першого листа до відповідача, а саме з 07.06.2023 та до дати подачі першої позовної заяви 26.12.2023. Тому, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат був проведений позивачем за період з 07.06.2023 по 26.12.2023.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 05.04.2024 відповідач відзив на позов та докази на його підтвердження не подав.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до ТОВ «Ін Авто» про стягнення 5 110,78 грн., дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

22.07.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_1 та СП (замовник) та ТОВ «Ін Авто» (постачальник) був укладений договір поставки №41 (далі - Договір), за умовами якого:

- постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику запасні частини до автомобільної техніки згідно із Специфікації (код за ДК 34330000-9 «Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів» відповідно до умов Договору (далі «Товар»), а замовник - прийняти і оплатити такий Товар, на умовах, викладених у Договорі. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товару визначена сторонами в Додатку 1 (Специфікація) до Договору, який є його невід`ємною частиною (1.1, 1.2 Договору);

- ціна (сума) договору становить 29 990,00 грн. у т.ч. ПДВ: 4 998,33 грн. (п.3.1. Договору);

- замовник здійснює оплату за поставлений в його адресу товар протягом 15 банківських днів з дня приймання-передачі товару за накладною та актом приймання-передачі, за умови бюджетного фінансування на визначені видатки (п.4.1 Договору);

- постачальник зобов`язується поставити товар протягом 3 банківських днів з дня заяви замовника (п. 5.1 Договору);

- договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022 року, але у будь-якому випадку його повного виконання (п.6.1 Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

22.07.2022 сторони погодили та уклали специфікацію №1 до Договору, відповідно до якої загальна вартість поставленого товару становить 29 990,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що ціна (сума) договору становить 29 990,00 грн. у т.ч. ПДВ: 4 998,33 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №5007 від 29.07.2022 позивач оплатив товар, передбачений специфікацією №1 від 22.07.2022 на загальну суму 29 990,00 грн., в тому числі 4 998,33 грн. ПДВ.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п.п. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 «Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до п.п. «г» п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Як вбачається з довідки №83/22 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює свою діяльність у сфері оборони та є державною організацією.

Відповідно до Положення «Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 № 154 Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач - ІНФОРМАЦІЯ_1 входить до переліку суб`єктів, визначених постановою КМУ №178 від 02.03.2022, щодо яких постачання товарів для забезпечення транспорту обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Суд встановив, що товар за специфікацією №1 від 22.07.2022 постачався виключно для забезпечення транспорту, аналогічне встановлено п. 1.1 Договору, відповідно до якого, постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику запасні частини до автомобільної техніки згідно із Специфікації (код за ДК 34330000-9 «Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів»).

За таких обставин, включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% - 4 998,33 грн., суперечить Постанові КМУ №178 від 02.03.2022 та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту договору в цій частині.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача сплаченої суму ПДВ у розмірі 4 998,33 грн., суд зазначає таке.

Положеннями статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 4 998,33 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Суд звертає увагу, що позивач здійснював заходи для досудового врегулювання спору, зокрема звертався до відповідача з вимогою від 07.06.2023 №03/11321, та з повторною вимогою від 27.07.2023 №03/15342, в яких просив повернути сплачену суму ПДВ.

Вказані вимоги направлялись відповідачу рекомендованими листами №0411203969716 та №0411204061912, а також на електронну пошту isuzu.auto@ukr.net. До матеріалів справи не додано доказів того, що відповідач надав відповідь на вказані вимоги, та/або повернув кошти.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 4 998,33 грн. за договором поставки №41 від 22.07.2022, як безпідставно набутих грошових коштів.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання з повернення суми ПДВ позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних в сумі 83,40 грн., нараховані за період з 07.06.2023 по 26.12.2023, та інфляційні втрати в сумі 29,05 грн., нараховані за період червень 2023 - листопад 2023. Щодо вказаних вимог суд зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо цього питання суд звертає увагу сторін на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, в якій зазначено про те, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Відтак, позивач правомірно нараховує та просить стягнути з відповідач три відсотки річних за період з 07.06.2023 по 26.12.2023, та інфляційні втрати за період червень 2023 - листопад 2023.

Суд, перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, встановив, що розрахунок позивачем виконано відповідно до вимог закону та арифметично вірно, відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат слід задовольнити повністю у заявленому розмірі.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи їх перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи, суд задовольняє позов ІНФОРМАЦІЯ_1 повністю та ухвалює рішення про визнання недійсним п. 3.1 Договору №31 від 22.07.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ та стягнення з ТОВ «Ін Авто» 4 998,33 грн. основного боргу, 83,40 грн. процентів річних, 29,05 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку із задоволенням позову суд відповідно до ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у сумі 6 056,00 грн. повністю.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241,252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 3.1 договору поставки №41 від 22.07.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін Авто» (ідентифікаційний код 39396277) у частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Авто» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 17/1, кв. 143, ідентифікаційний код 39396277)

на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

4 998,33 грн. (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім гривень тридцять три копійки) основного боргу,

83,40 грн. (вісімдесят три гривні сорок копійок) процентів річних,

29,05 грн. (двадцять дев`ять гривень п`ять копійок) інфляційних втрат,

6 056,00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Конюх