Рішення

від 10.04.2024 по справі 915/1431/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Справа № 915/1431/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.

за участю секретаря судового засідання Дюльгер І.М.,

представники сторін в судове засідання не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №915/1431/23

за позовом: Акціонерного товариства Миколаївобленерго,

вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, 45017;

до Миколаївської міської ради,

вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005;

про визнання права власності за набувальною давністю

В С Т А Н О В И В:

Акціонерним товариством (АТ) Миколаївобленерго пред?явлено до Миколаївської міської ради позов про визнання за АТ Миколаївобленерго за набувальною давністю права власності на будівлю розподільчого пункту РП № 2, літера А-1, площею 47,1 кв.м, розташованого по вул. Нікольській, поблизу будинку № 6 у м. Миколаєві.

Позов мотивовано тим, що АТ Миколаївобленерго добросовісно, відкрито та безперервно володіє указаним вище майном з 1952 року з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії, здійснює його ремонт та обслуговування, несе витрати по його утриманню, а тому вважає, що на підставі ст.344 ЦК України набув право власності на це майно за набувальною давністю. Право власності на будівлю розподільчого пункту РП № 2, літера А-1, площею 47,1 кв.м, та на встановлене у ній енергетичне обладнання за жодною особою не зареєстровано. Від РП №2 (інв. №31759), живиться та отримують електрозабезпечення 31 закрита трансформаторна підстанція, які перебувають на балансі Товариства, 7 абонентських закритих трансформаторних підстанцій, які належать споживачем на праві приватної власності. Від даних трансформаторних підстанцій отримують електроенергію 554 точок обліку юридичних споживачів та 5509 побутових споживачів, що мають укладені з АТ Миколаївобленерго договори про постачання електричної енергії.

Ухвалою суду від 19.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.10.2023 о 14 год. 15 хв., встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.

Відповідач 10.10.2023 за вх. №13376/23 надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, а також зазначив в заяві про те, що з службового листа управління комунального майна Миколаївської міської ради від 10.10.2023 № 37318/10.01-08/23-2 вбачається, що будівля розподільчого пункту РП № 2, літера "А" площею 47.1 кв.м розташована по вул. Нікольській, поблизу будинку № 6 у м. Миколаєві не обліковуються серед об`єктів, що належать до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади. Разом з цим, повідомив, що на теперішній час обслуговування даного об`єкту неможливе, оскільки серед комунальних підприємств Миколаївської міської ради відсутні такі, які можуть надавати послуги з енергопостачання.

Ухвалою суду від 25.10.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання 24.10.2023 засідання не відбулося, наступне підготовче засідання призначено 08.11.2023.

Ухвалою суду від 08.11.2023 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання 08.11.2023 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, у Миколаївській області тривала повітряна тривога. Наступне підготовче засідання призначено на 11.12.2023.

Ухвалою суду від 11.12.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2024.

Проте судове засідання, призначене на 12.02.2024, не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (хворобою) судді Давченко Т.М. та розгляд справи по суті призначено на 01.04.2024.

Позивач 29.03.2024 за вх.3790/24 надав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача за наявними в матеріалах справи документами. Вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач не скористався наданим йому ст. 161,165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 01.04.2024 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки усі документи суду йому надіслані до Електронного суду в ЄСІТС.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 01.04.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що він є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії (ДАЕК) Миколаївобленерго, заснованої у процесі корпоратизації на базі державного енергопостачального підприємства (ДЕП) Миколаївобленерго у відповідності до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 № 170 Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії Миколаївобленерго та указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України, наказу Міністерства економіки України від 14.06.1995 № 75 Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації, та графіків її проведення.

З метою проведення корпоратизації на підприємстві було створено комісію з корпоратизації ДЕП Миколаївобленерго (далі ? Комісія з корпоратизації) та на підставі наказу від 19.06.1995 № 1 керівника ДЕП Миколаївобленерго у строк з 01.07.1995 по 15.07.1995 проведено інвентаризацію згідно Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158.

Відповідно до п. 10 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (далі ? Положення № 508), Комісія з корпоратизації підготувала акт оцінки вартості майнового комплексу Миколаївобленерго, що підлягало корпоратизації (а.с. 7).

До акту оцінки вартості майнового комплексу Миколаївобленерго додано матеріали щодо визначення оціночної вартості майна згідно передаточного балансу, зокрема відомості, розрахунки та переліки об?єктів, що не підлягають приватизації (перелік об?єктів (основні засоби), які не підлягають приватизації по Миколаївобленерго від 15.07.1995; об?єкти цивільної оборони та культури, що не підлягають приватизації по Миколаївобленерго від 15.07.1995), які складені Комісією з корпоратизації (а.с. 8-9).

Згідно з п. 10 Положення № 508, Комісія з корпоратизації подає засновнику у двомісячний термін з дня затвердження її складу акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації, проект плану розміщення акцій та проект статуту відкритого акціонерного товариства, розроблений відповідно до Закону України Про господарські товариства, з урахуванням вимог передбачених Указом Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств.

На виконання зазначених норм Комісією з корпоратизації направлено до Міністерства енергетики і електрифікації України акт оцінки вартості майнового комплексу Миколаївобленерго. Пунктом 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 № 170 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу ДЕП Миколаївобленерго, а пунктом 5 встановлено вважати ДАЕК Миколаївобленерго правонаступником ДЕП Миколаївобленерго.

В акті оцінки вартості майнового комплексу, конкретизований перелік майна, що увійшов в процесі корпоратизації до статутного фонду (капіталу) позивача не визначався.

При цьому, відповідно до п. 15 Положення № 508 з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов?язків корпоратизованого підприємства.

У подальшому ДАЕК Миколаївобленерго перейменовано у відкрите акціонерне товариство (ВАТ) Енергопостачальна компанія Миколаївобленерго.

У квітні 2011 року відповідно вимог Закону України Про акціонерні товариства та на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ ЕК Миколаївобленерго перейменоване в публічне акціонерне товариство (ПАТ) Миколаївобленерго, а у квітні 2018 року ПАТ Миколаївобленерго перейменовано в АТ Миколаївобленерго.

Позивач стверджує, що на даний час у нього відсутній перелік майна, що увійшов до статутного капіталу позивача у процесі корпоратизації та інвентаризаційні описи основних фондів, складених на дату оцінки об?єкта у 1995 році.

З метою пошуку вказаних документів позивач звертався до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, AT Одесаобленерго, Державного архіву Одеської області, ВП Південна електроенергетична система ПрАТ НЕК УКРЕНЕРГО, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України з відповідними запитами, проте у відповідях зазначених організацій вказано про відсутність у них переліку майна, що увійшов до статутного капіталу позивача та інвентаризаційних описів основних фондів, складених на дату оцінки об?єкта у 1995 році (а.с. 12-20).

Позивач також указує, що 03.03.2017 набрав чинності Порядок підтвердження державними органами приватизації факту передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), затверджений наказом Фонду державного майна України (далі ? ФДМУ) від 12.01.2017 № 17 (далі ? Порядок № 17), у відповідності до п. 5 якого для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу господарського товариства, утвореного у процесі приватизації (корпоратизації), заявник подає до державного органу приватизації, зокрема, дані інвентаризаційних описів основних фондів (зведений акт інвентаризації, перелік необоротних активів), складених на дату оцінки об?єкта.

У позивача не збереглися інвентаризаційні описи основних фондів (зведений акт інвентаризації, перелік необоротних активів), складених на дату оцінки об?єкта у 1995 році.

Товариство надало листом від 26.07.2017 №01/16-4272 до ФДМУ усі наявні у нього додаткові документи та інформацію, необхідні для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу позивача, крім даних інвентаризаційних описів основних фондів, складених на дату оцінки об?єкта.

Листом від 26.01.2018 №10-21-1645 ФДМУ повідомив позивача, що наданий пакет документів є недостатнім для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу ПАТ Миколаївобленерго (а.с. 13).

Згідно з балансовою довідкою бухгалтерії Позивача від 07.09.2023 № 04.02/36 на балансі Позивача з 01.01.1952 обліковується будівля розподільчого пункту РП № 2 (інв.№ 31759), який розташований між вулицею Нікольська та вулицею Спаський спуск, поблизу будинку № 6 у м. Миколаєві (на території ЗОШ № 39). Станом на день подання позову балансова вартість будівлі РП № 2 становить 23903,58 грн (а.с. 21).

На балансі Позивача також обліковується енергетичне обладнання, яке встановлене у РП № 2, зокрема: розподільний пристрій - РУ- 6 кВ (інвентарний № 31760).

Позивач у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» є оператором системи розподілу, тобто юридичною особою, відповідальною за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності. Згідно з п. 82 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» система розподілу електричної енергії - система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для розподілу електроенергії. В свою чергу, РП № 2 є енергооб`єктом, що використовується Позивачем при здійсненні господарської діяльності з розподілу електричної енергії в межах закріпленої території м. Миколаєва.

Від РП №2 (інв. №31759), живиться та отримують електрозабезпечення 31 закрита трансформаторна підстанція, які перебувають на балансі Товариства, 7 абонентських закритих трансформаторних підстанцій, які належать споживачам на праві приватної власності (ТП №16, РП №28, ЗТП №180, ЗТП №656, ЗТП №65, ЗТП №62, ЗТП №533, ЗТП №533, ЗТП №517, ЗТП №51, ЗТП №50, ЗТП №479, ЗТП №437, ЗТП №429, ЗТП №418, ЗТП №4!6, ЗТП №414, ЗТП №408, ЗТП №40, ЗТП №394, ЗТП №355, ЗТП №35, ЗТП №335, ЗТП №298, ЗТП №20, ЗТП №194, ЗТП №19, ЗТП №180, ЗТП №175, ЗТП №174, ЗТП №163, ЗТП №146, ЗТП №1340, ЗТП № 120, ЗТП №1063, ЗТП №1022, ЗТП №1011, ЗТП №1006 ).

Від даних трансформаторних підстанцій отримують електроенергію 554 точок обліку юридичних споживачів та 5509 побутових споживачів (Перелік енергетичних об`єктів, які живляться та подають електрозабезпечення споживачам - а.с. 22). До матеріалів справи додано схему нормального режиму мереж 6 кВ РП № 2 філії м. Миколаєва.

Умовами договорів, укладених між Позивачем та споживачами електричної енергії, що живляться від РП № 2, а також актами розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (визначення точки продажу електричної енергії), які є невід`ємними додатками вищевказаних договорів, визначено межі балансової належності електромереж та установок.

Для обслуговування РП № 2 Позивачем 11.11.2011 складено Паспорт технічного стану будівлі (споруди) РП № 2. в якому зазначено технічні характеристики будівлі, згідно якого зазначено 1952 рік забудови РП № 2 (а.с. 43).

Для обслуговування РП № 2 Позивачем складено 15.02.2018 Паспорт розподільчого пункту № 2, в якому зазначено технічні характеристики РП та встановленого в ньому енергетичного обладнання, а також інформація щодо проведених ремонтно-відновлювальних робіт. З метою недопущення виникнення аварійних ситуацій на енергетичному обладнанні та відключення від живлення споживачів електричної енергії, Позивач здійснює проведення ремонтно-відновлювальних робіт РП № 2, що підтверджується відповідними записами у Паспорті РП з 2013 - 22.07.2021 рік (а.с. 45).

Згідно з п. 5.7.6. Постанови № 310 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу систем розподілу», затвердженої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, передбачено - відповідальним за шкоду, завдану внаслідок неналежної експлуатації та/або неналежного технічного стану об`єктів електроенергетики, є суб`єкт господарювання, у власності або користуванні/управлінні якого перебувають ці об`єкти.

Окрім того, обслуговування та проведення ремонтно-відновлювальних робіт підтверджується Листками огляду (перевірки) ТП напругою 6-10/0,38 кВ від 23.07.2021, 27.01.2022, 27.01.2023. Актами приймання виконаних робіт № 826 від 26.01.2021, № 173 від 30.01.2018, Актом загального огляду споруд та будівель від 02.05.2023.

На замовлення Позивача 21.06.2018 КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на нежитловий об`єкт: РП № 2 (інвентаризаційна справа № 33961), який позначено літерою «А-І» та має площу 47,1 кв.м. (а.с. 59).

12.12.2013 між Миколаївською міською радою та Позивачем укладено договір оренди землі № 9836 для обслуговування РП № 2, який розташований по вул. Нікольській, поблизу житлового будинку № 6 у м. Миколаєві, кадастровий номер 4810136300:01:003:0013 (а.с. 63).

Таким чином, наведене свідчить, що єдиним користувачем та володільцем РП № 2 та встановленого у ньому енергетичного обладнання, є Позивач, до мереж якого приєднано вищевказане електротехнічне обладнання, який несе відповідальність за технічний стан та технічне обслуговування об`єктів електроенергетики.

Позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє зазначеним нерухомим майном, починаючи 1952 року по теперішній час, тобто протягом 71 року.

Викладені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Згідно чинного законодавства, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п?яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб?єкта, здатного набути у власність певний об?єкт; законність об?єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб?єкти публічного права.

Проте не будь-який об?єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об?єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб?єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов?язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об?єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об?єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов?язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред?явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов?язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

Аналізуючи поняття добросовісність володіння як ознаку набувальної давності за статтею 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб?єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов?язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Ураховуючи викладене, дослідженню судом підлягають наступні обставини:

- чи може спірне майно бути об?єктом набувальної давності;

- добросовісність володіння;

- відкритість володіння;

- давність володіння та його безперервність;

- відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

- відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

В даному випадку судом встановлено, що:

1) Розподільчого пункту РП № 2, літера «А-1», площею 47,1 кв.м, який розташований по вул. Нікольській, поблизу будинку № б у м. Миколаєві не відноситься до категорій майна, вилучених із цивільного обороту, тобто об?єкт володіння є законним та може бути об?єктом набувальної давності;

2) позивач добросовісно заволодів нерухомим майном з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії; добросовісний характер володіння підтверджується тим, що позивач не був обізнаний на час заволодіння майном, що воно належить не йому та правомірно вважав, що мав набути це майно під час корпоратизації у складі майна цілісного майнового комплексу Миколаївобленерго;

3) позивач відкрито володіє спірним нерухомим майном з 1952, що підтверджується: визначенням балансової належності у договорах, які укладено позивачем зі споживачами електричної енергії, що живляться від Розподільчого пункту РП № 2, наявністю технічного паспорту на спірний нежитловий об?єкт, а також договором оренди землі, на якій розташований спірний об?єкт та витягом з ДРРП № 15211369 від 23.12.2013;

4) позивач безперервно володіє спірним нерухомим майном з 1952 по теперішній час, тобто 71 рік, а також здійснює його ремонт та обслуговування, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, паспортом енергооб?єкта, листками огляду; позивач також несе витрати на утримання спірного майна та отримує доходи від використання цього майна у власній господарській діяльності;

5) Згідно листів Фонду державного майна України (від 02.06.2023 № 10-15017480), Миколаївської обласної ради (від 23.06.2023 № 521-11-05-23), Миколаївської міської ради (під 28.97.2023 № 2893/02.02.01-40/10/14/23) будівля РП № 2 у останніх не обліковується. Отже, на будівлю РП № 2 та на встановлене у ньому енергообладнання відсутні інші особи, які претендують па це майно, а право власності на будівлю за жодною особою не зареєстровано;

6) у Позивача відсутній титул (підстава) для володіння майном та набуття права власності, оскільки ним не укладалося з жодною особою правочинів (договорів купівлі-продажу, оренди тощо), які б регулювали форму речових прав позивача стосовно спірного майна; в акті оцінки вартості майнового комплексу ДЕП Миколаївобленерго, який складено та затверджено у процесі корпоратизації 31.08.1995 Міністерством енергетики та електрифікації України, конкретизований перелік майна, що увійшло в процесі корпоратизації до статутного капіталу Позивача не визначався. Матеріали інвентаризації, що складалися під час корпоратизації відсутні. Докази того, що спірне майно увійшло до статутного капіталу позивача в процесі корпоратизації у 1995 році, у тому числі згідно Порядку №17, ? відсутні. У зв?язку з цим у Позивача відсутні правоустановчі документи на спірне нерухоме майно, а право власності згідно вимог чинного законодавства не зареєстровано, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з Достатність доказів на нову Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону ? позивача.

З урахуванням викладеного суд визнає, що сукупність юридичних фактів, які визначені законодавцем як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму надувальної давності - Позивачем підкріплені відповідними доказами, які не дають найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги АТ Миколаївобленерго про визнання за ним в порядку набувальної давності права власності на будівлю розподільчого пункту РП № 2, літера А-1, площею 47,1 кв.м, розташованого по вул. Нікольській, поблизу будинку № 6 у м. Миколаєві обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позов АТ Миколаївобленерго належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Акціонерного товариства Миколаївобленерго задовольнити.

2. Визнати за Акціонерним товариством Миколаївобленерго (ЄДРПОУ 23399393, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40) - право власності за набувальною давністю на будівлю Розподільчого пункту РП № 2, літера А-1, площею 47,1 кв.м, який розташований по вул. Нікольській, поблизу будинку № 6 у м. Миколаєві.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2024.

Суддя Т.М. Давченко