Рішення

від 10.04.2024 по справі 366/2581/23

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/2581/23

Провадження № 2/366/59/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Іванківський районний суд Київської області в складі: головуючогосудді Ткаченко Ю.В., при секретарі Морозовій Я.Р., розглянувши у відкритому судовому засідання в смт. Іванків Київської області, в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду,

В С Т А Н О В И В :

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М. (даліПозивач) в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації (даліПозивач 1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі Відповідач 1), ОСОБА_1 (далі Відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (даліТретя особа) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач посилається на те, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 року №10-12086/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0056, площею 2,0 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу, 04.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1294854332220, номер відомостей про речове право: 21283744.

Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 53 кварталі Розважівського лісництва.

Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 53 кварталу Розважівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

За інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 15.03.2023 № 168 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 38 та 40 виділах 53 кварталу, та мають наступні таксаційні характеристики: склад - 9 сосна звичайна, 1 береза повисла віком 45 років, середня висота - 22 м., середній діаметр - 24 см., запас на 1 га - 350 м. куб., 10 сосна звичайна віком 28 років, середня висота 9 м., середній діаметр - 10 см., запас на 1 га - 120 м. куб.

Поряд з цим, Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах 53 кварталу Розважівського лісництва не приймалось.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Таким чином, спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Отже, Іванківською районною державною адміністрацією на підставі спірних розпоряджень здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянок, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).

Внаслідок прийняття вказаного наказу та реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 площею 2 га дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цих ділянок лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог законодавства.

З наведеного вище слідує, що право постійного користування на спірні земельні ділянки не припинялось в установленому законом порядку, підприємство згоди на її вилучення, передачу у власність чи в оренду не надавало та не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельної ділянки чи зміну її цільового призначення.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Рішення провилучення земельнихділянок запогодженням ізземлекористувачем маєправо приймативідповідний органдержавної влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб, які перебувають за межами населених пунктів Вишгородського району та передача їх у власність на час виникнення спірних правовідносин відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Окрім того вбачається, що виданням вищезазначеного наказу про надання спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства порушено порядок зміни її цільового призначення, оскільки така зміна проведена всупереч вимог Земельного кодексу України.

Тобто, процедура вилучення земельних ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов`язкового погодження органу з питань лісового господарства.

З наведеного вище слідує, що погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення не надавались.

Отже, наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області виданий всупереч вимогам ч. 7 ст. 20, ст. 116, ст. 122, ст. 141, ч. 2, 3 ст. 142, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Позивач посилається на те, що ним обрано вірний спосіб захисту, а саме - пред`явлення до суду негаторного позову, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування жодних рішень про їх вилучення з державного лісового фонду і з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не приймалось. Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг підлягає визнанню судом недійсним.

Крім того, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачами на спірні земельні ділянки.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельних ділянок лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на ці ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути такі ділянки.

На даний час право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , як наслідок держава позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою лісового фонду.

Тому, для забезпечення Київській обласній державній адміністрації (яка в силу ч. 5 ст. 122 ЗК України на даний час є дійсним власником спірних земель) реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нею шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 Київській обласній державній адміністрації на підставі ст. 21, 152 Земельного кодексу України, ст. 16, 391, 396 Цивільного кодексу України та ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи вищевикладене, прокурор в інтересах держави в особі Київської області державної адміністрації звертається до суду з позовом та просить суд:

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг.

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039300 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056.

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 площею 2,0 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08 лютого 2024 року від Відповідача 1 до суду надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю предмету спору.

19 лютого 2024 року Позивачем було надіслано до суду Відповідь на відзив, в якому просять задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 року №10-12086/15-17-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0056, площею 2,0 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного наказу, 04.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1294854332220, номер відомостей про речове право: 21283744.

На данийчас правовласності наземельну ділянкуз кадастровимномером 3222084200:04:005:0056зареєстровано уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно за ОСОБА_1 .

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно достатті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертоїстатті 20 ЗК України(тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зістаттею 55 ЗК Українидо земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормамиКонституції України,ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зістаттею 3 ЗК Україниземельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечатьЗК України.

Водночас у пункті 2статті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістомстатті 63 ЛК Україниполягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першоїстатті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина другастатті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зістаттею 7 ЛК Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно достатті 8 ЛК Україниу державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Застаттею 13 ЗК Українидо повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другоюстатті 149 ЗК Українивилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятоїстатті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні,ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, лісиплощею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятоювосьмою цієї статті, та у випадках, визначенихстаттею 150 цього Кодексу.

Застаттею 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей181-184,202-204 ЗК України,законів України «Про Державний земельний кадастр»та «Про землеустрій»дані державного земельного кадаструце документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIII«Прикінцеві положення»ЛК України.

Також судом встановлено, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 53 кварталі Розважівського лісництва.

Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 53 кварталу Розважівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

За інформацією ДП «Іванківське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства в кварталі 53 Розважівського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 15.03.2023 № 168 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 38 та 40 виділах 53 кварталу, та мають наступні таксаційні характеристики: склад - 9 сосна звичайна, 1 береза повисла віком 45 років, середня висота - 22 м., середній діаметр - 24 см., запас на 1 га - 350 м. куб., 10 сосна звичайна віком 28 років, середня висота 9 м., середній діаметр - 10 см., запас на 1 га - 120 м. куб.

Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах 53 кварталу Розважівського лісництва не приймалось.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Таким чином, спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Отже, Іванківською районною державною адміністрацією на підставі спірних розпоряджень здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянок, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).

Внаслідок прийняття вказаного наказу та реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 площею 2 га дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цих ділянок лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, які погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства землі лісогосподарського призначення 53 кварталу Розважівського лісництва перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство»).

Отже, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Судом встановлено, що на момент винесення оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг та прийнятті рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039300 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, спірна земельна ділянка, перебувала у постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у 53 кварталі Розважівського лісництва, вказану землю передано без вилучення із Держлісфонду України, а відтак надання спірної земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 є незаконним.

Вирішуючи спір щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039300 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, суд враховує таке.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України ч.1ст. 5 ЦПК України.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов- це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина другастатті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка розглядається позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельної ділянки державної власності фізичною особою відповідачем. Посилаючись на те, що при виділенні земельних ділянок порушено нормиЗК УкраїнитаЛК України, позивач просив, зокрема:

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг.

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039300 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056.

-Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056 площею 2,0 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Визнання недійсним розпорядження не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20; постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 372/4158/18).

Крім того, звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.06.2017 № 10-12086/15-17-сг та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36039300 від 07.07.2017 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, а також повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядкустатей 387-388 ЦК України(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зістаттею 391 ЦК України(негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 372/4158/18).

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з володіння держави, право власності на них зареєстровані за відповідачем ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, тобто прокурором обраний не ефективний спосіб захисту в спірних правовідносинах, а тому в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірні земельні ділянки то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також вимога про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі в особі Київської обласної державної адміністрації - є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні позову слід відмовити із цих підстав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Враховуючи вищезазначені висновки, суд вважає, що по своїй суті вимоги прокурора є законними, однак прокурором обрано неналежний спосіб правового захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну нормупункту 1 частини першої статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу, було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Такий висновок сформульовано у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року по справі № 925/1651/19.

Наведене вище свідчить, що ОСОБА_1 , перед укладенням спірного договору, здійснив вивчення/перевірку спірної земельної ділянки та провів порівняння отриманих результатів з даними офіційних реєстрів.

У Постанові Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі № 308/8629/19 судом зроблено наступні висновки.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбаченихчастинами першою,третьою статті 388 ЦК України.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правилачастини першої статті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно дочастини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин необхідно врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Судом встановлено,що ОСОБА_1 набув правовласності наспірну земельнуділянку на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2017 року №10-12086/15-17-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3222084200:04:005:0056, площею 2,0 га, на території Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного наказу, 04.07.2017 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1294854332220, номер відомостей про речове право: 21283744.

Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222084200:04:005:0056, площею 2,0 га.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставічастини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннямистатті 1 Першого Протоколудо Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар»

Вказане вище свідчить, що витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача ОСОБА_1 порушить критерій пропорційності та покладе на відповідача індивідуальний та надмірний тягар.

Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19 зроблено наступні правові висновки.

Відповідно дочастин першоїтадругої статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене вГлаві 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьомустаття 400 ЦК Українивказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тимстаття 330 ЦК Українипередбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписівстатті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК Українимістить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно дочастини першоївказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 володів спірною земельною ділянкою більше 5ти років. Протягом цього часу власником землі не пред`являлись вимоги щодо її витребування у незаконного володільця. Суд також зазначає, що Власнику земельної ділянки було відомо про перебування її у власності ОСОБА_1 , що свідчать витяги з Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулюваннястатті 1 Першого протоколує втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіямистатті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постановивід 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положеньстатей 387,388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну нормупункту 1 частини першої статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

У вказаній справі наведені дані та докази свідчать, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписамстатті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколудоКонвенціїє те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом,Конвенціянадає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушеннястатті 1 Першого протоколудоКонвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Враховуючи вищезазначенівисновки,суд вважає,що ОСОБА_1 є добросовіснимнабувачем спірноїземельної ділянки,а прокурором обрано неналежний спосіб правового захисту, що є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір

Згідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.4,10,76,81,259,264-265,268,273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Іванківського районного суду Київської області може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пункту 15.5Перехідних положень ЦПК України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2024 року

Відомості про учасників сторін:

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області, адреса: 07301, Київська область м. Вишгород вул. Кургузова,13, код ЄДРПОУ Київської обласної прокуратури - 02909996

в інтересах держави в особі:

Київської обласної державної адміністрації, адреса: 01196, м. Київ площа Лесі Українки,1, код ЄДРПОУ 00022533

Відповідач: Головне управління Держгеокадастр у м. Києві та Київській області, адреса: 03115, м. Київ вул. Серпова,3/14 код ЄДРПОУ 39817550

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 а

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса: 01601, м. Київ вул. Шота Руставелі,9а, код ЄДРПОУ 44768034

Суддя: Юрій ТКАЧЕНКО