Рішення

від 08.04.2024 по справі 640/17070/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2024 року справа № 640/17070/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі відповідач) з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві про стягнення виконавчого збору у ВП №34286696 від 29.08.2014;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кривошеї Дмитра Станіславовича про відкриття виконавчого провадження №69525368 від 29.07.2022.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 (суддя Донець В.А.) позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк усунення недоліків позову, протягом якого позивачу необхідно було надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в межах десятиденного строку разом з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду; документ про сплату судового збору в розмірі 2715,31 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 (суддя Донець В.А.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах судової справами доказами після спливу строків для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

21.04.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 21.12.2022 №03-19/2986/22 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/17070/22.

21.04.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 адміністративну справу №640/17070/22 прийнято до провадження судді Кушнової А.О. та ухвалено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та в порядку, визначеному положеннями статті 287 КАС України.

Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 та стверджує про відсутність правових підстав для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, адже фактично рішення в примусовому порядку не виконувалось, жодних коштів із боржника за виконавчим документом (позивача) стягнуто на користь стягувача не було. Відтак, на переконання представника ОСОБА_1 , винесені відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору є протиправними. Окрім цього представник позивача наголосив на наявності дефектів у виконавчому документі, а саме відсутність дати народження боржника, пропущення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання (постанови про стягнення виконавчого збору), що за його висновком, вказує на відсутність правових підстав для відкриття виконавчого провадження.

05.02.2024 до Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника відповідача, до якого долучено копію матеріалів виконавчого провадження (т. 1, а.с. 51-139). Відзив на позовну заяву станом на час вирішення спору по суті до суду не надходив, причини не подання відзиву на позовну заяву суду не відомі.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Ясінською К.М. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.08.2014 ВП №34286696, у відповідності до якої постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 172290,55 грн. (далі оскаржуване та/або спірне рішення №1) (т. 1, а.с. 112).

Надалі, державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.07.2022

ВП №69525368 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з боржника (далі оскаржуване та/або спірне рішення №2) (т. 1, а.с. 113-114).

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

ОСОБА_1 категорично не погоджується із спірними рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі Закон №606-XIV, у редакції чинній станом на 20.07.2014).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст. 2 Закону №606-XIV).

За правилами частин 1-3 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 28 Закону №606-XIV виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні (ч. 3 ст. 28 Закону №606-XIV).

Відповідно до частини 4 статті 28 Закону №606-XIV розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (ч. 7 ст. 28 Закону №606-XIV).

Згідно із статтею 43 Закону №606-XIV розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Як свідчать матеріали справи, спірне рішення №1 винесено в межах виконання виконавчого листа від 07.09.2012 у справі №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за договором кредиту у розмірі 1720082 грн. 53 коп., судовий збір в розмірі 2823,00 грн. (далі виконавчий документ).

Виконавче провадження №34286696 з примусового виконання окресленого виконавчого документа відкрито 18.09.2012, що підтверджується даними ВП спецпідрозділ (т. 1, а.с. 129).

Станом на час відкриття виконавчого провадження 18.09.2012 частиною 1 статті 28 Закону №606-XIV було регламентовано, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, суд констатує, що як під час відкриття виконавчого провадження ВП №34286696, так і під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, діяли положення частини 1 статті 28 Закону №606-XIV, які передбачали стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, у разі невиконання ним рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 статті 25 Закону №606-XIV.

Судом з матеріалів справи встановлено, що:

19.08.2015 державним виконавцем закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»;

14.09.2015 приватним виконавцем відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, на підставі пункту 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»;

24.12.2015 державним виконавцем було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»;

12.06.2017 державним виконавцем повернуто виконавчий документ - виконавчий лист №2-5625/11, виданий Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Дані обставини відображені на зворотному аркуші виконавчого документа - виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012 (т. 1, а.с. 63) у графі «Відмітки судового виконавця про виконання вироку або повернення виконавчого листа стягувачу із зазначенням причин повернення» вказано, серед іншого наступне:

У той же час, 10.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54399835 з примусового виконання виконавчого листа №2-5325/11, виданого 07.09.2012 Подільським районним судом м. Києва (т. 1, а.с. 70).

Надалі, відповідно до заяви стягувача, постановою державного виконавця від 29.07.2022 ВП №54399835 про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий документ повернуто без подальшого виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а.с. 105-106).

Пунктом 3 вказаної постанови постановлено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №34286696 від 29.08.2014 та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій виділити в окремі виконавчі провадження.

Аналізуючи встановлені обставини, суд вказує, що спірне рішення №1 винесене відповідачем в період дії Закону №606-XIV, а оскаржуване рішення №2 вже в період дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу ХІІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (п. 7 р. ХІІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII).

Отже, порядок виконання постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору у ВП №34286696 від 29.08.2014 регламентовано положеннями Закону № 1404-VIII.

Суд звертає увагу, що представником позивача помилково застосовано положення частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54399835 від 10.08.2017), у відповідності до якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, адже станом на час винесення спірного рішення №1 відповідач керувався положеннями частини 1 статті 28 Закону №606-XIV, які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, а не фактично є стягнутою.

Суд наголошує, що приписи Закону № 1404-VIII підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з урахуванням положень пункту 7 розділу ХІІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виключно щодо порядку виконання оскаржуваного рішення №1, оскільки станом на час його прийняття положення Закону

№ 1404-VIII не діяли.

Таким чином, посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18 є безпідставними, а відповідні висновки, викладені у таких постановах не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не є релевантними обставинам даної адміністративної справи.

Відтак, при вирішенні даного спору, судом не встановлено підстав для задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору у ВП №34286696 від 29.08.2014.

Надаючи ж оцінку твердженням представника позивача щодо пропуску строку пред`явлення виконавчого документа (спірного рішення №1) до виконання, суд вказує про таке.

Як вже було зазначено судом вище, 19.08.2015 державним виконавцем закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону №606-XIV.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 49 Закону №606-XIV (у редакції, чинній станом на 19.08.2015) виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Частиною 2 статті 17 Закону №606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом (п. 3 ч. 2 ст. 22 Закону №606-XIV).

Статтею 23 Закону №606-XIV регламентовано, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються

1) пред`явленням виконавчого документа до виконання

2) частковим виконанням рішення боржником

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Між тим, 24.12.2015 державним виконавцем було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5625/11, виданого Подільським районним судом м. Києва 07.09.2012, на підставі пункту 8 статті 49 Закону №606-XIV.

Згідно із вказаною нормою виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд вказує, що частиною 6 статті 28 Закону №606-XIV (у редакції станом на 23.12.2015) передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що починаючи з 25.12.2015 державний виконавець мав відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документу - постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.08.2014 ВП №34286696, строк пред`явлення якого, з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 22 Закону №606-XIV спливав 26.12.2016.

Натомість, як слідує з матеріалів справи повторно виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-5325/11, виданого 07.09.2012 Подільським районним судом м. Києва, було відкрито 10.08.2017, а оскаржуване рішення №2 прийнято 29.07.2022.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній станом на 29.07.2022) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Аналізуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору у ВП №34286696 від 29.08.2014 пред`явлена до виконання поза межами строків, встановлених як Законом №606-XIV, так і Законом № 1404-VIII.

Суд наголошує, що у період з 25.12.2015 до 09.08.2017 підстав для переривання строків пред`явлення виконавчого документа (оскаржуваного рішення №1) до виконання у відповідності до положень статті 23 Закону №606-XIV та частини 4 статті 12 Закону № 1404-VIII не встановлено.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII (у редакції станом на 29.07.2022) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Резюмуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.07.2022 ВП №69525368 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з боржника діяв протиправно, адже строк пред`явлення такого виконавчого документа пропущений.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення №2 не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а тому таке рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру на суму 172290,55 грн., за яку судовий збір становить 1722,91 грн. та одну вимогу немайнового характеру, за яку судовий збір становить 992,40 грн.

Разом з цим, адміністративний позов підлягає до задоволення в частині немайнової вимоги.

Отже, враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кривошеї Дмитра Станіславовича про відкриття виконавчого провадження №69525368 від 29.07.2022.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (04208, м. Київ, проспект Гонгадзе, б. 5Б, код ЄДРПОУ 34482497) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2024.

Суддя Кушнова А.О.