Рішення

від 08.04.2024 по справі 320/29975/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2024 року № 320/29975/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Онібенд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Онібенд» (далі також - ТОВ «Онібенд», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2023 року № 00227930704 та № 00227980704.

Ухвалою від 08 вересня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і прийняті податкове повідомлення-рішення є законними.

Позивачем такі доводи заперечені у наданій суду відповіді на відзив.

Відповідач надав письмові заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 06 березня 2024 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 19 листопада 2021 року по 25 листопада 2021 року, на підставі наказу від 10 листопада 2021 року № 8939-п ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Онібенд» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн за вересень 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 19 жовтня 2021 року № 9310360827.

02 грудня 2021 року ГУ ДПС у м. Києві було складено акт № 89308/26-15-07-04-03/44160280 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Онібенд» (код 44160280) з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2021 року.

В такому акті встановлені наступні порушення, допущені позивачем, зокрема:

1) порушено порядок заповнення додатку 2 до податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21;

2) порушено вимоги пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, абзацу 21 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпунктів 2.1, 2.2, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року, у зв`язку з чим занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету (рядок 18 декларації) за вересень 2021 року на 10 462 468, 00 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) за вересень 2021 року на 5 146 709, 00 грн.

3) вимог пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України, оскільки не надано документи до перевірки.

28 березня 2023 року, на підставі акту перевірки № 89308/26-15-07-04-03/44160280 від 02 грудня 2021 року ГУ ДПС у м. Києві були прийняті податкові повідомлення рішення №00227930704 та № 00227980704.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 00227930704 від 28 березня 2023 року позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 13 078 085, 00 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 00227980704 від 28 березня 2023 року позивачу було зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 5 146 709, 00 грн.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

По-перше, що в аспекті дотримання порядку проведення перевірки позивача, суд враховує, що з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Онібенд», вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві від 02 листопада 2021 року № 8682-п та пред`явлення направлень від 09 листопада 2021 року № 20373/26-15-07-04-03 та №20370/26-15-07-04-03 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Онібенд» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн за вересень 2021 року, 09 листопада 2021 року було здійснено виїзд за податковою адресою ТОВ «Онібенд», а саме: 01013, м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 2, та встановлено, що товариство та його посадові особи або законні (уповноважені) представники відсутні, про що складено акт від 09 листопада 2021 року № 5934/26-15-07-04-03-16 «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Онібенд» у зв`язку з відсутністю підприємства та посадових осіб (або законних уповноважених представників) за податковою адресою».

Також, ГУ ДПС у м. Києві на податкову адресу ТОВ «Онібенд», а саме: 01013, м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, буд. 2, засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про врученням поштового відправлення направлено лист «Про надання інформації» від 12 листопада 2021 року № 33332/1/26-15-07-04-03-13, копію наказу ГУ ДПС у м. Києві від 10 листопада 2021 року № 8939-п та повідомлення від 12 листопада 2021 року № 1884/26-15-07-04-03, в яких повідомлено, що з 19 листопада 2021 року буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Онібенд» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за вересень 2021 року. Згідно інформаційного ресурсу УДППЗ «Укрпошта» вищезазначене відправлення платнику не вручено.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходження, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному представнику чи уповноваженому представникові.

Відповідно до пункту 42.4 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцем знаходження посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Таким чином, контролюючий орган у відповідності до положень ПК України направив за податковою адресою позивача копію наказу, а отже такий наказ є належним чином врученим в розумінні положень пункту 42.2 статті 42 ПК України.

Положення ПК України не ставить можливість початку проведення перевірки у залежність від факту отримання платником документів, а обов`язковою умовою для того, щоб документи (в тому числі і наказ про проведення перевірки) вважались належним чином врученими є лише факт надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Тому, доводи позивача щодо неправомірності дій податкового органу та недотримання ним процедури проведення перевірки є безпідставними, оскільки податковим органом виконано вимоги ПК України щодо повідомлення позивача про призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки належним чином.

У даному контексті суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 11 червня 2020 року у справі №823/1606/17 про те, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся контролюючим органом, позивач мав господарські відносини з наступними контрагентами-постачальниками: ТОВ «АНТ-М», код ЄДРПОУ 33883696, ТОВ «ЛЮКСДАХ», код ЄДРПОУ 41204639, ТОВ «СБС-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 40827436, ТОВ «АВІКО ПЛЮС», код ЄДРПОУ 33419974, ТОВ «ГАЛЕАН», ЛТД, код ЄДРПОУ 30016454, ТОВ «ВУЛКАЄКОТ», код ЄДРОПУ 39496483, ТОВ «АІРКОНД», код ЄДРПОУ 37313560, ТОВ «ФАЙГЕР УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 43837075, ТОВ «ТОРГТЕХНІКА КПК», код ЄДРПОУ 42624831, ТОВ «ЄТРОЙКОМПЛЕКТАЦИЯ», код ЄДРПОУ 34580670, ПП «АЕРОМАКЄ», код ЄДРПОУ 34580670, ПП «БУД КОНТОРА», код ЄДРПОУ 37528193, ТОВ «ГАЛИЦЬКА КЕРАМІКА», код ЄДРПОУ 35694507, ТОВ «ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ «ІНТЕРСЕРВІС», код ЄДРПОУ 41699754, ТОВ «ДЛК ДДТ», код ЄДРПОУ 36908461, ТОВ «ВІН-СКІФ», код ЄДРПОУ 36966979, ТОВ «БТК ЄТОЛИЦЯ-СЕРВІС», код ЄДРПОУ 36885764, ТОВ «ВЕНТОКС», код ЄДРПОУ 40704307, ТОВ «ОРІЄНТИР ГРУП», код ЄДРПОУ 39038120, ТОВ «СБС-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 40827436, ТОВ «КОНЄТРУКТИВ ВТВ», код ЄДРПОУ 39080209, ТОВ «ВУЛКАСКОТ», код ЄДРПОУ 39496483, ТОВ «БУДПРОСТІР», код ЄДРПОУ 40854784, ТОВ «КЕРАМІК-ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 43153136, ТОВ «ПРОЕКТ М2», код ЄДРПОУ 41963189, ТОВ «МІКС-БУД КОВЕЛЬ», код ЄДРПОУ 34214470, ТОВ «БУДІВЕЛЬНИЙ ДВІР», код ЄДРПОУ 32773973, ТОВ «КОМПАНІЯ «ОЛДІ», код ЄДРПОУ 42814759, ТОВ «ЮНІТ БІ», код ЄДРПОУ 42869310, ТОВ «СЕЛЛ-ФАСТ УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 34288558, ТОВ «ТД «ПРОФІЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ», код ЄДРПОУ 36273077, СП УКРАЇНСЬКО-ЧЕСЬКЕ ТОВ «PST УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 21095660, ТОВ «ПСТ ЄВРОБУД», код ЄДРПОУ 41605708, ТОВ «ТЕРВІКНОПЛАСТ», код ЄДРПОУ 33992917, ТОВ «ДАРВІН УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 38306528, ТОВ «АНТ-М», код ЄДРПОУ 33883696, ТОВ «СІЛАЙТ ГРУП», код ЄДРПОУ 38935937, ПП «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНІ РОБОТИ-С», код ЄДРПОУ 33392900, ТОВ «ТЕХНОДАР ПЛЮС», код ЄДРПОУ 37715539, СК «МЕРЕЖА БУДІВЕЛЬНИХ МАГАЗИНІВ», код ЄДРПОУ 37368908, ТОВ «НОРСЛАН ТРЕЙД», код ЄДРПОУ 41629598, ТОВ «ЛАКШМІ-СВ», код ЄДРПОУ 42845394, ТОВ «АТЛАНТ БУД ДІМ», код ЄДРПОУ 41857503, ТОВ «ГЛОБАЛ БУД ГРУП», код ЄДРПОУ 41925541, ВКФ «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді ТОВ, код ЄДРПОУ 30708258, ТОВ ФІРМА «ЕГАСКО-ЛТД», код ЄДРПОУ 13309455, ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ», код ЄДРПОУ 24942675, ТОВ «АВ МЕТАЛ ГРУП», код ЄДРПОУ 36441934, ПП «БУДПОСТАЧ», код ЄДРПОУ 24267110, ПП ФІРМА «ТОРГБУД-СЕРВІС», код ЄДРПОУ 32785198, ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «ОПТІМ», код ЄДРПОУ 39473010, ТОВ «ДЕКО ЗАХІД», код ЄДРПОУ 432568993, ТОВ «РАМІРА БУД», код ЄДРПОУ 41030162, ТОВ «ФІРМА «ТЕХНІКА МОНТАЖУ», код ЄДРПОУ 30650109, ПП «КОВЕЛЬ-БУДПОСТАЧ», код ЄДРПОУ 32232319, ТОВ «ЖИВІТЬ КРАСИВО», код ЄДРПОУ 37258332, ПП «ЄВРО-МОДУЛЬ», код ЄДРПОУ 34160661, ТОВ «ЛАСТРА», код ЄДРПОУ 43153728, ТОВ «ВЕЛЛЕР», код ЄДРПОУ 35010033 та ФОП ОСОБА_1

Сплачені за договорами з такими контрагентами кошти були включені позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся контролюючим органом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти зазначені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце між позивачем та його контрагентами надано суду, у тому числі копії таких документів: договорів та додатків до них, видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт, актів надання послуг, товаро-транспортних накладних.

Між тим, суд зазначає, що окремі надані документи не відповідають вказаним вище обов`язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: товарно-транспортні накладні, видаткові накладні не містять відомостей, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (їх прізвища, ім`я, по-батькові), видаткові накладні не містять відомостей про дату та номер довіреності на підписання, хоча такі дані становлять собою обов`язкові до заповнення реквізити відповідних документів.

На думку суду вказані порушення в частині дотримання вимог закону щодо наявності всіх обов`язкових реквізитів при складанні первинних документів не є формальними, а мають суттєвий вплив, внаслідок якого неможливим є віднесення вказаних документів до категорії первинних, оскільки відсутність наведених вище їх обов`язкових реквізитів створює ситуацію, за якої не вбачається можливим встановити реальний зміст здійснюваних господарських операцій, наявність дійсного волевиявлення їх учасників.

Таким чином, надані позивачем документи з зазначеними вище недоліками, суд не вважає первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Більше того, позивачем до матеріалів справи не було долучено документів, які б підтверджували обставини здійснення ним оплати наданих послуг/придбаних товарів: виписок по банківських рахунках, оборотно-сальдових відомостей, платіжних доручень тощо, що додатково до наведених вище обставин унеможливлює встановлення реального характеру господарських зобов`язань, що мали місце між позивачем та названими вище його контрагентами.

Отже реальний характер господарських операцій при виконанні вказаних вище господарських зобов`язань не підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

Сукупність наведених обставин не дає суду змогу встановити реальний характер господарських зобов`язань, що за словами позивача мали місце між ним та його контрагентами, обставин їх дійсного виконання.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що у постанові від 14 лютого 2020 року (адміністративне провадження № К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

З`ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Крім того, при вирішенні даної справи судом враховані наступні обставини, що не були заперечені позивачем.

Позивачем не подано фінансової звітності малого підприємства за весь період діяльності, в той час як згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Вимогами пункту 44.5 статті 44 ПК України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити (із наданням оформлених відповідно до законодавства документів, підтверджуючих настання події, що призвела до такої втрат, пошкодження або дострокового знищення документів) контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації, надано авторизацію відповідно до Митного кодексу України або дозвіл на застосування спеціальних (у тому числі транзитних) спрощень.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Так, на податкову адресу ТОВ «Онібенд» рекомендованим листом із повідомленням про вручення 12 листопада 2021 року надіслано запит ГУ ДПС у м. Києві №33333/1/26-15-07-04-03-13 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження».

Втім, до перевірки будь-які пояснення та пояснення щодо встановлених порушень посадовими особами не надавались, про що складено акт від 25 листопада 2021 року №6357/26-15-07-04-03-16 про ненадання пояснень та документів до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Онібенд».

Тобто, ТОВ «Онібенд» не було надано пояснення та документів, що спростовують вину, доводять наявність пом`якшуючих обставин та обставин, що звільняють від фінансової відповідальності. Позивачем не було надано ні контролюючому органу, ні пред`явлено до суду докази вчинення ним передбачених ПК України дій в умовах відсутності можливості надати до перевірки первинні документи, які у нього прямо запитувались контролюючим органом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20, обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці.

Верховний Суд визначив, що наслідки, передбачені пунктом 44.6 статті 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно наступним умовам: це документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань; їх зберігання є законодавчим обов`язком платника податків; а вимога щодо їх надання містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

Враховуючи все зазначене вище вбачається, що обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства у наведеній частині, що стосується його взаємовідносин з вказаними контрагентами та які були проаналізовані у даному рішенні. А тому, відповідно, обґрунтованими є і викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Онібенд» (01013, місто Київ, Набережно-Печерська дорога, будинок 2; код ЄДРПОУ 44160280) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.